Віднедавна українські дипломати, коментуючи відносини Києва і Будапешта, говорять про свій стриманий оптимізм.
Але тональність прогнозу різко змінюється, коли мова заходить про липневий саміт Північноатлантичного альянсу в Брюсселі та перспективи засідання комісії Україна-НАТО (КУН) на вищому рівні. Шансів, що воно відбудеться, немає: його проведення вперто блокує угорська сторона. І це викликає нервозність в українській столиці.
Однак у Вашингтоні та Брюсселі знайшли спосіб оминути вето Будапешта. Але про це трохи нижче.
Нагадаємо, що відносини України й Угорщини різко погіршилися після ухвалення Верховною Радою Закону "Про освіту". Уряд Орбана, декларуючи захист прав угорців, які живуть за кордоном, прагне добитися скасування статті 7 закону, яка стосується мови навчання. Відмітаючи компроміси, пересмикуючи факти й спотворюючи рішення Венеційської комісії, Будапешт пішов на загострення ситуації, намагаючись шантажем та ультиматумами примусити нашу країну і далі зберігати ізольоване становище угорської громади на Закарпатті.
Ця тактика змінилася наприкінці травня: після перемовин міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто з помічником держсекретаря США у справах Європи і Євразії Вессом Мітчеллом Будапешт несподівано погодився провести зустріч глав українського і угорського МЗС.
Під час нью-йоркського рандеву Петера Сіярто з Павлом Клімкіним було досягнуто домовленості про консультації між українським Міносвіти і представниками громади закарпатських угорців, а також про зустріч міністрів освіти й закордонних справ двох країн.
Домовленостей у першій частині було дотримано: консультації, присвячені імплементації "мовної статті", відбулися 5 червня. У Києві, обережно оцінюючи їх, говорять про прогрес, оскільки лідери угорської громади раніше взагалі відмовлялися від розмови. Але лакмусовим папірцем щирості угорської сторони вести діалог та шукати компроміси буде зустріч міністрів закордонних справ і освіти, запланована на 22 червня.
Можливо, угорці й далі відмовлялися б від розмови з українцями на тему Закону "Про освіту", якби не американці. Причиною втручання стало постійне блокування Будапештом міністерських засідань комісій України і НАТО й проведення засідання КУН на вищому рівні під час Брюссельського саміту.
Останні вісім місяців Сіярто неодноразово повторював, що Угорщина не підтримає евроінтеграційні та євроатлантичні прагнення України, доки Київ не змінить закон про освіту. Ключовим елементом цієї стратегії стала співпраця нашої країни та альянсу: використовуючи право вето, уряд Орбана блокує проведення засідань КУН на міністерському і президентському рівнях.
Комісія Україна-НАТО - основний формат діалогу між Києвом та Брюсселем. Під час засідань сторони прямо обмінюються думками й особисто представляють позицію, що важливо не тільки для нашої країни, а й для членів організації. Часто КУН - остання можливість переконати опонентів ухвалити рішення. Як, наприклад, це намагалася зробити адміністрація Віктора Ющенка під час Бухарестського саміту.
Але в останні місяці якщо й відбувалися зустрічі українських міністрів оборони та закордонних справ із їхніми колегами з альянсу, то або на двосторонньому рівні, або - у форматі "коаліції друзів України". У Будапешті вважали, що блокування КУН на міністерському та вищому рівнях - вагомий важіль впливу на українське політичне керівництво, а загроза зриву засідання комісії з участю Петра Порошенка має примусити Київ піти на поступки.
Не можна сказати, що уряд Орбана так уже помилявся у визначенні нервових вузлів українських політиків. Іміджева політика - одна з таких больових точок. Особливо в період фактичного початку президентської кампанії, коли посилюється гіпнотичний вплив об'єктивів камер. У такі дні півторахвилинний сюжет у прайм-тайм для українських політиків може важити значно більше, ніж національні інтереси.
При цьому угорська дипломатія не протестує проти засідань КУН на рівні послів і не блокує практичну співпрацю України з НАТО. Втім, у травні Будапешт вирішив загострити позицію й ініціював перегляд усього комплексу військової та політичної допомоги нашій країні з боку альянсу, оскільки "уряд України не демонструє ні політичної волі, ні здатності реалізувати змістову програму реформ".
Цієї пропозиції не схвалили ні генсек організації, ні країни - члени альянсу. Там добряче втомилися від того, що Будапешт, зловживаючи правом вето і шантажуючи Київ, перешкоджає політичному діалогові. Тим більше що угорці прямо говорили: якщо Україна зупинить виконання статті 7 Закону "Про освіту" для меншин, котрі представляють держави - члени НАТО, то можна й далі продовжувати співпрацювати з нашою країною.
Непохитна позиція Будапешта створює для всіх серйозну проблему, оскільки відсутність засідання КУН у програмі саміту демонструвала б глибоку кризу у відносинах нашої країни та альянсу. Адже навіть у часи "касетного скандалу", що супроводжувався м'якою міжнародною ізоляцією Леоніда Кучми, на Празькому саміті відбулося засідання комісії на вищому рівні. Хай навіть і з розсадженням за французькою абеткою.
Для Києва ж КУН має ще й символічне значення, і непроведення її засідання в умовах російсько-української війни вдарило б по іміджу української влади загалом і президента, зокрема. Проблема для адміністрації Петра Порошенка тим більше неприємна, що в часи президентства Віктора Януковича засідання цієї комісії відбувалися. Безперечно, ситуацією з відсутністю засідання КУН скористається російська пропаганда, розхитуючи українську й західну громадську думку.
Ці та інші ризики усвідомлює й низка країн - членів організації, які шукають варіантів виходу з ситуації. Генсек НАТО Єнс Столтенберг уже заявив, що Петра Порошенка запросять на саміт НАТО у Брюсселі: "Ми поки що не вирішили, в якому форматі відбудеться і якою буде ця зустріч, але його запросять, бо ми вже вирішили, що проведемо зустріч партнерів по операції "Рішуча підтримка".
"Рішуча підтримка" - небойова місія НАТО з навчання та надання допомоги урядовим силам Афганістану, що почалася 1 січня 2015 р. Окрім членів НАТО, в ній беруть участь Азербайджан, Грузія та Україна. А на недавній зустрічі міністра оборони Степана Полторака з колегами з "коаліції друзів України" було досягнуто домовленості про збільшення чисельності українського контингенту в цій місії альянсу.
Для офіційного Києва участь президента лише в зустрічі, на якій ітиметься тільки про Афганістан, неприйнятна: вона має незначну політичну й іміджеву цінність, на відміну від окремого засідання глав держав і урядів, присвяченого Україні та її проблемам. За великим рахунком, участь у зустрічі партнерів по операції "Рішуча підтримка" просто дозволяє бути присутнім на саміті в ролі статиста.
Однак навіть після вмовлянь Вашингтона позиція Будапешта залишається незмінною: у Брюсселі не буде засідання КУН на вищому рівні. Причин такої категоричної позиції уряду Орбана кілька.
Головна - для угорських політиків принципове питання мовної й політичної автономії угорців, які проживають за кордоном. У країні, де на державному рівні розглядають підписаний у 1920 р. Тріанонський договір як ганебну сторінку історії, уряд не хоче зажити слави "зрадників", котрі пожертвували закарпатських угорців "на вівтар світової політики", і дати своїм політичним опонентам зайвий привід для обвинувачень.
Позицію Будапешта загострюють незграбні дії української влади. Так, у день перемовин між представниками Міносвіти і громади угорців Закарпаття стало відомо про розслідування СБУ діяльності фонду "Закарпатський центр економічного розвитку "Еган Еде". У Будапешті це сприйняли як тиск на угорську громаду, і саме так угорські дипломати інтерпретують у Брюсселі дії СБУ, далі блокуючи КУН на вищому рівні.
За інформацією DT.UA, щоб оминути вето Будапешта, з подачі Вашингтона, в НАТО розглядають пропозицію провести окреме засідання глав держав і урядів країн - членів альянсу, присвячене Грузії та Україні, й запросити на нього лідерів цих держав. І, хоча угорці ще опираються, зважаючи на все, вони погодяться з таким форматом зустрічі. Зате в Києві не в захваті від цієї пропозиції американців.
На Банковій ще думають, чи варто погоджуватися. Тільки чи є вибір? Оскільки в Києві націлені на присутність Порошенка у Брюсселі, інших прийнятних варіантів окремої зустрічі, присвяченій нашій країні і з участю українського президента, просто немає. Альтернатива - поступитися шантажу Будапешта й відмовитися від статті 7. І тоді угорський уряд погодиться на проведення КУН на вищому рівні. Однак піддатися диктатові угорців означає з самого початку зайняти програшну позицію.
Не в захваті від цієї пропозиції і в Тбілісі, оскільки вона означає, що не буде комісії Грузія-НАТО на вищому рівні. Річ у тому, що до останнього часу в грузинів із натовцями була тільки комісія на рівні міністрів закордонних справ. Нинішнього року в них з'явилася можливість уперше провести засідання на рівні глав держав. Ініціатива американців позбавляє Тбілісі такої чудової, з погляду політтехнології, нагоди.
Отже, спільне з українцями засідання для грузинів - крок назад. І робити його вони не хочуть. Давно минули ті дні, коли Тбілісі розглядав Київ як локомотив у політиці вступу до НАТО. Грузинська влада вже давно не бажає, щоб питання євроатлантичної інтеграції Грузії розглядалося у зв'язці з Україною: послідовніші грузини досягли значно більшого прогресу у виконанні свого домашнього завдання з реформування сектора безпеки, оборони та інших сфер, ніж українці.
Дипломатичні бої за проведення спеціального засідання щодо України з участю українського президента затінюють роботу з наповнення змістом цієї майбутньої зустрічі та підсумкової декларації саміту.
Порошенко заявляє про плани України отримати ПДЧ. Але, оскільки поки що це питання не стоїть на порядку денному, у Брюсселі Київ розраховує стати учасником Програми розширених можливостей для особливих партнерів НАТО. Її учасники - Австралія, Грузія, Йорданія, Фінляндія та Швеція. За словами дипломатів, це вищий рівень співпраці, на який можуть розраховувати країни, котрі не є членами альянсу.
Не дуже зрозуміло, навіщо Україні, що є країною-аспірантом, приєднуватися ще й до програми, яка не передбачає підготовки до членства. Києву й так не бракує роботи над домашнім завданням. Зокрема, треба виконувати Річні національні програми: реформувати сектор безпеки і оборони, боротися з корупцією тощо. Прийняти закон "Про національну безпеку". Реалізувати свою пропозицію дворічної давності, створивши платформу для взаємодії між Україною і НАТО у сфері протидії гібридним загрозам тощо.
Схоже, як і у випадку з Комплексним пакетом допомоги, офіційний Київ просто потребує "продукту", який у передвиборний рік президент зможе продемонструвати українським виборцям як досягнення від участі в саміті. Втім, як і у випадку з КУН на вищому рівні, в нашої країни немає шансів стати учасником Програми розширених можливостей на саміті НАТО в Брюсселі.
Тому висока ймовірність, що від брюссельської зустрічі в офіційного Києва залишаться переважно роздратування, розчарування і досада, оскільки її результати будуть доволі скромними для української влади. Але для України та її громадян цей саміт означатиме ще один крок (хай і невеликий) на довгому шляху до членства в альянсі.