Два роки. Стільки знадобилося Арбітражному трибуналові, щоби після зустрічей, нарад і засідань прийняти рішення про свою юрисдикцію у справі "Україна проти Росії" про порушення Російською Федерацією Конвенції ООН з морського права.
У зазначеному позові Київ обвинувачує Москву в порушенні прав України як прибережної держави в Керченській протоці, Чорному та Азовському морях. Ідеться про незаконну розробку газоконденсатних родовищ, недозволене будівництво Керченського мосту, захоплення бурових установок (у тому числі "вишок Бойка"), перешкоджання навігації, незаконний вилов риби у виключній економічній зоні України навколо Кримського півострова, заподіяння шкоди екологічній системі Азово-Чорноморської акваторії тощо.
У лютому 2018 року, згідно з процедурними правилами, Київ передав до Арбітражного трибуналу меморандум за позовом України, яким аргументував свої претензії до РФ. Москва мала підготувати контрмеморандум із власною позицією. Однак росіяни скористалися своїм правом і подали заперечення про наявність в арбітражу юрисдикції на розгляд спору про порушення РФ положень Конвенції ООН.
Минулої п'ятниці, 21 лютого, Арбітражний трибунал прийняв рішення: судді погодилися розглядати лише частину українських претензій.
Отже, трибунал у Гаазі підтвердив свою юрисдикцію розглядати такі аспекти позову України: незаконну розробку українських газоконденсатних родовищ в Азово-Чорноморській акваторії, крадіжку українських бурових установок і заподіяння шкоди екологічній системі акваторії.
Водночас арбітраж відмовився розглядати питання про суверенітет як України, так і Росії над акваторіями навколо Криму. Суд, зважаючи на свій мандат, дійшов висновку, що не має юрисдикції вирішувати питання суверенітету над Кримом. Утім, трибунал також визначив, що визнання ним наявності спору щодо територіальної приналежності Криму жодним чином не означає визнання будь-яких змін такого статусу з 2014 року.
Як наслідок, трибунал не розглядатиме питання незаконного вилову риби у виключній економічній зоні України навколо Кримського півострова.
Швидше за все, арбітраж не буде розглядати і проведення Росією без згоди нашої країни досліджень археологічних та історичних об'єктів на дні Чорного моря.
Що ж до питання правового статусу Азовського моря та Керченської протоки, то Арбітражний трибунал у Гаазі проголосував за вирішення питання про свою юрисдикцію на етапі розгляду справи по суті. Оскільки повне рішення арбітражу ще не оприлюднене, не зовсім зрозуміло, чи визнав суд свою юрисдикцію в таких епізодах як будівництво Керченського мосту в українських територіальних водах без дозволу України та неправомірне зупинення кораблів, які рухаються в Маріуполь і Бердянськ, - чи вирішить питання під час розгляду справи по суті.
Щоб зрозуміти позитивні й негативні аспекти рішення Арбітражного трибуналу, треба знати, що коли на даному етапі метою Росії було уникнути розгляду справи по суті й тим самим зафіксувати нинішнє становище в Чорному й Азовському морях та Керченській протоці, то для України було важливо, щоб суд визнав свою юрисдикцію, як мінімум, у двох питаннях.
Перше - про визнання суверенітету України над акваторіями навколо Криму: Київ намагався через суд довести, що в Росії немає жодних законних прав вважати своїми територіальні води, виключну економічну зону та континентальний шельф навколо півострова. Москва ж прагнула перевести це питання у площину суверенітету над Кримом і стверджувала, що Україна хоче політизувати справу та отримати підтвердження, що півострів - український.
Друге - про правовий статус Азовського моря і Керченської протоки. Так, росіяни запевняють суд, що це - внутрішні води двох держав, і на ці акваторії не поширюється дія Конвенції ООН з морського права. Позиція ж української сторони базується на тому, що море і протока мають статус міжнародних вод, на них поширюється дія зазначеної Конвенції, і в цих акваторіях є свобода судноплавства для кораблів третіх країн.
Як бачимо, Києву не вдалося повною мірою досягти своїх цілей. Тому рішення Арбітражного трибуналу про свою юрисдикцію викликало змішані емоції. Але, оцінюючи висновки арбітражу, важливо не забувати: під час підготовки позову позивач завжди виставляє максимальні вимоги, сподіваючись, що суд задовольнить бодай їх частину.
Крім того, слід пам'ятати, що міжнародні суди рідко стають однозначно на чийсь бік. Торішнє проміжне рішення за позовом України проти Росії про порушення РФ двох Конвенцій ООН - про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації - виняток. Тоді суд відхилив усі заперечення Росії й оголосив, що має юрисдикцію розглядати міждержавний спір із застосування та тлумачення двох міжнародних конвенцій.
Що ж, нам, українцям, добре відомо, якими непередбачуваними бувають суди. На рішення ж міжнародних арбітражів і трибуналів часто впливають не тільки надані аргументи і факти, а й те, дотримуються судді консервативних поглядів чи прогресивних підходів, схильні вони до дій у рамках раніше створених прецедентів чи ж готові давати широке тлумачення своїх повноважень.
Важко сказати, що вплинуло на позицію суддів, які цього разу діяли як консерватори. Адже в травні голова Арбітражного трибуналу Джин-Хен Пайк запам'ятався тим, що як голова Міжнародного трибуналу з морського права показав себе прогресивним юристом. Багато в чому завдяки його позиції суд дев'ятнадцятьма голосами проти одного задовольнив вимогу України й зобов'язав РФ негайно звільнити українські військові кораблі та їхні екіпажі, затримані 25 листопада 2018 року в Чорному морі.
Можливо, свою роль у рішенні суддів зіграло те, що у двох попередніх справах проти Росії суди приймали проміжні рішення на користь України. Не виключено, що цього разу члени трибуналу, злякавшись власної прогресивності, вирішили трохи інакше.
Попри те, що росіянам удалося максимально звузити вимоги Києва, прийняте арбітражем рішення все-таки містить позитив для нашої країни. Адже позов продовжують розглядати в суді. Тепер Арбітражний трибунал перейде до розгляду справи по суті. Цей етап суду може розтягнутися на кілька років.
Тепер Києву треба докласти максимум зусиль, аби переконати арбітраж у тому, що Азовське море та Керченська протока не є "історично внутрішніми водами" України і Росії, а мають статус міжнародних вод. Україна, яка прагне відновити справедливість, на цьому треку все ще зберігає шанси притягнути Російську Федерацію до відповідальності за порушення міжнародного права.