Відносини Мінська і Москви, Лукашенка і Путіна прекрасні своєю сталістю.
Тут "братерська" любов чергується з ненавистю, дружба - зі зрадою, мир - з ворожнечею, а шантаж і блеф є обов'язковою передумовою нових домовленостей між учасниками Союзної держави.
Як тільки в Білорусі починаються економічні труднощі, у Мінську розігрують традиційний спектакль - "країна йде на Захід". При цьому всі добре розуміють - ніхто нікуди не йде, це торг: в обмін на подальшу лояльність Мінська Олександр Лукашенко вимагає від Кремля кредитів, дотацій, преференцій. Проте ці формальні рухи білоруського керівництва в бік ЄС і США так само традиційно викликають у російського істеблішменту хворобливу реакцію.
Ці постійні кризи у двосторонніх відносинах, часто доходячи до взаємних образ двох лідерів (чого вартий хоча б фільм "Крестный батька", показаний 2010 року в розпал чергової газової війни), завжди закінчувалися мировими, де обидві сторони йшли на поступки. Але якщо для Москви плата за компроміс і подальше збереження Білорусі в євразійських інтеграційних путах означала виділення союзникові додаткових грошей, то Мінськ оплачував угоди дорогоцінними частинками свого суверенітету.
Останніми місяцями у відносинах між Мінськом і Москвою - чергова ескалація. Російські та білоруські аналітики зазначають, що цей конфлікт - найсерйозніший за останні п'ять років. "Росія хвицає наші міждержавні договори у хвіст і в гриву", - обурюється білоруський президент.
Симптомів цієї чергової кризи не бракує. Лукашенко відмовився їхати на саміт Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), не підписав його Митний кодекс і відкликав з його митних органів білоруських представників. У Мінську заарештували трьох проросійських авторів близького до Кремля інформаційного агентства Regnum і, всупереч протестам союзників з ОДКБ - Росії та Вірменії, - днями екстрадували до Азербайджану російсько-ізраїльського блогера Олександра Лапшина.
Одночасно в Мінську демонстративно дистанціюються від "русского мира", перейнявшись національною політикою і білоруською мовою. Наприклад, торік у грудні білоруська влада жорстко відреагували на слова тодішнього директора Російського інституту стратегічних досліджень Леоніда Решетнікова, який заявив: білоруській мові, яку створено постановою засідання Оргбюро ЦК ВКП(б), всього дев'яносто років, а Білорусь - "історична частина великої Росії, частина нашого народу".
Крім того, Білорусь досі не отримала третього траншу кредиту Євразійського фонду стабілізації і розвитку, який мав надійти ще минулої осені. Москва запровадила заборону на білоруську яловичину, після чого Лукашенко доручив білоруській владі порушити кримінальну справу проти очільника Россільгоспнагляду Сергія Данкверта. У російських ЗМІ з'явилися статті, в яких ідеться про плани Мінська вийти з ОДКБ, ЄАЕС і навіть з Союзної держави. А в лютому Росія, у відповідь на рішення Мінська запровадити безвізовий режим на п'ять днів для громадян 80 країн (включно з ЄС і США), встановила прикордонні пункти на кордоні з Білоруссю.
Лукашенко заявляє: загострення відносин з Росією пов'язане з побоюваннями Москви, що Мінськ вийде з-під впливу РФ і приєднається до західного світу. Білоруський президент лукавить: причиною нової кризи у відносинах партнерів по Союзній державі стали газ і нафта. Іншими словами - недостатні обсяги російської фінансової допомоги Мінську. Для Лукашенка скорочення російських дотацій означає не просто загрозу дестабілізації Білорусі, яка і так переживає складні часи в економіці, а й ослаблення режиму його особистої влади.
Білоруська економічна модель вичерпує свої можливості. Статистика показує: 2015 року ВВП Білорусі знизився на 3,8%, а 2016-го - на 2,6. У цілому ж за 2014-2016 роки ВВП країни в доларовому еквіваленті впав на 40%, до рівня 2007 р. і становить 47,2 млрд дол. Економісти вважають, що нинішнього року також навряд чи варто очікувати зростання білоруського ВВП. За оцінками експертів Євразійського банку розвитку, 2017-го республіка буде єдиною країною СНД, яка переживає період рецесії.
Один з основних чинників, які визначають таку сумну ситуацію в білоруській економіці, - зовнішня кон'юнктура цін на нафту (на нафту і нафтопродукти припадає до третини всього білоруського експорту) і хлорид калію (добрива становлять 12% білоруського експорту). Як повідомляє інформаційне агентство БєлаПАН, 2016 року експортні поставки білоруських нафтопродуктів знизились у фізичному вираженні на 23% порівняно з аналогічним періодом 2015-го і становили 13 млн т. У грошовому вираженні експорт нафтопродуктів становив 4 млрд дол. і скоротився приблизно на 40%.
У ситуації, коли Мінськ втрачає валютну виручку, реакція Олександра Лукашенка не дивує. У припливі почуттів він назвав нафтогазову суперечку з Росією знущанням з Білорусі і пригрозив, що його країна звернеться до суду.
Зміст нинішньої російсько-білоруської суперечки зводиться до того, що в Мінську наполягають: у 2017 р. вартість російського газу для Білорусі має бути нижчою, ніж у 2016-му, і дорівнювати 83 дол. за тисячу кубометрів, а не 132 дол., як того хоче "Газпром". При цьому, як визнав Лукашенко, весь 2016 рік Мінськ платив за тисячу кубів російського газу не 132 дол., як було записано в контракті, а 107 дол. На думку "Газпрому", ця різниця в оплаті російського газу минулого року й сформувала білоруський борг у розмірі 550 млн дол.
У січні віце-прем'єр Росії Аркадій Дворкович заявив, що Москва наполягає на погашенні Мінськом боргу за газ. Щоб домогтися виплати 550 млн, росіяни скоротили квартальні поставки нафти в Білорусь, які щороку мали становити 24 млн тонни. Але на перший квартал 2017 року постачання скорочено до 4 млн т, і, за словами Лукашенка, Москва погрожує подальшим скороченням до 3 млн т. На початку лютого Лукашенко заявив: "Нащо хапатися за живе, нащо нас брати за горло? Зрозуміло, що без російської нафти ми обійдемося. Нам буде дуже важко, але свобода, незалежність - це дуже рентабельно, і це не оцінюється жодними грошима, жодними цифрами". При цьому в Мінську стверджують, що у Білорусі товарообіг з країнами ЄАЕС упав за два роки фактично на 60%. Але після цих гучних слів білоруського президента про незалежність одразу лунають заклики до Москви "склеювати" відносини.
У Москві, коментуючи слова Лукашенка, заявили, що в 2011-2015 рр. Білорусі безмитно поставлялося 18-23 млн т нафти на рік. "За вказаний період російський бюджет недоотримав
22,3 млрд дол. Усе це є не чим іншим, як прямою і непрямою підтримкою союзної білоруської держави. Крім того, по лінії Євразійського фонду стабілізації і розвитку білоруським колегам надано у вигляді кредитів 2,5 млрд дол.", - ідеться у повідомленні прес-служби Кремля.
"Склеювати" відносини Лукашенко мав 9 лютого в Москві, де планувалося засідання Вищої державної ради Союзної держави Росії і Білорусі: очікувалося, що президенти двох країн проведуть окрему зустріч і обговорять на ній енергетичне співробітництво. Однак минулого тижня Дмитро Пєсков заявив, що зустріч Путіна і Лукашенка поки що не погоджена "з урахуванням їхніх графіків", і "поки що точних термінів немає".
Мінськ і Москва грають на підвищення ставок. Криза поглиблюється, а отже - зростає ціна компромісу, якого рано чи пізно буде досягнуто. Але в Кремлі впевнені, що в цій грі нервів перемога залишиться за росіянами, а Лукашенко, в кінцевому рахунку, і Митний кодекс підпише, і більшість пропозицій "Газпрому" прийме. Адже у білоруського президента обмежене поле для дипломатичного маневру, оскільки Білорусь економічно прив'язана до Росії.
На сьогодні державний борг Білорусі становить 13 млрд дол., а її сукупний зовнішній борг - близько 40 млрд. Приблизно на дві третини це борги російській державі або російським фінансово-економічним структурам. До 65% усіх кредитів, що виділяються Мінську, - російські. Що стосується експорту Білорусі, то 2016-го на Росію припадало майже 48%, тоді як загальний обсяг вивезених товарів скоротився на 13%. Як зазначають економісти, "без проведення економічних реформ запити до Росії на дешеву нафту і кредити з боку білоруського уряду зростатимуть".
Безперечно, економічна залежність Білорусі від Росії турбує Лукашенка і його оточення. Як і формування Москвою нової дивізії на білоруському кордоні поряд з розміщеними там Кантемирівською і Таманською дивізіями, і прагнення Кремля розмістити в Білорусі російські війська на постійній основі, і плановані військові навчання "Захід-2017". Нагадаємо, що цим маневрам передує масштабне перекидання російських військ у Білорусь.
І хоча на останній прес-конференції Лукашенко заявив, що Росія ніколи не окупує Білорусь - "навіть якщо сюди введуть тисячу танків - це неможливо", - у Мінську присутній страх. Його відгомін - у доповіді мінського Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень (CSFPS). У ньому, зокрема, йдеться про "актуальну загрозу можливих дій Російської Федерації для провокування внутрішнього конфлікту та/або насильницької зміни конституційного ладу Республіки Білорусь".
При цьому в Мінську добре розуміють, що й на підтримку Заходу не доводиться особливо розраховувати, з огляду на зростаюче небажання Вашингтона і Брюсселя дотримуватися жорсткої лінії у відносинах з Москвою. Тому тільки питання часу, коли Лукашенко заради соціально-економічної стабільності в країні та збереження свого режиму "узгодить робочий графік" з Путіним і піде на поступки Кремлю. І якщо російської авіабази в Білорусі, швидше за все, не буде, то за російський газ Мінську все ж таки доведеться викладати набагато більше, ніж 83 дол. за тисячу кубометрів. Так само як і сплатити борг "Газпрому" і змиритися зі скороченням безмитних поставок російської нафти.