Екологічна катастрофа в Керченській протоці додала українським дипломатам запалу на переговорах з проведення морських кордонів між Україною та Росією: у Києві переконані, що невирішеність цієї проблеми зовсім не сприяє підвищенню безпеки судноплавства в «історичних внутрішніх водах» двох держав. Адже, користуючись відсутністю юридично оформлених кордонів, російські судна ігнорують існуючі лінії розмежування між двома країнами і часто нехтують рекомендаціями українського центру регулювання руху суден, порушуючи правила плавання в українській частині протоки. На жаль, 28-й раунд українсько-російських переговорів з розмежування Азовського та Чорного морів і Керченської протоки, що пройшов у Києві в останні дні листопада, виявився безрезультатним. З ключового питання — розмежування протоки — переговірники не дійшли згоди, й далі залишаючись на діаметральних позиціях. Тепер в українській столиці роздумують про те, щоб застосувати радикальні засоби і розблокувати вирішення проблеми.
У Києві вже вкотре члени української та російської делегацій обмінювалися багато разів озвученими аргументами на користь позиції, яку вони займають. Українські дипломати переконували своїх російських колег погодитися з тим, що в Керченській протоці існував адміністративний кордон, який розділяв за радянських часів УРСР і РРФСР: він і мав стати державним кордоном України та Російської Федерації. Як доказ демонстрували карти генштабу Збройних сил СРСР, на яких проведена в Керченській протоці пунктирна лінія ділила морські простори двох республік.
А росіяни, немов мантру, повторювали, що за часів Радянського Союзу не було адміністративного кордону по водній поверхні. «Кордон був тільки в територіальних, тобто зовнішніх водах, а не у внутрішніх водах... Визнати те, чого не було, ми не можемо», — повторив на прес-конференції посол з особливих доручень МЗС РФ Олександр Толкач, певне, забувши, що міжреспубліканський кордон між Естонською РСР і РРФСР на Чудському озері за радянських часів також позначався на картах пунктирною лінією. Ця сама лінія з невеликими варіаціями стала державним кордоном між Естонією та Російською Федерацією. Що й зафіксовано на відповідних картах підписаного у травні 2005-го естонсько-російського договору про держкордон.
Зате росіяни пропонували українцям такі варіанти розмежування протоки, які передбачали спільне володіння Керч-Єнікальським каналом двома державами. Оскільки, аргументують російські дипломати, у міжнародній практиці взагалі немає прикладів, коли єдиний судноплавний шлях віддавався якійсь одній державі. «Керченська протока — єдиний судноплавний шлях (із Чорного моря в Азовське. — Авт.). А в таких випадках питання вирішується на користь обох держав», — заявив Олександр Толкач, попутно нагадавши, що «Керч-Єнікальський канал будувався в Російській імперії, коли й мови не було про те, що десь є суверенна Україна чи суверенна Росія. Цар-панотець дав таку вказівку прокласти його і дав гроші на це».
Один із запропонованих російськими дипломатами варіантів передбачає створення невеликих зон відповідальності вздовж узбережжя кожної держави, тоді як інша частина акваторії Керченської протоки залишається в спільному користуванні двох країн. З цією метою росіяни пропонують реалізувати висунуту в грудні 2003-го Леонідом Кучмою та Володимиром Путіним ідею створити спільну корпорацію, яка займалася б вирішенням усіх питань, які належать до використання Керченської протоки, включаючи й експлуатацію Керч-Єнікальського каналу. Цей варіант, на погляд російських дипломатів, кращий порівняно з другим — проведенням кордону по осі каналу, коли одна його половина належатиме Україні, а друга — Росії.
Та російські пропозиції жодним чином не влаштовують Київ. Бодай тому, що Керч-Єнікальський канал перебуває на балансі Керченського морського торговельного порту. Іншими словами, він — український. Понад те, як переконують карти, видані ще за радянських часів, він розташований на українській території. А зміна території України, відповідно до української Конституції, вирішується тільки шляхом усенародного референдуму. Проте в Москві намагаються встановити принаймні частково російський суверенітет над Керч-Єнікальським каналом, управління над яким має стратегічну вагу. Зокрема й у контексті економічних інтересів: як стверджують самі російські дипломати, «понад 70% судноплавства, яке здійснюється в Керченській протоці, йде на користь Російської Федерації». З огляду на це росіяни не дуже зацікавлені в тому, щоб оплачувати лоцманські послуги за проходження каналу Керченському морському торговельному порту.
Такі підходи зумовили те, що вирішення всього блоку питань, які належать до розмежування морських просторів України та Росії, а також використанню цих акваторій, виявилося фактично заблокованим, хоча українські і російські дипломати досить успішно ведуть переговори з розмежування Азовського моря. Так, за повідомленням прес-служби українського МЗС, сторони в основному узгодили проходження серединної лінії. Розрахована з використанням різноманітних вихідних точок на узбережжі двох країн, вона стане основою для делімітаційної лінії в Азовському морі. (Ця узгоджена серединна лінія, до речі, практично збіглася з тієї лінією, яка була встановлена розпорядженням президента Леоніда Кучми в 1999 році як межа зони відповідальності України.) За словами російських дипломатів, «там питання може бути вирішене досить швидко».
Та навіть якщо сторони остаточно домовляться щодо Азову, це не означає, що вже наступного дня можна буде підписувати договір з делімітації в Азовському морі. Оскільки раніше українські та російські дипломати прийняли рішення про те, що договори з делімітації Керченської протоки, Азовського та Чорного морів, а також угоди з рибальства, судноплавства та захисту навколишнього середовища в цих акваторіях будуть підписані в пакеті. А в ситуації, коли жодна сторона не збирається йти на поступки, переговори з Керченської протоки можуть протривати ще не одне десятиліття без будь-яких перспектив на прорив. Схоже, що вийти з переговорної безвиході допоможуть тільки екстраординарні дії.
Однак за умов, коли російська зовнішня політика стає дедалі агресивнішою, малоймовірно, щоб найближчим часом президенти змогли взяти на себе відповідальність прийняти якесь політичне рішення з Керченської протоки і розблокувати переговорний процес. У кожному разі, під час своїх минулих зустрічей Віктор Ющенко і Володимир Путін не змогли домовитися. Настільки ж нереальним видається і звернення в міжнародні суди. Безумовно, це цивілізований шлях розв’язання проблеми. Однак для того, щоб спірне питання розглядалося третьою стороною, потрібна згода обох сторін. Росіяни ж не збираються звертатися по допомогу до міжнародних судових інстанцій. У ситуації, що утворилася, в Києва залишається єдиний і найрадикальніший варіант для розблокування переговорного процесу з розмежування Керченської протоки, — односторонні дії з делімітації морських просторів.
Нагадаємо, що у Верховній Раді ще з 2003 року лежить ухвалений у першому читанні проект закону «Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України». Тільки наступне підписання договору «Про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки» і наполегливі прохання російської сторони призупинили подальший розгляд українськими парламентаріями цього документа. Сьогодні цей законопроект можна знову «запустити» на друге і третє читання, вносячи до нього зміни відповідно до Керченського договору. Далі Україна може в односторонньому порядку зафіксувати координати кордону в Азовському морі та Керченській протоці в постанові уряду. Після чого поінформувати про свої дії генерального секретаря ООН.
За інформацією «ДТ», Київ уже попереджав Москву про такий сценарій розвитку подій, якщо переговори й далі залишатимуться безрезультатними. Так, напередодні 28-го раунду переговорів українське зовнішньополітичне відомство спрямувало російському МЗС ноту, в якій серед іншого містився заклик активізувати переговори зі встановлення кордонів в Азовському морі та Керченській протоці. У протилежному разі, м’яко натякнули українські дипломати, наша країна буде змушена скористатися своїм правом в односторонньому порядку проголосити лінії кордону і поінформувати про це генсека ООН.
Цю саму позицію українські дипломати озвучили й на переговорах. Нині головне, щоб українське керівництво мало політичну волю дійти до кінця в захисті національних інтересів країни й від дипломатичних натяків перейшло до конкретних дій. Пам’ятаю, півтора року тому українські дипломати, стомившись від безплідних переговорів, уже порушували питання про те, щоб вийти з Керченського договору, який закріплював за Азовським морем і Керченською протокою статус внутрішніх вод. Тоді ця пропозиція не мала жодних наслідків для росіян через тривалу внутрішньополітичну кризу, що розпочалася в нашій країні. Втім, уряд Віктора Януковича все-таки включив на початку року законопроект «Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України» у число тих законів, які пропонували Верховній Раді ухвалити насамперед...
Сьогодні політична ситуація, що утворилася в нашій країні після дострокових парламентських виборів, здається більш сприятливою для жорстких дій у розв’язанні проблеми делімітації Керченської протоки. До того ж вжиттю односторонніх заходів сприяє й екологічна катастрофа, яка сталася після загибелі суден під час недавнього стихійного лиха в Керченській протоці. Очевидно, що такі дії Києва викличуть не просто негативну реакцію Москви, а ускладнять двосторонні відносини. Росіяни вже з обуренням відреагували на пропозицію української сторони, яка пролунала на переговорах, заявивши, що вона цілком суперечить букві договору «Про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки» і духу відносин між дружніми країнами. Проте в цій ситуації в Києва, схоже, не залишається іншого вибору для захисту своїх національних інтересів.