Відносини з країнами-паріями — те саме, що спроби проскочити між Сциллою і Харибдою. Підприємців приваблює багатство країн-ізгоїв, що змушує уряди демократичних держав розвивати з ними політичні контакти. Відштовхує від співпраці постійна конфронтація проблемних країн із Сполученими Штатами.
Наприкінці квітня офіційний Київ укотре спробував проскочити між «цими чудовиськами», домогтися бажаного політичного й економічного ефекту й водночас постаратися не полаятися з Вашингтоном, із яким стабілізувалися відносини, — в Україні пройшло третє засідання українсько-лівійської комісії з торгово-економічного співробітництва. У минулому Київ уже мав досвід невдалої спроби розвинути свої відносини з Лівією. Тоді страх зіпсувати відносини зі Сполученими Штатами змусив українських політиків і дипломатів пожертвувати перспективами лівійського ринку.
Восени 2001 року в Києві відбулося друге засідання українсько-лівійської комісії з торгово-економічного співробітництва. Під час зустрічей обидві сторони мали намір вирішити принципові для подальшої співпраці питання. Не випадково лівійську делегацію тоді очолив Абу Бакер Юнес Джабер, друга в рейтингу впливовості людина в Джамахірії. На жаль, перебування в Україні генерала Джабера збіглося з терактами в Сполучених Штатах.
Нервозна реакція української влади на форс-мажорні обставини спричинила те, що візит Джабера завершився провалом: багато зустрічей скасовувалося в терміновому порядку. Невдалий візит лівійського генерала особливо контрастно виглядав на тлі його успішних переговорів у Білорусі, куди той виїхав після України. І хоча пізніше Київ висловив Тріполі відповідні вибачення, цей інцидент не лише надовго затьмарив двосторонні відносини: у Лівії посилилися позиції конкурентів українців — білорусів.
Через півтора року Київ знову прийняв високопоставлену лівійську делегацію, котру очолив заступник глави вищого народного комітету з питань виробництва Аль-Багдаді Алі Аль-Махмуді. Як відзначили учасники переговорів, підготовка нинішнього засідання куди краща від попередньої, і лівійці були задоволені результатами зустрічей. Тим часом, хоча за підсумками засідання комісії й підписано протокол, де зафіксовано наміри взаємодіяти в низці галузей (енергетичній, нафтогазовій, транспортній, будівельній тощо), а також кілька міжвідомчих угод, проте перспективи українсько-лівійського співробітництва залишаються невизначеними.
Із одного боку, Київ і Тріполі вже довгий час декларують взаємний інтерес. Для українців Лівія — перспективний ринок збуту продукції авіаційної, будівельної, машинобудівної та нафтогазової промисловості, сільськогосподарських товарів, фармацевтичних препаратів. Не випадково Юрій Єхануров (тоді ще віце-прем’єр), відкриваючи 2001 року українське посольство в Тріполі, сказав, що ця подія є складовою частиною агресивної політики з просування українських товарів на нові ринки.
Не забувають в Україні і про те, що Муамар Каддафі дуже популярний у багатьох країнах Африки: там цінують антизахідну риторику лівійського лідера і його фінансову допомогу тамтешнім урядам. Тому позиції лівійців у деяких країнах «чорного континенту» досить сильні. Цим мають намір скористатися українці. За посередництва Тріполі вони сподіваються вийти на ринки цих африканських країн. Приміром, для участі в розробці нафтогазових родовищ або в будівництві різноманітних промислових об’єктів.
Із урахуванням специфіки Лівії куди важливіше те, що лівійці самі говорять про свою зацікавленість у співпраці з українцями: Джамахірія одна з тих країн, де розвиток торгово-економічних відносин неможливий без політичного рішення керівництва держави. Україна це «добро» одержала. «Я... сам особисто стежитиму за тим, аби між нашими країнами були добрі відносини й нові контакти, аби українці знайшли місце тут, у Лівійській Джамахірії», — сказав Муамар Каддафі на початку 2001 року членам української делегації.
Але Київ і Тріполі по-різному дивляться на взаємодію. Для України розвиток відносин із Лівією — елемент довгострокової державної політики з просування на ринки країн Азії, Африки й Латинської Америки. Нехай навіть ця політика й непослідовна. З урахуванням триваючої конфронтації між Лівійською Джамахірією та Сполученими Штатами Київ має намір розвивати політичні відносини з Тріполі лише тією мірою, якою вони сприятимуть просуванню українських бізнес-структур на лівійський ринок. Природно, за постійних політичних консультацій із Вашингтоном.
Для Тріполі ж співпраця з Києвом — лише фрагмент майстерної дипломатичної гри: Лівію цікавить передусім політична підтримка України на міжнародній арені. Зокрема, у питанні остаточного зняття санкцій ООН із країни. У цьому разі перспективу участі українських підприємств у великих економічних проектах слід розглядати як можливий приз за політичну підтримку.
Сьогодні лівійці пропонують українським компаніям взяти участь у кількох проектах. Приміром, у протоколі третього засідання двосторонньої комісії йшлося про створення підприємства зі спільного виробництва керамічних виробів і кришталю в місті Адрі, експлуатацію нафтогазових родовищ Лівії, створення ліній електропередач, будівництво залізобетонного плавучого доку для порту в Тріполі, участь у прокладанні залізниці Тобрук-Ем-Сайєд. До речі, у цьому документі в черговий раз порушено й питання про участь українських компаній у будівництві металургійного комбінату в місті Місурат.
Наскільки реальні ці пропозиції? Адже про більшість із цих проектів на українсько-лівійських переговорах говориться вже не перший рік, а вони досі не реалізовані. Йдеться про будівництво залізниці на півночі країни, металургійного комбінату в Місураті. До цього списку можна додати й досягнуті ще 2001 року принципові угоди про створення на території України СП із селекції й вирощування великої рогатої худоби, а на території Лівії — СП із селекції овочевого насіння.
Як і в більшості випадків, усе залежить передусім від самих українських компаній, від того, наскільки вони будуть активні та професійні у своїй роботі в специфічних умовах Лівійської Джамахірії. Від того, який буде імідж України в цій країні. На сьогодні, офіційний Київ створив для роботи підприємців необхідні політичні передумови: Україна досить активно виступала на боці Лівії в питанні про скасування санкцій ООН.
Поки що до Джамахірії підвищену увагу виявляє лише незначна кількість нафтовидобувних, будівельних і сільськогосподарських компаній, авіапідприємств. (Не виключено, що найближчим часом зацікавляться Лівією й компанії, котрі спеціалізуються на будівництві залізниць: як стверджують, міністра транспорту Георгія Кірпу привабив проект Тобрук-Ем-Сайєд.) У Тріполі уже відкрилися представництва «Нафтогазу України» та «Інтербудмонтажу». Остання компанія традиційно працює в парі з «Нафтогазом України».
На завершальній стадії перебуває реєстрація компанії «Хліб України», котра має намір зайнятися прямими поставками зерна до Лівії: донедавна українська пшениця потрапляла в Джамахірію через італійських, туніських і єгипетських посередників. До речі, лівійці зафіксували в протоколі свою готовність придбати в України 300 тисяч тонн пшениці.
Тим часом українські підприємці не вельми поспішають заробляти гроші в Джамахірії. Їхній інтерес імпульсивний, що й відбиває динаміка товарообігу між двома країнами. Так, 2000 року він становив 1,7 млн. доларів, у 2001-му — близько 104 млн. доларів, а в 2002-му — 32 млн. доларів. Як запевняють фахівці, падіння товарообігу пов’язано зі зменшенням експорту до Лівії чорних металів.
Утім, скорочення українського експорту може бути ще більшим, якщо українці не перестануть думати лише про сьогохвилинні інтереси. У противному разі це зашкодить тим, хто має намір зайнятися Джамахірією всерйоз і надовго. Так, скандалами супроводжувалися поставки до Лівії в 2001—2002 роках двох літаків Ан-124 «Руслан». До цих літаків у лівійців було багато претензій. І хоча контракт укладав «Укрспецекспорт», підмочена репутація виявилася в АНТК ім. Антонова, що не має ніякого стосунку до цього контракту.
За великим рахунком, подібні скандали можуть закреслити не лише честолюбні плани зі створення українсько-лівійського СП з експлуатації на африканському континенті середньомагістральних літаків. Куди гірше те, що може бути підірвана довіра до українського бізнесу в цілому. У результаті українцям буде заборонена дорога на лівійський ринок. Адже Джамахірія сьогодні не відчуває дефіциту в партнерах — західноєвропейських, російських, білоруських, котрі активніші, ніж українські підприємці, і мають у цій північноафриканській країні куди серйозніші позиції. І ті, хто працює в Лівії, кажуть, що через конкуренцію працювати там рік у рік стає дедалі важче.
До речі, експерти, з огляду на економічну орієнтацію Лівії на Європейський Союз і Росію, досить скептично оцінюють перспективи великого українського бізнесу, відзначаючи перспективи середнього й малого бізнесу. Справді, попри те, що «Нафтогаз України» одержав ділянку для роботи, йому буде дуже важко змагатися з такими велетами, як British petroleum, «Аджип» або «Мобіл», які мають у своєму розпорядженні значно більші фінансові ресурси й політичні важелі. І така ситуація — повсюдно. Тому, як і у випадку з Афганістаном, українські компанії мають значно більше шансів взяти участь у різноманітних проектах як субпідрядники. Було б лише бажання...