Литва зробила свій внесок у гендерну політику. На виборах президента країни незалежний кандидат, єврокомісар із питань бюджету і фінансового планування Даля Грібаускайте у першому ж турі отримала 69% голосів виборців. За її найближчого суперника — лідера есдеків Альгірдаса Буткявічюса — проголосувало трохи менше 12% тих, хто прийшов на виборчі дільниці. Перемогу єврокомісара прогнозували: опитування громадської думки свідчили про її незаперечне лідерство у виборчих перегонах, які спостерігачі називали нуднуватими. Але щоб стільки голосів, та ще в першому ж турі… Такий результат видається неймовірним для Європи. Проте він свідчить про високий кредит довіри цьому політику в литовському суспільстві: від Грібаускайте очікують не просто рішучих дій, а справжнього дива у стабілізації економіки країни, яка переживає глибоку рецесію.
Як зазначається в недавньому звіті ЄБРР, у першому кварталі нинішнього року ВВП країни впав на 12,6%, порівняно з початком 2008-го. Аналітики банку також прогнозують, що у 2009 році спад економіки становитиме 11,8%. У країні зростає безробіття, населення убожіє. А це призводить до зростання соціальної напруги. У січні акції протесту вже закінчилися сутичками їх учасників із поліцією біля приміщення парламенту. Саме ці події, за словами Грібаускайте, і підштовхнули її до рішення балотуватися на посаду президента.
Новообраний президент має в себе на батьківщині хорошу репутацію: єврокомісар, що працювала у Брюсселі, на відміну від місцевих політиків, не асоціюється в литовців із кризою. Навпаки, з ім’ям Грібаускайте пов’язують успіхи Литви в економіці. Так, обіймаючи посаду міністра фінансів у різних урядах, вона зуміла зменшити дефіцит бюджету з 8,5% ВВП до 1,2%. Значною мірою завдяки цьому Литва змогла вже 2004-го стати членом Євросоюзу.
Багатьом литовським виборцям подобається ця жінка, що є класичним взірцем self made man — людини, котра сама себе зробила. Володарка чорного пояса з карате, Даля Грібаускайте здобула освіту в Ленінградському держуніверситеті за фахом «політекономія». Навчалася вона на вечірньому відділенні, бо вдень працювала робітницею і лаборанткою на ленінградській хутровій фабриці «Рот-Фронт». До речі, у 1976—1983 роках одночасно з Грібаускайте на денному відділенні економічного факультету навчалися нинішній російський міністр фінансів Олексій Кудрін і відомий критик нинішньої російської влади, колишній радник президента Путіна Андрій Ілларіонов.
Після відновлення незалежності Литви Грібаускайте працювала в зовнішньополітичному відомстві і входила до складу литовської делегації, яка вела переговори з Брюсселем про вступ Литви до Євросоюзу. У липні 2001 року її було призначено міністром фінансів в уряді соціал-демократа Альгірдаса Бразаускаса. Цю посаду вона обіймала до 2004 року. Після того як Литва приєдналася до Євросоюзу, Грібаускайте делегували в Єврокомісію, де вона спочатку займалася культурою та освітою, а вже в листопаді 2004 року стала комісаром, відповідальним за фінансове планування і бюджет. У 2005-му тижневик European Voice визнав Грібаускайте комісаром року за зусилля з реформування бюджету ЄС.
Колишній президент Альгірдас Бразаускас назвав свого міністра фінансів рішучою жінкою. Проте амбіції Грібаускайте, яку ЗМІ і політики вже встигли охарактеризувати як литовську залізну леді, можуть вийти за рамки тих повноважень президента, які визначені нинішньою політичною системою Литви. Хоча глава держави не має якихось особливих прав, проте його повноваження не можна назвати номінальними: він може призначати і звільняти міністрів, має право вето з питання бюджету. Проте керує урядом не президент, а прем’єр-міністр.
Тим часом під час виборчої кампанії Грібаускайте часто говорила про посаду президента так, ніби це посада прем’єр-міністра. Врешті-решт Альгірдас Бразаускас публічно запитав, кого вибирають — «прем’єра чи президента?» А суперник Грібаускайте на президентських виборах Буткявічюс зазначив: із її висловлювань він зробив висновок, нібито «вона поки що думає, що президент — це чи не те ж саме, що й прем’єр-міністр».
І якщо глава держави почне втручатися в ті сфери, які входять до компетенції глави уряду, то вже найближчими місяцями Вільнюс стрясатимуть політичні кризи, викликані протистоянням президента і прем’єра та парламентської більшості. І невідомо, хто виграє в цій боротьбі. Адже Грібаускайте йшла на вибори, не заручившись підтримкою жодної політичної партії. У цьому її слабкість як політичної фігури, оскільки це значно послаблює позиції амбіційного новообраного президента в його діалозі з парламентом і кабінетом.
Багато в чому формат майбутніх відносин представників влади визначить рішення Грібаускайте щодо нинішнього уряду, його персонального складу: відповідно до Конституції Литви, після виборів президента уряд зобов’язаний повернути повноваження новому главі держави. У Вільнюсі очікують, що це відбудеться після її інавгурації 12 липня. Протягом наступних двох тижнів президент має подати кандидатуру нового прем’єра.
Ще обіймаючи посаду єврокомісара, Грібаускайте послідовно критикувала кабінет Кубілюса за дії у сфері економіки та політики. Вона вважала головною помилкою уряду нездатність оцінити реальні масштаби спаду в економіці. Але нинішній прем’єр Андрюс Кубілюс, на відміну від членів економічного блоку свого кабінету, зважаючи на все, збереже свою посаду. Можливо, тому, що Грібаускайте, яка пізнає мистецтво внутрішньої політики, знає: Кубілюс потребує підтримки президента у час економічної кризи. Але ця залежність взаємна — призначити новий уряд і прем’єр-міністра президент може тільки з допомогою парламентської більшості, яка сьогодні створила правоцентристську коаліцію на чолі з нинішнім прем’єром. А Грібаускайте потрібен лояльний глава уряду в період, коли необхідно вживати рішучих, але непопулярних заходів для виведення країни з економічної кризи і боротьби з олігархізацією Литви.
Литовські експерти відзначають, що Грібаускайте на посаді президента віддаватиме пріоритет економіці, а ось зовнішня політика відступить на другий план. У цьому вона різко відрізнятиметься від Валдаса Адамкуса. Той багатьом
запам’ятався своїм жорстким ставленням до путінської Росії, рішучою позицією під час грузино-російського збройного конфлікту, а також активною участю у трикутнику Литва — Польща — Україна. Даля Грібаускайте — інший тип литовського політика, політика-євроцентриста, схильного більше дослухатися до думки своїх партнерів із ЄС, уникати дражливої риторики стосовно Росії і менше звертати уваги на Сполучені Штати і Східну Європу. У цьому Грібаускайте має значно більше спільного із залізною бюргеркою Ангелою Меркель, ніж із залізною леді Маргарет Тетчер. І Києву слід готуватися до неминучих змін у зовнішньополітичному курсі Литви, до ослаблення уваги Вільнюса до України.
Ще кілька років тому Грібаускайте заявила, що проблема Литви — її дружба в зовнішній політиці «з різними злиднями», а потрібно шукати друзів у Західній Європі. Після свого обрання вона трохи пом’якшила власну позицію, заявивши на прес-конференції, що в зовнішній політиці має намір продовжувати й розвивати курс допомоги у справі демократизації країн СНД — України, Грузії і Білорусі, започаткований ще її попередником Валдасом Адамкусом, а також сприяти їхній інтеграції в Євросоюз і НАТО. «Якщо, звісно, вони самі цього хочуть», — цитують Грібаускайте російські ЗМІ. При цьому новообраний президент знову повторила: «Ми повинні більше уваги приділяти Європі, європейським державам, оскільки саме там приймаються рішення, які, зокрема, визначають долю нашої країни».