Щоб захистити неочікувані досягнення антикорупційних розслідувань у Гватемалі та Бразилії, їхні лідери йдуть у політику.
Десятого березня у Гватемалі очікується висунення кандидатом у президенти відомого борця з політичною корупцією, колишнього головного прокурора країни Тельми Альдани. На неї покладають надії ті гватемальці, які прагнуть якісного оновлення політичних еліт і поглиблення успіхів, досягнутих у покаранні корупції за підтримки міжнародних слідчих. Тим часом у Бразилії за зміцнення антикорупційного механізму вже на посаді міністра юстиції відповідатиме суддя Сержіу Мору, з чиїм ім'ям асоціюються гучні справи проти провідних бразильських політиків, зокрема колишнього президента Лули да Сілви.
Особисті мотиви таких рішень можуть бути різними, але перехід лідерів антикорупційної боротьби з правової системи в політику можна зрозуміти. Досягнення в покаранні політичної корупції опинилися під загрозою: мобілізувавшись після жорсткого удару, корупційне лобі доволі успішно захищається і подекуди переходить у наступ. У Бразилії депутати більше двох років блокують прийняття низки антикорупційних законів. У Гватемалі обраний президентом після гучних корупційних скандалів комік-бізнесмен Джиммі Моралес після короткого "медового місяця" очолив боротьбу проти антикорупціонерів. Після того, як під слідством опинилися спочатку його син та брат, а згодом і він сам, Моралес заблокував роботу незалежної Міжнародної комісії проти безкарності під егідою ООН, роль якої у розслідуванні корупції була ключовою. Тому в найбільш знакових постатей антикорупційної боротьби є підстави вважати, що без прямої участі в політичній діяльності їм не вдасться захистити і розвинути свої досягнення.
До того ж ініціатори несподіваних антикорупційних успіхів останніх років здобули неабияку популярність серед розчарованих "старими елітами" латиноамериканців. Викриття корупції вдарило по й так низькому рівню підтримки політичних інститутів та політиків. Тим часом населення довіряє антикорупціонерам, з огляду на результати їхньої роботи і відсутність компрометуючих зв'язків.
Досягнення цих двох країн справді надзвичайні, навіть попри нинішні труднощі. Бразилія, найбільша країна регіону, і Гватемала, невелика центральноамериканська держава, прийшли різними шляхами до одного й того ж результату - розкриття гігантських корупційних схем з участю провідних політиків, підприємців і організованої злочинності, що призвело до гучних відставок та арештів, суспільної мобілізації і заклику до політичних змін. Викриття корупції у Бразилії та Гватемалі стало взірцем для наслідування в регіоні, де, за винятком Чилі, Уругваю й Коста-Ріки, корупція довгий час залишалася безкарною, правоохоронна система - слабкою, а населення переважно зводило кінці з кінцями.
У Бразилії розслідування зародилось у рамках загальної системи прокуратур, судів та поліції, в якій майже немає спеціалізованих антикорупційних органів. Правоохоронна система, попри низку проблем, після демократизації країни наприкінці 1980-х років вирізнялася певною автономністю. Прокуратура має статус міністерства, діяльність якого регулюється окремим розділом у Конституції, нарівні з виконавчою, законодавчою та судовою гілками влади. Судова система добре фінансується: Бразилія витрачає на неї близько 1,2% ВВП (Україна у 2017 р. - 0,3%). Відбір на більшість посад суддів конкурентний і прозорий, а професія вважається престижною і приваблює найкращих випускників вишів. Втім, донедавна слідчим та поліції бракувало законодавчо закріплених інструментів, а судова система, зокрема Верховний суд, що розглядає справи з участю політиків, була перевантаженою й повільною. Тому 97% антикорупційних справ закінчувалися нічим зі спливанням строку давності.
Проте в часи президентств Лули да Сілви і його наступниці на посаді Ділми Русеф, що позначилося тривалим економічним зростанням, було прийнято низку законопроектів, які крок за кроком посилили інструментарій правоохоронних органів. Так, реформа 2004 р. підвищила важливість прецедентів у судочинстві, що значно розвантажило Верховний суд і пришвидшило розгляд справ про корупцію. У 2013 р. парламент врегулював використання інструменту угод зі слідством, згідно з яким підозрювані отримали право на зниження або скасування кари в обмін на інформацію про інших учасників корупційних схем. Нарешті, було запроваджено кримінальну відповідальність за спроби чинити перешкоди розслідуванню корупції, а також адміністративну відповідальність юридичних осіб за корупційні дії своїх працівників, вчинені в корпоративних інтересах.
Таким змінам сприяло поступове наростання суспільного неприйняття корупції. У 2013 р. виступи проти підвищення тарифів у громадському транспорті в декількох містах несподівано переросли у велелюдні протести по всій країні. Бразильці висловлювали обурення низькою якістю інфраструктури, медицини, освіти і марнотратством та корумпованістю політиків на тлі гігантських витрат на спортивні об'єкти чемпіонату світу з
футболу 2014 р. й Олімпіади 2016 р. У 2014 р. розпочалася економічна криза, що ще більше послабила політичні партії при владі.
На тлі цих подій, подалі від столичних інтриг та політичного тиску, у місті Куритиба почала діяти добре координована команда суддів, слідчих та поліцейських. Їй вдалося розвинути розслідування відмивання грошей в державній нафтокомпанії "Петробраз", у викритті гігантської системи відкотів та хабарів, які найбільші бразильські підприємства роками сплачували провідним політикам Бразилії і майже всіх інших країн Латинської Америки. Як стало відомо, лише через спеціальний фонд будівельного конгломерату "Одебрехт" було проведено понад 800 млн дол. нелегальних виплат.
Одним із облич антикорупційної кампанії став суддя Сержіу Мору. Він активно і, на думку деяких критиків, не завжди виправдано використовував превентивний арешт підозрюваних чиновників і підприємців, яким слідство згодом пропонувало надати свідчення в обмін на зниження покарання. Ізоляція та боротьба підозрюваних за власні інтереси сприяли бажанню співпрацювати зі слідством. Так з'ясувалося, що навіть найбільшу мережу корупційних платежів можна розкрити: достатньо отримати свідчення одного чи кількох її учасників - і клубок взаємозв'язків розмотується.
У 2017 р. Мору засудив до 12 років ув'язнення колишнього президента Лулу да Сілву, що унеможливило участь політика у президентських виборах. Схожі вироки винесли також спікеру нижньої палати парламенту і ряду інших політиків, чиновників та підприємців. Керівника компанії "Одебрехт" спершу засудили до 19 років ув'язнення, але після надання ним свідчень і сплати 2 млрд дол. штрафу покарання пом'якшили до 10 років домашнього арешту та громадських робіт.
У Гватемалі стартові умови були складніші. Країна досі відчуває наслідки громадянської війни, що тривала понад 35 років і закінчилася лише 1996 р. Державні інститути слабкі й переплетені з організованою злочинністю. Непропорційним залишається вплив колишніх і діючих військових, гострою є проблема захисту прав людини. Попри помірне економічне зростання останніх років, близько 60% населення живе за межею бідності. Рівень вбивств - один із найвищих у світі, а десятки тисяч гватемальців щороку емігрують, переважно до США.
Саме тому серед частини громадянського суспільства і політиків зародилася ідея створити незалежний міжнародний механізм, який би допоміг посилити слабку систему правосуддя і подолати безкарність за вчинення злочинів. Переговори й суперечки тривали роками. Але зрештою страх остаточної деградації державних інститутів переміг, і у 2006 р. було створено тимчасову Міжнародну комісію проти безкарності. Фінансували її, серед інших, уряди США і держав Євросоюзу, а до складу ввійшли провідні фахівці з боротьби з корупцією та організованою злочинністю з понад 20 країн. Комісія отримала право самостійно збирати докази, брати участь у суді на боці звинувачення і пропонувати реформи системи права.
Комісії знадобилося кілька років, щоб досягти відчутних результатів, але вже після перших справ вона здобула підтримку більшості населення Гватемали. За більш ніж 11 років роботи їй вдалося розкрити понад 60 кримінальних схем, що призвело до ув'язнення понад 300 осіб, та ініціювати 34 законодавчі зміни. Найбільш гучним її досягненням стало викриття участі тодішнього президента Переса Моліни, віце-президента і ряду міністрів у схемах хабарів на митниці та міністерстві соціальної політики. Велелюдні і, що незвично для країни, мирні протести тривали кілька місяців, ослабили позиції президента і з часом призвели до його відставки.
Що важливо, Комісія тісно співпрацювала з місцевими органами правосуддя, навчаючи їх і впроваджуючи низку сучасних інструментів слідства. Крім того, вона відбирала, захищала й мотивувала чесних та професійних місцевих спеціалістів, таких як нинішній кандидат у президенти Тельма Альдана. Таким чином Комісія зміцнила місцеву правоохоронну систему і підвищила довіру населення до неї.
Такі успіхи не могли не викликати опору з боку зацікавлених у збереженні статус-кво в обох країнах. У Бразилії 2016 р. у відставку було відправлено президента Ділму Русеф. Її наступником став підозрюваний у корумпованості віце-президент Мішел Темер. Далі парламент заблокував пакет реформ, спрямованих на зміцнення антикорупційного механізму, поданий суддею Мору і підтриманий мільйонами бразильців. Більше того, була спроба зупинити використання угод зі слідством та превентивних арештів, які відіграли важливу роль в успіху викриття корупції.
Таким чином, встановилася певна рівновага. Під захистом суспільного тиску розслідування тривали і тривають далі: термін ув'язнення колишнього президента Лулу збільшено майже на 13 років. Але антикорупціонерам бракувало політичного впливу, щоб проштовхнути подальші законодавчі зміни. Змінити щось може перемога на торішніх президентських виборах Жаїра Болсонару, відомого насамперед своєю симпатією до військової диктатури 1964-1985 рр. та сексистськими висловлюваннями.
Новообраний президент обіцяє продовжити активну боротьбу з корупцією і поставив суддю Мору на чолі Міністерства юстиції з розширеними повноваженнями. Для багатьох участь Мору в уряді праворадикального політика стала несподіванкою. Дехто очікував, що Мору сам візьме участь у виборах, але він неодноразово заперечував таку можливість. Тепер Сержіу Мору ризикує як своїм образом поборника справедливості, так і суспільним сприйняттям антикорупційних процесів, які він частково уособлює. Труднощів Мору і Болсонару вже може завдати недавно розпочате розслідування надходження коштів незрозумілого походження на рахунки сина та дружини Болсонару. Але особиста популярність Мору залишається високою, а мотиви поки що не піддаються сумнівам із боку більшості експертів.
У Гватемалі безкомпромісність Міжнародної комісії налаштувала проти себе навіть тих політиків, які виграли від результатів її перших розслідувань. Нинішній президент Джиммі Моралес, що був обраний на хвилі протестних настроїв у 2015 р., підозрюється разом із представниками провідних партій у порушенні правил фінансування виборчих кампаній. У серпні 2018 р. Комісія звернулася до парламенту з проханням позбавити Моралеса імунітету. Після цього президент прийняв рішення не поновлювати мандат Комісії після його завершення восени 2019 р., а вже 7 січня поточного року вирішив достроково припинити її повноваження. Він заборонив повертатися до країни голові Комісії Івану Веласкесу й наказав усім іноземним працівникам Комісії залишити країну впродовж 24 годин.
Це рішення відразу ж заблокував Конституційний суд країни, а свою критику висловили генеральний секретар ООН та країни-спонсори Комісії, хоча реакція адміністрації Трампа була значно слабшою, ніж очікувалося.
Лише 15% населення Гватемали схвалює дії президента, тоді як понад 70% підтримує Міжнародну комісію. Проте Моралес, у кожному разі, втратить імунітет після президентських виборів у червні, в яких не може взяти участь, тому саме в усуненні Комісії та внутрішньої опозиції він бачить шанс на порятунок. Ситуація у Гватемалі особливо загрозлива, адже, на відміну від Бразилії, основну роль в антикорупційних досягненнях відіграли іноземні спеціалісти. Невідомо, наскільки стійкими виявляться острівки незалежності та професійності всередині правоохоронної системи без проводу Міжнародної комісії.
Тому рішення Тельми Альдани і Сержіу Мору перейти до активної політичної діяльності зрозумілі. Ймовірно, вони намагаються використати власну репутацію, щоб захистити й розвинути успіхи в подоланні політичної корупції, на досягнення яких пішли роки і навіть десятиліття. Можливо, саме їм та їхнім колегам вдасться стати тими справжніми новими обличчями в політиці, котрих чекають латиноамериканці, й гарантувати, що перші успіхи в очищенні політичної системи почнуть переростати у реальну зміну правил гри.