Який правитель потай не мріє продовжити своє перебування при владі? Та ще й так, аби це виглядало цілком легітимно в очах міжнародної спільноти. Лідери багатьох африканських і азіатських країн не обтяжують себе думками про те, якої слави заживуть у світі, і запросто стають монархами або довічними президентами. Свого часу так вчинив Сапармурад Ніязов. А ось як бути президентам країн пострадянського простору, якщо їм небайдужа думка міжнародної спільноти, та ще й хочеться бути в’їзними у країни Заходу? Тож і замислюються глави держав над тим, як у конституційний спосіб обґрунтувати своє довічне перебування при владі.
Не став винятком і Азербайджан: для Ільхама Алієва також актуальна проблема збереження влади після завершення другого президентського терміну. Хвилює це питання і правлячу еліту. Зараз президент контролює ситуацію. А що буде після 2013 року? В Азербайджані у багатьох є побоювання, що з відходом Алієва з президентської посади буде порушено хиткий внутрішньополітичний баланс, а боротьба за перерозподіл національних багатств призведе до дестабілізації ситуації в нафтовій республіці. Адже стабільність у цій країні значною мірою будується на політичній конструкції, створеній навколо сім’ї Алієвих. Тому вирішити проблему в Баку постаралися заздалегідь, узявши за приклад досвід венесуельця Уго Чавеса: проведений у березні референдум закріпив за азербайджанським президентом право обиратися необмежену кількість разів. В умовах Азербайджану це означає, що Ільхам Алієв, лідер країни, яка входить до Організації за демократію та економічний розвиток, тепер буде довічним президентом.
Усього, з ініціативи представників правлячої партії «Єні Азербайджан» («Новий Азербайджан»), на референдум було винесено 41 поправку до 29 статей конституції. Деякі з них стосувалися посилення захисту прав громадян. Наприклад, уперше на конституційному рівні заборонено втручання у приватне життя. Тепер заборонено стежити, проводити відео- і фотозйомку, запис голосу та інші дії без дозволу об’єкта, за винятком передбачених законодавством випадків. Решта поправок передбачала низку перейменувань органів державної влади: виконавчий апарат президента пропонувалося називати адміністрацією глави держави, а Національний банк — Центральним банком.
Втім, головною причиною проведення загальнонародного опитування були норми, що стосуються президентських повноважень. Так, окрім зняття обмежень на кількість термінів президентства, на референдум було винесено поправку, яка передбачає, що у разі воєнних дій на азербайджанській території термін повноважень президента може бути продовжений. Інакше кажучи, відзначають експерти, якщо в Нагірному Карабасі знову загостриться конфлікт, то чергові президентські вибори в Азербайджані скасують, і Алієв, відповідно до нової конституції, автоматично залишиться у кріслі президента.
Безумовно, результати референдуму були наперед відомі. Питання полягало в тому, скільки людей прийде до урн і який відсоток учасників голосування висловиться за зміни: для авторитарних правителів це своєрідна демонстрація їхньої здатності контролювати ситуацію в країні. Підтримка була майже одностайною: за даними держінформцентру «Вибори», за прийняття поправок проголосували від 87 до 92% тих, хто прийшов на виборчі дільниці. А зняття обмеження на кількість термінів обрання президента Азербайджану підтримав 91,7% виборців. Опозиція ж вважає референдум таким, що не відбувся, і стверджує, що кількість тих, хто проголосував, не 70%, а всього лише 14%. Крім того, на думку противників влади Алієвих, відбулися масові фальсифікації, чинився відвертий тиск на виборців.
На відміну від азербайджанської опозиції, міжнародна спільнота, хоча й не схвалила змін до конституції, проте дала досить м’яку оцінку скасуванню демократичної норми змінюваності влади. Напевно, в Європейському Союзі і Сполучених Штатах високо оцінили той факт, що Алієв усе ж таки зберіг формальну процедуру виборів, а не відразу став довічним президентом. Лише в заяві Венеціанській комісії йдеться про «стурбованість із приводу дуже негативних моментів, які стосуються демократії». Особливе занепокоєння європейських експертів викликає усунення обмеження на обрання однієї особи президентом більш ніж на два терміни поспіль: «Ця поправка зміцнює і так сильні позиції глави Азербайджану, що не відповідає європейським демократичним стандартам».
Очевидно, що уряди країн Європейського Союзу і Сполучених Штатів не хочуть іти на конфронтацію з Баку, де вже давно сформувався авторитарний режим. Причина такої поведінки криється в нафті й газі Каспійського регіону. Азербайджан має багаті нафтогазові родовища, які розробляють американські та європейські нафтові компанії. Його територією проходять нафтопроводи, які постачають каспійську нафту країнам-споживачам Європи. Тому Європейський Союз і Сполучені Штати зацікавлені у збереженні стабільності в країні. І не важливо, якою ціною досягає цього світська влада, що проводить стосовно Заходу лояльну політику.
Окрім усього, є й російський чинник: жорстка позиція Заходу може призвести до того, що Ільхам Алієв проводитиме політику зближення з Росією, — таке сталося нещодавно з Узбекистаном. А це посилить позиції Москви у стратегічному регіоні. Викладене вище — серйозні аргументи для Заходу, щоб зберегти з Баку добрі відносини і заплющити очі на те, як із допомогою змін до конституції президент Азербайджану, вслід за центральноазіатськими й африканськими правителями, зміцнює свій авторитарний режим і формує династичне правління.
Втім, більшість населення в Азербайджані не проти, щоб Ільхам Алієв вічно правив країною: у себе на батьківщині президент — досить популярний політик. Правління І.Алієва збіглося з економічним підйомом Азербайджану, що значною мірою зумовлений високою ціною на енергоносії: у 2008 році країна з населенням вісім мільйонів осіб отримала від продажу нафти 20 млрд. дол. У період між 2003-м і 2007 роками щорічне зростання ВВП країни в середньому становило 20%, що дозволило Азербайджану увійти до числа економік світу, які найдинамічніше розвиваються.
Нафтодолари дозволяли Баку виділяти великі кошти на реалізацію соціальних програм і активно переозброювати армію: в Азербайджані, який досі перебуває у формальному стані війни з Вірменією, плекають грандіозні плани. У 2009 році військові витрати Баку мають становити 2,3 млрд. дол. Азербайджанські політики стверджують, що їхня армія в майбутньому щороку отримуватиме суму, яка дорівнюватиме щорічному бюджету Вірменії. (У 2009-му бюджет Вірменії становить 2,6 млрд. дол.) Проте світова криза може вдарити по цих амбіційних планах і загострити ситуацію в країні. Вже тепер багато десятків тисяч азербайджанських гастарбайтерів не можуть знайти роботу. Це створює напруженість у самому Азербайджані й надалі може серйозно вдарити по популярності Ільхама Алієва.
Політологи, до речі, припускають, що саме грядущі економічні труднощі та викликані ними можливі соціальні потрясіння примусили азербайджанську владу провести референдум зараз. Адже на Азербайджан у 2009-му очікує економічний спад: уже тепер у країні спостерігається криза в будівництві. А зміни конституції у складних економічних умовах могли викликати у збіднілого через економічну кризу населення серйозний протест, яким неодмінно скористалася б опозиція. Схоже, азербайджанський істеблішмент не забув про події осені 2003 року, коли президентські вибори супроводжувалися масштабними акціями протесту. Тепер азербайджанським виборцям пропонують на тлі альтернативних кандидатур вічно обирати Ільхама Алієва як гаранта стабільності та процвітання.