Із Кримською платформою в Києві пов’язують сподівання повернути тему окупації Криму в міжнародний порядок денний, а також посилити політичний і санкційний тиск на Москву. Та чи стане саміт дійовим інструментом? Чи не очікує Кримську платформу доля багатьох інших проєктів української влади, котрі гучно починалися, а потім тихо згасали? Про це ZN.UA поговорило із заступницею постійного представника президента України в Автономній Республіці Крим Тамілою Ташевою.
— За кілька днів відбудеться інавгураційний саміт Кримської платформи, на якому очікується підписання підсумкового документа. Що буде після 23 серпня?
— Буде постійно діючий офіс Кримської платформи як один з інструментів деокупації Криму.
Кримська платформа, як і заявлялося раніше, існуватиме на рівні керівництва держав та урядів, парламентському, експертному, місцевого самоврядування… Крім того, минулої п’ятниці глава держави підписав зміни до указу, що стосуються Представництва президента України в АРК. Цим документом нам додається окремий напрям роботи — експертний, консультаційний, інформаційний супровід Кримської платформи. Передбачено створення в рамках Представництва служби забезпечення діяльності Платформи, яка опікуватиметься внутрішнім треком роботи з деокупації Криму, тоді як до компетенції МЗС належатиме міжнародний трек. Тобто офіс Кримської платформи буде створено на базі Представництва. Проте не тільки окрема служба, фактично весь офіс Представництва працюватиме на посилення Кримської платформи.
Співробітниками офісу Кримської платформи стануть держслужбовці, які будуть набрані по конкурсу і працюватимуть у структурі Представництва. Служба фінансуватиметься з держбюджету, як і все Представництво. Але на підтримку різних програм надходитимуть і донорські кошти від іноземних урядів та неурядових організацій.
— І цього вистачить, щоб Кримська платформа стала ефективним інструментом деокупації Криму? Проєкт може тихо згаснути, як і багато інших зовнішньополітичних ініціатив Києва…
— Думаю, ця ініціатива не згасне, бо, власне, створюється інституційне підґрунтя — офіс Кримської платформи.
— Проте бюрократичні структури часто працюють на себе, а не на результат…
— Саме тому служба забезпечення діяльності Кримської платформи створюється не як окремий орган виконавчої влади, а на базі Представництва — ключового органу у вертикалі президента, котрий займається питанням деокупації та реінтеграції Криму. Але для того, щоб цей інструмент запрацював, звісно, потрібні правильна координація роботи і правильний вибір пріоритетів.
Зараз ми працюємо також над створенням додаткового координаційного механізму для ефективної роботи Кримської платформи, який включатиме в себе представників різних органів виконавчої влади, експертного середовища та донорської спільноти. Ця інституція/механізм буде визначати річні пріоритети в діяльності Кримської платформи. Оскільки до нього входитимуть представники різних органів влади, він може стати ефективним інструментом для роботи Платформи.
Інша складова ефективної роботи Кримської платформи — міжнародна, за яку відповідає МЗС. Крім того, щоб інструмент почав діяти, треба працювати й на інших рівнях платформи, наприклад парламентському, експертному. Ми сподіваємося, що після підписання підсумкового документа саміту — Кримської хартії — країни, котрі долучаються до Кримської платформи, активніше ввіллються в процес деокупації Криму.
— На якому етапі підготовка Кримської хартії? Які будуть основні положення цього документа?
— Можливо, з’являться ще якісь нюанси, але в основному Хартія вже готова. В цьому документі, що базується на невизнанні анексії Криму, йдеться про права людини, права корінного народу, безпеку в Азово-Чорноморському регіоні, свободу судноплавства, спеціальні обмежувальні заходи по відношенню до РФ, колонізацію півострова. Проте я б не хотіла зараз обговорювати Кримську хартію: за її підготовку відповідальне МЗС.
— Уже відомо, скільки країн готові долучитися до Хартії?
— Кількості держав, готових підписати документ, зараз не назву. Та понад сорок країн підтвердили свою участь у саміті Кримської платформи, і більшість їх підпишуть Хартію. Хтось приєднається до неї з певними зауваженнями. Окремі країни можуть долучитися згодом. Але основні наші партнери приєднуються до підписання Кримської хартії.
— Які критерії успішності чи неуспішності саміту бачите особисто ви?
— Дуже важливо, щоб підсумковий документ не був вихолощений. Пан Точицький, який відповідає за нього, — дипломат із величезним стажем. І в одній із останніх редакцій Хартії, яку ми бачили, залишилися основні пункти, на яких наполягала наша держава. Це і політика невизнання, і санкції, і права людини, і права корінного народу тощо.
Звісно, важливо говорити і про рівень представництва. Він зараз високий: схожого саміту в нашій країні ще не було. До Києва прибуде близько півтора десятка президентів та прем’єрів. Ми й не очікували, що в 2021 році, під час пандемії та викликаної нею економічної кризи, до нас приїде стільки лідерів країн.
Багато хто незадоволений, що Сполучені Штати на Кримській платформі представлятиме міністр транспорту Піт Буттіджедж. Але важливо розуміти інші складові: хоча ми й хотіли б приїзду Камали Гарріс, проте віце-президент США відповідає не за зовнішню політику, а за внутрішню. На мою думку, Буттіджедж, одна із зірок у Демократичній партії, — це високий рівень представництва, оскільки він приїжджає не просто як міністр транспорту, а як спеціальний представник президента Байдена.
Що стосується участі інших партнерів та рівня їхнього представництва на саміті, то слід розуміти рівень протидії РФ, у тому числі і в країнах ЄС.
Але ключове для мене — те, що буде після саміту. Бо одна річ — говорити про окупацію Криму в 2014 році, а інша — зараз: ситуація змінилася не на краще. Сподіваюся, спільними зусиллями нам вдасться вивести комунікацію з нашими міжнародними партнерами на новий рівень.
— Як Москва протидіє реалізації ініціативи Києва з деокупації Криму?
— Почнемо з того, що Росія залякує експертне середовище або правозахисників, котрі працюють у Криму. Та насамперед ми говоримо про тиск на держави: Російська Федерація намагається коли не повністю заблокувати участь країн у саміті, то принаймні знизити рівень їхнього представництва. Крім того, Москва через економічні важелі стримує від участі в саміті країни Південної та Латинської Америки, Азії, Африки. Проте з деякими країнами Африки, Південної та Латинської Америки в нас іде комунікація.
Остаточний перелік країн, які будуть чи не будуть на саміті, ми побачимо 23 серпня, але, звісно, більшість країн із цих регіонів не надішлють своїх представників на Кримську платформу.
— Одним із наслідків афганської кризи стане послаблення уваги світу до України і російської агресії. Як у цій ситуації утримати увагу міжнародної спільноти до проблематики окупації Криму та частини Донбасу?
— Якщо говорити про продовження роботи з деокупації Криму в контексті викликів, які виникають у світі, — то ми це пережили ще під час сирійської кризи, коли українське питання поступово відступало на задній план: попри те, що в Україні було півтора мільйона внутрішньо переміщених осіб, світ більше переймався проблемою біженців із Сирії. На мою думку, в такій ситуації дуже важливо продовжувати свою роботу, оскільки є питання окупації Криму і є питання війни на Сході. Головне — працювати всередині країни, бо якщо цього не робити тут, то чого тоді можна чекати від держав-партнерів?
За останні півтора-два роки ми маємо певні здобутки. Зокрема, в лютому було схвалено Стратегію з деокупації та реінтеграції Криму. Зараз на затвердженні у Кабміні лежить план заходів із виконання цієї Стратегії. На жаль, Кабмін зволікає з його прийняттям, оскільки деякі органи виконавчої влади не зовсім якісно виконують свою роботу. Документ цього тижня має бути винесений на урядовий комітет. Сподіваємося, на найближчому засіданні уряду його приймуть.
— Які, на ваш погляд, помилки зробила українська влада у своїй політиці з деокупації Криму?
— Помилок було багато. Ключова — документа з деокупації Криму не прийняли ще 2014 року. Зате приймали дискримінаційні положення стосовно як громадян, що проживають на окупованих територіях, так і внутрішньо переміщених осіб. Одна з помилок — створення в серпні 2014 року вільної економічної зони «Крим», яка надавала преференції великому бізнесу. Зазначену помилку ми вже майже виправили: Верховна Рада на початку липня скасувала цей ганебний закон, тепер її рішення чекає підпису президента.
— Список політичних бранців Кремля — кримчан — не скорочується, а тільки подовжується. Один із таких в’язнів — журналіст і автор ZN.UA Олексій Бессарабов — у своєму листі до держсекретаря США звернувся з ініціативою: жодних перемовин із РФ, доки не буде вирішене питання звільнення політичних в’язнів. У листі до президента України до цього закликає і платформа колишніх бранців Кремля.
Чи опікується Представництво президента в АРК питанням політв’язнів? Бо складається враження, що зі звільненням Олега Сенцова та ще десятьох осіб у 2019 році про решту кримчан-політв’язнів просто забули…
— Представництво не залучене в переговори щодо звільнення бранців Кремля, проте ми допомагаємо політв’язням та їхнім родинам. Зокрема реанімувавши комісію з надання допомоги політв’язням та підготувавши законопроєкт про статус осіб, позбавлених свободи внаслідок агресії РФ.
Робота зі звільнення політв’язнів — одна з найбільш болючих. І я розумію, чому про роботу державних органів у цьому питанні може скластися негативне враження. Проте хочу вас запевнити, що переговорні групи працюють. Але проблема не в діях України, а в позиції Росії, яка не має наміру йти на поступки.
— Останнім часом знову активізується питання відновлення водопостачання до окупованого Криму. Чи, на вашу думку, це можливо, наприклад, в обмін на вирішення питання деокупації Донбасу?
— Це абсолютно нереально. І позиція всіх гілок української влади в цьому питанні єдина. Так, у Стратегії з деокупації в пункті 66 записано, що водопостачання на територію тимчасово окупованих АРК і міста Севастополя буде відновлене з боку Української держави лише після відновлення контролю над територією. Це ж саме передбачено і в одній із норм проголосованого депутатами в липні законопроєкту про вільну економічну зону «Крим». Так ми намагаємося прибрати всі маніпуляції стосовно відновлення водопостачання до окупованого Криму.
Маніпуляції ж із боку РФ, звісно, триватимуть, а російські урядовці й надалі будуть звинувачувати Україну в «екоциді кримчан» і подавати позови в ЄСПЛ та інші міжнародні суди. Але правова позиція Української держави абсолютно правильна. Наш ключовий аргумент для Росії, яка, згідно з міжнародним правом, мусить забезпечити потреби населення на всій окупованій території — використовуйте воду на потребу жителів півострова, а не для військових.