Хоч би що робиться - все до виборів 2015 року. От і призначений Віктором Януковичем уряд має сенс розглядати передусім з погляду вирішення ним завдання 2015-го. Кадровий склад Кабміну, з огляду на це, не став несподіванкою. Так само, як і принцип добору людей. Фактично від формування уряду було відлучено Партію регіонів і, за рідкісним винятком, вітчизняний олігархат. Остаточно канули в Лету часи, коли в ключових міністерствах, Генпрокуратурі й СБУ кожен олігарх, що відбувся, мав свого заступника. Кістяк уряду сформовано Сім'єю - здебільшого з людей, так чи інакше пов'язаних із старшим сином президента, але, безсумнівно, таких, які пройшли затвердження Віктором Януковичем.
Микола Азаров, чиє перебування на посту прем'єра всі розглядають як тимчасове, покликаний символізувати управлінський досвід, присутність Партії регіонів і дива сорбції під час кризи. Його людина очолила вцілілі залишки МНС і поки що втримує свої пости голови Держфінінспекції та Казначейства. Все.
Перший віце-прем'єр Сергій Арбузов - безсумнівний лідер "младореформаторів" - потрапив у кабінет першого віце проти власної волі. Однак Янукович вважає, що "робота в полі" піде на користь дуже ймовірному майбутньому прем'єр-міністру. Ретельно перевіривши перед новосіллям кабінет Валерія Хорошковського, Сергій Арбузов у будівлі Нацбанку звільнив свій. Очевидно, для людини-інструмента.
По суті, на двох кріслах умостився і міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький. Ця, безсумнівно, "сімейна" людина давно щиро не розуміла, чому Юрій Бойко так довго займав її місце. Свій старий пост - Міністерство екології та природних ресурсів України - Ставицький залишив вірному кадру Олегу Проскурякову.
Найважливіші, з погляду вибудовування працюючої системи, пости залишилися за міністром фінансів Юрієм Колобовим і екс-головою податкової, а тепер міністром доходів і зборів Олександром Клименком. Стражі доходів і видатків бюджету стежитимуть за державною скарбницею, як за рідною.
Змогли ключові ставленики Януковича відстояти й кандидатуру міністра аграрної політики Миколи Присяжнюка. А він уже був без п'яти хвилин житомирським губернатором.
На відміну від Присяжнюка, до міністра МВС Віталія Захарченка в президента особливих запитань не було. Віталій Юрійович зберіг за собою пост, одержавши до нього бонус - Прикордонслужбу України. Що, мабуть, змусило екс-спікера Володимира Литвина, який має двох братів у системі Прикордонних військ і Міноборони, метнутися в крісло голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони.
До речі, про оборону... Несподіваним для невтаємничених у девелоперські проекти Олександра Януковича в Криму стало призначення на оборонне відомство Павла Лебедєва - бізнесмена, який міцно стоїть на своїх двох у будівельній справі. Новий міністр, у далекому минулому військовий начфін, уже поставив завдання до сьогодні надати йому плани розв'язання всіх проблем, що накопичилися в армії, наявними засобами. Марс у допомогу...
На цьому перелік виключно "сімейних" людей в уряді закінчується. І далі йде група "подвійного призначення" - міністри, в чиїй долі на різних етапах певну роль відіграв Рінат Ахметов, однак ключовий вплив на їхній світогляд та уявлення про субординацію мають основні ставленики Сім'ї. До речі, склад нинішнього уряду не налаштований агресивно відносно все ще найбагатшої людини України. На перший погляд, у Кабміні чимало людей, лояльних до Ріната Ахметова, однак, призначивши саме такий склад, Віктор Янукович, по суті, приватизував менеджмент потоків, взявши на себе гру й надавши Ахметову можливість просто вістувати. Домінуючий вплив президент і його особисте оточення мають:
- на міністра економіки Ігоря Прасолова, який хоч і мав до 2006 року статус головного менеджера СКМ, але останнім часом як голова наглядової ради НБУ близько зійшовся із Сергієм Арбузовим;
- на міністра інфраструктури Володимира Козака, який дістався Януковичам у спадок від довіреного Антона Пригодського, що відійшов від справ. Козак Ахметову не ворог, але про всяк випадок за портово-вагонною ситуацією в міністерстві наглядав один із заступників - Дмитро Димидович, котрий пересів у міністерське крісло заступника саме з метінвестівського;
- на міністра закордонних справ Леоніда Кожару, чий дипломатичний геній дуже високо цінував і цінує Сергій Арбузов. "Дуже розумна людина", - сказав про Леоніда Олександровича Сергій Геннадійович. І не відповів мені на запитання: "А з ким ви порівнюєте?";
- на міністра охорони здоров'я Раїсу Богатирьову, конкуренція якої з Тетяною Бахтеєвою вже давно не має сенсу, бо являє собою битву амбіцій, майже позбавлену матеріальної складової: бій за закупівлі МОЗ між гінекологом і терапевтом уже давно виграв стоматолог.
У принципі, до групи змішаного впливу можна було б віднести й Наталію Королевську, яка отримала пост міністра соціальної політики, адже в її передвиборному списку було чимало людей, що бачили Олександра Януковича не тільки на фотографіях. Але в цьому призначенні гени змішалися з іншими акцентами - ахметовський вважається домінантним, а "сімейний" - рецесивним. Треба думати, скульптор Наталії Королевської - Наталя Ізосімова, директор Фонду "Ефективне управління", пояснить тезці, що слід робити з мрією, яка несподівано справдилася.
Чисто ахметовськими людьми в уряді можна вважати віце-прем'єра Олександра Вілкула, і, зрозуміло, похідну від Вілкула - міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадія Темника, який трудився заступником Олександра Юрійовича в ОДА. У цих посадах Банкова намагалася зацікавити низку високорейтингових мерів і губернаторів. Однак вибір припав на Вілкула, який явно переріс область, навіть таку, як Дніпропетровська, і потребує обкатування на загальнодержавному рівні.
Дмитро Фірташ, треба думати, стараннями Сергія Льовочкіна, який на цьому етапі зберіг пост голови адміністрації президента, провів в уряд двох чоловік. І обох на віце-прем'єрські пости. Для ослаблення політичного впливу цієї групи президент винайшов простий спосіб - відрив від реальних повноважень шляхом підвищення на посаді. Відпрацювавши методику на Валерії Хорошковському, пересадженому з мінфінівського крісла в першо-віце-прем'єрське, Віктор Янукович успішно застосував її до Юрія Бойка та Костянтина Грищенка. Наприклад, експерти з нетерпінням очікують можливості оцінити злагоджену роботу Бойка і Ставицького... Втім, у Партії регіонів обіцяють внести в найближчому майбутньому серйозні зміни до Закону "Про Кабінет міністрів", та чи перетворять вони віце-прем'єрську ліпнину на несучі конструкції - питання відкрите.
У тісній взаємодії з АП трудитиметься на новому посту й Олена Лукаш. Однак вважати її чиєюсь людиною, крім Віктора Януковича, було б помилкою. Олена Леонідівна не просто міністр Кабінету міністрів - так званий міністр без портфеля - вона очі, вуха й руки президента в уряді. Уже перше засідання Кабміну й навіть підготовка до нього показали - хаотичні "хотілки" закінчилися; жодних питань, внесених з голосу, якщо не йдеться про стихійні лиха або загрозу життю людей; жодних абзаців, доданих у текст постанови після його затвердження; жодних постанов без останнього підпису Лукаш, яка випускає документи у світ. Таким чином, президент має намір перекрити досить серйозний і, головне, несанкціонований ним витік ресурсів. У власному уряді Віктор Янукович вибудував систему контролю, де в кожного є своя ділянка відповідальності: є кому контролювати Азарова, є кому - Арбузова і є кому - усіх.
І нарешті, дещо осторонь великих і малих центрів впливу перебувають Дмитро Табачник і Олександр Лавринович. Обоє від олігархів намагаються триматися подалі й віддають перевагу праці на власні сім'ї. Навряд чи при нинішніх взаєминах Януковича і Путіна варто припускати, що на збереженні за Табачником Міністерства освіти наполіг Кремль. Швидше, Патріарх Кирилл. Що ж стосується Лавриновича, який так і не став, усупереч очікуванням, спікером (бо в переддень 2015 року Януковичу на чолі парламенту другий Литвин зразка 2004 року все-таки виявився не потрібним), то Віктор Федорович, враховуючи заслуги архітектора піраміди президентської влади, запитав, чого він хоче. І одержав відповідь: залишитися в кріслі глави Мін'юсту. Так і вирішили.
Перелік завдань, що стоять перед представленим Кабміном, загалом-то очевидний: по-перше, відчепити від бюджету всіх зайвих і несанкціонованих їдоків; по-друге, максимально наповнити скарбницю, головним чином, шляхом збирання всіх можливих податків з усіх; по-третє, сформувати передвиборний фонд, який має бути задіяний у відчутних для виборця масштабах у 2015 році; по-четверте, втримати економіку від хаотичного падіння в період кризи.
Для вирішення цих питань уперше за тривалий час в українському уряді сформовано кістяк, який здатен оперативно приймати рішення і має достатні повноваження для їх реалізації. Якщо, звичайно, не йдеться про потребу проводити ці рішення через парламент. Масштабну ставку на "сімейні" кадри Янукович зробив не в останню чергу через ненадійність парламенту. Президент не одержав стабільної та твердої більшості, на кшталт тої, яку мав у попередньому скликанні. Нинішня більшість є ненадійною, проханою і занадто дорогою в обслуговуванні. Саме тому Віктор Янукович побажав мати залізобетонно свій Кабмін. Однак це не означає, що його бажання не враховувати інтересів майже всіх інших гравців можна буде компенсувати монолітністю урядових лав.
Тертя компаній Фірташа й Ахметова з податковою та мільярдні заборгованості перед їхніми компаніями з ПДВ - не таємниця. А от Курченко донедавна для широких мас був секретом Сім'ї. Придбавши ФК "Металіст", пташеня колись гнізда Лисова, він нібито перейшов у статус олігарха. Має ж хтось публично світити нажите колективною непосильною працею?! І Ахметов, і тим більше Фірташ дуже добре знають, як із Фунтів виростають великі власники. І про податки все розуміють. Причому не тільки про свої, а й про чужі податкові ями. Тому й обкопуються у "війні за рівноправність", де можуть.
Наприклад, зазнавши певних втрат у виконавчій владі, група Фірташа яскраво додала в парламенті. Сергій Тігіпко, який відмовився від усіх постів в уряді й Раді, очолив внутрішньофракційну групу з 43 депутатів. Так, вона входить до складу Партії регіонів. Але назвати її "своєю" Віктор Янукович навряд чи наважиться. Ця парламентська група - одна з основних страховок бізнес-групи, а Сергій Тігіпко, треба думати, вже найближчим часом спробує дати зрозуміти, що демплатформу можна створити не тільки в КПРС.
Групу, що стоїть на варті його інтересів, має в парламенті й Рінат Ахметов. Та й узагалі Рінат Леонідович не звик бути молодшим партнером, на якого його перетворюють останні кадрові хвилі у владі. Я не дуже здивувалася б, одержавши не тільки інформацію, а й докази того, що Ахметов уже зробив страхову ставку на кандидата в президенти, за якого він ніколи молодшим партнером не буде.
Утім, такі ставки зробив не тільки Ахметов, а й Фірташ. Фінансування опозиційних і напівопозиційних проектів - це не хобі олігархата і не лише страховка. Це - відповідь. Без виклику, без істерики, без демонстрації та наглядових рад. Навпаки, президент у курсі: книга відвідувань Межигір'я могла б спричинити вибух у суспільстві. Олігархи водять підшефних на зустрічі, намагаючись демонструвати Януковичу фундаментальний контроль над усіма процесами в країні. І начебто доводячи вірність прапору. Проте більшість із них переконані: пішов зворотний відлік президентства Віктора Януковича.
Щоб кандидатові від влади виграти вибори, необхідно сконцентрувати в руках як мінімум п'ять ресурсів: адміністративний, організаційний, фінансовий, інформаційний і особистісний.
Із приводу фінансового Віктор Янукович як кандидат може не хвилюватися. Пожертвувавши просто річним доходом найближчого кола в розмірі 6-7 млрд. дол., він зможе напередодні виборів справити серйозне враження на якусь частину виборців. Особистісний чинник, хоч би що хто казав, у Віктора Януковича все ще є. Тому що для частини населення він завжди залишатиметься привабливим і безальтернативним. Інше питання - якою буде ця частина? Інформаційний ресурс - питання. Канали - в олігархів. У декого, як у Хорошковського, їх дванадцять (плюс третина "цифри"). Про якість інформаційної політики нових президентських фаворитів можна я не говоритиму? Кельнський рейтинг ефективності банкірів, рівень "Тонісу", лайт-бокси з ликом Сергія Арбузова, що заполонили столицю, - непогана демонстрація стартових позицій.
Адміністративний і організаційний ресурси - велика проблема. Янукович відключив політичні ліфти партійцям і місцевим елітам лояльних регіонів. У нього надзвичайно слабкий губернаторський склад, і не змінюють його не тому, що цінують, а тому, що немає на кого. Його силовики працюють на місцях розбещено й роз'єднано. Приведена ним до влади в Кабміні команда не має коріння і ефективних діаспор практично в жодній з областей, навіть у Донецькій. Бо результат, отриманий на виборах Партією регіонів, свідчить про те, що мережі на місцях здатні ефективно працювати на окремих кандидатів, але не на партію загалом.
На минулих виборах партія влади не дорахувалася від двох до п'яти запланованих відсотків. І це не наслідок розчарування громадян у Януковичі та його партії - його враховували постійно здійснюваною закритою соціологією. Це наслідок нездатності привести на дільниці своїх виборців. Крім того, ви вважаєте, було багато охочих переписувати протоколи на користь ПР? Значно менше, ніж можливостей це зробити. Багато хто уже сьогодні не хоче ризикувати, не розуміючи, за що. І це при керівникові штабу Андрії Клюєві, який до останнього дня не втрачав надії стати якщо не прем'єром, то першим віце. І це без "сімейного" Кабміну, який відрізав природне бажання малих партійних лідерів побачити перспективу, відчути рух черги.
Зробивши ставку на довірених людей, Янукович не просто обмежив під час кризи інтелектуальний ресурс виконавчої влади вихідцями з одного регіону та бізнес-клубу; він не тільки підштовхнув олігархів до тіснішої співпраці з опозицією; він поставив призначену ним команду перед необхідністю створювати власний політичний ресурс - нову кровоносну систему забезпечення результату. Чи упораються із цим завданням Олександр Янукович, Сергій Арбузов, Юрій Колобов, Олександр Клименко, Віталій Захарченко, Ігор Калінін? Сумніви в мене. Але ж хоч би що робиться - все на краще...