Про зрив масштабних українських військових поставок до Іраку DT.UA докладно розповіло своїм читачам ще в грудні 2013 р. Тоді ж у публікації "Я пам'ятаю всі твої тріщинки…" я повідомив, що Генеральна прокуратура (в умовах глибокої таємності) розпочала кримінальне провадження за фактом заподіяння збитків державі посадовими особами держпідприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес".
Саме тоді виникла так звана "справа Саламатіна", який за рік до цього був звільнений з посади міністра оборони України, а до приходу у військове відомство очолював "Укроборонпром". Справа з'явилася з легкої руки генпрокурора Пшонки - нині втікача. Що, втім, не заважає нинішнім прокурорським приписувати собі заслугу в її появі. Дії посадових осіб, котрі "сприяли" зриву одного з найбільших зовнішньоекономічних контрактів у сфері експорту озброєнь і військової техніки, наш тижневик докладно описав ще 2012 р.
На жаль, "іракський контракт" - лише частина проблемних зовнішньоекономічних зобов'язань нашої країни перед іноземними замовниками. А таких контрактів, за найскромнішими підрахунками, понад 60. Практично всі вони ідентичні за схемами розкрадання коштів.
Гучні реляції українських високопосадовців про нові перемоги і прориви в Туреччині, Китаї, Індії, Арабських Еміратах та Саудівській Аравії спантеличують. Чомусь ніхто з можновладців, бурхливо радіючи новому контрактові, який передбачає створення робочих місць за кордоном і безплатну передачу вітчизняних технологій іноземним партнерам, не замислюється над тим, що це скидається на захват дикунів, котрі міняють золоті зливки на намисто.
Поки що не беруся оцінювати якість роботи спеціалістів, які виконують слідчі дії в рамках існуючих карних проваджень. Але вважаю за свій обов'язок привернути їхню увагу до деяких фактів, що чомусь випали з їхнього поля зору.
У Багдаді неспокійно
На мій погляд, розслідування обставин зриву "іракського контракту" рухається у бік вибору сакральної жертви. Про це, зокрема, свідчить похід слідчих у президентську адміністрацію, де вони шукали низку таємних документів. Слід розуміти, працівники прокуратури найближчим часом також зроблять візити в Радбез, Міністерство оборони й "Укроборонпром". Мабуть, за всю історію збройового бізнесу прокурори так далеко не заходили.
Зрозуміло: саме на Банковій міститься вершина піраміди управління торгівлею зброєю. Не можу сказати, що слідчі успішно завершили документування злочинної діяльності Януковича та Саламатіна і знайшли незаперечні докази скоєння злочинів. Навряд чи зустрічі президента-втікача й екс-міністра оборони докладно документувалися із зазначенням сум від агентських, маркетингових, страхових та транспортних затрат, які вдалося вкрасти і за різними схемами вивести в тінь. Навіть у суперохоронюваному й захищеному від прослуховування президентському кабінеті такі речі не обговорюються. Не кажучи вже про згадування чого-небудь такого в листуванні, навіть дуже таємному.
Практично, всю хронологію розвалу "іракського контракту" описано у статтях DT.UA - "Геометрія іракської угоди", "Багдадські злодюжки", "Інтернаціональний обов'язок Саламатіна". Ці сумні розповіді підкріплювалися вельми цікавими документами. Поповнимо колекцію ще одним, який, на мій погляд, слід долучити до матеріалів кримінального провадження (див. текст на сайті).
Ідеться про лист, надісланий в "Укрборонпром" колишнім керівником компанії "Укрспецекспорт" О.Коваленком від 28.07.2014 за №USE-18.1-9689. У ньому підбиваються підсумки візиту в липні 2014 р. до Іраку інспекційної групи держпідприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.Морозова" (ДП ХКБМ), посланої для перевірки якості продукції, поставленої Україною міністерству оборони Іраку.
Особливо вразливим із результатами інспекції краще не знайомитися. Читачам зі стійкою психікою повідомимо деякі подробиці. Із 88 бронетранспортерів БТР-4, поставлених в Ірак і перевірених харківськими спецами, завести вдалося лише 56. Причому 33 із 56 запустили тільки з допомогою пересувних майстерень технічного обслуговування. Із 56 заведених машин рушити з місця змогли тільки 34. На десяти "бетеерах" були несправні (або зовсім не було) стартери.
Інспектори зафіксували дефекти в роботі 4 прицілів, 8 панорамних пристроїв, 10 блоків системи керування вогнем. Несправними були визнані 6 встановлених на бронетранспортерах гармат, 8 кулеметів і 11 автоматичних станкових гранатометів.
Цитата з документа: "АКБ всіх виробів виведені з ладу і потребують заміни на більш досконалі. Іракська сторона самостійно закупила і встановила на БТР-4 АКБ китайського виробництва… Представниками ДП ХКБМ проведено фотофіксацію й документування тріщин у броньових корпусах".
Повне уявлення про масштаби недоробок правоохоронці зможуть отримати після безпосереднього спілкування з членами інспекційної групи. Що, сподіваюся, зроблять. У цій ситуації мене турбує не тільки міра вини Януковича, Саламатіна, колишнього керівника "Укрспецекспорту" й "Укроборонпрому" Перегудова, численних чиновників різного рангу та інших причетних до злочину осіб. Мене цікавить, які управлінські рішення прийняло керівництво "Укроборонпрому", щоб хоч якось мінімізувати колосальні збитки, завдані іміджу України внаслідок невиконання нею своїх зобов'язань.
Лист Коваленка був переданий Р.Романову. Саме він керував "Укроборонпромом" у липні 2014-го. Тому, гадаю, слідчі не повинні обмежувати рамки слідчих дій вивченням лише "саламатінського" періоду. Адже з часу доповіді О.Коваленка минуло майже три роки. Цього терміну для досвідчених менеджерів цілком достатньо, щоб хоч якось виправити ситуацію, а не ділити відповідальність за тяжкі наслідки провальної угоди. Іноземному замовникові немає сенсу доводити, що все "вкрали до нас". Такі зовнішньоекономічні контракти (відповідно до чинного українського законодавства) виконують суб'єкти господарювання, уповноважені державою. У таких питаннях посилання на "злочинних попередників" - не аргумент.
Уся країна майже три роки слухає переможні звіти про успіхи наших експортерів озброєнь на міжнародних ринках, про мільярди надходжень від реалізації експортних контрактів, про скажені рейтинги "Укроборонпрому", входження до п'ятірки світових торговців зброєю тощо. Здавалося б, усе чудово, і фінансова спроможність у плані виконання зобов'язань спецекспортерами із зовнішньоекономічних контрактів не повинна викликати ані найменших сумнівів.
Та ось невдача! У надрах "Укроборонпрому" народжується дивна ініціатива. Державний концерн хоче отримати від уряду України гарантійний лист для іракського уряду. Що, в "Укроборонпрому" скінчилися гроші?
Шулерство з гарантійним листом уже траплялося. Схожу операцію я описував у 2012 р. Тоді Саламатіну вдалося домогтися візування документа прем'єром М.Азаровим, що трохи пригальмувало безславний провал України у виконанні іракського контракту. Важлива деталь: поява такого гарантійного листа була б неможливою без погодження з міністерствами фінансів, юстиції та економічного розвитку уряду, очолюваними тоді Ю.Колобовим, О.Лукаш і… П.Порошенком.
Майже через чотири роки нове керівництво "Укроборонпрому" намагається повторити фокус. У Кабінет міністрів на підпис В.Гройсману подають проект листа, в якому Україна зобов'язується повернути Іраку понад 72 млн дол. з отриманої передоплати в розмірі 91,5 млн дол. І це при тому що вартість поставленої українською стороною продукції становила понад 96,8 млн дол. (див. текст на сайті). Необхідних розрахунків і обґрунтувань документ не містить, і таке довільне оперування астрономічними цифрами викликає обґрунтовані запитання.
Автограф В.Гройсмана під цим дивним документом його авторам поки що отримати не вдалося. За нашою інформацією на стіл до прем'єра він так і не потрапив, заблукавши в нетрях Кабміну. Але сам факт існування документа - очевидний. І цей факт уже можна ретельно вивчати в рамках зазначеного кримінального провадження. Глава Кабінету, за умови підписання такого гарантійного листа, ризикує стати ще одним потенційним фігурантом "справи Саламатіна". Члени уряду, котрі погодили текст проекту "гарантійного" листа, складеного "Укроборонпромом", - теж.
На мою думку, скидається це на спробу перетворити на державні борги і гроші, вкрадені Саламатіним і спільниками (під виглядом агентської винагороди, маркетингових та інших витрат), і кошти, нараховані Іраком як штрафні санкції. Сподіваюся, слідство розбереться.
А чи зможе "Укрспецекспорт" виконати зобов'язання, взяті на себе в підписаних із іракською стороною доповненнях до контракту №№ 6, 7, 8, 9, 10 і 11, за якими український експортер зобов'язується поставити Іраку товарів і послуг на суму майже 360,7 млн дол.? Ідеться про літаки, комплектуючі й запчастинах до танків і бронетранспортерів та багато іншого. Чи є в держави можливість поставити цю продукцію? Чи не здійснюватимуться такі поставки на шкоду боєздатності армії, як це робили фігуранти деяких кримінальних справ у колишні роки?
Схеми Саламатіна
Щоб зберегти час і трудові витрати групі слідчих Генпрокуратури, розкрию схему виведення військового майна зі Збройних сил в інтересах спецекспортерів. Можливо, ці дані розширять коло фігурантів кримінального провадження.
Сподіваюся, що представлені мною документи в Міноборони ще не встигли знищити, оскільки саме вони можуть послужити основою для відповідної кваліфікації діянь наших підопічних у рамках Кримінального кодексу.
У березні 2012 р. заступник міністра оборони Д.Пляцук доповів своєму шефові Д. Саламатіну, що до військового відомства звернулося керівництво "Укрспецекспорту" із проханням посприяти у виконанні контрактних зобов'язань. У зв'язку із чим Пляцук запропонував зняти 34 одиниці пострілів для артилерійської установки 2М-3М з поточного боєкомплекту Військово-Морських сил України ЗСУ, з наступною компенсацією з боку спецекспортера (див. текст на сайті).
Мабуть, в історії Міноборони це єдиний випадок, коли Саламатін власноруч написав "Згоден". Додавши до кола потенційних фігурантів кримінального провадження про посадові злочини ще трьох чиновників Міноборони та Генштабу України, які погодили цей документ.
Ще один державний чиновник - один із керівників департаменту розробок та закупівлі озброєнь і військової техніки Міноборони А.Артюшенко - на початку липня 2012 р. доповів, що він, виконуючи доручення міністра, провів в українських Збройних силах пошук танків БМ "Булат" для забезпечення потреб збройних сил Республіки Індонезія. Цей діяч виявив, що у військовій частині А1815 забагато танків "Булат", і запропонував 9 із 40 танків продати за кордон (див. текст на сайті).
Адже Індонезія, звичайно, цих танків потребує більше, ніж Україна. "Титанічними" зусиллями Артюшенко "нашкріб" в армії
23 "зайвих" танки БМ "Булат". А ще - військовий чиновник виявив на обліку в Міноборони понад 500 танків Т-64Б, які, після ремонту й модернізації, можна перетворити на танки "Булат" і також відправити їх на експорт.
Скільки зброї було виведено зі Збройних сил за схожою схемою? Точної інформації немає. І в серпні 2014 р. тодішній прем'єр-міністр А.Яценюк, проігнорувавши відповідну ініціативу міністра економрозвитку П.Шеремети, фактично заблокував створення урядової комісії з інвентаризації озброєння, військової і спеціальної техніки на арсеналах, базах та складах Збройних сил (див. текст на сайті).
На цю комісію також покладалося завдання провести інвентаризацію військового майна, що зберігається на підприємствах ОПК. Що це - недбалість, злочинна бездіяльність чи лихий умисел? Було що приховувати?
Арсеній Петрович теж залишив свій слід в іракському контракті. Адже це з його "легкої руки" було виділено гроші з резервного фонду бюджету на закупівлю Нацгвардією партії БТР-4. Тих самих, які відмовилося приймати міноборони Іраку через їх неякісне виконання. От би подивитися калькуляцію цієї угоди! Хто відшкодував бюджетові митні платежі? Так, забув згадати: ця калькуляція засекречена, тож розібратися в розрахунках і сумах навряд чи вдасться…
Урядові шори на офшори
Невже у вартість поставленої нацгвардійцям бронетехніки закладено кошти, вкрадені Саламатіним і співучасниками у вигляді агентської винагороди та інші "цікаві" витрати, спрямовані на догоджання іноземним контрагентам? Є сумніви в тому, що прокуратура добереться до бенефіціарів численних офшорних компаній, на які із зовнішньоекономічних контрактів виведено багатомільйонні суми.
У поле зору прокуратури сьогодні потрапило понад
10 компаній-нерезидентів, яким Саламатін і його поплічники перерахували понад 64 млн дол. коштів, що надійшли українським підприємствам у рамках реалізації кількох зовнішньоекономічних контрактів. Для деяких офшорів їхніми власниками були створені на закордонних інтернет-ресурсах спеціальні сторінки. Не обійшлося без курйозів. Наприклад, на сайті компанії Lionel Europe Corporation (Велика Ббританія, Лондон) зазначений київський телефон комерційної структури - резидента України.
До речі, нинішній уряд вніс свою лепту в легалізацію офшорної схеми, яку не один десяток років використовували спецекспортери. У липні минулого року Кабмін прийняв постанову №543, що зобов'язує погоджувати з Мінекономрозвитку, СБУ, СЗР і "Укроборонпромом" агентські договори, якщо вартість послуг за ними перевищує 25% від суми зовнішньоекономічного договору. По суті, це означає, що спецекспортер може самостійно "вкрасти" 24,9% від суми договору, а коли захоче більше - слід отримати індульгенцію від згаданих органів і "Укроборонпрому".
За всю історію торгівлі зброєю я не пам'ятаю такого випадку, щоб продавець або покупець не змогли домовитися з агентом про суми відкоту. Приголомшлива наївність урядових чиновників, правда? Зате у слідчих тепер настають тяжкі часи. Не думаю, що хоч один із цих персонажів побіжить декларувати свої заробітки на торгівлі смертю.
Хотілося б побачити пояснювальну записку до зазначеної постанови уряду з фінансово-економічним обґрунтуванням. Невже там вказано, що реалізація цього нормативно-правового акта дозволить щорічно виводити з України суму, еквівалентну тій, яка виділяється на все державне оборонне замовлення? Коли не більше.
Втім, державний бюджет втрачає колосальні кошти не тільки на цій схемі.
Піррові перемоги
Останнім часом наші державні мужі із завидною регулярністю звітують перед народом про створення робочих місць у зарубіжних країнах. То тут, то там будуємо заводи й фабрики, навчаємо іноземних фахівців передового у досвіду, заодно даруємо їм технології, що створювалися в нашій країні десятиліттями державним коштом. Хто може оцінити ці втрати?
Певна річ, проблема зайнятості населення Китаю дуже важлива для України, але ж не за рахунок нашої держави!
Звісно ж, для приватної української компанії "Мотор Січ" будівництво в Чунціні заводу з виробництва та обслуговування авіадвигунів за українськими технологіями - серйозне досягнення. Вкладені китайцями в модернізацію українських виробничих потужностей 250 млн дол. - сума значна. Не можу не погодитися в цій оцінці з першим віце-прем'єр-міністром С.Кубівим.
Але слід подивитися й на інший бік цієї медалі. Які саме технології планує передавати "Мотор Січ" китайській стороні?
Так уже повелося, що в нашій країні до питань інтелектуальної власності ставляться дуже легко. Ну інакше й бути не може. Досі навіть в оборонно-промисловому комплексі не проведено інвентаризації інтелектуальної власності. Більше того, уряд не докладає жодних зусиль, аби зрушити це питання з мертвої точки. Невже ми так і житимемо на печерному рівні й не навчимося заробляти на трансфері технологій?
Мені вдалося виявити один із наказів ліквідованого Міністерства промислової політики, котрим визначається власник технічної і конструкторської документації на один із двигунів, виробництво яких "Мотор Січ" планує розмістити в Китаї (копію див. на сайті).
Із цього наказу випливає, що, крім "Мотор Січі", власником інтелектуальної власності є державне підприємство "Укроборонпрому" - "Івченко-Прогрес". Не сумніваюся, що й в інших виробах "Мотор Січі" можна знайти державну інтелектуальну власність, якою надто вже вільно розпоряджається приватна компанія.
Чи не занадто рано держава відпустила "на волю" стратегічне підприємство оборонної промисловості "Мотор Січ"? Може, час задуматися над встановленням над ним державного контролю?
Україна якось дуже швидко забула низку скандалів 2000-2001 рр., пов'язаних із незаконним експортом у Китай та Іран стратегічних крилатих ракет Х-55. Нагадаю, що два фігуранти цієї історії (екс-керівник "Укрспецекспорту" Володимир Малєв та громадянин Австралії Хайдер Сарфраз) розпрощалися з життям в автокатастрофах. Але історія повторюється. Серед лінійки двигунів, виробництво яких планується розмістити в Китаї, згадується і МС400 - двигун для крилатих ракет. Цілком можливо, цей двигун може встановлюватися не тільки на китайський варіант Х-55, а й на іранську версію крилатої ракети російської розробки під назвою "Сумар". Хто знає, куди цей двигун потрапить після продажу в Китай? Але легко припустити, що, коли він потрапить до Ірану, питання у Вашингтона виникнуть не так до Пекіна, як до Києва.
Схоже, в гонитві за перемогами в торгівлі зброєю держава втрачає контроль у сфері експорту товарів і технологій військового та подвійного призначення…