Напередодні Року Щура астрологічні гороскопи обіцяли, що для України 2008-й буде метушливим і неспокійним, складатиметься із суцільного копирсання. Зоряні оракули нагадували, що для Року Щура характерні підводні течії, несподівані відкриття, закулісні інтриги, другорядні політики, які «вилазять зі щурячої волі».
Минув рік. Багато прогнозів, на жаль, збулося...
Ми провели бліцопитування кількох шанованих експертів, попросивши їх коротко охарактеризувати зовнішню політику України в 2008 році. У відповідь почули, що вона — «нескоординована», «послідовна, але не збалансована щодо стратегічних партнерів», «залежна від внутрішньої політики», «економічно малоефективна», «не збалансована за пріоритетами». І, нарешті, один із опитаних нами назвав її просто «провальною». Експерт аргументував свою думку тим, що «у Києва під час формування та проведення зовнішньої політики відсутня належна реакція на зміни на міжнародній арені, немає розуміння своєї ролі у світі й бракує уміння слухати своїх зовнішньополітичних партнерів».
В українській зовнішній політиці в році, що минає, вистачало скандалів. Часто дії її основних гравців були конфронтаційними і безсистемними, емоційними і непродуманими, такими, що не враховували стратегічних інтересів держави. І все-таки, чи мав рацію експерт, який так жорстко оцінив річну роботу президента, прем’єра, міністра закордонних справ, усього дипломатичного корпусу? Адже в 2008-му сталися події, які можна впевненою рукою внести в графу «залік» нинішнім архітекторам української зовнішньої політики.
Так, у році, що минає, Україна нарешті вступила в СОТ. Наша країна дістала в Бухаресті від Північноатлантичного альянсу письмову обіцянку майбутнього членства в НАТО та розпочала співробітництво з цією організацією в рамках річної національної програми, по суті рівнозначної участі в ПДЧ. Київ домігся від Євросоюзу згоди на асоціацію. Зі Сполученими Штатами підписано Хартію про стратегічне партнерство. Все це свідчить про те, що Україна не тільки поступово інтегрується у світову економіку, а й намагається використовувати у власних інтересах політику своїх союзників для того, щоб мінікроками ввійти в євроатлантичну систему колективної безпеки.
Цінність цих досягнень для Києва очевидна. От і міністр закордонних справ Володимир Огризко, виступаючи перед дипломатами з нагоди їхнього професійного свята, заявив, що в 2008-му було два досягнення — на євросоюзівському та натовському напрямах. Щоправда, співробітники департаментів ЄС і НАТО українського МЗС, на відміну від колег з інших підрозділів зовнішньополітичного відомства, чомусь не дістали від свого шефа ні подяк, ні грамот: чи то через те, що насправді перемоги не такі вже гучні, чи тому, що ці досягнення зовсім і не заслуга наших дипломатів...
При цьому в 2008-му вистачало невдач, поразок і розчарувань, які часто були викликані браком єдиної позиції, завищеними очікуваннями, неправильно обраною тактикою і просто нестачею в Києва розуміння мотивів дій своїх партнерів. У результаті Бухарестський саміт НАТО не приніс Україні ПДЧ. Не був вибудуваний грамотний діалог із Парижем і Берліном. І не тільки з вини Кремля українсько-російські відносини перебувають у стані «вічної мерзлоти». Енергетичні проекти так само далекі від своєї реалізації. А тема Голодомору останнім часом затьмарила собою практично всі інші напрями діяльності зовнішньополітичного відомства...
І навіть наші успіхи залишають гіркий присмак від своєї невизначеності. Адже ці тактичні перемоги, досягнуті з такою напругою сил, можуть найближчими роками запросто змінитися стратегічними поразками.
От Євросоюз погодився, що в нього з Україною буде угода про асоціацію, і пообіцяв нашій країні зону вільної торгівлі. Та чим буде наповнений цей документ? Чи вдасться Києву за умов економічної кризи, що розпочалася, і перманентного внутрішньополітичного хаосу відстояти інтереси України на переговорах із Брюсселем, який, бачачи внутрішню слабкість партнера, вміло використовує ситуацію з незмінною користю для себе?
Немає ніякої впевненості в тому, що Київ зуміє в майбутньому скористатися новими можливостями й на американському напрямі: відносини зі Сполученими Штатами сьогодні перебувають на підйомі багато в чому завдяки тому, що в останні місяці нинішня адміністрація Білого дому зробила український напрям одним зі своїх пріоритетів. І сьогодні завдання Києва — утримати цей інтерес Вашингтона, не дати йому згаснути. А завадити вирішенню цього завдання може наша внутрішньополітична криза, яка багато в чому зумовила сьогоднішні невдачі на зовнішньополітичному фронті.
Протистояння президента та прем’єра в році, який минає, часто призводило до того, що в 2008-му ми не раз чули різні інтерпретації офіційної позиції країни з питань НАТО, Грузії, Чорноморського флоту, поставок російського газу. При цьому українські політики невтомно їздили в європейські столиці та Москву, намагаючись заручитися їхньою підтримкою в боротьбі зі своїми політичними опонентами. Конфронтація Ющенка і Тимошенко призвела до того, що Кабінет міністрів, як і за часів прем’єрства Віктора Януковича, намагається перебрати на себе ряд функцій МЗС, а президент — передати частину функціональних обов’язків глави уряду секретареві РНБОУ.
У результаті — дезорієнтація наших зовнішньополітичних партнерів і усталений для багатьох країн імідж України як непередбачуваного і нерозважного партнера, поведінку якого визначають амбіції політиків і ситуативні внутрішньополітичні розклади. Ну, як можна ставитися до держави, президент якої привселюдно називає прем’єра злодійкою, а глава уряду у свою чергу обвинувачує його в корупції, і після цього обидва залишаються на своїх посадах?
Або візьмімо політиків калібром дрібніше, скажімо, Арсенія Яценюка, до думки якого все ще прислухаються не тільки в Україні. Будучи спікером українського парламенту, на початку року він підписав «листа трьох» із проханням до альянсу надати нашій країні ПДЧ. Минуло трохи більше десяти місяців. І, відповідаючи на сайті своєї ініціативи «Фронт змін» на запитання про ставлення до НАТО, Арсеній Петрович не тільки приховав своє особисте ставлення до вступу в альянс, а й як «послідовний» український політик заявив: «Те, наскільки нам потрібно інтегруватися в НАТО чи Організацію Договору про колективну безпеку, має вирішити український народ після отримання достатньої для прийняття такого рішення інформації». Що ж, провести референдум зі вступу в організацію Ташкентського договору не пропонує навіть глава донецької облради...
І вже точно, внутрішньополітична криза з її нескінченною боротьбою на взаємознищення, не сприяла у 2008-му налагодженню діалогу з Російською Федерацією. На жаль, але доводиться погодитися з російським президентом Дмитром Медведєвим, котрий заявив днями, що російсько-українські відносини перебувають «на найнижчому рівні». Однак згодні ми й з міністром закордонних справ України Володимиром Огризком, який, коментуючи висловлювання російського президента, зауважив: «Чим швидше в Росії зрозуміють, що ми незалежна держава, що в нас своя історія, культура та традиції, тим швидше ми прийдемо до нормальної системи відносин».
Москва сама часто ініціює кризи в українсько-російських відносинах, розглядаючи Україну як зону своїх історичних інтересів і не зважаючи на інтереси нашої країни. Не сприяє потеплінню й те, що в Кремлі відчувають в українському президентові, який прийшов до влади в ході помаранчевої революції, іншу групу крові.
Безперечно, національні інтереси потрібно твердо обстоювати. Однак робити це можна по-різному. Київ же найчастіше непродуманими та емоційними діями, гучними та жорсткими заявами не раз провокував загострення відносин із Москвою. Приводів була багато: проблема базування Чорноморського флоту Росії в Україні, позиція нашої країни щодо Грузії, контакти українських політиків із представниками Кремля (аж до обвинувачень українського прем’єр-міністра в державній зраді та змові з Кремлем) тощо. І невідомо, на яке поліпшення на російському напрямі сподівався український президент, створюючи міжвідомчу стратегічну групу з українсько-російських відносин, якщо буквально через кілька днів після цього обвинувачував Росію у втручанні у внутрішні справи України.
Очевидно, що внутрішньополітична криза з її нескінченною боротьбою мешканців Печерських пагорбів й у Рік Бика безпосередньо впливатиме на зовнішню політику країни, президент і прем’єр якої дратують одне одного більше за червону ганчірку. Розпал президентських перегонів і весь бруд, що випливає з них, загрожують звести нанівець більшу частину зусиль українських дипломатів.
Однак наступного року на українську зовнішню політику, крім політичної нестабільності, безпосередньо впливатиме ще й економічна криза. Вже нині дипломати прогнозують відчутне скорочення фінансування МЗС і готуються до урізання штату зовнішньополітичного відомства.
26 листопада уряд ухвалив постанову №1036 під невигадливою назвою «Деякі питання організації бюджетного процесу». Проте в багатьох українських міністерствах і відомствах його читали з маркером у руці. Документом, зокрема, передбачено, що з першого грудня 2008 року і до кінця 2009-го українські органи виконавчої влади (зокрема й МЗС) мають припинити заповнення вакансій, крім посад керівників структурних підрозділів та їхніх заступників. Не знаємо, як там в інших міністерствах, але в МЗС кадрова проблема завжди стояла досить гостро, і дефіцит у професійних кадрах відчувався постійно. Нинішні ж обмеження ще більше поглиблять цю проблему.
Крім того, припинені відрядження за межі України за рахунок бюджетних коштів. Дозвіл на них може дати тільки президент, спікер і прем’єр-міністр. Це рішення значно вплине на ефективність української зовнішньополітичної служби, адже для дипломата закордонні відрядження така сама виробнича необхідність, як спуск у забій для шахтаря. Загалом, як сумно пожартував один колега, тепер уся дипломатична робота вестиметься по телефону та Інтернету — за допомогою «есемесок» та «аськи».
Однак ця урядова постанова — тільки початок економії бюджету на зовнішньополітичному відомстві. Напередодні нового року українські дипломати готуються до того, що бюджет на 2009 рік буде на 20—25% менше за нинішній. А з огляду на зростання інфляції та падіння гривні одержувані МЗС реальні суми будуть ще значно менші. І вже тепер багато співробітників центрального апарату, які отримують й так невеличкі зарплати, готуються до її зниження. Принаймні міністр, виступаючи перед своїми підлеглими 22 грудня, порекомендував їм тугіше затягти паски — як мінімум на дві дірки.
Поки ж у зовнішньополітичному відомстві планується скорочення адміністративно-технічного персоналу, заморожене приймання на роботу людей із резерву МЗС. Дуже вдарить по сім’ях дипломатів і створить безліч нових проблем і можливе скасування деяких пільг для дружин співробітників посольств. Річ у тім, що далеко не всі дружини наших дипломатів можуть улаштуватися на роботу в посольстві та зберегти свій виробничий стаж. Раніше перебування за кордоном разом із чоловіком записувалося їм у трудову книжку. Тепер вони, можливо, будуть позбавлені і цього.
Скорочені витрати зовнішньополітичного відомства на купівлю нових будівель і установ. За умов кризи на Михайлівській планують наступного року заощадити кошти й за рахунок закриття дипломатичних представництв України: очікується, що це будуть два посольства в Африці та одне консульство в Латинській Америці. Крім того, МЗС переглядаються членські внески в міжнародні організації: планується сплачувати їх залежно від рівня участі України. А останнє, безперечно, стане ще одним приводом для протистояння політичних опонентів.
Рік минув. Прогнози збулися...
Астрологи обіцяють, що в Рік Бика «у політиці переважатимуть авторитарні форми правління. Через це можливі локальні конфлікти та осередки нестабільності. У політиці України неспокійні періоди очікуються наприкінці весни та початку осені. Вони супроводжуватимуться гучними скандалами». І все-таки, переконують нас складальники гороскопів, 2009-й буде роком розсудливості, життєвої мудрості та повернення до природних ритмів.
З Новим роком!