У північної сусідки України - новий уряд.
Цього разу, що само по собі несподівано, - наймолодший, найліберальніший і найбільш націлений на реформи за всю новітню (з 1991 року) історію Білорусі. Але цей "уряд реформаторів" призначив президент, який і зараз продовжує, як заклинання, повторювати: "Реформ не буде". Як може розв'язатися цей парадокс?
"Цар хороший - бояри погані"
Це добре відомий внутрішньополітичний принцип Олександра Лукашенка. Усі успіхи країни в будь-якій сфері держпропаганда подає як особисту заслугу незмінного "лідера нації". Ну, а всі провали - це вже "чиновники недопрацювали". У результаті народний гнів успішно каналізується на чиновників, а президент залишається весь у білому. Так було з підвищенням тарифів ЖКГ, з "Декретом про дармоїдів" і багатьма іншими ініціативами останніх років.
Так вийшло й з відставкою уряду цього разу. Більш як рік тому Лукашенко відвідав Оршанський район - дуже депресивний регіон з низькими доходами й застарілою, збитковою промисловістю. При цьому сама Орша хоча й має реноме "кримінальної столиці Білорусі", водночас є ключовим транспортним вузлом на східному напрямку. Присутній тут і політичний контекст. Якби Росія захотіла запустити в Білорусі внутрішній конфлікт за українським сценарієм, то "Оршанська народна республіка" з'явилася б однією з перших. Цілком логічний розвиток подій для міста, в якому чотири в'язниці - і жодного театру.
Словом, Лукашенко торік наказав уряду й вертикалі влади, цитую: "Підняти Оршанську землю з руїн і попелу". А саме - за всяку ціну модернізувати місцеві підприємства (вони там майже всі в державній власності), забезпечити більш-менш гідні зарплати (середній заробіток у регіоні зараз - еквівалент 5), зробити так, щоб місцеві жителі перестали поголовно виїжджати на заробітки в сусідню Росію.
Та головне - пілотний проект в Орші з реіндустріалізації планувалося потім поширити на інші проблемні регіони. "Промислове лобі", традиційно сильне в білоруському уряді, намагалося повернутися до своєї улюбленої політики збереження робочих місць у держсекторі економіки за рахунок масштабних дотацій та інвестицій. Однак політика заливання держінвестиціями збиткових неефективних виробництв не дала результату.
Простіше кажучи, в Орші й у всьому регіоні нічого не змінилося. Що й виявив Олександр Лукашенко, приїхавши в Оршу з інспекцією. Місцева влада, за традицією, до приїзду президента клала асфальт у калюжі й фарбувала траву в зелений колір, але не додумалася прибрати дохлих пацюків і використані шприци (це не метафора!) в туалетах заводів, які потрапили під перевірку. Лукашенко оскаженів від побаченого.
На нараді, яку 14 серпня провели там само, в Орші, Лукашенко кричав на чиновників уряду й місцевої адміністрації. "Щодо керівництва уряду я сказав. Вовка, Чорного (міністри промисловості і будівництва відповідно. - Авт.) негайно відправити у відставку. Двігальову і Засю (голова Держкомвійськпрому й державний секретар Ради безпеки. - Авт.) - повну службову невідповідність. Не виправлять до осені справи, не відрапортують мені щодо кожного підприємства - підуть туди само! Усіх інших відповідальних і решту я просто попереджаю".
Майже одразу Лукашенко зажадав поміняти і керівництво Ради міністрів, і економічний блок уряду. Це розпорядження очільника Білорусі було виконане дуже швидко - уже в суботу, 18 серпня, він затвердив новий склад уряду.
Однак події в Орші стали лише приводом для зміни уряду - але не його глибинною причиною. Олександр Лукашенко, як зазвичай, перед телекамерами майстерно розіграв виставу, одночасно вбивши двох зайців: позбувшись старого "комплекту" урядових чиновників і повісивши на них провали у власній же економічній політиці.
Реальна причина зміни уряду - те, що Росія прямо зараз позбавляє Білорусь економічної підтримки, яку вона їй надавала останні 24 роки - весь строк правління Олександра Лукашенка. Припиняються поставки в Білорусь безмитної російської нафти, запроваджується заборона на реекспорт скраплених вуглеводневих газів (СВГ, значна їх частка реекспортувалася в Україну), немає ясності з цінами на природний газ для самої Білорусі, заморожується видача кредитів на загальну суму ,2 млрд, з весни закривається російський ринок для білоруської "молочки" та інших продуктів агропрому…
У Кремлі, щоправда, дають зрозуміти, що поновлять підтримку найближчого союзника, якщо країну очолить хтось інший, більш згідливий і менш одіозний. Однак такий варіант не влаштовує самого Лукашенка. Результат - зміна уряду.
Нові, несподівані персони
Треба сказати, що в цей момент від Лукашенка очікували прямо протилежного - тобто "закручування гайок", жорсткого переходу на мобілізаційну модель економіки під уже добре відомим гаслом "Білорусь в оточенні ворогів, і навіть наші російські брати нам тепер сестри". Адже саме в цьому дусі Лукашенко висловився публічно 22 червня: "Ми - на фронті. Не витримаємо ці роки, провалимося - значить, треба буде або до складу якоїсь держави йти, або об нас просто витиратимуть ноги. А не дай Боже, ще розв'яжуть війну, як в Україні".
Тож усі чекали, що в уряді різко посиляться позиції силовиків. Наприклад, одіозного міністра внутрішніх справ Ігоря Шуневича (уродженець Луганська, довго працював у КДБ, на свята полюбляє позувати у формі офіцера НКВС) навіть ладнали на посаду віце-прем'єра - куратора соціальної політики. Однак усе сталося навпаки: схильний до експромтів Лукашенко сформував нове керівництво Радміну з молодих лібералів-ринковиків.
До посади прем'єр-міністра тепер призвичаюється Сергій Румас, який до 2012 року працював віце-прем'єром, а потім очолював Банк Розвитку. Його призначення стало несподіваним, бо колись Лукашенко багато разів, як заклинання, повторював фразу: "Ніяких реформ не буде, не чекайте. Ніякого ринку, ніякої приватизації". Однак Сергій Румас якраз має імідж молодого (за мірками білоруського чиновництва, йому 48 років) технократа і послідовного прибічника ринкових реформ.
Уродженець білоруського Гомеля, Румас дуже сильний в економіці, але він не з числа силовиків і не кар'єрний бюрократ. Уся його робота пов'язана з фінансами та банківською справою - починав він іще в армії, 1990-го закінчивши Ярославське вище військово-фінансове училище, де отримав диплом за фахом "Фінансове забезпечення військ". Потім у білоруській армії Сергій Румас дослужився до звання капітана фінансової служби. Після звільнення пішов у банківську сферу і довго працював у різних білоруських банках, поступово стаючи чимдалі відомішим як сильний фінансист. Далі Румаса запросили в уряд, де він невдовзі піднявся до посади віце-прем'єра, відповідального за фінансову сферу.
Однак 2012-го Сергій Румас виявив надмірну ініціативність, пропонуючи президентові програми реформ. Після чого був із почестями відряджений очолити Банк Розвитку - досить специфічну державну структуру, створену, щоб через нього йшло фінансування держпрограм, а також для того, щоб акумулювати "токсичні" активи держпідприємств, які опинилися на межі банкрутства. На новому місці Румас не розгубився і примудрився перетворити Банк Розвитку на прибуткову й впливову структуру.
До пари новому прем'єрові й інші призначенці у керівництво білоруського уряду. Першим заступником Румаса став 43-річний Олександр Турчин, який колись очолював апарат Ради міністрів і Раду з питань розвитку підприємництва: він також має імідж "ринковика". Підприємці, які мали справу із цим чиновником, оцінюють його як грамотного фахівця, який розуміє суть бізнесу та його проблеми.
Ще одним віце-прем'єром призначено 43-річного Ігоря Ляшенка, який посів критичну для білоруської економіки позицію - куратора ПЕК. Йому ж в уряді доведеться відповідати за "вуглеводневі" переговори з Росією. Раніше Ляшенко очолював концерн "Белнефтехим", тобто на ринку енергоносіїв він - досвідчений профі.
Іншим заступником прем'єр-міністра призначено Ігоря Петришенка, який до цього працював послом Білорусії в Росії. Формально в уряді він відповідатиме за соціальну сферу (охорону здоров'я, освіту, культуру, спорт). Але зрозуміло, що заступник голови уряду, який має величезний досвід роботи з різними "вежами Кремля", обов'язково буде затребуваний і як експерт із цього питання.
Реформи - чи "як завжди"?
Низкою відставок і призначень Олександр Лукашенко значно обмежив колишній вплив лобістів держпрому й посилив умовно ліберальний блок в уряді. Він послабив позиції промисловців і прибічників реіндустріалізації. Заміна уряду свідчить про різке зниження впливу "промислового лобі" "червоних директорів" держпідприємств на проведення економічної політики. Інакше кажучи, визнано вичерпаною політику держінвестицій у збереження ще радянського промислового сектору.
Очільник уряду і його заступники - досить молоді люди (усі до 50 років), які до цього провадили політику фінансової дисципліни й вирівнювання структурних дисбалансів у тісній співпраці з міжнародними фінансовими інститутами (не тільки з МВФ, Світовим банком, ЄБРР, а й з Євразійським банком розвитку).
Тож, за однією з версій, Білорусь тепер може рушити "китайським шляхом": економічні реформи, вільний ринок для малого та середнього бізнесу, при цьому великий бізнес - під контролем держави, також зберігається жорстка державна ідеологія й авторитарна модель управління з відсутністю громадянських свобод. За іншим сценарієм, Сергій Румас - це "технічний" прем'єр, завдання якого - втримати економіку на плаву ще півтора року, до наступних перевиборів Лукашенка.
Однак наразі більшість спостерігачів усе ж таки сподівається, що Сергій Румас візьметься саме за ринкове реформування економіки країни. Питання тільки в тому, чи дасть йому очільник держави "добро" на радикальні системні реформи в економіці, і насамперед - на реструктуризацію та приватизацію промислових "монстрів". Залишається сподіватися, що повернутися в уряд Румас погодився, обумовивши для себе досить широкі повноваження.
Сам Лукашенко, призначаючи Сергія Румаса новим прем'єром, сказав: "Я не стану перед вами розгортати якусь програму. Усі ви з нею знайомі, і як експерти ви всі брали участь у формуванні цієї програми, не кажучи вже про нинішнього прем'єр-міністра. Це людина, яка попрацювала в різних сферах. Він має свою позицію".
Але про яку саме "програму" казав Лукашенко, так і залишилося таємницею.