UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЖОВТА КАРТКА

Питання, хто буде новим президентом, що стало ключовим після провалу конституційної реформи, має дедалі більше тривожити прибічників Віктора Ющенка...

Автор: Єгор Соболєв

Питання, хто буде новим президентом, що стало ключовим після провалу конституційної реформи, має дедалі більше тривожити прибічників Віктора Ющенка. Якщо він не посилить кампанію, суперникам на виборах не знадобиться рахувати голоси по-мукачівському, може вистачити «звичайного», менш хамського, застосування адмінресурсу.

Однак у штабі «Нашої України» так не думають. Як і два роки тому, головною передвиборною проблемою Ющенка там вважають загрозу підтасування результатів голосування. Цій темі блок приділяє найбільшу увагу. До червня «Наша Україна» планує завершити навчання 120 тисяч спостерігачів, завданням яких буде контроль за голосуванням і підрахунком голосів на всіх виборчих дільницях у жовтні й листопаді.

Однак приурочена до висунення Віктора Януковича заява Ющенка про те, що головним його суперником на виборах буде адміністративний ресурс, а не прем’єр-міністр, правдива лише наполовину. Спотворення результатів виборів справді є ризиком для Ющенка, особливо якщо адміністрацією продовжуватиме керувати Віктор Медведчук. Але значно небезпечнішою проблемою для лідера «НУ» може стати втрата його головного надбання — симпатій населення.

Дані квітневого опитування фонду «Демократичні ініціативи», що будуть оприлюднені в понеділок, повинні серйозно насторожити Ющенка, який чотири роки поспіль є фаворитом майбутніх президентських виборів. Якби вибори відбувалися у квітні, Ющенко став би переможцем першого туру, набравши 22% голосів проти 16% у Януковича. Але вперше за цей період Ющенко поступився першим рядком у рейтингу балансу довіри/недовіри населення. Його посів Янукович із показником мінус 17%, якому повністю довіряють 19% опитаних і повністю не довіряють 36%. Показник Ющенка — мінус 20% (23% довіри і 43% недовіри).

Ці дані свідчать про те, що перевага Ющенка у рейтингу кандидатів у президенти збереглася, але вона стає дедалі слабкішою і дедалі умовнішою. Гірший, ніж у Януковича, баланс довіри/недовіри загрожує Ющенкові поразкою в другому турі виборів, долю якого вирішать виборці, котрі нині не підтримують обох кандидатів.

У команді Ющенка погіршення електоральних симпатій схильні пояснювати заангажованістю телебачення. Ющенко справді більше, ніж будь-хто, потерпає від системно брехливого політичного мовлення «1+1», «Інтеру» й УТ-1. Як сказав один із його помічників, якщо Ющенко виграє вибори, то він створить унікальний в епоху влади електронних ЗМІ прецедент перемоги без їхньої підтримки.

Однак прагнення команди списати на телебачення всі проблеми Ющенка з рейтингом видається небажанням шукати власні помилки. При аналогічній ситуації у телепросторі «Наша Україна» посіла перше місце на парламентських виборах 2002 року. Баланс довіри/недовіри Ющенка почав падати торік у вересні. Доти він дев’ять місяців тримався на відмінній для українських політиків позначці — 6%, хоча пропагандистська машина АП тоді вже працювала на диво злагоджено.

Тривожним дзвінком для Ющенка є той факт, що ослаблення його позицій у рейтингах відбувається одночасно з розгортанням кампанії, яку він розпочав першим у країні. З минулого року в кожному регіоні працюють створені для виборів штаби «Нашої України», що доповнюються сотнями відкритих по Україні громадських приймалень. 200-тисячним накладом виходить газета «Без цензури», 700-тисячним — бюлетень «Так!». У сільських клубах демонструється фільм про Ющенка, побудований на інтерв’ю його матері. Блок провів кілька загальноукраїнських акцій, найвідомішою з яких стала «Збережемо народного Президента».

Чому це не дає результату? Одним із пояснень може бути посилення конкурентів. Проблем у Ющенка додалося після появи «конкретного», як висловився один зі стовпів правлячої коаліції, кандидата від влади в особі Януковича. Донецький губернатор виявився перспективнішим, аніж про нього думали півтора року тому. Утримавшись у прем’єрському кріслі, він забезпечив собі висунення на вибори. Дистанціювавшись від найодіозніших рішень влади, він створив собі шанси ці вибори виграти.

Однак футбольні тренери дуже точні, коли кажуть, що команда грає так, як їй дозволяє суперник. Янукович має вразливі місця. Річ не тільки в тому, що він сидів у в’язниці за карні злочини або проводив нечесні вибори в Донецькій області. Чудова мішень — його нинішня робота. Сьогоднішнє економічне зростання лише частково є результатом зусиль членів уряду. Їх можна цілком обгрунтовано критикувати за те, що вони не проводять необхідних реформ, розтрачуючи сприятливий час блискучих цін на зовнішніх ринках і оптимізму у внутрішній економіці. Шляхи розподілу результатів економіки — не менш благодатне поле для критики. Незадовільно функціонуюча податкова система, відстала бюджетна політика плюс потворно сильний вплив великого бізнесу роблять зростання ВВП непомітним для більшості населення. Нарешті, Янукович слабкий у публічній політиці. Його погляди на політику й економіку легко спростовуються. А вміння їх висловлювати залишає бажати кращого.

Ющенко не користується цим у повному обсязі. Більшість критичних стріл, якими «Наша Україна» та її лідер обсипають уряд, тупі або спрямовані мимо цілі. Українські політики настільки часто вдаються до критики загальними словами із загальними обіцянками все виправити в майбутньому, що українці перестали звертати на це увагу. Соціологічні опитування доводять, що для більшості людей приналежність нового президента до табору влади чи до табору опозиції не відіграє ключової ролі, як це було на виборах до Ради-2002. Вони хочуть знати, чому і чим новий лідер країни буде кращим за старого. «Наша Україна» цього не помічає. Кампанія Ющенка будується не на програмі його дій, яку взялися готувати й ніяк не підготують Іван Васюник та Володимир Лановий, а на демонстрації антагонізму з владою. Що, схоже, є дуже серйозною помилкою. Ключова у виступах Ющенка теза про кримінальну владу, можливо, знадобилася б на мітингах «Україна без Кучми» 2000 року. Але в передвиборних виступах 2004 року вона дає, швидше, протилежний ефект.

Крім того, Ющенко стає радикалом. Один із членів його команди пожартував: «Якщо раніше Ющенка порівнювали з котом Леопольдом, то тепер кіт Леопольд випив багато озвірину». Висловлювання типу «Ваше місце дійсно біля параші» викликають захоплення у прибічників Ющенка в парламенті. Але вони можуть відлякувати людей, котрі не сформували своєї думки про нього. Таку точку зору поділяє головний політтехнолог «НУ» Ігор Гринів. «Мені здається, радикалізм йому не властивий. І не допомагає йому», — каже він.

Непереконливість критики Ющенка разом із агресивністю її вираження, швидше, полегшують завдання Януковичу й упередженому телебаченню. Прем’єр намагається створити собі імідж захопленого державними справами трудоголіка, якому заважає неконструктивна й голослівна опозиція. Сором’язливі натяки на зняті з чужих голів хутряні шапки нездатні зруйнувати доброзичливого враження виборців від його «гарувати 24 години на добу», тиражованого всіма каналами.

Очевидно, саме в якості кампанії Віктору Андрійовичу слід шукати причини своїх проблем. Образ радикала з популістською риторикою суперечить формулі «Не словом, а ділом», яка принесла йому успіх на виборах-2002. Тоді лідер «НУ» усвідомлено демонстрував, що розподіл на кучмістів і антикучмістів занадто спрощений і що він орієнтується не на боротьбу з людьми, а на вирішення проблем країни. Це створювало образ політика нового типу, який несе нові ідеї з новими методами, з яким неможливо конкурувати.

Тепер усе навпаки. Один із членів «НУ» сказав, що таку кампанію, як зараз веде Ющенко, міг би вести Леонід Кучма. Навіть якщо це перебільшення, то не дуже велике. Нинішній Ющенко без особливої натяжки вписується в образ сильного, досвідченого, але типового українського політика. Він обіцяє гори виборцям і проблеми — ворогам, а сам голосує залежно від кон’юнктури.

Не використовуючи своїх сильних сторін, Ющенко перестав привертати союзників. Із усіх потенційних прибічників Ющенка його кампанію нині готова підтримати тільки Юлія Тимошенко, яка спирається на власний розрахунок. Решта — або не з ним, або проти нього. За даними Соціалістичної партії, на початку липня із 99-відсотковою ймовірністю партійний з’їзд висуне Олександра Мороза як самостійного кандидата у Президенти. Зрозуміло, це не катастрофа для Ющенка. Але вона може статися, якщо Мороз, що відчуває себе обдуреним Ющенком після розходження позицій їхніх сил у боротьбі за конституційні поправки, відмовиться підтримати його в другому турі. Як це неодмінно зробить Петро Симоненко, чиє ставлення до Ющенка найточніше визначає слово «огидне». За кожної нагоди і без неї Симоненко обрушує на лідера «НУ» потік критики значно лютішої, ніж претензії комуністів до уряду Януковича.

Звісно, відповідальний у «НУ» за зв’язки з іншими політиками Петро Порошенко може заперечити, заявивши, що провальний розвиток стосунків із Морозом та Симоненком — наслідок їхніх помилок і роботи влади. Але де контргра Ющенка? Як довела свого часу Тимошенко, з обома можна досягти, як мінімум, порозуміння. Дуже мало Ющенко зараз думає про можливий союз із представниками табору влади, хоча 2002 року він відчайдушно боровся за це.

Одного разу Віктор Андрійович сказав своїм соратникам, що коли він не виграє осінніх виборів, йому потрібно йти з політики. Це звучить логічно не тільки тому, що такі шанси, які були в нього перед цими виборами, навряд чи можуть випасти знову. Але й тому, що його поразка стане передусім наслідком його помилок, а не успіхів ворогів.