Ключ до суспільства - соціальні мережі, до зовнішньої політики - бізнес-інтереси. На цьому тлі й відбулося призначення десятого міністра закордонних справ України. Минулого четверга депутати проголосували за призначення заступника керівника Офісу президента Вадима Пристайка, який за сумісництвом очолює ще й місію України при НАТО, головою зовнішньополітичного відомства.
З часу інавгурації Володимира Зеленського про Пристайка говорили як про наступного очільника МЗС. Але несподівана відмова заступника міністра закордонних справ з питань євроінтеграції Олени Зеркаль стати заступником Андрія Богдана змусила Зе!команду внести корективи у штатний розпис: вирішили, що до прийняття Верховною Радою постанови Пристайко буде заступником ОП із зовнішньополітичних питань.
Працівник Центру міжнародної безпеки та співробітництва Стенфордського університету і колишній посол в Україні Стівен Пайфер свого часу назвав Пристайка "розумним і досвідченим дипломатом". Із цією оцінкою згодні й чимало наших співрозмовників з української дипломатичної служби: вони відгукувалися про нього як про "одного з найкращих кандидатів" на посаду міністра.
Переконаний прибічник політики європейської і євроатлантичної інтеграції, кар'єрний дипломат Вадим Пристайко входить до досить обмеженого кола важковаговиків української дипломатії. До свого нинішнього призначення він очолював посольство в Канаді та представництво України при НАТО, а також кілька років був першим заступником міністра закордонних справ.
Крім досвіду роботи на дипломатичній службі, у Пристайка є чітке розуміння зовнішньополітичних пріоритетів. Що важливо, беручи до уваги: по-перше, дедалі вищі ризики зняття санкційного пресингу з Росії, посилення тиску на Україну в питанні надання Донбасу особливого статусу з правом вето регіону та виведення теми Криму з міжнародного порядку денного. І по-друге - некомпетентність глави держави й нинішньої президентської адміністрації в міжнародній політиці. Інша річ, чи спроможний Пристайко казати "ні", і кому, всередині країни та поза нею.
Серед сильних сторін Пристайка - схильність до системного аналізу, вміння стратегічно мислити. "Ефективний менеджер, здатний приймати жорсткі рішення", - також зазначив один із наших співрозмовників, згадавши його роботу на посаді першого заступника. Більшість експертів і дипломатів пов'язують із новим міністром надії на перебудову роботи міністерства та посольств, які останніми роками переживають застій.
Однак доброзичливі характеристики Пристайка з боку його колег трохи поблякли після історії з цитатою Зеленського у Twitter, що з'явилася після червневої зустрічі з головою Європейської ради Дональдом Туском: вона виявилася копією цитати виступу Петра Порошенка на з'їзді "Європейської солідарності". Декому видалося, що Пристайко тоді порушив корпоративну етику, не захистивши співробітників МЗС.
Критика на його адресу посилилася після прийняття рішення в ПАРЄ про повернення російській делегації права голосу. Річ у тому, що в ці драматичні дні Пристайка не було в Києві, як і в Страсбурзі. Натомість він поїхав до Брюсселя у приватних справах.
Ще одна претензія до Пристайка з боку колег - його неготовність відстояти позицію МЗС у негарній історії з реакцією Зеленського на ноту українського зовнішньополітичного відомства, надіслану у відповідь на пропозицію росіян щодо українських моряків. Нагадаємо: президент звинуватив тодішнього міністра Клімкіна в тому, що МЗС без відома глави держави надіслало ноту РФ, а це, мовляв, може зірвати процес визволення наших моряків.
Нарешті, колеги Пристайко відзначили, що в нього з'явився страх брати на себе відповідальність під час прийняття рішень. Коментуючи таку поведінку, наші співрозмовники бачать її причину в бажанні Пристайка стати міністром. "Він "витанцьовує" навколо цієї посади", - зазначають одні. "Хто б не був обережним у такій ситуації?" - запитують риторично інші.
За місяці, проведені Пристайком на Банковій, наші співрозмовники відзначили за ним і інші мінуси. Насамперед - нестачу організованості, відсутність команди. Серед слабких сторін нового міністра деякі його колеги називали нехаризматичність. "Розумні довідки - це його. Але він не зможе на переговорах переконати візаві, використовуючи харизму, а це не остання річ у новій дипломатії", - висловив думку ще один конфідент DT.UA.
Втім, мало хто з дипломатів має її. Наприклад, глава російського МЗС Сергій Лавров не випромінює флюїдів харизми. Проте це не заважає російській дипломатії бути ефективною. Така сама історія і з більшістю міністрів закордонних справ із країн Євросоюзу.
"Минули ті часи, коли дипломат міг переконати свого опонента за годину. Звісно, йому важливо мати харизму. Але тепер у дипломатії мети досягають переважно завдяки планомірній підготовці та методичній роботі з партнером", - зазначив у розмові з DT.UA один із ексдипломатів. "Пристайко не яскравий. Але він і не сірий. Він може брати свого опонента на змор. І емоційно не програти на переговорах", - своєю чергою, зазначив ще один співрозмовник DT.UA.
Однак якщо нехаризматичність - звичне явище на Михайлівській, то на Банковій, де нині панують і харизма, і легковажність, вона відсунула Пристайка в тінь. За місяці перебування в Офісі він так і не зміг увійти до найближчого кола Зеленського, що різко знизило його можливості прямої комунікації з президентом. "Пристайко нечасто буває в кабінеті Зеленського", - зазначив один із наших співрозмовників. "Він неповноцінний член команди", - зауважив інший.
Не сприяло зближенню й те, що Пристайко приносив у президентський кабінет варіанти рішень, примушуючи главу держави вибирати і брати на себе відповідальність. Того ж це тільки дратує. Зокрема й тому, що, не маючи спеціальних знань та досвіду, Зеленський не готовий до особистої експертизи і нових ситуацій, і запропонованих варіантів реагування на них. Президент хоче, аби працівники його офісу давали однозначні рекомендації й несли за них відповідальність.
Один із наших співрозмовників навіть казав, що "президент незадоволений Пристайком". І лише відсутність у Зе!команді класичних дипломатів зробило для Зеленського кандидатуру Пристайка прийнятною. Однак неналежна комунікація між Зеленським і Пристайком призвела до того, що місце найближчого зовнішньополітичного радника президента зайняла інша людина.
Нині такою ключовою фігурою для Зеленського став помічник президента Андрій Єрмак, який курирує в Зе!офісі міжнародний напрям. На відміну від Пристайка, що займався в Офісі президента поточними справами, давній товариш і партнер Зеленського Єрмак задіяний у спецмісіях, виконуючи особливі доручення президента. Зокрема в червні зустрічався з Джоном Болтоном, Рудольфом Джуліані та рядом інших персон із оточення Трампа, які не отримали постів, але мають вплив. Крім того, він веде переговори в "нормандському форматі".
Крім Єрмака, в оточенні Зеленського зовнішньою політикою займаються радник глави держави Руслан Демченко (який курирує Мінський процес) і секретар РНБО Олександр Данилюк. Нарешті, новому очільникові МЗС доведеться традиційно конкурувати і з новим заступником голови ОПУ, відповідальним за зовнішньополітичні питання.
В українській системі влади зовнішньополітичне управління ОП має набагато більшу вагу, ніж саме МЗС. Цьому сприяли: і підписаний 2008 р. президентом Віктором Ющенком указ, згідно з яким кандидатури заступників міністрів, керівників структурних підрозділів міністерств, послів і радників у диппредставництвах узгоджувалися з очільником держави. І, звісно, те, що відстань від дверей кабінету заступника глави адміністрації до президентського крісла набагато менша, ніж дистанція від Михайлівської до Банкової.
Усе це створювало передумови для конфліктів між МЗС і АПУ, міністрами та заступниками глави адміністрації. Останніми роками спокійними були тільки відносини Павла Клімкіна та Валерія Чалого. А ось у часи, коли заступником голови АП був Костянтин Єлісєєв, між Михайлівською та Банковою постійно іскрили електричні розряди.
Тому, поки немає нового Орла або Єлісєєва, Пристайко зацікавлений у приведення на посаду заступника глави ОПУ лояльного до себе дипломата. Проблема в тому, що охочих мало. Хоча посада заступника голови адміністрації і вважається почесною в дипломатів, віднедавна це місце стало токсичним. За інформацією DT.UA, не менше шести людей відмовилися від пропозиції очолити зовнішньополітичний напрям на Банковій. Хоча є й ті, для кого місце біля президентського вуха не втратило своєї привабливості.
Яскравий виступ посла України в Італії Євгена Перелигіна у вечірньому ток-шоу на одному з телеканалів, де він відверто підтримав президента і здав свого міністра, не минув непоміченим. На Банковій, де цінують "командний дух", його навіть розглядали як кандидата на одну з двох ключових посад. Але, порушивши корпоративну етику, він погіршив думку про себе своїх колег. А після співбесіди залишив не найкраще враження і в ОП.
Відмовився від цієї посади й Андрій Єрмак. Як подейкують, зокрема й тому, що у своїй нинішній іпостасі він має тільки одного начальника - президента, а, ввійшовши в структуру Офісу, матиме шефом ще й Андрія Богдана.
Конфігурація, що складається на Банковій, різко обмежує можливості нового міністра закордонних справ в участі постановки єдиного голосу України у світі. Дипломатам і "рішалам" в одній упряжці буде непросто. А раніше ж багато хто припускав, що при недосвідченому президентові в нового голови МЗС буде значно більше можливостей для самостійних дій, ніж у Клімкіна при Порошенку, який вважав себе мегакрутим фахівцем у сфері дипломатії.
Обмежує можливості нового міністра у формуванні зовнішньополітичного курсу й те, що на Банковій традиційно приділяють велику увагу неофіційним каналам зв'язку. Зокрема і з Росією. Ці канали для Зеленського тим більше важливі через його недовіру до МЗС: в його очах українські дипломати - "порохоботи". Один із таких каналів діє з участю давнього партнера Зеленського по Студії "Квартал 95" Тимура Міндіча. Ще один діє через омбудсмена Людмилу Денісову. До речі, саме з подачі Денісової, яка відстоювала ідею обміну українських моряків, Зеленський гнівно реагував на ноту українського МЗС.
Утім, Міністерство закордонних справ України ніколи повною мірою не займалося двосторонніми відносинами з такими країнами, як Сполучені Штати або Росія. Судячи з усього, таким стан справ залишиться і при новому міністрі закордонних справ. І це не полегшить йому виконання одного з ключових завдань - відновлення відносин із провідним союзником Києва - Вашингтоном, а також реалізацію однієї з головних зовнішньополітичних цілей України - збереження міжнародного пресингу на Росію.