В умовах, коли політичні партії в Україні отримали монопольне право на висунення кандидатів до різних рівнів рад, вони майже не залишають шансів здоровому розвиткові політичного ландшафту. Політичні проєкти з’являються й зникають, як і їх формальні лідери, тоді як номер у ЄДРПОУ (єдиний держреєстр підприємств та організацій) — завжди обіцяє його власникові можливий прибуток. Якщо, звісно, вдасться укласти угоду з політиком/бізнесменом, котрий підшукує собі готовий офіційний політичний човен, який згодом можна модернізувати в будь-що.
Отже, в Україні понад 370 зареєстрованих політичних сил. Більшість їх не проявляли себе роками й не відомі українцям. Не дивно, що за останніх два роки Мін’юст звертався до суду з позовами про анулювання реєстраційного свідоцтва 56 політичних партій. Причина — невисування кандидатів на виборах президента України та на виборах народних депутатів упродовж десяти років. А це — зазначена в законі ключова умова для збереження реєстрації політичної сили.
31 жовтня в Україні відбудуться чергові довибори народних депутатів, і партійна картина знову засяяла яскравими барвами. Щоб зберегти свою реєстрацію, більш як половина партій із цього списку висувала своїх кандидатів в одному або кількох округах на проміжних виборах народних депутатів у 2020–2021 роках (округи №179, 208, 50, 87, 184, 197). Кандидати від 14 політичних партій були зареєстровані і взяли участь у виборах. Натомість ще 19 політичних сил висунули кандидатів, але не виконали вимоги сплатити грошову заставу, і ЦВК відмовила їм у реєстрації. Найцікавіше те, що цього достатньо для збереження партії, бо законодавство вимагає лише висунення, а не реєстрації кандидатів.
Проте вісьмом політичним партіям спроба висунення кандидатів не допомогла. Суди задовольнили позови Мін’юсту і прийняли рішення ліквідувати ці партії. Щоб зберегти реєстрацію, їм потрібно було висувати кандидатів на виборах, що відбувалися попередніми роками. Участь у цих виборах узяли не тільки партії з «ліквідаційного списку», а й ті, котрі туди не хочуть потрапити в перспективі.
Докладніше про те, як партії рятують свою реєстрацію, навіщо їм це потрібно та хто не зміг цього зробити, читайте в новому дослідженні ОПОРИ.
Хочу мати партію
Для того, щоб створити політичну партію в Україні, потрібно організувати установчий з’їзд і прийняти на ньому рішення, яке підтримають своїми підписами не менше десяти тисяч громадян із правом голосу. Підписи виборців необхідно зібрати як мінімум у двох третинах районів не менш ніж двох третин областей України, міст Києва і Севастополя, АР Крим.
Крім того, політичні партії повинні мати програму та статут, які затверджуються на установчому з’їзді. А сама політична сила створюється групою громадян України у складі не менше як 100 осіб. Саме такі вимоги Закону «Про політичні партії в Україні».
Законодавство також вимагає, щоб упродовж шести місяців після реєстрації партії створили й зареєстрували обласні, міські, районні організації в більшості областей України.
Діяльність політичної партії можлива тільки після її реєстрації. Не допускається діяльність незареєстрованих політичних партій.
В Україні постійно реєструються нові політичні партії. Так, лише з початку 2021 року зареєстровано вісім політичних сил: «Українці», «Добробут», «Досвід», «Сила Єдності», «Народна ініціатива», «Мова», «Гарант» і «Наше місто». У 2020-му з’явилося 17 партій, натомість у 2019-му — лише три. Проте справді «врожайним» на реєстрацію для українського партбудівництва став 2015 рік — 79 політсил.
Якщо порівнювати з іншими демократичними європейськими країнами, то в Італії — 58 політичних сил, у Литві — 77, Польщі — 87, Німеччині — 116, Сполученому Королівстві — 379, Франції — 680, проте в Іспанії — майже 5 тисяч (!) політичних об’єднань.
Звісно, кожна країна має свою специфіку, а Велика Британія та Іспанія — взагалі федеративні держави. Проте і їх, і нас та й десятки інших країн, точно об'єднує одне — не всі ті партії, котрі існують на папері, є реальними, а не формальними політичними проєктами. Адже часто навіть участь у виборах може бути лише вимушеною дією, з огляду на юридичні особливості законодавства. Не кажучи вже про кардинальні зміни назв чи бенефіціарів політсил і «вихід зі сплячки» лише напередодні виборчих перегонів.
Навіщо реєструються партії, які лише формально беруть участь у виборах
Одна з цілей створення партії — її участь у виборах. Проте навіщо створювати національні партії, якщо на вибори не йти або йти лише формально — не проводити агітаційної кампанії, навіть мінімальної.
На нашу думку, тут може бути дві основні причини, об'єднані комерційним інтересом:
По-перше, реєстрація партії з метою зміни її бенефіціара, тобто фактично подальшого продажу тим особам, котрі хочуть мати власну політичну силу, але не дуже хочуть збирати підписи й реєструвати осередки. Ну або просто не мають на це часу, бо вже скоро вибори і «треба йти та змагатися за перемогу».
Наприклад, за нашими підрахунками, близько 40 політичних сил, які брали участь у місцевих виборах 2020 року, змінили кінцевих бенефіціарів перед стартом кампанії. Більшість цих партій — так звані «локальні», які хоч і мають статут всеукраїнської партії, але брали участь у виборах у конкретному місті чи області.
По-друге, політичні функціонери можуть не лише передавати партії іншим бенефіціарам, а й, наприклад, висувати технічних кандидатів (насамперед ідеться про мажоритарні округи) або ж зловживати правом на балотування та за фінансову винагороду забезпечувати третю сторону своїми місцями у виборчих комісіях.
Наприклад, найбільшу кількість членів у окружних виборчих комісіях на чергових і позачергових парламентських виборах 2012-го, 2014-го та 2019 років отримала така собі партія «Зелена планета» (ЄДРПОУ — 33447027) — 466. Проте серед виборців вона не особливо успішна: на виборах 2012 року партія отримала 0,34% голосів, на виборах 2014-го — 0,23%, на виборах 2019-го кандидатів не висувала взагалі).
На парламентських виборах 2014-го та 2019-го партія «Україна майбутнього» (36088708) мала у своєму розпорядженні 233 члени комісій. Проте успіхи цієї політичної сили у виборах невеликі. Все стало інакше в жовтні 2019 року, коли партія змінила назву на «За майбутнє». Ще за півроку партію очолив народний депутат Ігор Палиця. Після цього політична сила перейшла в ранг загальновідомих і здобула п’яте місце на місцевих виборах за кількістю отриманих депутатських мандатів.
Парламентські хамелеони
Серед п’яти фракцій українського парламенту IX скликання чотири політичні сили змінювали свої назви та бенефіціарів.
«Слуга народу» з квітня 2016 року по грудень 2017-го називалася «Партія рішучих змін». Хоча на офіційному сайті зазначено, що партію очолив Іван Баканов, ця інформація не зовсім точна. Адже перші півтора року існування політичної сили її очолював Євгеній Олександрович Юрдига.
«Опозиційна платформа — За життя» була заснована в грудні 1999 року під назвою Всеукраїнське об’єднання «Центр». Вона брала участь у виборах 2012 року, де висунула аж одного кандидата по мажоритарному округу №2 (Сімферополь). У квітні 2017 року партія змінює назву на «За життя» і керівника Миколу Анатолійовича Примака — на Вадима Рабіновича. У лютому 2019-го партія отримує сучасну назву. А в червні 2019-го її керівником стає Юрій Бойко.
Ще більше трансформацій зазнала партія «Європейська Солідарність». Вона була заснована ще в травні 2000 року як «Всеукраїнська партія Миру і Єдності», а 2013-го змінила назву на «Національний альянс свободи та українського патріотизму «НАСТУП». Пізніше, 2014 року, команда Петра Порошенка взяла цю політичну силу під контроль і перейменувала на ВО «Солідарність». Адже реєстраційне свідоцтво автентичної «Солідарності» було анульоване рішенням суду через неучасть у виборах упродовж десяти років. Уже потім з’явилися широковідомі виборцям бренди: Блок Петра Порошенка — БПП «Солідарність» — «Європейська Солідарність».
З четвертою перейменованою парламентською партією все виявилося набагато простіше. Так, «Голос» отримав сучасну назву лише у травні 2019 року. До того партія була відома як «Платформа ініціатив» (зареєстрована ще в лютому 2015 року), але політичною активністю похвалитися не могла.
Тож єдиною парламентською силою, яка не зазнала трансформацій, виявилося Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», засноване ще у вересні 1999 року.
Партію потрібно «доглядати»
Проте ще однією вимогою до діяльності політичних партій є їхня активність — ну або хоча б формальна діяльність із висування кандидатів один раз на десять років. Закон «Про політичні партії» зазначає, що приводом до анулювання реєстраційного свідоцтва партії є «невисування кандидатів на виборах президента України та на виборах народних депутатів упродовж десяти років». У такому разі орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до суду з відповідним поданням про анулювання. До речі, інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.
Так, упродовж 2020–2021 років Міністерство юстиції України звернулося до суду з позовами про анулювання реєстраційного свідоцтва 56 політичних партій. Як мінімум у 18 випадках вимоги Мін’юсту задоволені.
Треба розуміти, що вимога про висування кандидатів раз на десять років насправді не є складною чи обтяжливою. Партія вирішує, в яких виборах бере участь, проводить з’їзд (збори, конференцію) і, зрештою, обирає достойних представників для висунення кандидатами.
Все ніби досить просто. Але є одне «але» — грошова застава, яку зобов’язані внести партії чи кандидати для участі у виборах президента або народних депутатів. Так, на виборах президента вона становить 650 мінімальних заробітних плат (3,9 млн грн), а для висування списку на парламентських виборах — 1000 мінімальних зарплат (6 млн грн). Погодьтеся, «задоволення» недешеве, особливо якщо партія існує лише на папері й чекає «підходящого часу для зміни бенефіціара».
Але вихід, як завжди є — принаймні дешевший варіант: висунення кандидата в мажоритарному окрузі. У такому разі ціна питання буде у сто разів нижчою — лише десять мінімальних зарплат, або 60 тис. грн.
У цьому контексті, дуже цікавими і стають проміжні вибори народних депутатів в одномандатних округах. Зокрема, у 2021 році їх було призначено в чотирьох округах: 28 березня у ВО №50 (Донеччина) та ВО №87 (Івано-Франківщина), а 31 жовтня у ВО №184 (Херсонщина) та ВО №197 (Черкащина). У 2020-му ж вибори проходили у ВО №179 (Харківщина, 15 березня) та у ВО №208 (Чернігівщина, 25 жовтня).
Врятувати реєстрацію
Загалом, ми нарахували 14 політичних сил (25%), які висунули своїх кандидатів на проміжних виборах в останні два роки і щодо яких існує позов Мін’юсту про анулювання реєстраційного свідоцтва. Щонайменше чотирьом партіям: «Нова демократія», «Народна програма Вадима Чорного», «Діти війни», «Народна партія України», «Партія захисників Вітчизни» участь у виборах не допомогла і позов міністерства було задоволено.
Найактивнішими в контексті висування кандидатів політичні партії були на перших виборах одразу після анонсування планів Мін'юсту про анулювання реєстрації партій, яке відбулось у лютому 2020 року. Так, на березневих виборах 2020 року у ВО №179 своїх кандидатів висунули 11 партій із «ліквідаційного списку»: «Соціал-демократична партія України», партія «Справедливості і Розквіту», «За Україну!», «Українці разом», «Україна соборна», «Народна програма Вадима Чорного», «Всеукраїнська козацька партія», «Блок опозиційних сил», «Справа», «Діти війни», «Народна партія України», «Партія сильної влади».
На наступних, жовтневих виборах 2020 року у ВО №208 своїх кандидатів висунули лише дві партії: «Партія захисників Вітчизни» і «Товариш». У 2021 році активність такого штибу стала ще нижчою. У ВО №87 (березень 2021 року) свого кандидата висунула тільки партія «Нова демократія», а на жовтневих виборах 2021 свого кандидата має лише партія «Блок опозиційних сил», яка вже проявляла таку активність півтора року тому.
До речі, серед усіх вище перелічених партій свою реєстрацію поки що точно вдалося зберегти «Всеукраїнській козацькій партії», адже Мін'юст подав заяву про залишення позову про анулювання реєстрації без розгляду.
Дешево і сердито
Фактично, позов Мін’юсту міг стимулювати політичні партії перейти до «активного виконання» норми закону про висування кандидатів з метою збереження своєї реєстрації. Проте окремі політичні сили — ймовірно, для формального виконання букви закону та економії коштів — пішли шляхом лише «формального висування кандидатів» без фактичної сплати грошової застави.
Інакше кажучи, партія висувала кандидата, не платила за нього грошової застави та/або не подавала необхідних документів і ,зрештою, отримувала відмову в реєстрації. Оскільки ж судова практика щодо ліквідації партій неоднозначна й перебуває у процесі становлення, самого висування кандидатів для збереження реєстрації подекуди може бути достатньо. Хоча інколи суди дивляться й на успіх подальшої реєстрації кандидата.
За підрахунками ОПОРИ, у 2020–2021 роках не менш як 63 політичним силам було відмовлено в реєстрації кандидатів на проміжних виборах народних депутатів у мажоритарних округах. Більшість їх не внесли відповідної суми грошової застави, наприклад здійснили платіж на кілька гривень замість 100 мінімальних заробітних плат (50–60 тис. грн, залежно від року виборів).
Щодо 15 таких партій (27%), згідно з офіційною відповіддю Мін’юсту, ще влітку 2021 року тривали судові розгляди з питання їхньої ліквідації. Це партії: «Наш Дім», «Жінки України», «Організація Українських Націоналістів», «Партія економічного відродження України», «Соціальна партія», «Побратими України», «Партія Ветеранів Афганістану», «Християнсько-Демократичний Союз», «Браво», «Партія промисловців і підприємців України», «Всеукраїнська партія духовності і патріотизму», «Національно-демократичне об’єднання «Україна», «Русь», «Мрія» і «Всеукраїнська політична партія — Екологія та Соціальний захист».
Натомість ще чотири партії, які лише формально висували кандидатів, позови щодо ліквідації програли: «Справедлива країна», «Енергія», «Самоврядна Українська Держава» та «Партія захисту прав людини».