Ескалація напруженості з боку Росії на кордоні з Україною, що вилилася в демонстративну концентрацію багатотисячного озброєного до зубів військового контингенту, мала спонукати керівників нашої країни вжити відповідних заходів для забезпечення державного суверенітету і безпеки.
Нагадаю, що попередник нинішнього гаранта Конституції, щойно оцінивши розвіддані про загрозу сухопутної операції проти України, зразу ж підписав указ про впровадження воєнного стану, баражуючи при цьому між обвинуваченнями в можливому зриві президентських виборів та обмеженні конституційних прав і свобод громадян.
Можна тільки радіти нашій активній інформаційній кампанії протидії агресивним планам Росії на міжнародній арені, однак плани можуть перетворитися на реальну агресію з реалізацією найгіршого апокаліптичного сценарію у світовій історії. Особливо якщо не готуватися до такого роду подій. Насамперед це стосується озброєння армії, забезпечення військовою технікою та боєприпасами, а також усім необхідним для відбивання агресора.
Саме в цьому місці для президента Володимира Зеленського як верховного головнокомандувача настає момент істини, — що сталося в умовах концентрації російських військ на наших кордонах із оборонним замовленням країни?
Що відбувається з виробництвом і ремонтом військової техніки, озброєнь? Де боєприпаси? Як, узагалі, функціонує реформована парламентаріями торік система оборонних закупівель? Адже «ворог біля воріт»!
Чому підприємства оборонної промисловості простоюють і скорочують робочий тиждень, очікуючи замовлень від армії?
Оборонні закупівлі — за крок до провалу…
Прийняття парламентом у липні минулого року Закону України «Про оборонні закупівлі» численні експерти з сектора оборони і безпеки подавали як грандіозну реформаторську перемогу над корупцією та корупціонерами у сфері закупівель оборонної продукції, що дозволить досягти небувалої раніше кришталевої прозорості під час їх проведення.
До кінця 2021 року перехідні положення згаданого закону дають можливість оборонним замовникам попрацювати за низкою положень старого Закону «Про державне оборонне замовлення». При цьому відповідні асигнування на оборонні закупівлі у бюджеті на 2021 рік виділено.
Тому жодних «позаштатних ситуацій» не мало статися. Однак «професіонали» з уряду Дениса Шмигаля зробили показову спробу побити рекорд 2014 року відставленого прем'єр-міністра Арсенія Яценюка із затягування термінів прийняття основних показників держзамовлення, видавши «на-гора» лише на початку квітня поточного року відповідну постанову КМУ, що затвердила основні показники для проведення закупівель оборонної продукції.
І якщо А.Яценюк намагався виправдовувати прийняття держзамовлення в липні 2014 року російською агресією та розвалом армії, то сучасний уряд затягування термінів прийняття цього важливого для оборонних замовників документа безглуздо спробував «списати» на функціональну плутанину між Мінекономіки та Мінстратегпромом, — начебто одні функцію формування основних показників держзамовлення із себе вже зняли, а інші підхопити цей прапор із ослаблених рук не встигли.
Слід зазначити, що навіть прийняття Кабміном постанови про держоборонзамовлення зовсім не знижує ризиків повного зриву своєчасного виконання оборонних закупівель нинішнього року, оскільки урядові чиновники так «захопилися» нормотворчістю, що скасували низку постанов уряду, які регламентували роботу з держзамовлення до кінця 2021 року. З урахуванням «швидкості» роботи уряду, на відновлення цих актів може піти багато місяців.
Можливо, на не зовсім поінформовану публіку цей «дитячий лепет» урядових чиновників і справив би враження, але не на тих, хто сьогодні виконує завдання з відбивання російської агресії й повинен бути озброєний і забезпечений військовою технікою та боєприпасами повною мірою.
Мінекономіки VS Мінстратегпром…
Задекларована прозорість Закону «Про оборонні закупівлі» стала швидко випаровуватися, коли Мінекономіки вирішило поборотися за першість у контролі над цими закупівлями. «Несподівана» для Мінекономіки поява в країні Мінстратегпрому, яке почало інтенсивно перетягувати на себе функції Мінекономіки з формування військово-промислової політики, повергла в ступор чиновників, що спостерігають, як повз них пролітає вагомий шмат бюджетного пирога й щезає надія відкусити хоч маленький шматочок.
При цьому Мінекономіки старанно вдавало, що готове віддати всі функції з формування оборонного замовлення Мінстратегпрому, розгорнувши при цьому «другий фронт» і «партизанську війну» зі створення всіляких перешкод. Очолила цю боротьбу нині звільнена профільна заступниця міністра Світлана Панаіотіді, яка декларувала ледь не співавторство у створенні вищезгаданого законодавчого акта, що наділяв Мінекономіки винятковими повноваженнями не тільки у плануванні оборонних закупівель за закритими процедурами, а й у сфері повного контролю над усіма закупівлями всіх держзамовників, включно з паливно-мастильними матеріалами, енергоносіями, речовим постачанням та ще тисячами найменувань продукції оборонного призначення.
Слід зазначити, що всю повноту відповідальності за створення нормативно-правової бази для імплементації Закону «Про оборонні закупівлі» до початку повноцінного функціонування Мінстратегпрому несло Мінекономіки. Однак із надр цього відомства не вийшло жодної постанови уряду, яка б регламентувала порядки формування планів і проведення самих оборонних закупівель, особливо за закритими процедурами.
А ось до документів, які у форсованому режимі готував Мінстратегпром, у чиновників Мінекономіки виникло десятки запитань і зауважень. «Повільність» цього відомства фактично заблокувала на багато місяців прийняття Кабміном відповідної нормативно-правової бази.
С.Панаіотіді була чудово поінформована, що бюджетна програма, з якої треба було профінансувати створення до кінця минулого року електронного реєстру виконавців державних контрактів для ефективного функціонування системи оборонних закупівель, також перебуває у віданні Мінекономіки. Але жодного кроку в цьому напрямі міністерство не зробило.
Усім відомо, що формування держоборонзамовлення на поточний рік розпочинається у вересні року попереднього. Природно, що на той час у чиновників Мінстратегпрому ще не було допуску до державної таємниці. Та й саме міністерство складалося з п'яти людей. Певна річ, на момент прийняття парламентом держбюджету оборонне замовлення мало бути вже готове. Однак Мінекономіки вдало, наче не розуміє, про що йдеться.
При цьому дрібна міжусобна війна двох міністерств ведеться на тлі потенційної загрози безпеці з боку Росії.
Усвідомлено чи ні відбувся цей провал, який може мати дуже серйозні наслідки для обороноздатності держави?
Аналогічні процеси супроводжували передачу Мінекономіки у сферу управління Мінстратегпрому держпідприємства «Безпека», що виконує функції замовника з Державної цільової програми реформування та розвитку ОПК, заблокувавши таким чином фінансування створення виробництва оборонної продукції на ряді підприємств українського ОПК, у тому числі виробництва боєприпасів, матеріалів спецхімії, ракетобудування та авіабудівної галузі.
Основним елементом ефективного функціонування системи оборонних закупівель мав стати електронний реєстр учасників відбору та виконавців державних контрактів. Створення такого реєстру — справа не одного дня, особливо зважаючи на те, що він містить відомості, які становлять державну таємницю. При цьому перехідні положення Закону «Про оборонні закупівлі» передбачають запуск реєстру в шестимісячний термін від моменту прийняття закону. І тут Мінекономіки вдалося наслідити. Чиновники міністерства не побачили необхідності у створенні реєстру і просто саботували роботу над ним.
На сьогодні для розблокування процесу закупівлі оборонної продукції Мінстратегпром, виправляючи власні промахи, вимушено в «пожежному» порядку готує проєкти урядових актів із відновлення низки норм Закону «Про державне оборонне замовлення», у тому числі й старого реєстру виконавців оборонного замовлення, який більше скидався на закритий елітний клуб для дерибану державного бюджету.
Мінфін VS оборонні технології…
Чи знайдеться хтось у офісі президента Зеленського, хто зможе підказати йому до початку третього року президентської каденції, що, крім підписання указів, потрібно ще проконтролювати їх виконання. Щоб домогтися хоч якихось результатів.
Не знаю, радіти чи засмучуватися з приводу чергового Указу президента від 18 травня поточного року про введення в дію рішення РНБО «Про пропозиції до Бюджетної декларації на 2022–2024 роки за статтями, пов'язаними із забезпеченням національної безпеки і оборони України». Ніби все правильно! Не менше 5% ВВП спрямувати на фінансування сектора безпеки та оборони — це добре! Ось тільки левова частка цих коштів іде на грошове утримання Збройних сил та силовиків, а на закупівлю сучасного озброєння залишаються крихти, не кажучи вже про створення нових виробничих потужностей, передових технологій і розробок, на які у бюджеті грошей не виділено взагалі.
Напередодні прийняття держбюджету на 2021 рік президент видав Указ №486 від 05.11.2020 року, що вводив у дію рішення РНБО про фінансування сектора оборони та безпеки у 2021 році.
Однак на рішеннях РНБО жирний хрест поставив Мінфін, який просто вдав, що не помітив низки пунктів указу президента. Це стосується насамперед відкриття Мінстратегпромом у бюджеті програм розвитку перспективних оборонних технологій. Ну не потрібні перспективні оборонні технології, фундаментальні та науково-прикладні дослідження міністру фінансів!
Не потрібно Мінфіну фінансувати й Агентство передових технологій, створення якого передбачено ще одним указом президента.
Навіть поверховий аналіз указів Зеленського свідчить, що багато рішень РНБО з фінансування сектора безпеки та оборони блокуються саме на рівні Міністерства фінансів. Може, Володимиру Олександровичу вже час поставити міністрові запитання?
У середині квітня поточного року РНБО своїм рішенням затвердила звіт про проведення Огляду оборонно-промислового комплексу, схваленого раніше Кабінетом міністрів. Не впевнений, що хтось в уряді дочитався до суті основної тези цього документа, де зазначено, що саме хронічне недофінансування програм розвитку оборонно-промислового комплексу, розробок нових видів озброєнь і критичних технологій є основною причиною відсутності можливостей у наших збройних сил адекватно реагувати на агресію з боку північного сусіда.
Невже не зрозуміло, що в України, яка має передові ракетні технології, ніколи не з'явиться свій «залізний купол», якщо ми вбиватимемо власні науку та промисловість, не фінансуючи передових розробок!
Міноборони VS Генштаб…
Давно вже не секрет, що між Міноборони та Генштабом точаться тихі «бойові дії». Інформаційний шум навколо цього процесу періодично наповнюється тезами про контроль над фінансовими потоками, поставками пального, закупівлею зброї та військової техніки, матеріально-технічним забезпеченням. Більшість цих тез, швидше, належать до фейкових і долинають до нас із території країни агресора, несучи в собі ознаки інформаційної війни.
Дуже виділяється в цьому інформаційному потоці лист заступника міністра оборони Олександра Миронюка своєму патронові Андрію Тарану про те, що йому надійшла інформація від начальника Генштабу про проблеми з нечітким визначенням повноважень і зон відповідальності Міноборони та Генштабу в організації і проведенні випробувань зразків озброєння та військової техніки.
Суть листа зводиться до того, що начальник Генштабу дарма переживає — в нас усе гаразд: наказ Міноборони з інструкцією щодо проведення випробувань буде у вересні; збройні сили від контролю над якістю озброєння не усунені; завдання Державному науково-дослідному інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки нарізано.
О.Миронюк у своєму листі міністрові каже, що ніякого усунення Генштабу від процесу контролю та супроводу створення ОВТ немає, і розцінює претензії як «небажання окремих посадових осіб структурних підрозділів ГШ ЗСУ враховувати чинну нормативно-правову базу системи розробки та постановки на виробництво ОВТ, а також спроби виконувати невластиві їм функції державного замовника». Такого роду дії, на думку Миронюка, і призводять до конфліктних ситуацій між Міноборони та Генштабом.
Єдине запитання, яке треба вирішити, — перепідпорядкувати Державний НДІ випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки заступникові міністра О.Миронюку для усунення конфлікту інтересів між державним замовником і споживачем зразків ОВТ — між Міноборони та Генштабом ЗСУ.
Певна річ, весь тристорінковий опус Миронюка було написано задля останньої пропозиції, і лист міг складатися з однієї цієї фрази.
Ось так в одному управлінському рішенні тихо з'являється рафінована корупційна схема — самі пишемо тактико-технічні характеристики нових зразків ОВТ, самі організуємо і проводимо їх випробування, самі приймаємо на озброєння, самі закуповуємо. Все самі. А Генштаб у нас лише споживач!
Схема не нова й дуже нагадує історію генерала Марченка з неякісними бронежилетами та Центральним управлінням контролю якості.
Я не зупинятимуся на аналізі Положення про Генштаб і Міноборони, а також на цілях і завданнях створеного за рішенням уряду у 2017 році Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки ЗСУ. Усі матеріали і схеми з докладним описом нинішнього й майбутнього функціоналів МО й ГШ із супроводу процесу створення та випробувань ОВТ перебувають у редакції ZN.UA і можуть бути передані розслідувачам будь-коли.
Доки міністр оборони мрійливо заявляє про необхідність закупівлі для України системи захисту на кшталт ізраїльського «Залізного купола», борючись із Генштабом за пальму першості в контролі над процесом створення нових зразків озброєння і військової техніки, а Мінстратегпром воює з Мінекономіки та Мінфіном: із одним — за право контролю над закупівлями, а з іншим — за фінанси, виконання оборонного замовлення поточного року може бути повністю зірване. При цьому загроза нападу з боку північного сусіда нікуди не зникла.
Усі статті Дмитра Менделєєва читайте тут.