На початку червня президент Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт «проти олігархів» як невідкладний. Цей крок продемонстрував нагальну потребу в ухваленні відповідних змін до законодавства. Всі ключові стейкхолдери вже озвучили позицію стосовно запропонованих новел. Проте ми зануримося глибше, пояснивши контексти і з’ясувавши, чого саме не вистачає для повноцінного бою з олігархами.
Вищезгаданий законопроєкт вперше вводить поняття «олігарх». Це особа, що має значну економічну або політичну вагу в суспільстві і наділена певними характеристиками. Вона має брати участь у політичному житті, значно впливати на ЗМІ, бути кінцевим бенефіціаром монополій і володіти активами на більш як один мільйон прожиткових мінімумів (станом на 1 січня 2021 року — трохи більше 80 млн дол. США).
Участь у політичному житті включає в себе статус чиновника найвищого рангу (президент України, прем’єр-міністр, керівник центрального органу виконавчої влади тощо), народного депутата або пов’язаної з ними особи. Під це визначення також підпадають керівники політичних партій або особи, що утримують партії на фінансуванні. Значний вплив на медіа — статус кінцевого бенефіціара ЗМІ або його контролера. Окрім цього, пропонується створити реєстр олігархів, куди включатимуть осіб за рішенням Ради національної безпеки та оборони (РНБО). Остання ухвалюватиме рішення на підставі подання Кабміну, Служби безпеки України, Антимонопольного комітету, президента України або члена РНБО. Як наслідок, включена до реєстру особа буде зобов’язана утримуватися від фінансування політичних партій і не зможе взяти участі у великій приватизації. У випадку контактування цієї особи з чиновником останньому доведеться зазначити про це у відповідній декларації. Форми такої декларації, звісно, поки ще не затверджено. Під контактом буде розумітися звичайна зустріч або розмова, в тому числі онлайн. На чиновника, котрий не зазначить про такий контакт, чекає політична та дисциплінарна відповідальність. Якщо не брати до уваги низький рівень відповідальності за таке правопорушення і малоймовірний, навіть фантастичний, результат у вигляді притягнення чиновника до відповідальності, все одно постає питання щодо доведення такого контакту належними і допустимими доказами в суді.
Чи не єдиним з усіх органів публічної влади, що спроможний хоча б з технічного погляду прослідкувати контакти чиновників з олігархами, стане Служба безпеки України. Знову ж таки, СБУ має повноваження використовувати свої можливості тільки у разі розслідування кримінальних проваджень або здійснення оперативно-розшукової діяльності, що теж пов’язано з «криміналом». Як це корелюється з обіцянкою Зеленського повноцінно трансформувати пострадянський «правоохоронний» орган у модернову спецслужбу за взірцем західних? Нагадаю, вже незабаром серед функцій СБУ мають залишитися контррозвідка та боротьба з тероризмом.
Зазначений законопроєкт створює олігархам «незручності» протягом наступних десяти років. Звісно, заборони заборонами, але реальність демонструє зовсім інші тенденції. До слова, хто з олігархів напряму та особисто фінансує політичну партію? Можливо, лише Петро Порошенко перераховує свої особисті кошти на «Європейську солідарність». І на цьому крапка. Решта конвертують безготівку у готівку і привозять «чемодан кешу» в партійний офіс. Далі через сторонніх людей гроші вносяться на розрахунковий рахунок партії. Таких випадків сотні, якщо не тисячі. Це стосується майже всіх політпроєктів. Журналісти-розслідувачі неодноразово фіксували подібне.
Стосовно участі у великій приватизації. Допускаємо, що вдасться обмежити. Але є одне але. Великі фінансово-промислові групи вже отримали у власність майже всі ласі шматки вітчизняної економіки. Якщо умовний Фірташ чи Коломойський не приватизує Одеського припортового заводу, то великої трагедії з цього не буде. Вони і так володіють десятками великих підприємств, що колись належали державі.
Єдине, де законопроєкт може дійсно спрацювати, стосується обмеження медійного впливу. Хто власник — зрозуміло. Кого і як критикують — також. Підготувати рішення РНБО для «вгамування» одного з олігархів нескладно. Проте і тут вибірковість стане ключовою характеристикою. У разі лояльності до Зеленського власник телеканалу (олігарх. — О.Л.) спатиме спокійно. Якщо буде інакше, опиниться в опалі.
На сьогодні кілька олігархів уже висловили свою думку як про законопроєкт, так і про свій статус. Представники партії «Європейська солідарність» заявили, що законопроєкт спрямований виключно проти Петра Порошенка. І зауважили, що насправді цей документ більше нікого не обмежить. У свою чергу, прес-служба найбагатшої людини країни Ріната Ахметова здивується, якщо його визнають олігархом. На їхню думку, Рінат Леонідович — інвестор. Інші очільники фінансово-промислових груп перебувають у режимі очікування. Ніхто не хоче визнавати свій реальний статус. Як не бізнесмен, так інвестор. Як не філантроп, так благодійник. Але не олігарх.
Нагадаю, Петро Порошенко багаторазово обирався народним депутатом, вперше — 1998 року. Працював міністром, перемагав на президентських перегонах у 2014-му. Окрім цього, Порошенко володіє двома телеканалами (5 канал, «Прямий») і цілим списком компаній з різних галузей економіки (агро, страхування, банківська справа, кондитерський бізнес тощо). Статки Порошенка оцінюють у межах мільярда доларів. У свою чергу, Рінат Ахметов також багаторазово обирався народним депутатом, є власником телеканалів, зокрема ТРК «Україна». На підприємствах Ахметова, що структуровані в SCM, працюють понад 200 тисяч осіб. Позаторік компанії Ахметова сплатили близько 60 млрд грн податків. Звісно, обидва не олігархи…
Окрім них, під визначення «олігарх» потрапляють Дмитро Фірташ (власник DF Group і співвласник телеканалу «Інтер»), Ігор Коломойський (співвласник групи «Приват» і телеканалу 1+1), Віктор Пінчук (власникEastOne і медіа-групи StarLightMedia), Костянтин Жеваго (власник Ferrexpo і, вочевидь, телеканалу «Еспресо»). Не впевнений, що інші заможні українці застраховані від внесення до реєстру олігархів за певних обставин. За такої широти дискреції повноважень і розмитості визначень у законопроєкті багато з топ-100 найбагатших українців може опинитись у вищезгаданому реєстрі.
Отож подання Зеленським законопроєкту продиктоване двома факторами. Перш за все бажанням створити видимість боротьби з олігархами, щоб виборець перестав звертати увагу на відсутність глобальних змін у державі. Попередні рішення РНБО кілька місяців втримували рейтинг президента України від падіння. Проте згодом вони перестали давати потрібний Банковій ефект. Друга мета — медійно потіснити власників великих телеканалів, блокуючи навіть мінімальну критику Зеленського та його команди. Володимир Олександрович не любить, коли з ним сперечаються. І критики він також не любить.
На практиці проаналізований документ стане ще одним мертвонародженим законом. Тому конче необхідно внести додаткові законопроєкти, що допоможуть органам влади більш повноцінно протидіяти олігархам. В іншому разі така ініціатива виконуватиме суто декоративну роль. Для повноти функціоналу треба запровадити фундаментальні зміни в законодавстві. Щодо цього навіть відбулася дискусія на одному з останніх засідань РНБО.
Перелік законодавчих актів, визначених на засіданні РНБО, включав шість новел. Саме вони у разі ухвалення допоможуть більш ефективно боротися з олігархами. На Банковій зрозуміли, що одним законопроєктом неможливо обмежити впливи фінансово-промислових груп. Президент зобов’язав органи влади протягом наступних двох тижнів розробити комплексне врегулювання із запобігання загрозам нацбезпеці, що пов’язані з надмірним впливом «олігархів». Йдеться про такі проєкти законів:
- про трансфертне ціноутворення — важливий аспект економічної діяльності фінансово-промислових груп. Іншими словами, це діяльність із встановлення цін в угодах між взаємозалежними (коли компанії належать одному бенефіціару. — О.Л.) юридичними особами. Встановлення таких трансфертних цін дає можливість перерозподіляти загальний прибуток групи компаній на користь юридичних осіб, що зареєстровані в юрисдикціях з найбільш сприятливим оподаткуванням. Фактично через застосування подібного податкового планування олігархи мінімізують податковий тягар своїх підприємств;
- про удосконалення процедури кримінального провадження в частині здійснення спеціального досудового розслідування, спеціального досудового провадження та судового провадження на підставі угоди, що є цілком важливими змінами кримінального процесу;
- про лобізм — надто складний механізм для імплементації в Україні. Для функціонування цього інституту спочатку потрібно реформувати органи правопорядку і правосуддя, а також вищому керівництву держави мати політичну волю. Консенсусу стосовно лобізму найближчим часом не очікується;
- про посилення безпеки зовнішніх і внутрішніх інвестицій як складової національної економічної безпеки;
- про захист інвестицій шляхом запровадження ефективних інструментів незалежного судового контролю. Зважаючи на попередні дискусії, йдеться про створення нової судової інституції, де розглядатимуться відповідні кейси. Однак у цьому немає сенсу без повноцінної судової реформи. Пропозиції Зе!команди навіть погіршують ситуацію. Варіанти реформування судової системи озвучувалися профільними експертами;
- про антитрастове (антимонопольне) законодавство — фокус на підвищенні незалежності Антимонопольного комітету України, зміні принципу відбору на керівні посади, а також наданні ширшого функціоналу для АМКУ.
Важливо, щоб відповідні проєкти законодавчих актів були якісно виписані і не містили дірок, якими можуть скористатися юристи олігархів. Більш предметно про шість пропозицій щодо змін поговоримо після реєстрації відповідних проєктів нормативно-правових актів. Загальна рамка зрозуміла.
Отож проаналізований законопроєкт має зрозумілу і правильну мету. Але лише одним документом проблеми не вирішити. Тільки комплексний підхід і максимально широкий інструментарій. Власне, треба визнати, що і сьогодні Зеленський володіє всім арсеналом для боротьби з олігархатом — абсолютно лояльні Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань, не за горами і Бюро економічної безпеки. В Офісі генпрокурора сидить «государеве око» Ірина Венедіктова. Не варто забувати про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення. Судові рішення також не мали б стати проблемою для Зе!команди. Проте такий сценарій займає час і не дає миттєвого результату, не формує політичного азарту, не рятує миттєво рейтинг від падіння. На Банковій чекати не звикли. Тому обрано найпростіший спосіб збереження електоральної підтримки.
Особистий рейтинг Зеленського значно просів, тоді як підтримка Порошенка зросла. Саме для таких випадків і потрібен президентський законопроєкт «проти олігархів», щоб із легкістю через рішення РНБО розмістити дамоклів меч над головою одного з політичних опонентів. І в момент пересування меча головне — самому не порізатися об лезо.
Більше статей Олександра Лєменова читайте за посиланням.