UA / RU
Підтримати ZN.ua

Закон «Про розвідку» — це нова сторінка в історії національної безпеки нашої країни

Закон неідеальний, але це великий крок вперед.

Автор: Олександр Завітневич

Закон України «Про розвідку» —  важливий крок  у реформуванні сектора безпеки та оборони України. Його норми вдосконалюють правові й організаційні засади функціонування розвідки, діяльності розвідувальних органів України та інших суб’єктів розвідувальної  спільноти, а також забезпечують соціальний і правовий захист працівників  розвідувальних органів та  осіб, залучених до конфіденційної  співпраці  з цими органами. Ми отримали багато критики щодо цих змін, левову її частку продукували особи, так чи інакше пов’язані  з країною-агресором (нам навіть відомі випадки, коли такі особи безпосередньо з РФ отримували гроші), але була й конструктивна критика, за яку я не можу не подякувати колегам парламентаріям, котрі,  розуміючи важливість цього Закону,  активно включились у роботу і значно його поліпшили.

Одним із таких «дискусійних» моментів, який викликав шквал критики, стало введення в Закон нового для наших спецслужб поняття «Розвідувальне співтовариство» і створення Координаційного органу з питань розвідки.

Історично і на практиці доведено, що в тих країнах, які мають декілька спецслужб, одним із визначальних чинників їхньої  ефективності є можливість обміну інформацією та загальна координація діяльності. Яскравим прикладом недостатньої або відсутньої координації спецслужб стали теракти 11 вересня (для довідки: формально розвідувальну спільноту  США створив  ще у 1981 році президент  Рейган. Вона  об’єднувала 11 окремих і відомчих розвідувальних органів), події, що  виявили слабкі місця у системі забезпечення національної безпеки США, – зокрема неналежну  координацію між спецслужбами. Відомості про терористів мала одна спецслужба, але вчасно не передала  іншій, що згодом призвело до фатальних наслідків. Результатом такого «провалу» став перегляд системи координації   у бік її ще більшого посилення та інтеграції. Своєю чергою, Велика Британія зіштовхнулася з такими ж самими  проблемами під час терактів у Лондоні  й також модифікувала систему координації в рамках свого розвідувального співтовариства — Об’єднаного розвідувального комітету, координатора з питань безпеки та розвідки в Секретаріаті кабінету. У Франції координацію розвідувальної спільноти здійснює Національний координатор розвідки, Національна рада розвідки та Національний центр розвідки, в Німеччині координація відбувається у рамках Комітету державного секретаря з питань розвідки та безпеки.

Ці приклади яскраво ілюструють тенденції розвитку спецслужб світу, і нам тут  не треба придумувати  велосипед:  координація спецслужб, можливість обміну інформацією та планування спільних акцій — це життєво необхідні умови для забезпечення нашої національної безпеки. І, як бачимо, те, що давно існує в усьому світі, ми тільки намагаємося вибудувати в себе.

Одне  з основних завдань Координаційного органу — підготовка на основі здобутої розвідувальної інформації узгоджених аналітичних матеріалів для своєчасного прийняття вищими органами державної влади адекватних і своєчасних рішень у сфері національної безпеки. З цією метою вперше в законодавче поле введено таке поняття як «споживачі розвідувальної інформації», які,   своєю чергою, теж братимуть участь у визначенні пріоритетних напрямів здобуття інформації.   Цікавим   є  факт, що основними критиками створення розвідувального співтовариства і Координаційного органу були саме представники проросійських сил. Більше того, створення такого співтовариства —   одна з важливих умов інтеграції нашої безпекової системи до системи Північноатлантичного альянсу. Що стосується розмежування розвідувальної та контррозвідувальної діяльності:   одним із аргументів наших опонентів було те, що ми ввели СБУ до розвідувального співтовариства і тим самим змішали ці два види діяльності, насправді ж – це звичайне пересмикування фактів і розрахунок на те, що люди не розберуться! Так, СБУ справді є суб’єктом розвідувального співтовариства, однак це не наділяє її  жодними  новими функціями, проте  дає можливість координувати свою діяльність із розвідувальними органами, що, безперечно, має підвищити ефективність як перших, так і других. А щодо можливості проведення СБУ окремих (підкреслюю:  окремих) розвідувальних заходів в інтересах контррозвідки – це якраз і є те саме роз’єднання розвідувальної та контррозвідувальної діяльності (як і право проводити окремі контррозвідувальні заходи розвідникам в інтересах власної безпеки). Це той крок, який потрібно було зробити при роз’єднанні зазначених видів діяльності, щоб не послабити    спроможностей служб.

Теза наших опонентів стосовно того, що «розвідка діє лише за формальним кордоном, а СБУ — лише всередині країни», є нічим іншим як  спробою за формальною казуїстикою приховати намагання послабити  спроможності наших спецслужб,   бо, наприклад, за такою логікою, розвідка не могла б  працювати на ТОТ АР Крим чи ОРДЛО (оскільки за законом — це наша територія), а СБУ не змогла б  ловити шпигунів серед наших дипломатів (бо вони територіально за кордоном).

І насамкінець  хотілося б  сказати таке:    ми розуміємо, що закон  — не  ідеальний, але це великий крок уперед. Питання розвідки є пріоритетом, саме тому цей Закон – не лише нові можливості для розвідки, а  й велика відповідальність для держави, яка потребує значного посилення стратегічної та оперативної складових розвіддіяльності, вдосконалення аналітичної роботи і якості отриманої інформації.