Зміни до Конституції України в частині правосуддя від 2016 року закріпили за адвокатурою нову роль: вона отримала унікальний для країн Європи статус "монополіста" в питанні представництва осіб у судах та захисту від кримінального обвинувачення.
На реалізацію цих конституційних положень спрямовано проект Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Окрім того, він має розв'язати інші проблеми адвокатури - такі, наприклад, як надмірна централізація, з якою пов'язані численні скандали в адвокатському середовищі.
Особливість цього законопроекту в тому, що його ініціював і визначив як невідкладний президент України. У пояснювальній записці зазначено, що документ розроблявся у співпраці з експертами Ради Європи і затверджений Радою з питань судової реформи (консультативно-дорадчим органом при президентові).
Професійна спільнота по-різному відреагувала на зареєстрований законопроект. Так, Рада адвокатів України (вищий орган адвокатського самоврядування) виступила із заявою про невідповідність проекту Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" міжнародним стандартам і принципам правничої професії, а його розробка відбувалася без її належного представництва ("РАУ закликала Верховну Раду утриматися від прийняття проекту закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №9055", 13 вересня). Ще однією підставою для критики, на думку представників Ради адвокатів України, є істотне обмеження прав адвокатів і можливість узалежнити систему адвокатури від держави.
Натомість Асоціація правників України (найбільша громадська організація юристів) привітала подання законопроекту і закликала народних депутатів якнайшвидше ухвалити його за основу ("Відкрите звернення АПУ щодо законопроекту про адвокатуру", 11 вересня). Ці протилежні позиції ґрунтуються на аналізі передусім нової моделі органів адвокатського самоврядування, запропонованої президентським законопроектом.
За дискусією навколо реформи адвокатури малопомітними залишилися зміни до Кримінального процесуального кодексу, передбачені в цьому проекті закону. У разі їх ухвалення в запропоновану варіанті є ризик завдати істотної шкоди суспільним інтересам у кримінальному правосудді.
У результаті ми можемо отримати викривлену систему, де сторона захисту стане настільки привілейованою, що держава й органи правопорядку не зможуть ефективно виконувати свої функції у сфері кримінальної юстиції.
Звісно, очільник держави є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина (стаття 102 Конституції), але це не означає, що він може ініціювати рішення, які роблять державні органи неефективними.
Розглянемо детальніше ризики, які випливають з новацій цього законопроекту.
Ініціювання обшуків
Законопроект надає стороні захисту право ініціювати перед слідчим суддею питання про проведення обшуку. Обшук вважається і завжди вважався слідчою дією, яка найбільше обмежує права особи, оскільки передбачає обмеження конституційної гарантії недоторканності житла та іншого володіння. Саме тому ініціювання обшуку належить до виключних повноважень органів розслідування, у яких працюють слідчі. Розширення кола осіб, уповноважених на такі слідчі дії, включенням до нього сторони захисту в українських умовах неодмінно призведе до збільшення кількості безпідставних обшуків.
Неважко уявити ситуацію, коли впливові підозрювані й обвинувачені в корупційних справах почнуть отримувати судові дозволи на проведення обшуків в Антикорупційному бюро або Антикорупційній прокуратурі. Таким чином між сторонами захисту та обвинувачення може відбуватися своєрідне змагання з обшуків.
Зазначу, що з 2012 року сторона захисту отримала право тимчасового доступу до речей і документів, які перебувають у володінні третіх осіб, і тимчасово їх вилучати на підставі рішення суду. Такий захід забезпечення провадження (доступ до речей) лояльніший, ніж обшук, оскільки передбачає не тотальне обстеження всього житла чи іншого володіння з брутальним втручанням у життя і побут осіб, яких обшукують, та членів їхніх сімей, а доступ до конкретно визначеної речі або документа. За шість років дії нового КПК, де закріплено це положення, тимчасовий доступ і вилучення не набули широкого застосування стороною захисту, хоча й передбачалося, що стануть незамінним інструментом адвокатів, які не відбиваються традиційно під нападів обвинувачення, а здійснюють активний захист клієнтів, самостійно збираючи докази.
Виникає запитання: навіщо адвокатам надавати настільки обмежувальне повноваження - ініціювати обшук, якщо вони не хочуть вдаватися навіть до менш "агресивного" заходу - тимчасового доступу до речей? У пояснювальній записці до законопроекту про це не сказано.
Проведення допиту
Схожа ситуація і з пропозицією надати адвокатам право допитувати осіб. Окрім побоювання, що право на здійснення дій, які передбачають обмеження особистої свободи інших приватних осіб, тобто на допит, отримають приватні особи (якими є адвокати), занепокоєння викликають і можливі ризики щодо способів допитування. У разі проведення допиту слідчими або прокурорами держава відповідає за те, щоб до допитуваного свідка або потерпілого не були застосовані незаконні фізичні або психологічні методи, а сам допит тривав не більше ніж вісім годин на день (з перервою кожні дві години). Хто може гарантувати дотримання цих умов, якщо право допитувати матимуть адвокати за допомоги своїх помічників? Питання, на яке автори законопроекту відповіді не мають.
Окрім того, надання такого права адвокатам позбавлене юридичного значення: наразі доказове значення має лише те, що особа повідомить безпосередньо під час розгляду справи в суді. Протоколи допиту в слідчого, інші письмові документи з показаннями осіб не мають значення для суду. Суд може ґрунтувати свої висновки при ухваленні вироку лише на підставі безпосереднього заслуховування свідка або потерпілого під час судового засідання. Як виняток передбачено можливість допиту особи на досудовій стадії слідчим суддею, якщо є ризик, що особа не доживе до розгляду справи в суді.
Проте як і з доступом до речей, сторона захисту зазвичай не активна в ініціюванні допиту на досудовій стадії. Виникає логічне запитання: для чого адвокатам додаткове право на допит, яке не дасть їм жодних переваг і якого вони досі активно не використовували в кримінальних провадженнях?
Додаткові можливості для оскарження
Ще одна пропонована в законопроекті новація - надання адвокатам додаткових можливостей на досудовій стадії оскаржувати допити на підставі можливого застосування насильства, погроз або іншого незаконного впливу на свідка. Мета цієї новації зрозуміла: запобігти ганебним випадкам тиску з боку правоохоронців на свідків. Але результати розгляду таких скарг не матимуть жодного значення для кримінального провадження, а тільки забиратимуть у судді час на вирішення цього питання. Адже навіть встановлення суддею на досудовій стадії факту порушення прав свідка одним зі слідчих на підставі скарги не обмежує іншого суддю в можливості заслухати цю особу у відкритому судовому засіданні при розгляді кримінального провадження по суті.
Крім того, таке нововведення не сприятиме й розслідуванню злочинів у межах розумних строків, оскільки відкриває можливості для блокування процедури розслідування, надаючи стороні захисту право на оскарження додаткових сотень тисяч рішень і дій органів розслідування, що ухвалюються і вчиняються протягом року. Хоча ці питання можна залишати на розсуд суду під час розгляду справ по суті, як це відбувається нині, ефект матимемо один - затягування розслідування злочинів з боку захисту.
Доступ до державних реєстрів
Прогресивним, на перший погляд, видається пропоноване положення про надання адвокатам доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому акумулюється актуальна інформація про всі кримінальні провадження, що здійснюються в державі. Звісно, законопроект встановлює обмеження для такого доступу і передбачає, що адвокати отримуватимуть інформацію лише про провадження, в яких вони надають правничу допомогу, з одночасним забезпеченням збереження таємниці даних розслідування. Проте ці запобіжники, на моє переконання, недостатні.
Доречно нагадати про наслідки надання доступу і можливості здійснювати реєстрацію прав нотаріусам та іншим державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Уже сотні об'єктів нерухомості (будинки, квартири, земельні ділянки тощо) стали предметом рейдерських захоплень через злочинні дії реєстраторів. Чи існують гарантії збереження інформації про розслідування адвокатами, які матимуть доступ до цих відомостей? Не впевнений. Адже "зливу" інформації про провадження буде достатньо, щоб державу залишити ні з чим: важливі підозрювані зникнуть, їхнє майно і кошти раптом вивітряться.
До речі, ініціатори законопроекту також не впевнені в доброчесності всієї 35-тисячної адвокатської спільноти і саме тому підготували цілісний законопроект про реформу адвокатури. Інакше б не розпочинали нового етапу реформування професії.
Без очищення адвокатського корпусу надавати доступ до Єдиного реєстру досудових розслідувань усім представникам адвокатської професії вкрай небезпечно. Таке право може бути надано адвокатам тільки після спливу певного строку й активних заходів із реформування системи адвокатури.
Підслідність Державному бюро розслідувань
Ще однією "фішкою" законопроекту є віднесення до підслідності Державного бюро розслідувань (ДБР) усіх злочинів, учинених адвокатами. Якщо в такий спосіб автори прагнули паралізувати ще не повністю сформований орган розслідування, то вони цілком досягли своєї мети.
Замість сконцентрувати увагу слідчих ДБР на розслідуванні злочинів, учинених представниками органів влади (поліцейськими, прокурорами, суддями, державними службовцями, мерами, міністрами та ін.), його зусилля будуть розпорошені через обов'язок переслідувати за злочини адвокатів, які є не чиновниками, а представниками самоврядної вільної професії. Мета такої пропозиції авторів проекту залишається не до кінця зрозумілою. Паралізувати роботу ДБР? Чи, можливо, контроль над адвокатами, якого хочуть досягти встановленням виключної їх підслідності Державному бюро розслідувань?
Зміни в системі української адвокатури вкрай потрібні. Без реформованої незалежної адвокатури не буде справедливого правосуддя.
Але зміни до Кримінального процесуального кодексу, запропоновані президентом у новому законопроекті про адвокатуру, свідчать про те, що очільник держави прагне довести до абсолюту принципи змагальності й рівності сторін обвинувачення і захисту під час кримінальних розслідувань. Однак пропоновані новації викликають великі сумніви в можливості виконання Українською державою, системою її органів правопорядку та посадовими особами однієї з основних функцій - забезпечення внутрішньої безпеки, ефективне запобігання злочинам і переслідування за їх вчинення.