Коаліція провладних сил переживає кризу. Після незначного зміцнення у першому півріччі, викликаного загальною зацікавленістю справами уряду, з початку осені співпраця між союзниками помітно слабшає. Партії та групи з більшості Верховної Ради незадоволені результатами роботи Кабінету міністрів і розчаровані отриманими вигодами від участі у створеному ними уряді. Ще більше, ніж поточна невдоволеність, їх турбує найближче майбутнє. У неминучість зручної для коаліції реформи влади вірить лише Віктор Медведчук. Шанси будь-кого із провладних кандидатів виграти вибори Президента з великими повноваженнями у Віктора Ющенка залишаються такими ж поганими, як і рік тому. У результаті забуте було гасло «Кучма — наш Президент» знову стає актуальним.
Проведена недавно зустріч більшості з Президентом, на яку, на прохання парламентаріїв, не запросили главу адміністрації, прем’єр-міністра та спікера Верховної Ради, наочно продемонструвала стан справ: Леонід Кучма майже дві з половиною години слухав заклики допомогти. При цьому претензії учасників коаліції переважно стосувалися їх самих, точніше ефективності роботи на загальну справу. Лідери більшості переконували Президента, що далі їм так жити не можна, інакше через рік владу буде втрачено.
Збоку досить важко зрозуміти, чого саме бракує провладним силам. Перебудована торік конструкція влади дала їм максимальні політичні можливості проводити ту політику, яку вони вважають доцільною. Перебуваючи в більшості у парламенті й отримавши право сформувати зі своїх представників уряд із керівництвом Національного банку, провладні сили за підтримки Президента встановили прямий чи опосередкований контроль над усіма ключовими постами у країні. Протидія опозиції перестала бути реальною перешкодою для ухвалення рішень ще навесні. Однак торішні розрахунки на те, що об’єднання союзників влади дозволить їм разом забезпечити її збереження після 2004 року, не збуваються.
Коаліції не вдається створити сприятливе для себе поле перед майбутніми виборами. Хоча новий уряд зміг пожвавити економічне зростання, його темпів і розподілу результатів недостатньо, щоб переконати критичну частину майбутніх виборців у безальтернативності цього уряду. На додачу, ставка на економічні досягнення залишила поза увагою проблеми з дотриманням прав людини. Після кучмагейту страждання українців від неправильної роботи правоохоронних органів і судів, як мінімум, істотно не зменшилися, а стан свободи слова явно погіршився. Все це заважає владі у її спробах змінити обличчя не лише всередині країни, а й поза нею. Величезні зусилля з реконструкції відносин із Заходом дали лише частковий результат. До того ж він миттєво був поставлений під загрозу відносинами з Росією, де національні інтереси програли боротьбу політичним.
Несприятлива для утримання влади ситуація погіршується внутрішніми вадами коаліції. Хоча чимало її представників торік погодилися з тим, що ключ до спільного успіху лежить у задоволенні не себе, а країни, колишніх звичок та прийомів роботи швидко не зміниш. Три найбільші сили коаліції, представлені в парламенті фракціями СДПУ(о), «Трудова Україна» і «Регіони України», не змогли подолати багаторічну традицію досягати успіху за рахунок знищення конкурентів. Затяте суперництво між ними стало однією з головних проблем об’єднання, що підривала його міць. Поведінку другорядних учасників, у свою чергу, розкладає моральний клімат. Більшість їх, не ставлячи перед собою максимальних політичних завдань, не дуже бояться Ющенка, і сенсом їхньої присутності в таборі влади є кращі можливості «вирішувати питання». Відтак уміння коаліції розробляти і проводити результативну зовнішню та внутрішню політику в багато разів поступається її ресурсам. «Більшість не є єдиним політичним об’єднанням», — стверджує її координатор Степан Гавриш.
Усе це підриває розрахунки ключових провладних сил зберегти владу після президентських виборів або шляхом їх виграшу, або з допомогою передачі влади парламентові. Щоб виграти вибори, потрібно, як мінімум, мати кандидата. А ключові сили коаліції не хочуть домовлятися про нього. Проблема полягає не лише в недовірі — домовлятися немає про кого. Віктор Янукович, який посів найперспективніше для балотування крісло, поки що використовує його потенціал, у кращому разі, наполовину. Віктор Медведчук завдяки своїй самовіддано-брудній роботі не лише поховав свої шанси, а й забезпечив неприйняття більшістю учасників коаліції будь-якого потенційного кандидата від СДПУ(о). Сергій Тігіпко залишився вічно перспективним політиком. А Володимир Литвин, налагодивши стосунки з Ющенком, з одного боку, побоюється зв’язуватися з коаліцією, а з іншого — не бачить достатньої підтримки всередині неї, щоб наважитися на такий ризикований крок.
Реалізація другого сценарію — змін Конституції, що збережуть владу в учасників більшості, хоч і видається ймовірнішою, але також ускладнена наявністю серйозних перешкод. Три найбільші сили більшості готові на нього піти, хоч і їх розділяють різні уподобання в ставленні до системи виборів парламенту. Проте, не бажаючи домовлятися про єдиного кандидата на посаду президента значною мірою через побоювання, що після виборів він сприятиме лише одній партії, СДПУ(о), «Трудова Україна» і Партія регіонів вважають парламентську республіку найбезпечнішим варіантом, з урахуванням кількості накопичених грошей і рекрутованих депутатів. Але їхніх голосів для зміни Конституції замало: потрібна повна підтримка всієї більшості плюс, як мінімум, опозиційної Комуністичної партії. І те, й інше проблематичне. Дисципліна всередині більшості, яка формально налічує 240 депутатів, погіршується в міру наростання суперечностей усередині об’єднання, а також у міру скорочення терміну влади Президента. Частина депутатів, обраних в округах, на тлі наближення виборів прагне посісти нейтральну позицію, усвідомлюючи туманність перспектив коаліції. Лише за вересень із груп більшості вийшло 8 депутатів, двоє з яких приєдналися до Віктора Ющенка.
Розуміючи, що час працює проти них, учасники коаліції водночас чітко не знають, як можна виправити ситуацію. Реальними результатами розмови з Президентом і проведеної після неї зустрічі з прем’єром найближчим часом може стати хіба що відставка кількох членів уряду. Побажання учасників коаліції щодо відновлення його складу були висловлені Януковичу. Той у відповідь заявив, що сам прагне часткової ротації свого Кабінету. Кого конкретно приберуть, ще обговорюється. У підписаному лідерами більшості протоколі йдеться про намір підготувати новий політичний договір з урядом. Напевно, у його рамках і буде проведено перестановки.
Рішення ж із ключових проблем, ухвалені за результатами зустрічей, свідчать про розгубленість учасників коаліції. Так, лідери більшості вирішили створити спільну з адміністрацією і Кабміном групу для розробки плану проведення політичної реформи. Крім того, вони домовилися в листопаді розпочати розробку принципів, за якими має визначатися єдиний кандидат на вибори. Фактично розмова не привела ні до чого. Крім одного: усі добре запам’ятали виступ Богдана Губського про те, що коли справи так і далі йтимуть, то єдиним реальним претендентом на перемогу на президентських виборах наступного року в статусі кандидата від влади буде Леонід Кучма.
Навіть якщо ініціатива лідера «Народовладдя» належить йому, Губський тонко вловив як ситуацію, у якій перебуває коаліція, так і настрої її головних творців. Проведене «ДТ» опитування лідерів фракцій та груп більшості, в якому відмовилися взяти участь лише Володимир Пєхота і Катерина Ващук, показало: майже всі вони внутрішньо опираються такому рішенню. По-перше, авторитарне лідерство Кучми, яке містить великі ризики як для його противників, так і для прибічників, стомило і досвідчену, і підростаючу провладні еліти. По-друге, усі розуміють, яку внутрішню й зовнішню протидію викличе висунення чинного Президента на третій термін. По-третє, частина учасників коаліції продовжує сподіватися на обрання наступним Президентом близького до них кандидата. Але відповіді лідерів більшості також свідчать, що чимало їх може погодитися з таким сценарієм за принципом вибору найменшого із зол. Передусім це стосується найбільших гравців із великими завоюваннями як у владі, так і в бізнесі. Якщо коаліційним силам не вдасться провести реформу і підготувати нового сильного кандидата, вони змушені будуть вибирати між Ющенком та Кучмою. При цьому нинішній Президент, схоже, аж до початку виборів збереже свій вплив, що в минулому не раз дозволяло йому переконувати інших робити вибір на свою користь.
Страхи найбільшого бізнесу, прагнення Кучми залишатися впливовим політиком після 2004 року і зговірливість більшої частини еліти переводить варіант його висунення на третій термін із розряду форс-мажорних варіантів у цілком ймовірні. Це не означає, що Кучма вже зрадив свої обіцянки не йти на вибори. За словами кількох учасників, під час зустрічі Президент свого ставлення до слів Губського не виявив. Він узагалі переважно слухав, обмежившись висловленням згоди, що політичну реформу треба проводити і єдиного кандидата треба висувати. Швидше за все, такої позиції Президент дотримуватиметься максимально довго. Мінімум доти, доки стане зрозумілою доля змін моделі влади, на які зараз робиться головна ставка. Як правильно зауважив соціаліст Юрій Луценко, можливість балотування Кучми на третій термін дисциплінуватиме коаліцію, обмежуючи ймовірні перед виборами перебіжки у стан конкурентів чи нейтральних. Вона ж додасть аргументів прибічникам ослаблення повноважень Президента.
Про свою участь у виборах 1999 року Кучма, на наполегливу вимогу Олександра Волкова, оголосив за два роки до них. Мета, яка тоді ставилася, — зупинити відплив людей до Павла Лазаренка. Так само й тепер у нього сила-силенна підстав якомога довше підтримувати побоювання тих, хто не вірить у його відставку, навіть якщо сам він вирішив залишити президентську посаду. А несприятлива для нинішньої влади ситуація перед виборами, ціна яких як ніколи висока, робить ці побоювання цілком виправданими.
Запитання «Дзеркала тижня» до лідерів фракцій та груп більшості:
1. Чи вважаєте ви можливим балотування Леоніда Кучми на третій термін у разі позитивної відповіді Конституційного суду на запит групи «Народовладдя» про право чинного Президента висувати кандидатуру на найближчих виборах?
2. Чи вважаєте ви за доцільне висування Леоніда Кучми на третій термін?
3. Які проблеми, на ваш погляд, таке рішення може розв’язати, а які, навпаки, створити?
Раїса Богатирьова,
лідер фракції
«Регіони України»
1. Головне, вочевидь, усе ж таки не те, що вважаю я, а те, що з цього приводу вважає сам Президент. Президент же неодноразово стверджував, що не планує балотуватися на наступних виборах.
2. Те рішення Леоніда Кучми, яке я означила вище, вважаю зваженим і обдуманим.
3. Повторюю, багаторазово озвучене рішення Президента про те, що вибори відбудуться вчасно і що він не братиме в них участі, знімає більшість підозр і запитань.
Ігор Шаров, лідер фракції партії «Трудова Україна»
та Партії промисловців і підприємців
1.Хотів би уточнити, що це запит не лише «Народовладдя», а значно більшої групи народних депутатів, у тому числі і мій. Якщо Конституційний суд винесе позитивне рішення щодо трактування статті 103 частини 3 Конституції, то, хочемо ми цього чи ні, питання третього терміну об’єктивно постане на порядку денному політичного життя. У кожному разі, рішення про доцільність участі у виборах прийматиме сам Президент. І це рішення, м’яко кажучи, буде нелегким.
2. Якщо вже бути відвертим, то, при всіх «за» і «проти», я більше схиляюся до підтримки такого рішення. І річ не в тому, що я, як представник пропрезидентського політичного табору, мушу так говорити для того, аби зберегти чи набути для себе особисто або для колег якісь преференції. По правді, я не належу до найближчого оточення Президента, хоча водночас і не віддалений від нього — у мене є можливість спілкуватися з Леонідом Даниловичем, у тому числі й віч-на-віч. Тому я маю підстави стверджувати, що достатньо знаю нашого Президента і можу аналізувати його діяльність у різні періоди, у різних політичних і життєвих ситуаціях.
3. Якщо рішення буде позитивним, то, поза всяким сумнівом, Україні не уникнути різкого підвищення політичної температури. Я припускаю, що в цей період не обійдеться без суспільного збурення, масштабних акцій протесту, демонстрацій, провокацій тощо. І це природно, оскільки є категорія людей, яким потрібні зміни. Комусь — постійно. У політиці досить багато людей із непомірно великими амбіціями. Вони розуміють, що у разі чергової перемоги Леоніда Кучми ці амбіції залишаться нереалізованими. Можна прогнозувати й адекватну інтересам реакцію в близькому та далекому зарубіжжі. Безумовно, це позначиться на європейських і євроатлантичних інтеграційних процесах.
Але така ймовірність не позбавлена доцільності хоча б тому, що дає можливість висунути єдиного кандидата від влади (а з цим були і є проблеми). А ще позитив такого варіанта я пов’язую з надійними гарантіями збереження цілісності України як держави.
Взагалі ж, прогнози — річ невдячна, варіанти можуть бути найнесподіванішими. Не дай нам Боже допустити перманентний владний і майновий переділ. Інакше епоху Леоніда Кучми усі без винятку згадуватимуть із ностальгією, як нині багато хто схильний згадувати стабільні і благополучні радянські часи.
Степан Гавриш, лідер групи «Демократичні ініціативи», координатор більшості
1. Це питання має два аспекти: юридичний і політичний. Що стосується юридичного аспекту, я не випереджатиму рішення Конституційного суду — перед ним постало нелегке завдання. Що стосується політичного аспекту, то, хоча Президент неодноразово заявляв, що не балотуватиметься на третій термін, політики з усіх сторін підозрюють, що це може статися. Це означає, що Президент залишається надзвичайно сильною постаттю, яка може перемагати на виборах. Я впевнений — Президент не піде на третій термін. Я мав із ним особисті розмови і бачу в ньому надзвичайно великий потенціал, але водночас і велике розуміння історичної ситуації.
2. Не можна говорити про весілля сина, котрий ще не народився. Я вважаю вкрай неетичним коментувати можливу політичну подію, котру ще не підтверджено ніяким юридичним рішенням.
3. В умовах, коли політичні сили поборюють одна одну в такий спосіб, як зараз, Президент може розглядатися як чинник стабільності, який зменшить загрозу перерозподілу власності в країні. Його обрання на третій термін збереже існуючий стан суспільно-політичного розвитку.
З іншого боку, прийняття такого рішення викличе дуже сильні емоції як усередині, так і за межами країни. Воно збереже існуючий зараз конфлікт, особливо серед політичної еліти. І в Конституції, і у свідомості громадян закріплено, що Президент України може балотуватися лише двічі. Юридичні трактування Конституційного суду не знімуть цієї проблеми.
Валерій Пустовойтенко, лідер фракції Народно-демократичної партії
1. Мені важко передбачити, яке рішення Конституційний суд може ухвалити щодо права нинішнього Президента України обиратися втретє. Але якщо воно буде позитивним, я гадаю, Леонід Данилович, як і будь-який громадянин України, може обиратися. Однак мені здається, що сьогодні всі такі розмови про «третє обрання» більше скидаються на PR-кампанію, і хтось із журналістів, а можливо, і політиків, керується певними популістськими цілями. Річ у тому, що Кучма неодноразово заявляв, що більше не висуватиметься в президенти України, тому навколо чого тепер ламати списи? Всю цю метушню, на мою думку, затіяло оточення Президента, яке посіло свої зручні «ніші» в суспільстві і не зацікавлене у змінах. Саме це оточення впливає на всі ті процеси, які не сприяють консолідації українського суспільства.
Виходячи з вищесказаного, я гадаю, що сьогодні потрібне оновлення влади в Україні, необхідне вдосконалення політичної системи. І має бути проведене політичне структурування влади, щоб на президентську посаду прийшов представник серйозних і впливових політичних сил, які будуть гарантією його політичної відповідальності, стабільності, послідовності, відкритості і передбачуваності.
Микола Гапочка, лідер групи «Народний вибір»
1. Я впевнений на всі 100%, що на наступних виборах Президент не балотуватимуться в жодному разі.
2. Я із задоволенням його підтримав би. Це єдина на сьогодні постать у суспільстві, котра працює на стабільність. Інакше у нас буде бійка й розкол України на Схід і Захід.
3. Це більше потрібно суспільству, ніж самому Кучмі. Зберігши посаду Президента, він зможе забезпечити політичну стабільність. А що його критикують, то «доброго царя» немає, хоча всі його шукають. Мінуси його висування на третій термін у тому, що буде дике протистояння з боку опозиції в період виборів. Опозиція, розуміючи, що це її останній шанс, ляже грудьми, аби не допустити його обрання, і може підірвати суспільство. Але після виборів буде стабільність.
Леонід Кравчук, лідер фракції СДПУ(о)
1. Питання складне хоча б тому, що треба оперувати умовностями і прогнозами. Умовний спосіб у політиці припустимий лише в рідкісних випадках. Будемо виходити з того, що це і є той випадок. У цьому контексті слід виділити кілька важливих аспектів. Президент неодноразово заявляв про те, що не збирається балотуватися на третій термін. Він керувався статтею 103 нині чинної Конституції України, яка гласить, що одна й та ж особа не може бути Президентом України більше двох термінів. Тому ваше «якщо Конституційний суд вирішить...» Ось якщо вирішить, тоді й будемо обговорювати з урахуванням нової ситуації. При цьому не коментуючи рішення Конституційного суду, оскільки його рішення є, як відомо, остаточним.
Але якщо рішення буде ствердним, тоді міняється правове поле для Президента, з’являються інші правові норми. І тоді питання для Леоніда Кучми переходить у політичну площину. Він отримує право балотуватися, і на перший план висувається політична доцільність. Гадаю, це для нього буде непросте рішення. Адже треба зважити авторитет нинішньої влади в країні, перспективи наших стратегічних відносин із сусідами — із Заходом, з іншими країнами, наш європейський вибір, політичну стабільність в Україні, її перспективи, наскільки це рішення може загострити чи вгамувати боротьбу між політичними силами, прискорити чи уповільнити ті позитивні політичні й економічні тенденції, що починають пробиватися.
2. Будь-яке рішення Президента має бути законним. Це головне. Якщо доцільність стане вищою за Конституцію, таке рішення може призвести до тяжких наслідків і для Президента, і для країни.
3. Я думаю, що спочатку загостряться нинішні проблеми і буде створено ряд нових. З огляду на складність наших відносин із ЄС, НАТО, США, неодноразові висловлювання високих посадових осіб Заходу, котрі сприймають заяву Л.Кучми про президентські вибори 2004 року як доконаний факт, можна передбачати, що проблем виникне чимало. Будуть поставлені під сумнів демократичні принципи і конституційні засади розвитку України. Їхні надії на проведення в Україні вільних демократичних прозорих президентських виборів у жовтні 2004 року згаснуть.
Для мене, як першого Президента України, важливо одне: щоб рішення Кучми чи будь-якого іншого політичного лідера, котрий претендує на президентську посаду, не призвело до зміни політичного курсу країни, ослаблення України, не зачепило святая святих нашої незалежності. А на карту буде поставлено саме це.
Ціна рішення дуже висока, і ніхто не повинен думати лише про себе, про свої інтереси. Наріжним каменем мають стати інтереси української нації, її майбутнє. Навіть солодкість влади не повинна застилати суворого прагматизму реалій. Вона (ця солодкість) нікому не повинна давати поради. Вирішальним чинником законного і перспективного для України вирішення цієї проблеми могла б стати політична реформа. Щоправда, її вже забалакали, закидали «страшилками», а Конституційний суд завалили проектами змін до Конституції, які свідчить про те, що справжньої реформи ніхто не хоче.