Недавня доповідь Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (3) "Trends in international arms transfers, 2016" спричинила справжній скандал в Україні.
Якщо не помиляюся, то першим був матеріал невідомого автора в одному з відомих видань під заголовком "Україна нарощує продаж військової продукції в Росію - міжнародне дослідження", підкріплений даними СІПРІ і навіть скріншотом із сайту.
Наче все виглядає правдоподібно. Новину негайно підхопили й запустили по широкому колу, обговорюючи деталі та звинувачуючи: хто - Україну за торгівлю з агресором, хто - СІПРІ за недостовірність і навіть маніпуляції.
Державна служба експортного контролю України та ДК "3" оперативно опублікували відповідні пояснення і спростування на своїх сайтах. Але, з різних причин, журналістів більше цікавила сенсаційна новина, ніж офіційні повідомлення.
Зазвичай очікується, що посилання на СІПРІ має сприйматися як абсолютно достовірне джерело. СІПРІ справді володіє потужними ресурсами збору інформації з відкритих джерел і відповідними базами даних. Водночас використання даних СІПРІ потребує уважного ставлення до змісту тих чи інших показників, про що автори СІПРІ постійно нагадують.
Насамперед слід зазначити, що Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру (СІПРІ) справді є одним із найбільш відомих і авторитетних інститутів у світі. З 1969 р. СІПРІ публікує щорічник "Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека", який теж визнаний одним із найбільш авторитетних джерел інформації у сфері міжнародної безпеки. Щорічник СІПРІ перекладається кількома мовами, в т.ч. українською.
Вже 16 років поспіль щорічник СІПРІ українською мовою публікує Центр Разумкова і безкоштовно надає органам влади, науковим закладам, бібліотекам. В електронному вигляді книга доступна на сайті Центру в розділі публікацій. Книга - досить об'ємна, і, боюся, далеко не всі, хто посилається на дані СІПРІ, спромоглися її прочитати.
Презентуючи черговий щорічник в Україні, експерти Центру Разумкова щоразу наголошують на необхідності враховувати методологію СІПРІ та застерігають авторів з приводу характеру даних, їх трактування і порівняння.
Наведу лише два приклади, які стосуються фінансових і часових показників.
Для оцінки обсягу поставок озброєнь СІПРІ використовує спеціально розроблену одиницю вимірювання - ВТІ, вартісний тренд-індикатор (SIPRI trend-indicator value TIV). Обчислення ВТІ базується на відомій ціні типових зразків озброєнь і характеризує передачу воєнних потенціалів, а не фінансову вартість поставлених озброєнь. Тобто суми у мільйонах доларів мають дуже мало спільного з вартістю контрактів.
Оскільки ВТІ не відбивають продажних цін у поставках озброєнь, то вони не можуть порівнюватися з показниками фінансової вартості експорту озброєнь. Вони слугують вихідними даними для оцінки тенденцій у міжнародних поставках озброєнь, підрахунку питомої ваги постачальників та отримувачів у загальних обсягах поставок і відсоткових співвідношень обсягів поставок до (або з) певних країн.
На згаданому вище скріншоті є відповідне застереження про TIV, але "автори" матеріалу з якихось причин не звернули на нього уваги. Твердження, що "минулого року Україна експортувала до РФ продукції військового призначення на 169 млн дол.", без зазначення, що це "169 млн дол. TIV", а не реальні "169 млн дол. грошей", - досить некоректне трактування даних першоджерела. А тому слід ще раз звернути увагу на необхідність виваженого підходу до використання матеріалів дослідження, врахування його цілей і методології.
Що стосується років поставки озброєння, то СІПРІ враховує дату його передачі у збройні сили, а не дату виконання контрактних зобов'язань між закордонним постачальником і національним покупцем. Така методологія використовується, виходячи з головної мети аналізу, а саме - фіксації факту набуття країною додаткового військового потенціалу. Тобто СІПРІ в цьому випадку аналізує не комерційні операції, а зміни військового потенціалу в результаті надходження озброєнь у війська.
Наприклад, українські авіаційні двигуни до російського військового літака Як-130 або корабельні - для російських фрегатів проекту-11356 поставлені ще до запровадження Україною відповідної заборони. Якщо літак Як-130 був складений на російському заводі і переданий у війська 2016р., то в даних СІПРІ саме 2016 р. фіксується як "рік поставки", тобто це дата набуття країною додаткового військового потенціалу.
Та ж сама історія і з корабельними двигунами (газотурбінні силові установки) виробництва Миколаївського заводу "Зоря"-"Машпроект". Росія ще до кризи отримала три комплекти із шести запланованих. Перші два фрегати з серії "Адмирал Григорович" і "Адмирал Эссен", будівництво яких почалося у 2010 р., надійшли на озброєння ВМФ (ЧФ) у 2016р., а поставка третього фрегата, "Адмирал Макаров", запланована на перший квартал 2017 р. Таким чином, СІПРІ фіксує у своїх даних 2016-й і 2017-й як роки поставки кораблів з українськими двигунами, фактично проданими Росії у 2010 р.
З літаками марки Антонова (Ан-140-100, Ан-148) ситуація ще цікавіша. Росія складає літаки української марки за "ліцензією" (право інтелектуальної власності), і відповідна плата українському власнику ліцензії рахується як "продаж". Тому у вартісному тренд-індикаторі TIV усі літаки Ан, складені на російський заводах, матимуть українську складову (ліцензійні виплати) доти, доки діятиме контракт.
Що стосується достовірності даних, то СІПРІ зазначає ступінь надійності джерела: "урядові дані", "офіційні звіти", повідомлення у ЗМІ тощо. Якщо факт передачі озброєнь супроводжується терміном "імовірно", то це означає, що на момент публікації дослідники не мали достовірнішої інформації для більш категоричного висновку. Тому бази даних СІПРІ постійно оновлюються, і дані за попередні роки коригуються з надходженням додаткових фактів, про що СІПРІ також постійно попереджає читачів.
Повертаючись до публікації "Україна нарощує продаж військової продукції в Росію - міжнародне дослідження", можна зробити висновок про введення в оману читача авторами матеріалу. Наразі важко сказати, якими були справжні причини й наміри: надто вільне трактування матеріалів СІПРІ (без урахування методології) - чи свідома маніпуляція.
Насамкінець про головне.
По-перше, якщо невідомий автор професійно згенерував запит на сайті СІПРІ, то мав би, перш ніж публікувати "сенсаційний скріншот", спробувати розібратися в суті наведених даних самостійно і, за необхідності, зробити офіційні запити та поцікавитися думкою експертів (згідно з правилами професійної журналістики стосовно верифікації "смажених" фактів з кількох джерел).
По-друге, повідомлення у відкритих ЗМІ, навіть із посиланням на авторитетні джерела, не завжди слід брати на віру, особливо в нинішніх умовах, коли інформаційний простір перетворився на поле бою "гібридної" війни.
По-третє, до України прикута увага всього світу. Українській владі слід пам'ятати, що міжнародна увага не лише передбачає можливість отримання підтримки, а й означає, що і друзі, і вороги пильно за нами спостерігають.
І найголовніше. Інформаційна війна - це нові реалії, з якими потрібно навчитися жити і боротися. Довіра до владних інститутів - один із головних інструментів протидії інформаційним атакам. Якщо є відкритість, прозорість, підзвітність влади, то такі інформаційні приводи оперативно й легко нейтралізуються. Якщо ж довіри немає, то і найпереконливіші аргументи сприйматимуться суспільством та партнерами як намагання виправдатися.