Рано чи пізно це мало статися у пост-майданній Україні.
Не дочекавшись результативних системних кроків держави на захист прав громадян, котрі постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації, українці починають боротися самі. Вслід за волонтерськими рухами допомоги армії, військовій медицині, внутрішнім переселенцям мали виникнути - і виникли - юридичні "добробати": об'єднання високомотивованих і висококваліфікованих людей, здатних на практиці реалізувати досить заяложений від згадувань всує принцип "сила права вища за право сили". Людей, які, об'єднавши свої інтелектуальні та фінансові ресурси, зможуть надати масову безплатну правову допомогу співвітчизникам, що стали жертвами російської агресії.
Мета проста - примусити Росію заплатити за шкоду, заподіяну анексією Криму та війною на Донбасі, причому заплатити конкретним потерпілим - людям, котрі втратили рідних, здоров'я, житло, бізнес і навіть право жити на рідній землі.
Так, ці самі слова ми постійно чуємо й від представників влади, - тільки вона робить ставку на цілком реальний, але дуже відтермінований у часі результат від заявлених позовів у міжнародні суди. До того ж, за словами керуючого партнера аудиторської компанії Grant Thornton Ukraine і члена координаційної ради руху "Сила права" Інни Новак, заявлена Україною в позовах у ЄСПЛ сума збитків від анексії Криму викликає багато запитань. Уряд, незважаючи на безліч круглих столів та нарад, не спромігся розробити й затвердити методику розрахунку таких збитків. Юристи "Сили права" цю прогалину мають намір заповнити: розроблена ними методика базується на практиці ЄСПЛ, і держава може нею скористатися.
Важливий, коли не ключовий, з огляду на болісні рефлексії можновладців на ініціативи громадянського суспільства по осі "Україна-Росія", момент: судові позови про стягнення збитків з РФ громадянами України прямо - це не змагання з владою. Це гарантоване Конституцією право громадян на справедливий суд, це найбільш природний у правовій державі процес - домагатися справедливого вирішення проблеми в суді. І дуже корисний, як уже засвідчила практика.
Звільнення Надії Савченко, як відомо, відбулося за формулою обміну на засуджених в Україні ГРУшників Єрофєєва та Александрова. Мало хто звернув увагу на те, які докази надало в суд обвинувачення для обґрунтування збройної агресії РФ проти України, участь у якій брали підсудні.
Перед самим винесенням вироку ГРУшникам, 12 травня, Шевченківський райсуд Києва відмовив правозахиснику Станіславу Батрину у встановленні юридичного факту збройної агресії РФ проти України. Розгляд тривав два роки, а в його фіналі залучений до процесу президент України (в особі представників АП) фактично закликав суд не визнавати факт агресії РФ проти України. "Примітно, що 9 лютого в суд надійшов факс із Адміністрації президента за підписом Б.Ложкіна з проханням відкласти засідання у справі "з метою формування правової позиції та надання пояснень". А надалі позиція президента була сформована чітко: відмовити в задоволенні заяви про встановлення юридичного факту збройної агресії РФ", - заявляв Батрин. Простіше кажучи, позиція АП (і президента) полягала в тому, що факт агресії РФ - загальновідомий і визнання судом не потребує.
Повертаємося до процесу ГРУшників, вирок яким, очевидно, був необхідний уже терміново, - голодування Надії Савченко та її відмова від апеляції не залишали надій Путіну й Порошенку на продовження гри в пінг-понг. Обвинувачення - військова прокуратура - на доказ збройної агресії РФ, виконавцями якої були підсудні, принесла в суд... рішення, що набрали чинності, про встановлення юридичного факту агресії за заявами, поданими громадянами України при супроводі юристів руху "Сила права".
"Військова прокуратура попросила долучити, і суд долучив до матеріалів справи як доказ рішення Голосіївського райсуду Києва, за заявою вимушеної переселенки, яке встановило факт російської військової агресії, і рішення Ярмолинецького райсуду Хмельницької області за заявою родини загиблого майора Костишина. Це вочевидь доводить, що є необхідність встановлення факту російської військової агресії як у глобальному процесі, яким займається Станіслав Батрин, так і за індивідуальними заявами постраждалих громадян", - каже голова ради руху "Сила права" Андрій Сенченко.
Отож у чому полягає тактика руху "Сила права", який ставить перед собою амбіційні, однак абсолютно реальні цілі стягнення з Росії збитків, заподіяних мільйонам українських громадян? Перший етап - встановлення судом того факту, що громадяни постраждали внаслідок збройної агресії РФ. Другий - власне, сам процес стягнення збитків. Як пілотні в суди були подані заяви від найтиповіших категорій потерпілих.
Журналістку Ганну Андрієвську переслідує ФСБ Росії за публікацію у виданні "Центр журналістських розслідувань", у якій російська спецслужба побачила публічні заклики до "порушення територіальної цілісності РФ". По суті, на цій справі ФСБ обкатала нову статтю 280.1, внесену в КК після окупації Криму, що передбачає покарання до п'яти років в'язниці за, по суті, невизнання законності анексії півострова, яка потім застосовувалася багаторзово (до журналістів, активістів і глави Меджлісу Рефата Чубарова). 4 вересня 2015 р. Суворовський райсуд м. Херсона встановив юридичний факт того, що громадянка України Г.Андрієвська вимушено переселилася з території Криму у зв'язку зі збройною агресією РФ та окупацією АРК.
Аналогічне рішення, але вже у зв'язку зі збройною агресією РФ та окупацією частини території Луганської області, 24 листопада виніс Голосіївський райсуд Києва за заявою вимушеної переселенки Ірини Веригіної (екс-губернатора Луганської області).
29 березня 2016 р. Ярмолинецький районний суд Хмельницької області виніс рішення, яким встановлено юридичний факт загибелі майора Ярослава Костишина під час виконання обов'язків військової служби внаслідок збройної агресії РФ проти України.
30 травня Сватівський райсуд Луганської області задовольнив заяву вимушеного переселенця Олександра Коломійцева і встановив юридичний факт збройної агресії РФ проти України та окупації частини території Луганської області.
Думаю, для багатьох із нас важливо, що всі ці люди - не просто потерпілі й заслуговують нашого співчуття... Це люди, котрі активно протидіяли агресії. Майор Костишин загинув під час виконання. У будинку Коломійцева в Луганську "поселився" штаб кураторів ФСБ, а сам він став і волонтером (евакуював людей, завозив гуманітарку), і заступником командира ДРГ "Патріот", беручи участь у боях за Дебальцеве, Чорнухине, Золоте.
Це було перше коло, яке "Сила права" пройшла за рік своєї роботи. "На полицях" у нас - 3,5-4 тис. заяв, які будуть подані в суди в найближчі місяць-два. Але ми мусили відпрацювати всі нюанси і зняти всі застереження, які можуть виникнути в суді, щоб потім рішення йшли конвеєром. Сотнями тисяч, мільйонами", - каже Андрій Сенченко.
Спочатку, за його словами, було три основні проблеми, які годилося вияснити для суду. "Перше - втрата РФ як країною-агресором імунітету в судах України. Друге - порядок вручення РФ повідомлення про притягнення до процесу, і ми зійшлися на тому, що для цього досить повідомити посольство РФ. І третє - правові нюанси з встановлення юридичного факту агресії. Все це ми вже пройшли. У судах на сьогодні, на різній стадії розгляду, перебуває близько сотні заяв громадян, що їх підтримують наші юристи… Але заділ зроблено вже на тисячі", - запевняє Сенченко. Для цього рух створює мережу приймалень у всіх обласних центрах та ряді підконтрольних Україні міст у Донбасі. На сьогодні майже в 20 приймальнях "Сили права" працюють практикуючі юристи і студенти-волонтери, які допомагають потерпілим готувати заяви та зібрати докази для суду.
Заходом на другий етап - стягнення з РФ завданої шкоди - стала справа Ірині Веригіної, яка і дає відповідь на запитання: як ці гроші з Росії одержати? Можна, звісно, сподіватися на рішення міжнародних судів про арешт майна Росії за кордоном. Але активи країни-агресора є й на відстані простягнутої руки - це борги України перед РФ, які ми, незважаючи на віроломність кредитора, зобов'язані виплачувати.
30 травня Голосіївський райсуд Києва задовольнив заяву Ірини Веригіної про забезпечення її позову до РФ про компенсацію моральної та майнової шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ та окупації нею частини території України. Суд наклав арешт на так званий "борг Януковича" на суму 3 млрд дол. і заборонив Кабміну, Міністерству фінансів, Держказначейству України та НБУ здійснювати будь-які платежі та дії за договором, укладеним 24 грудня 2013-го між Україною (в особі Мінфіну) і компанією The Law Debenture Trust Corporation PLC (поручителем власника - мінфіну РФ). Тобто заборона суду стосується і виплати нарахованих відсотків.
Тут, звісно, виникає питання, пов'язане з встановленням мораторію Кабміну на ті ж самі дії, а головне - з позовом РФ у Лондонський Високий суд з приводу призупинення Україною виплат за цим договором з кінця минулого року. Одне іншому, кажуть у "Силі права", - тільки в поміч. Особливо беручи до уваги, м'яко кажучи, слабку правову позицію України ("кредит Януковича" був узятий під тиском"). Якщо Україна програє суд у Лондоні, - є рішення національного суду, що забороняє уряду та НБУ будь-які виплати за трастовим договором до задоволення позовних вимог громадян, котрі постраждали, про відшкодування їм збитків від агресії РФ. "Справа Веригиної" - пілотна, що передує сотням і тисячам аналогічних. І вони потягнуть на суму, яка набагато перевищує 3 млрд дол. "боргу Януковича", навіть з урахуванням відсотків. Тому, не виключає Андрій Сенченко, для компенсації збитків будуть заявлені й інші джерела відшкодування збитків - активи РФ в Україні та європейських країнах.
Скепсис, який довелося цими днями почути від колег з приводу рішення суду про арешт "боргу Януковича", зводиться до двох основних моментів, природа яких, проте, одна. Перша недовірлива думка: "Ну ось, тепер і в нас є Басманний суд" (тобто що ухвалює рішення на замовлення влади). Неспроможна апріорі - де влада, а де "Сила права" з Сенченком, Новак, Кабаненком, Климович і Сиротою? Другий сумнів - з розряду нашої заниженої, у тому числі рівня держави, самооцінки: "А що таке рішення Голосіївського райсуду і 3 млрд зовнішнього боргу?" Ну в сенсі якби це було рішення, умовно кажучи, Нью-Йоркського суду, ми б раділи. Як у випадку з Ходорковським, наприклад, за позовами якого почалися арешти активів РФ за її кордонами.
Але ж наш суд керується нашим ЦПК. І його рішення мають гарантувати дотримання прав наших громадян - у тому числі на забезпечення їхнього позову. І брати до уваги, що без прийняття такого рішення компенсувати збитки від агресії буде неможливо - у тому числі якщо Лондонський суд задовольнить позов РФ.
Одне слово, настав час, коли ми мусимо зрозуміти: судова реформа має відбутися в наших головах, щоб ми почали знизу вибудовувати цей інститут для захисту своїх прав. Тоді ті, хто вгорі, матимуть менше простору для своїх схем і фантазій.