За роки незалежності Україна тільки один раз через міжнародний суд намагалася вирішити свій спір із іншою державою - з Румунією стосовно делімітації морських просторів у Чорному морі.
Але в найближчі тижні можуть з'явитися нові справи: у Києві готуються подавати позови до Російської Федерації. Щоб отримати відповіді на запитання, чому Україна так довго не йшла в міжнародні суди, яку вона вибрала стратегію та чи є в нашої країни перспективи виграти справи, DT.UA зустрілося із заступником міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Оленою ЗЕРКАЛЬ.
- Петро Порошенко днями заявив, що Україна і українські компанії впродовж двох тижнів подадуть до Російської Федерації позови в ряд міжнародних судів. Але чому держава не зробила цього кроку раніше? Адже минуло вже майже два роки відтоді, як Росія окупувала Крим та розв'язала бойові дії в Донбасі.
- Українська держава прагне захистити свої суверенні права та права своїх громадян. Але вона обмежена в діях нормами багатосторонніх і двосторонніх угод, які є обов'язковими як для України, так і для Росії.
Не так багато є судових інстанцій, юрисдикцію яких визнають і в Києві, і в Москві, де ми могли б захистити наші права. Одна з них - Міжнародний суд ООН (МС ООН), найавторитетніший судовий орган, який може розглядати питання, пов'язані з суверенними інтересами держав, у найширшому їх розумінні.
На жаль, Україна і Росія успадкували практику Радянського Союзу, який вибірково визнавав юрисдикцію МС ООН. Ми можемо відстоювати свої права тільки на основі окремих конкретних договорів, де і Україна, і Росія визнали юрисдикцію Міжнародного суду ООН. Тому наші можливості використати цей судовий орган дуже обмежені.
Українська сторона, наприклад, пропонувала росіянам у рамках МС ООН розглянути питання правомірності приєднання Криму до Російської Федерації. Адже Росія каже, що все було зроблено в рамках міжнародного права. Але росіяни відмовилися "легітимувати" свої дії через МС ООН.
Проаналізувавши наявні міжнародні угоди, ми визначили кілька договорів, на основі яких можемо захистити свої права. Це Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, Конвенція ООН із морського права, а також українсько-російська міжурядова угода про заохочення та взаємний захист інвестицій.
Однак міжнародний судовий механізм набагато складніший, ніж національний, коли ви фіксуєте факт порушення, після чого подаєте позовну заяву. Міжнародне право передбачає дуже багато різноманітних дій, які необхідно виконати, перш ніж справа дійде до суду.
- У цьому причина того, що Україна за ці два роки так і не подала до суду на Росію?
- Так. Мені зрозуміле розчарування українців. Але важливо не те, коли ми подамо позовну заяву, головне - щоб не було можливості відмовити в розгляді позову.
Досвід Грузії, яка звернулася в МС ООН із позовом проти Росії в рамках Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, свідчить: поспішати треба повільно. Суд відмовив грузинам тільки на тій підставі, що вони не повною мірою виконали всю необхідну попередню, досудову, частину й доклали недостатньо зусиль до вирішення спору мирним шляхом.
Грузія мала провести переговори з Росією стосовно всіх статей конвенції, які, на її думку, росіяни порушують. Грузини ж просто поставили суд до відома, що РФ порушує її положення.
Ми, як за підручником, проходимо весь шлях мирного врегулювання. Останні півтора року ми робили те, що проводили з росіянами консультації щодо застосування й тлумачення конвенцій.
- І довго триватиме це досудове врегулювання?
- Ні Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, ні Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, ні Конвенція ООН із морського права не встановлюють часових обмежень.
Щоб пройти необхідні досудові стадії в рамках цих документів, потрібно обговорити всі ключові порушення. Кожен факт, який ми розглядаємо як порушення котроїсь із трьох конвенцій, обговорюється як у нашому нотному листуванні з росіянами, так і на переговорах із ними. І так від епізоду до епізоду.
- У Москві готові до такого обговорення?
- Річ у тому, що ми мусимо діяти в рамках добросовісного застосування конвенцій. Росіяни, до речі, також ставлять нам запитання щодо всіх тих пунктів, які, як вони вважають, ми порушуємо в рамках цих конвенцій.
Ми мусимо пройтися по всіх фактах, де, як ми вважаємо, є порушення. Попросити росіян перевірити ще раз і відреагувати. Якщо вони не відреагували - зафіксувати. Ми мусимо зробити це, щоб ніхто не міг обвинуватити українців у ненаданні інформації про порушення конвенцій.
- Проте обговорення і перевірка фактів не можуть тривати нескінченно...
- У делегації є директиви на проведення переговорів, затверджені указом президента. У них чітко прописано положення про необхідність доведення нашої позиції до відома російської сторони. На переговорах обговоримо, наскільки ми вичерпали всі докази. І вже на підставі цього прийматимемо дальші рішення.
Якщо побачимо, що на наші запитання немає відповідей або ж позиції української сторони й російської кардинально різняться, тоді в нас будуть підстави констатувати, що переговори себе вичерпали. Після цього ми можемо запропонувати росіянам створити арбітраж, як, наприклад, зафіксовано в Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Пропозицію про арбітраж росіяни можуть розглядати впродовж півроку. Якщо РФ відмовляється від цього, тоді ми можемо звернутися в МС ООН.
До речі, з погляду підготовки та проходження всіх передбачених стадій досудових процедур, Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму найскладніша. В нас уже відбулися три раунди переговорів на основі цієї угоди, на яких ми обговорювали і Волноваху, і Маріуполь, і Краматорськ, і рейс MH17, і багато інших фактів.
Що ж до Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, то вона не передбачає арбітражу. В неї інший механізм застосування: документ передбачає консультації, по завершенні яких можна звертатися в МС ООН.
Торік ми провели один раунд переговорів, присвячений порушенню прав кримських татар і українців. Наступний плануємо у квітні-травні. Сподіваюся, що цей раунд буде плідним, оскільки попередній російська делегація перетворила на цирк.
Коли росіяни не можуть знайти аргументів у відповідь на надані нами факти порушень конвенцій, це зразу ж виливається у спроби вивести з себе членів нашої делегації або особистісними образами, або розповідями про "злочини" "Правого сектора" та погрози, які звучать з уст наших політиків. На останньому раунді голова російської делегації обвинуватив мене в геноциді російськомовного населення. Довелося йому розповісти, що тоді я - перша жертва геноциду, оскільки теж належу до "російськомовного" населенню, а мушу вести з ним консультації...
- А обвинувачення в "геноциді жителів Криму" ще не звучали?
- Сергій Аксьонов, як певною мірою публічна фігура, робить політичні заяви. Жодної офіційної позиції РФ у рамках нотного листування ми не отримали.
Щодо Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації - ми дуже добре підготовлені. У нас є не тільки наші матеріали, а й звіти окремих місій, посланих міжнародними організаціями та деякими країнами для вивчення прав кримських татар і українців у Криму. Доказова база порушень збільшується, оскільки порушення мають навмисний і систематичний характер. І якщо це посилює нашу позицію про порушення Росією своїх зобов'язань, то по-людськи викликає жаль.
- Як збираються докази злочинів Росії проти України та її громадян? Чи існує в нашій країні внутрішньодержавний механізм збору, систематизації, аналізу та збереження цих доказів?
- У рамках Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму делегація працює з прокуратурою та іншими правоохоронними органами. Не все проходить гладко. Звісно ж, хотілося б, аби наші колеги з правоохоронних органів надавали якіснішу інформацію, однак за ці півтора року зібрано досить об'ємне досьє. Тільки нотне листування включає понад двадцять нот.
Що стосується питання расової дискримінації, то тут трохи складніше. Делегація не є центром, до якого надходить уся інформація про стан із правами кримських татар і українців на окупованих територіях, і ми дуже залежимо від даних, які нам надають неурядові організації, котрі працюють у справах Криму. Навіть Уповноважений Верховної Ради з прав людини має дуже обмежені можливості моніторингу ситуації в Криму.
Інколи бувають нюанси, пов'язані з не зовсім коректною подачею інформації. Але в більшості випадків вона підтверджується.
- Яким чином інформація перевіряється на достовірність?
- Отримані дані делегація перевіряє через правоохоронні органи. Крім того, використовуємо правову допомогу і співпрацю між генеральними прокуратурами України та Російської Федерації. Адже ми мусимо задіяти всі інструменти.
- Успішно? Російська прокуратура охоче відгукується на прохання українських колег?
- Тут, звісно, багато питань. У нас уже є ціла історія листування між українською і російською прокуратурами.
Збір інформації - це, до речі, ще одна з причин того, чому ми рухаємося не так швидко, як хотілося б. Але докази порушень продовжимо збирати навіть після подачі нами позовної заяви в суд, бо суд розглядатиме всі докази порушень усіх положень конвенцій, які будуть надані сторонами .
- Як відбуваються переговори щодо порушення Конвенції ООН із морського права?
- Ніяк. Ця конвенція дає можливість провести переговори, але жорстко не регламентує необхідності їх проведення. У нас відбулося нотне листування, обмін думками з приводу того, де ми бачимо порушення. У жовтні минулого року українська делегація запропонувала російській стороні провести консультації, але відповіді немає досі.
Це не зупиняє нас у підготовці самого позову. Цим і зайняті останнім часом. Нині фактично перебуваємо на фінальній стадії підготовки наших претензій.
- Які положення цієї конвенції порушила Російська Федерація?
- Усі наші претензії можна звести до чотирьох ключових пунктів.
По-перше, захоплення родовищ мінеральних ресурсів і незаконний видобуток нафти й газу на континентальному шельфі України в Чорному морі. По-друге, узурпація права на регулювання рибальства, незаконний вилов риби та недопущення українських рибальських компаній до вилову риби в морських акваторіях, які прилягають до Кримського півострова. По-третє, будівництво газопроводу, лінії електропередачі та мосту через Керченську протоку без згоди України, незаконне блокування транзиту українських суден через Керченську протоку, узурпація навігаційних прав. По-четверте, проведення досліджень археологічних та історичних об'єктів на дні Чорного моря без згоди України.
Це основні пункти. Надалі ми можемо розширити список претензій.
Останні півтора року ми спільно з колегами збирали інформацію про ці порушення та готували саму претензію і всі матеріали, які треба буде подати на розгляд арбітражу. Підготовлено всі необхідні робочі документи для того, щоб політичне рішення було прийняте. Щойно політичне рішення буде прийняте, а це прерогатива президента, підемо в суд.
На мій погляд, президент на останній прес-конференції дуже чітко сформулював свою позицію з приводу того, що наші інтереси і права, порушені у зв'язку з окупацією Криму та агресією Російської Федерації, ми відстоюватимемо в міжнародних судових інстанціях. Сподіваюся, цю політичну волю найближчим часом буде формалізовано.
- Українсько-російська міжурядова угода про заохочення та взаємний захист інвестицій передбачає, що позови проти Росії в арбітраж може подати як українська держава, так і приватні компанії...
- Так, на підставі цієї двосторонньої угоди українські компанії можуть відстоювати в арбітражі свої інтереси у зв'язку з тим, що в Криму їхнє майно було, фактично, вкрадене, і вони зазнали втрат.
- Однак ця угода передбачає можливість для української компанії звернутися в арбітраж, коли її права буде порушено в Росії. Що, Крим для українських компаній - уже суб'єкт Російської Федерації? А якщо півострів - українська територія, то чи має суд юрисдикцію розглядати ці позови?
- Що стосується питання території та чи є в арбітражу юрисдикція розглядати ці справи, то українська делегація й компанії виходять із того, що Росія фактично контролює цю територію. Там є її державні органи. З погляду міжнародного права, Крим - це окупована Росією частина території України.
Українські компанії можуть обґрунтовувати свої вимоги із захисту майна тим, що, по-перше, їх позбавили доступу до власності; по-друге, їх позбавили можливості отримувати прибуток від використання цієї власності. Адже в більшості випадків цю власність просто вкрали.
Оскільки це робили російські органи влади, уповноважені урядом РФ, то, природно, вимога пред'являється до Російської Федерації.
Питання території, швидше за все, справді виникне під час розгляду в арбітражах. Саме тому Україна як держава готує свою позицію, яку буде представлено в арбітражах.
Ми зацікавлені довести до арбітражу позицію держави з приводу статусу території, з приводу застосування міжнародного права та міжнародного гуманітарного права, з приводу застосування міжнародних договорів на цій території та з інших питань стосовно Криму.
Взагалі ж, у міжнародній практиці вперше розглядатиметься застосування двосторонньої угоди про взаємний захист інвестицій до територій, які перебувають під окупацією. Як і вперше одна держава обвинувачує іншу й у фінансуванні тероризму. Визнання Міжнародним судом ООН Росії державою - спонсором тероризму може викликати тектонічні зміни в геополітиці. Слід розуміти, що міжнародні відносини будуються на певних правилах, і основні гравці їх ретельно дотримуються.
З більшості процесів ми - першовідкривачі. І в цьому полягає додаткова складність. Вивчаючи досвід інших, ми знаємо, де заховані "граблі". Наприклад, показовий досвід Грузії у застосуванні Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Коли ж ти першопрохідник, то і досягнення, і помилки - все твоє. З іншого боку, коли немає прецедентів, дуже важко приймати рішення й судам.
Втім, у випадку з Грузією велику роль зіграла й політична кон'юнктура. У світі тоді не були готові до кардинальних рішень, пов'язаних із застосуванням цієї конвенції. Адже МС ООН - це ще й орган, у якому геополітика відіграє дуже істотну роль.
Але сьогодні шанси України бути почутою значно вищі, ніж свого часу були в Грузії. Світ політично й морально дозрів до того, аби почати розгляд порушень з боку Російської Федерації.
- Україна планує подавати позов до Росії в рамках двосторонньої угоди про взаємний захист інвестицій?
- На засіданні РНБО у липні
2015 р. було дано доручення розробити стратегію захисту майнових інтересів України. Вона вже підготовлена і пройшла обговорення вищим політичним керівництвом країни. Є кілька опцій нашої участі. Наша мета - забезпечити суверенні права України і допомогти компаніям відстояти їхні комерційні інтереси. Але так, щоб ці процеси доповнювали один одного.
Прийняття остаточного варіанту потребує політичного рішення.
- Скільки українських компаній уже звернулося до суду?
- За інформацією МЗС, на цей момент є 6 позовів, поданих українськими компаніями - Приватбанком, "Укрнафтою", аеропортом "Бельбек", Stabil, Everest Estate і Ощадбанком. "Нафтогаз", як і інші компанії, перебуває на етапі підготовки, у тому числі залучено юридичних радників, щоб із самого початку не допустити помилок у формуванні своєї позиції.
- До яких судів можуть звертатися з позовами українські компанії?
- Є кілька можливих механізмів, вони прописані в самій угоді між Україною і РФ. Зазвичай такі спори розглядає Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма, більше відомий у народі як Стокгольмський арбітраж, а також третейський суд у Гаазі.
Є відмінності у процедурах арбітражу в Стокгольмі та Гаазі. Подавачі позовів самі вирішують, що їм вигідніше. "Роснефть", єдина російська компанія, що подала позов до України в рамках цієї угоди, оспорює дії нашої країни в Стокгольмі. Аеропорт "Бельбек" та інші українські компанії - в Гаазі.
- У Криму Росія відібрала власність українських компаній. Чому ми не відбираємо власність у російських компаній в Україні?
- Я великий противник заходів у відповідь у дусі Російської Федерації. Вважаю, якщо одна країна порушує норми міжнародного права, то друга, коли вона хоче захистити свої інтереси в судових органах, не повинна їй уподібнюватися й теж порушувати.
- Але йде війна…
- Боротися з агресором можна по-різному, але ця боротьба має йти на основі міжнародного і національного права.
Це дуже небезпечний і непродуктивний підхід - закрити, експропріювати, націоналізувати… Позбавлення власності російських інвесторів стане для Росії підставою для подачі позовів у міжнародні суди. І тоді вже Україна буде відповідачем і муситиме компенсувати втрати тим, хто втратить власність на українській території.
У нас є закон про санкції, який передбачає можливість їх застосування до іноземних юридичних та фізичних осіб, що здійснюють антидержавну діяльність і підривають суверенітет України. Але санкції не пов'язані з позбавленням права власності. Бо право власності є одним із прав, які захищені всіма міжнародними нормами. Запровадити санкції, обмежити дії компанії - це не порушення. Відібрати власність - це порушення.
- Що може викликати звинувачення на адресу України в недобросовісному веденні переговорів?
- Необдумані кроки наших політиків. Вони люблять робити гучні заяви. Наприклад, під час переговорів російські дипломати як ознаку расової дискримінації наводять заяву Олега Ляшка, що всіх треба на вила.
- Ляшко - народний депутат, а не президент. Він не представляє ні державу, ні виконавчу владу, а в його "радикальних" закликах не йдеться про національність…
- Але для росіян його слова - аргумент у їхній теці.
Україна має виходити з необхідності виконувати вимоги конвенції - спочатку переговори, а вже коли вичерпано всі механізми досудового врегулювання, то тільки тоді позов до суду. І коли наші політики закликають одразу ж звертатися в судові інстанції, то для суддів це може стати аргументом відсутності наміру вирішувати спірні питання шляхом переговорів. Тому й закликаю коректно висловлюватися тих, хто перебуває при владі.
- Міністерство юстиції неодноразово заявляло, що втрати, яких держава зазнала внаслідок окупації Криму, буде відшкодовано в рамках заяви, поданої Україною проти РФ до Європейського суду з прав людини. Чи перспективний такий підхід, з огляду на те, що Росія наприкінці минулого року прийняла закон, який їй дозволяє не виконувати рішення міжнародних судів, включно з ЄСПЛ?
- Рішення російської влади про скасування примату міжнародного права свідчить про багато що. Зокрема й про те, як вони планують протистояти нашим намірам відстоювати суверенні та комерційні інтереси.
Інвестори, котрі втратили власність на території Криму у зв'язку з окупацією, мають більше шансів у рамках застосування двосторонньої угоди про взаємний захист інвестицій.
- Чи є механізми, які можуть примусити Росію виконувати рішення і арбітражів, і Міжнародного суду ООН?
- Невиконання рішення МС ООН є підставою для задіяння механізмів Ради Безпеки ООН. При цьому, за логікою Статуту ООН, член Ради Безпеки, що є стороною спору, зобов'язаний утриматися від голосування.
Що стосується арбітражу, то є Нью-Йоркська конвенція 1958 р. про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень. Вона встановлює механізм, як у рамках іноземних держав виконуються рішення цих судів. У цьому випадку діє механізм обов'язкового виконання рішення. Україна і Росія, як і понад 150 інших країн, є сторонами цієї конвенції.
- Інакше кажучи, якщо Росія не виконуватиме рішень арбітражу, то Україна, як і інвестор, може вимагати арешту майна, що належить російській державі?
- Так.
- У заяві Верховної Ради "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" згадується підготовка урядом консолідованої претензії України до Росії з відшкодування всіх зазнаних втрат. На якому етапі перебуває підготовка цієї консолідованої претензії?
- Консолідований файл підготувати досить важко. Ми не можемо зараз підрахувати всі втрати. По-перше, через проблеми доступу на окуповану територію Донбасу. По-друге, існують різні види власності. І якщо стосовно держвласності в Криму інформація є у Фонду держмайна, а щодо приватної - в інвесторів, то щодо окупованих територій на Сході ми маємо інформацію, яку часто не можемо перевірити ще раз. Наприклад, про вивезені в Росію заводи.
- За даними Мін'юсту України, сума збитків від російської окупації Криму становить понад 1 трлн грн. Звідки взялася ця цифра? Хто проводив підрахунки?
- Мабуть, було використано якусь методику підрахунку, ймовірно, розроблену НДІ судових експертиз або якимось іншим науково-дослідним інститутом.
Не думаю, що це остаточна сума. Насправді підрахунок збитків - досить складне завдання. Необхідно враховувати багато чинників - потенційний прибуток, податки в бюджет, робочі місця тощо. Їх, своєю чергою, можна розкласти на безліч компонентів.
Що стосується приватної власності, то оцінити втрати може тільки інвестор. Якщо говорити про компанії, котрі належать І.Коломойському, йдеться про суми приблизно в 5 млрд дол.
- У середині січня міністр фінансів Росії Антон Силуанов заявив, що до кінця місяця буде подано позов до України у зв'язку з дефолтом за євробондами на 3 млрд дол. Росіяни це вже зробили?
- За нашою інформацією, ні. Річ у тому, що росіянам треба вирішити кілька принципових питань. Зокрема, який механізм вони використовуватимуть для вирішення цього спору - підуть у Високий суд Лондона чи в Лондонський комерційний арбітраж. У кожної з цих опцій є переваги й недоліки. Думаю, зараз у Москві оцінюють ризики від використання кожного з майданчиків.
- Які плюси й мінуси Високого суду Лондона і Лондонського комерційного арбітражу?
- Річ у тому, що процеси у Високому суді Лондона публічні, на відміну від Лондонського комерційного арбітражу, де процес конфіденційний. Високий суд Лондона передбачає публічні слухання і обговорення всього у присутності всіх. Ми вже бачили це у справі Березовського та Абрамовича. Загалом, суд може запросити будь-які документи, пов'язані з "боргом Януковича", і будь-яких людей.
- У тому числі й Володимира Путіна?
- Теоретично нічого не можна виключати.
При цьому процедура розгляду у Високого суду Лондона може бути швидшою, ніж у Лондонського комерційного арбітражу. Якщо суд вирішить застосувати прискорену процедуру, то розгляд може тривати близько двох місяців. Процедура розгляду у Лондонського комерційного арбітражу значно триваліша. Арбітраж зазвичай забирає півтора-два роки.
- Враховуючи фінансовий стан Росії, російське керівництво вочевидь захоче, щоб усе скінчилося швидше…
- Але тоді доведеться про багато що розповісти. Ризики для росіян великі.
- Хто з російської сторони подаватиме позов?
- Оскільки Росію в даному разі представляє trustee - повірений, то, швидше за все, це буде компанія Тhe Law Debenture Trust Corporation, яка є власником цих євробондів. Тому цей спір буде між юридичною особою, якою є Тhe Law Debenture Trust Corporation, і Україною. І, відповідно до нашого законодавства, українську державу представлятиме Міністерство юстиції.
- Які наші перспективи?
- Важко сказати. По-перше, дуже багато залежить від того, яка судова інстанція використовуватиметься для розгляду. По-друге, необхідно дивитися на суть претензії, як її буде викладено. По-третє, свою роль зіграє й те, наскільки ми зможемо підготувати всю необхідну доказову базу нашої позиції: це був хабар тодішньому українському керівництву для прийняття певних політичних рішень…
Наразі йде підготовка української позиції, і тут доводиться піднімати великі пласти інформації. Це досить непросто. На щастя, і Високий суд Лондона, і Лондонський комерційний арбітраж розглядають, у тому числі, й коментарі політиків. Тому всі ті заяви українських і російських політиків, які робилися перед видачею Росією Януковичу кредиту на 3 млрд дол., опиняться під пильною увагою. Як і те, на що пішли ці три мільярди.
- Вам відомо, як було вибрано компанію Quinn Emanuel, що є радником Міністерства фінансів у підготовці юридичної позиції щодо тримільярдного кредиту?
- На етапі, коли виникла загроза, що Росія може звернутися до суду, для підготовки юридичної позиції Міністерство фінансів провело співбесіду з чотирма міжнародними юридичними компаніями, на підставі якої і вибрало Quinn Emanuel.
- Без тендеру? Хіба це не суперечить законодавству?
- Відповідно до законодавства, Мінфін має право як виняток залучати юридичних радників без проведення тендерних процедур.
- МЗС уже вибрало компанію, яка є його юридичним радником у роботі над трьома міжнародними конвенціями та українсько-російською угодою?
- Минулого літа наш тендерний комітет віддав перевагу Covington & Burling LLP. Це одна з провідних американських юридичних компаній, яка представляла, у тому числі, й інтереси Юкоса. З Covington & Burling LLP ми працюємо в рамках як Конвенції ООН із морського права, так і українсько-російської угоди про взаємний захист інвестицій.
Із цією компанією, до речі, підписав угоду й "Нафтогаз України" стосовно захисту прав та інтересів під час урегулювання спорів, пов'язаних із втратою майна в Криму. Ми вдячні "Нафтогазу", з яким співпрацюємо у формуванні наших претензій у рамках Конвенції ООН із морського права та двосторонньої угоди про взаємний захист інвестицій, за прийняте рішення: працювати з однією командою юристів значно простіше, ніж із кількома. І це добре для формування цілісного підходу в захисті наших інтересів.
- Те, що Covington & Burling LLP є юридичним радником МЗС, означає, що ця компанія має більше шансів представляти інтереси України, коли справа дійде до суду?
- Це було б логічно. З огляду на досвід цієї компаній, їхня допомога при формуванні нашої позиції дуже істотна. Вони допомагають нам із добором матеріалів, вказують, де треба посилити аргументацію.
- А Quinn Emanuel?
- Це не компетенція МЗС - коментувати тендери інших міністерств.
- Чи може Україна з допомогою міжнародних судів притягнути Росію до відповідальності за її агресію проти нашої країни?
- Це питання, яке всіх нас не перестає хвилювати. Дуже багато що пов'язане з політикою. Але рано чи пізно доведеться вирішувати питання, які стосуються агресії, що має як військовий, так і економічний аспект. Зокрема, Україна офіційно заявила претензію до Росії стосовно агресії й запропонувала винести розгляд цього спору в Міжнародний суд ООН або арбітраж у Гаазі. Російська Федерація у властивій їй манері відмовилася визнати свою відповідальність за агресію й вирішувати спір у судовому порядку.
Тим часом ця опція залишається на порядку денному двосторонніх відносин.
- Чи планує Україна ініціювати звернення Генасамблеї ООН у Міжнародний суд ООН про винесення консультативного висновку про те, що кримський референдум, акт незалежності Криму і договір про входження Криму до складу РФ є порушеннями норм міжнародного права?
- Цей варіант ми розглядаємо в контексті загальної стратегії протидії російській агресії. Але ця опція не дає можливості Україні контролювати процес звернення до МС ООН на такому самому рівні, як у рамках вищевикладених механізмів.
Тому й було прийнято рішення сконцентруватися на ефективніших інструментах захисту інтересів і на тому, де ми можемо справді отримати якийсь результат.