Нарощені енергетичним допінгом мускули додають упевненості Москві. А переможний запах пороху, який витає над зруйнованою й розграбованою Грузією, брак жорсткої протидії Заходу російській окупації цієї країни цілком здатні запаморочити голову російському керівництву й стимулювати його до непродуманих і непередбачених демонстрацій «сили і моці» Росії. І от, попри заклики та застереження світового співтовариства, Кремль, апелюючи до історії з Косово, приймає рішення визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії.
Використовуючи вкрай різку риторику, Сполучені Штати та країни — члени Європейського Союзу відреагували негативно на цей крок Москви, закликавши російське керівництво переглянути рішення про визнання незалежності цих двох грузинських регіонів. Президент Джордж Буш назвав дії Москви «безвідповідальним рішенням» і заявив, що «територіальна цілісність і кордони Грузії мають зберігатися так само, як територіальна цілісність і кордони Росії та будь-якої іншої країни». Жорсткою була оцінка й інших лідерів держав, які входять до демократичного співтовариства.
Зокрема міністри закордонних справ «великої сімки» виступили із заявою, в якій засудили рішення Москви — свого партнера по «групі восьми» — визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії. Як сказано в документі, тим самим Росія поставила під сумнів свої зусилля в досягненні миру та безпеки на Кавказі. У свою чергу генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер назвав крок РФ щодо визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії прямим порушенням кількох резолюцій Ради Безпеки ООН, які стосуються територіальної цілісності Грузії.
Геополітичні союзники Росії з ісламського світу зайняли куди сприятливішу для Кремля позицію. Одними з перших рішення Москви схвалили Лівія, Іран і Сирія, країни, які тривалий час конфліктували із Заходом. Рішення РФ про визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії підтримали також такі радикальні організації, як «Хамас» і «Хезболла».
Що стосується СНД, то багато його учасників украй обережні. Невідомо, чи погодиться навіть Мінськ піти за Москвою. У своєму посланні Дмитру Медведєву Олександр Лукашенко висловив підтримку російської позиції в питанні про статус Абхазії та Південної Осетії, підкресливши, що «у сформованій ситуації в Росії не було іншого морального вибору». При цьому про визнання Південної Осетії й Абхазії Білоруссю Лукашенко не сказав ані слова, лише зауваживши, що питання про статус цих республік має бути розглянуте Радою колективної безпеки Організації договору щодо колективної безпеки, до якої входять, окрім Росії та Білорусі, Вірменія, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан.
Водночас країни, які формують Шанхайську організацію співробітництва (ШОС) — Казахстан, Китай, Киргизія, Росія, Таджикистан та Узбекистан — не підтримали рішення Москви визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії. У підсумковій декларації, ухваленій на саміті ШОС, який відбувся в Душанбе, хоча в цілому й були схвалені миротворчі зусилля Росії, все ж зазначається необхідність дотримуватися принципів територіальної цілісності держав. Примітно, що лише президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв публічно підтримав Росію в її діях у Грузії, висловивши переконаність, що Москва діяла на захист мирних жителів Південної Осетії.
А от Київ, називаючи свої відносини з Тбілісі та Москвою стратегічними, в різкій формі засудив рішення Кремля. Президент Віктор Ющенко пояснив позицію нашої країни так: Україна виходить із того, що забезпечення фундаментального міжнародного права на територіальну цілісність будь-якої країни є основою сучасної політики безпеки. Таким чином, порушення цього принципу «формує загострення не лише в Кавказькому регіоні». А після тривалого мовчання про підтримку уряду України територіальної цілісності Грузії заявила і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Щоправда, глава українського уряду ніяк не оцінила рішення Росії про визнання незалежності двох грузинських регіонів...
Однак публічна оцінка дій Кремля з боку міжнародного співтовариства — це лише перша реакція на дії Москви. Відкрита росіянами скринька Пандори лякає світ. І нині лідери держав проводять консультації, намагаючись виробити спільний погляд, у разі, якщо Росія не відступиться. А на тлі паралічу роботи Ради Безпеки ООН, де його постійний член — Росія — блокує будь-яке рішення, яке підтверджує територіальну цілісність Грузії, у світі відбувається посилене обговорення того, які заходи були б найбільш дійовими у відповідь на рішення Російської Федерації визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії. (Це питання, до речі, Євросоюз розглядатиме на своєму саміті в Брюсселі першого вересня.) Відомий американський політолог Збігнев Бжезинський вважає: «потрібно зробити так, щоб до Росії дійшло: вона стоїть перед обличчям небезпеки міжнародного остракізму».
Однак у резерві в Заходу не так уже й багато засобів. Особливо якщо взяти до уваги, що для ЄС і США неприйнятне застосування сили проти РФ, а також немає бажання повертати епоху холодної війни.
Відразу ж по завершенні гарячої фази грузинсько-російського конфлікту сторони завели мову про зменшення військового співробітництва Росії та НАТО. Тоді ж Вашингтон заявив про свої плани відмовитися від співробітництва з Москвою у ядерній сфері. Нині з боку впливових представників економічно розвинених країн демократичного співтовариства дедалі гучніше лунають заклики виключити Росію з «групи восьми», призупинити переговори з нею щодо її вступу в СОТ, обмежити інвестиційні та торговельні відносини, а також бойкотувати Олімпіаду-2014 і проігнорувати Євробачення-2009.
Серед запропонованих можливих заходів впливу на російське керівництво — посилення правового та фінансового контролю за діяльністю російської бізнес-еліти. Крім того, в арсеналі в західної дипломатії є маленькі хитрощі на кшталт «розсаджування за французьким алфавітом», здатні принизити російських політиків і дипломатів.
Водночас деякі експерти сумніваються в ефективності цих засобів впливу на Москву. Безумовно, хоча Росія й має серйозні доходи від поставок нафти та газу, все ж обсяг російської економіки вдесятеро менший, ніж американської. Так, вона залежить від західних технологій і зацікавлена в західних інвестиціях. Її істеблішмент зберігає свої гроші в західних банках, а російський бізнес володіє акціями західноєвропейських та американських підприємств. Усе це так. Але що станеться, якщо в Кремлі й далі будуть готові йти на свідоме загострення відносин із Заходом, ігноруючи позицію своїх партнерів з «групи восьми» і думку країн-сусідів?
У такій ситуації один із можливих варіантів розвитку подій — Росія піде шляхом модифікації радянської моделі держави. Маючи наддоходи від нафтогазового експорту, російське керівництво цілком може пожертвувати іміджем країни, а також своїм співробітництвом із Заходом. І з піднятим триколором та гімном СРСР повернутися шляхом політичної й економічної самоізоляції в епоху холодної війни, погрожуючи світові ядерним і енергетичним дубцем... І це так само лякає Захід.
Поки що Росія повністю ігнорує всі попередження з того боку, вважаючи їх блефом. Залежність країн Європи від російських енергоносіїв вселяє впевненість російського керівництва у свою безкарність. Високі ціни на нафту й газ наповнюють російську скарбницю валютою і дозволяють Кремлю почуватися незалежним від інших держав. Впевненість у тому, що Захід ніколи не застосує військову силу проти країни, яка володіє другим у світі за потужністю ядерним арсеналом, розв’язує руки.
Схоже, єдине, що може примусити Росію зважити на думку міжнародного співтовариства, — низькі ціни на нафту й газ. Адже одним із чинників, які сприяли розвалу Радянського Союзу, було падіння світових цін на енергоносії на початку вісімдесятих. Однак малоймовірно, що Сполученим Штатам нині вдасть-
ся повторити цю операцію...
Російські експерти, зокрема й близькі до Кремля, оцінюють нинішнє ускладнення у відносинах Росії з Європейським Союзом та Сполученими Штатами як тимчасове: багато хто в Москві вважає, що через кілька місяців ситуація стабілізується. Адже Захід зацікавлений не тільки в російських нафті та газі, а й у співробітництві з Росією в боротьбі з тероризмом, в операції з підтримки миру в Афганістані, стримуванні Ірану тощо.
Тому сьогодні одне з ключових запитань: чи обмежиться Захід тільки вербальними заявами заради безперебійних поставок російських нафти й газу і збереження співробітництва з Росією в ряді сфер, чи все-таки зважиться вдатися до серйозніших засобів впливу на Москву, домігшись м’якої ізоляції країни та піддавши остракізмові її політичне та військове керівництво? Відповідь на нього демонструватиме рівень впливу Кремля на прийняття рішень європейськими політиками, готовність ряду старих країн — членів Євросоюзу, що залежать від російських енергоносіїв, зупинити державу, яка ігнорує міжнародне право і загрожує військовою силою сусідам задля досягнення своєї мети. І, нарешті, покаже, чи готові Сполучені Штати до конфронтації з Росією, щоб відстояти задекларовані ними принципи.
Очевидно, що від того, якою буде реакція міжнародного співтовариства на дії Росії, залежить у майбутньому і територіальна цілісність нашої країни. Серед старих членів Європейського Союзу вже зріє усвідомлення того, що нинішня політика російського керівництва загрожує національній безпеці України. У зв’язку з цим дуже прикметна публічно висловлена минулого тижня думка міністра закордонних справ Франції Бернара Кушнера, що наступними цілями для Росії після подій навколо Південної Осетії та Абхазії стануть Україна і Молдова. Говорячи про нашу країну, міністр, зокрема, уточнив, що розбіжності можуть виникнути щодо Криму.
Думку, висловлену французьким дипломатом, багато хто поділяє в Україні. Тут не забувають, що російські політики в останні місяці вже неодноразово брали під сумнів належність нам півострова. Крім того, українські дипломати зазначають, що в Криму періодично починають роздавати російські паспорти громадянам України. А в останні дні російські чиновники повторюють: Росія забезпечуватиме безпеку своїх громадян у будь-якій точці світу.
«Ми забезпечуватимемо безпеку своїх громадян скрізь, незалежно від того, де вони живуть — хоч серед білих ведмедів, хоч в Африці, хоч у США», — так постпред РФ при НАТО Дмитро Рогозін відповів в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» на запитання, чи готова Москва захищати своїх громадян у Криму, як зробила це в Південній Осетії. І водночас рада кримської республіканської організації Партії регіонів звинувачує українську владу в обмеженні конституційного права громадян навчати дітей російською мовою. Як ідеться в поширеній у четвер заяві кримських регіоналів, «в останні роки в Україні відбувається масований наступ з метою витіснити російську мову в всіх сферах суспільно-політичного життя й передусім у галузі освіти». А чим це не привід для Москви захистити права своїх «російськомовних співвітчизників»?
Агресивна поведінка Росії на пострадянському просторі зобов’язує Україну мати дієві міжнародні механізми захисту свого суверенітету й територіальної цілісності. Але, на жаль, таких сьогодні немає в арсеналі Києва. Аналіз діяльності міжнародних організацій, здатних реально захистити своїх членів, показує, що їх не так уже й багато. Як свідчить практика, Будапештський меморандум, єдиний міжнародний документ, що декларує гарантії безпеки Україні з боку країн, які мають ядерну зброю, не діє в умовах нинішньої кризи.
Для прихильників нейтралітету, які пропонують надати Будапештському меморандуму статус міждержавного багатостороннього договору, який би ратифікували всі парламенти країн — гарантів безпеки України, повідомимо, що, попри оцінку, яку дав глава французького зовнішньополітичного відомства, Париж не поспішає проводити з Києвом консультації, як те передбачає стаття 6 цього документа. Як видно, не має наміру їх починати й Лондон. У всякому разі, це випливає з того, що міністр закордонних справ Великобританії Девід Мілібенд так і не відповів на запитання «ДТ», чи готове Сполучене Королівство почати з Україною консультації в рамках Будапештського меморандуму.
При цьому механізм Будапештського меморандуму не діяв ні у випадку з українсько-російською газовою кризою 2006 року, ні під час кризи навколо острова Коса Тузла в 2003-му. Все це вимагає від Києва шукати нові механізми, що дозволяють реально, а не гіпотетично, гарантувати безпеку України. З огляду на безпомічність ООН і ОБСЄ, членами яких є і наша країна, і Грузія, тільки Північноатлантичний альянс може реально гарантувати безпеку своїм учасникам: стаття 5 Вашингтонського договору передбачає, що напад на одного члена НАТО означає напад на всю політико-військову організацію.
Міністр закордонних справ Великобританії Девід Мілібенд переконаний, що російська агресія проти Грузії посилить аргументи для надання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) Києву і Тбілісі. «Мені здається, що події останніх кількох тижнів підкріплюють аргументи тих, хто підтримує вільний демократичний вибір двох країн», — заявив глава британського зовнішньополітичного відомства. Показово, що на засіданні комісії Україна—НАТО (КУН), яке відбулося минулого тижня, альянс підтвердив свою позицію щодо позитивних перспектив членства нашої країни.
У грудні має відбутися засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ. Відповідно до рішення Бухарестського саміту, глави зовнішньополітичних відомств мають повноваження ухвалити рішення про надання Україні ПДЧ. Але для Києва в ситуації, що склалася, було б оптимальним, якби питання про надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО було порушене не в грудні, а вже восени. Втім, це для України сьогодні видається малоймовірним. Як зауважив Девід Мілібенд, «що стосується термінів надання ПДЧ Україні і Грузії, то немає таких позицій, яких не можна коригувати. Але міністри закордонних справ країн НАТО мають нині інструкції щодо ухвалення цього рішення в грудні, і поки що про інші плани не йдеться».