Кажуть, що треба бути обережними у своїх бажаннях. Інколи вони здійснюються найбільш диявольським чином… Україна так довго чекала уваги Заходу. Дочекалася. Ось тільки ціна виявилася непомірною…
Світ гуде, як розтривожений вулик. Україна і Путін - в усіх на вустах. Світові "важковаговики" годинами висять на телефонах: Обама-Путін, Меркель-Обама, Обама-Кемерон, Меркель-Путін. Київ ледве встигає приймати міністрів закордонних справ із десятків двох країн.
У багатьох столицях одне за одним проходять засідання національних радбезів, за останні дні вже чотири рази екстрено збиралася Рада безпеки ООН. ОБСЄ й ООН терміново відрядили своїх представників в Україну. ЄС і НАТО вперше в історії зібралися на спільне засідання, а Євросоюз провів учора позачерговий саміт - на рівні глав держав та урядів. І все це - через Україну. Хоча, коли чесно, все це - через Путіна.
Захід уже не просто "дуже занепокоєний". Він навіть не "надзвичайно стривожений". Захід наляканий. І діє навдивовижу швидко й жорстко. Адже йдеться вже - аж ніяк не про "другу Югославію". Ангела Меркель каже, що Європі годі навіть уявити нову війну, яка може розпочатися через 100 років після Першої світової і через 75 років - після Другої. Врівноважена й стримана Меркель, глава уряду основного партнера Росії в Європі, поставила Путіну діагноз - він "живе в іншому світі", і канцлер не впевнена, що він "зберіг контакт із реальністю". Путін неадекватний. І це справді лякає. Світ, за визнанням британського міністра закордонних справ В.Хейга, переживає "одну з найбільших криз у міжнародних відносинах". Путін руйнує основи міжнародного права.
І навіть якщо загроза третьої світової видається комусь перебільшеною, небезпека повалення системи нерозповсюдження ядерної зброї, що вибудовувалася десятиліттями, очевидна для всіх. Це може стати проблемою планетарного масштабу. Україна, яка відмовилася від третього у світі за величиною ядерного арсеналу, через 20 років наштовхнулася не просто на відмову одного з гарантів її безпеки виконувати свої зобов'язання. Вона жорстоко страждає від збройної агресії цього "гаранта". А отже - це випробування не тільки для України. Це надзвичайно серйозний тест насамперед для США й Великобританії. І якщо ці "важковаговики", котрі також зобов'язалися гарантувати українську безпеку, у стислий термін не відновлять статус-кво, в них більше не буде аргументів для стримування держав-виробників зброї масового ураження - як потенційних, так і реальних. На переговорах, наприклад, із Іраном про його ядерну програму можна буде ставити хрест.
Конфлікт в Україні несе ще одну серйозну небезпеку. Адже на території нашої країни розміщуються понад 50 об'єктів підвищеної небезпеки - ядерні реактори, аміако- та газопроводи тощо. Не дай Боже що - і катастрофи зазнає вся Європа.
Потенційні потоки біженців, неконтрольована мілітаризація регіону - одне слово, підстав для цілодобової напруженої праці політиків і дипломатів більш ніж.
Але дуже хочеться вірити, що не тільки страх рухає сьогодні Європою та Америкою. Хочеться вірити, що світ побачив рішучість і прагнення до свободи українців, які ціною крові позбулися внутрішнього ярма й не бажають опинитися під зовнішнім. Оцінивши мужність тих, хто лише з прапором і гімном здатний іти назустріч "калашниковим" та гранатометам, і відданість тих, хто готовий стати перед автоматами, аби закрити собою чоловіків і синів від окупантів.
Здається, світ справді об'єднується у своєму неприйнятті кремлівського свавілля і, сподіваємося, навколо України. "Змінилася позиція величезної частини західного світу у бік значно жорсткішого підтвердження права українців на самовизначення і територіальну цілісність", - вважає польський президент Б.Коморовський.
Жодна країна світу не підтримала віроломство Кремля стосовно України. Навіть "свої" - Лукашенко й Назарбаєв. Путін залишився сам. Захопивши Крим і взявши тим самим Україну в заручники; погрожуючи виставити живим щитом українських жінок та дітей перед російськими дулами, упиваючись власною жахливою брехнею та оголошуючи свої вимоги під час зустрічі з пресою, - хто він, коли не терорист? Але чи готовий Захід поводитися з ним так, як чинить із терористами?
Мабуть, поки що ні. Поки що жевріє надія на повернення розуму, ведуться переговори. Позиція Заходу зрозуміла й консолідована. Тезисно вона така. Янукович, всупереч думці Кремля, - більше не президент, і українці мають право самостійно обрати нового лідера на чесних та справедливих виборах і без зовнішнього втручання визначити подальший шлях розвитку своєї країни. Як прозвучало з трибуни ООН, дії Росії - це агресія, для її вторгнення на українську територію немає жодних підстав, порушень прав російських громадян і російськомовного населення зафіксовано не було, мобілізація російських військових "є відповіддю на вигадану загрозу" і базується на "сфабрикованих доказах" (світ же дивиться не тільки російське телебачення). Росія грубо нехтує міжнародне право, порушивши, зокрема, Статут ООН і Заключний Гельсінський акт ОБСЄ, а також свої зобов'язання гарантувати суверенітет і територіальну цілісність України згідно з Будапештським меморандумом та двостороннім Договором про дружбу, співробітництво і партнерство. Порушені також угоди щодо Чорноморського флоту РФ і Конституція України. У такій ситуації західний світ обіцяє, що не залишить Україну наодинці з Кремлем і продовжить домагатися припинення агресії Москви.
Чого намагаються добитися від Кремля насамперед? Основних пунктів три: деескалація конфлікту (зокрема, повернення російських військовослужбовців на місця постійної дислокації); прямі переговори представників Росії та України (зокрема, консультації згідно з "великим" Договором); згода на міжнародне посередництво (зокрема, участь у консультаціях у рамках Будапештського меморандуму та допуск у Крим міжнародних спостерігачів).
На час верстки номера відповідь Москви була такою. Російські підрозділи посилювали блокаду українських частин у Криму; Путін на прес-конференції заявив, що йому ні з ким розмовляти в Україні, а Лавров, незважаючи на всі вмовляння західних партнерів, відмовився зустрічатися з "нелегітимним" Дещицею в Парижі, де відбувалися консультації "гарантів", і після переговорів із Керрі заявив, що дії Заходу "не допомагають створити клімат діалогу й співпраці"; у Криму озброєними людьми блокувалася представниця ОБСЄ, а посланця генсека ООН захопили, а потім вислали із Сімферополя.
Реакція Заходу на дії Москви останнього тижня була значно оперативніша, ніж на безчинства Януковича останніх років. Якщо стисло, то відповідь була така. Члени РБ ООН дружно засудили російське військове вторгнення в Україну (навіть Китай, що сповідує принцип невтручання у справи інших держав). Сім членів "великої вісімки" відмовилися від продовження підготовки до червневого саміту в Сочі, доки Москва не схаменеться, а ЗМІ активно обговорюють ймовірність зменшення "вісімки" до "сімки". НАТО ухвалило рішення переглянути співпрацю з РФ, скасувавши всі спільні засідання і навіть планування першої спільної операції (у рамках нейтралізації сирійської хімічної зброї). Австралія скасувала заплановані міжурядові контакти з РФ.
США й Канада перервали військове співробітництво з Росією. Сполучені Штати дали зрозуміти, що можуть прийняти рішення про жорсткіші санкції до кінця тижня. Берлін дав Москві час отямитися до четверга, до саміту ЄС, інакше "може бути прийняте рішення проти Росії".
Захід дуже не любить слово "санкції". Тому говорить про "наслідки для відносин" у разі "відсутності кроків із деескалації". З боку Євросоюзу, згідно з Висновками Ради ЄС із закордонних справ від 3 березня 2014 р., це може бути, "наприклад, припинення двосторонніх переговорів з Росією щодо візових питань і нової Угоди". ЄС також готовий розглянути "можливість застосування подальших спрямованих заходів". Це розпливчасте формулювання залишає простір для уяви. Росіяни вже "уявили", і в Раді Федерації почали терміново готувати удар у відповідь - законопроект про конфіскацію майна, активів і рахунків компаній США та Євросоюзу…
Як правило, ЄС запроваджує відчутні санкції лише в крайніх випадках, дотримуючись думки, що загроза санкцій ефективніша від їх застосування, яке спалює всі мости й можливості для продовження діалогу. Чи готові європейські компанії пожертвувати заради України бізнесом із Росією? Чи готова Європа відмовитися від російських енергоносіїв, від яких прямо залежить наповнюваність російської скарбниці і крива ВВП? Як і раніше - далеко не факт. Дружно публічно засуджуючи дії Москви, члени ЄС усе-таки не такі одностайні у своїй рішучості. Британію до жорсткішої позиції зобов'язує статус гаранта української безпеки в тандемі зі США. Поляків і литовців - становище "найкращих друзів України", решту східноєвропейців - минулі кривди та страх перед Москвою (що коли й до них дотягнеться?). Південні країни традиційно значно спокійніші, росіяни їх "обробляють" особливо ретельно. На думку експертів, вирішальне слово - за Німеччиною. Вона може постати в новій іпостасі - не тільки як економічний "стабілізатор", а й як "перезавантажувач" відносин Заходу з Росією. Якщо, звісно, вийде (в Обами з Медведєвим, на жаль, не вийшло).
Хоча Євросоюз цього разу реагує на українські події безпрецедентно активно й швидко, все-таки від Штатів слід очікувати більш швидких та жорстких дій, ніж від 28 країн ЄС. Їм під силу організувати падіння російського ринку, девальвацію рубля, вплинути на ціну нафти або, скажімо, переконати Туреччину закрити Босфор для російських танкерів, прискорити заходження американського сланцевого газу на європейський ринок - з необоротними для російської економіки наслідками...
Про якісь воєнні дії поки що не йдеться. Принаймні публічно. А заяву посла України в Мінську (екс-міністра оборони) М.Єжеля про можливість розміщення на нашій території американської ПРО варто розглядати не інакше як провокацію протеже Януковича і Юри Єнакіївського.
Водночас, за інформацією DT.UA, з американцями в нас уже налагоджено оперативний обмін розвідданими. Для посилення заходів безпеки в регіоні, як повідомлялося в ЗМІ, у грецькому порту пришвартувався авіаносець ВМС США "Джордж Буш" у супроводі 17 кораблів та трьох підводних човнів.
Reuters передає, що США також мають намір активізувати навчання з військово-повітряними силами Польщі й надати додаткові літаки місії НАТО в Балтії на прохання трьох балтійських союзників. Підтягуються, одне слово…
НАТО поки що офіційно не відреагувало на зареєстрований цього тижня у Верховній Раді законопроект, який передбачає відмову від "позаблокового статусу" і відновлює у списку зовнішньополітичних цілей набуття Україною членства в Організації Північноатлантичного договору. Однак у середу після засідання Ради Росія-НАТО генсек альянсу Расмуссен повідомив, що Організація має намір інтенсифікувати відносини з Україною. Рішення, в якій формі, - за українцями. Альянс же має намір підтримувати в нашій країні демократичні реформи, допомагати зміцнювати військовий потенціал і нарощувати оборонні можливості. Навряд чи в нинішній вибухонебезпечній ситуації хтось (як у нас, так і на Заході) готовий всерйоз говорити про негайний вступ України до НАТО (хоча Росія, схоже, її туди просто заштовхує). Проте генсек Расмуссен підтвердив: рішення 2008 р. у силі, і альянс буде готовий прийняти Україну, якщо вона цього захоче й відповідатиме необхідним критеріям.
Однак Україна, очевидно, сконцентрується зараз на Євросоюзі, чия потужна й негайна підтримка нам просто життєво необхідна. Янукович прорахувався. Ми таки отримаємо від Європи гроші. Але вже без нього. До нас, сподіваюся, після запровадження санкцій Євросоюзу повернуться тільки його гроші, а не він сам…
Отже, 5 березня Єврокомісія узгодила пакет фінансової допомоги Україні, який сягає
11 млрд євро на найближчі кілька років (додайте до них очікувані 15 млрд дол. від МВФ - вийде значно більше, чистіше й надійніше, ніж примарний путінський хабар Януковичу). Європейська допомога виділятиметься по лінії як ЄС, так і європейських фінансових інституцій - ЄІБ, ЄБРР. Ключові елементи пакету такі:
- 3 млрд євро з ресурсів ЄС найближчими роками, з них 1,6 млрд євро макрофінансової допомоги (за нашою інформацією, впродовж одного-двох місяців, залежно від результатів переговорів з МВФ та виконання ряду першочергових реформ) і пакет грантів на 1,4 млрд євро (з них 600 млн будуть надані протягом наступних двох років);
- 5 млрд євро - з ресурсів Європейського банку реконструкції та розвитку;
- 3 млрд євро - з ресурсів Європейського інвестиційного банку впродовж 2014–2016 рр.;
- створення Трастового фонду для координації бюджетних ресурсів ЄС і держав - членів ЄС;
- створення спеціального механізму для координації дій донорів (планується проведення донорської конференції в Брюсселі під егідою ЄС);
- 250 млн євро - через інструмент Інвестиційного фонду сусідства для реалізації умов пакету кредитних проектів;
- організація інвестиційного форуму високого рівня;
- одностороння лібералізація торгівлі Євросоюзу з Україною ще до підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі;
- модернізація української ГТС і активізація роботи для початку реверсних поставок газу в Україну через Словаччину;
- прискорення імплементації Плану дій щодо візової лібералізації;
- технічна допомога в ряді сфер, у т.ч. для проведення конституційної і судової реформи та підготовки виборів.
Цей пакет - потужний сигнал не тільки Києву, а й Москві. Європа чітко дає зрозуміти: Україну в біді вона не залишає. Інше питання - Україну в яких кордонах?