Сьогодні вранці, 17 березня, Верховна Рада підтримала пропозицію президента України Зеленського про призначення на посаду Генпрокурора його соратниці Ірини Венедіктової.
Відповідне рішення підтримали 269 народних депутатів, переважно з фракції "Слуга народу", хоча "зелених" голосів для прийняття рішення не вистачило б, що само собою - промовистий факт. Саме тому Банковій знадобилася донорська підтримка груп "За майбутнє" та "Довіра" (контролюються олігархом Ігорем Коломойським і міністром Арсеном Аваковим). Крім того, кілька голосів дала "Опозиційна платформа "За життя", яка надає владі дедалі більше послуг із відтермінуванням оплати. Категорично проти виступали "Європейська солідарність" (що зрозуміло через недобрі передчуття й очікування Порошенка) та фракція "Голос". А нейтральна позиція "Батьківщини" взагалі нікого не здивувала.
Зрештою, нічого екстраординарного не сталося. Цілком прогнозоване рішення парламенту, зважаючи на конфлікт "100% своєї" для Зеленського Ірини Валентинівни з "уже 100% чужим" генпрокурором Русланом Рябошапкою. Вже тоді почали стверджувати, що Венедіктова прямо претендує на прокурорське крісло. На Банковій тільки шукали публічну підставу, тому претензія про непідписання підозри Петру Порошенку стала дуже зручним механізмом для відповідних дій. Тим часом повідомлення про підозру не витримувало жодної критики. Складалося враження, що документ був написаний "лівою ногою", а сама Венедіктова проєкту навіть не читала.
Про нову очільницю "ставки на Різницькій" інформації в мережі не так багато. Генеральська донька, має тривалу наукову кар'єру, віце-президент Асоціації косметологів і аромологів, невдало спробувала пройти відбір на посаду судді Верховного суду (отримала бал, нижчий від мінімально допустимого). Потім долучилася до команди тоді ще кандидата в президенти України Володимира Зеленського. Її привів із собою майбутній віцеспікер парламенту Руслан Стефанчук. Ба більше, одразу після перемоги Зеленського на виборах той-таки Стефанчук пропонував главі держави призначити Венедіктову генпрокурором. Правда, тоді після співбесіди Зеленський зробив висновок: ще слабенька , недосвідчена для відповідної посади на Різницькій.
Ставши парламентаркою, за результатами парламентських перегонів у липні минулого року, Ірина Валентинівна очолила комітет з питань правової політики. Згодом, з кінця грудня і по сьогодні, Венедіктова очолювала Державне бюро розслідувань у статусі тимчасової виконувачки обов'язків директора. Конкурс на посаду постійного директора ДБР ніхто проводити не поспішав, що й зрозуміло, зважаючи на коротку лавку запасних команди Зеленського і зручності тримання Бюро в руках близької до нього людини. Як наслідок, соратниця Володимира Олександровича поступово розбиралась у механізмах роботи органу досудового розслідування. Загалом, особливих перемог за три місяці ДБР не продемонструвало, бо занадто короткий термін, та й спершу робота стосувалася базових потреб - зміни структури Бюро, вручення повідомлень про звільнення слідчим центрального апарату, намагання нашвидкуруч переналаштувати прогнилі шестерні правоохоронного механізму, що дістався у спадок від екс-директора Бюро Романа Труби.
Проте за три місяці виявилося кілька фактів, які збурили громадськість. І адекватне пояснення цьому знайти важко. Перш за все фейковий конкурс на посаду заступників директора ДБР, де перемогли наперед визначені кандидати - ексадвокат Януковича Олександр Бабіков і колишній СБУшник Олександр Соколов. Другий промах Венедіктової стосувався доволі своєрідного формату відбору до Ради громадського контролю при ДБР, де профільний закон порушили не один раз. Починаючи нерелевантними дискримінаційними вимогами до кандидатів (десять років стажу) і закінчуючи написанням есе та співбесідою. Такого креативного абсурду ще в жодному з відборів консультативно-дорадчих органів не було. Третій промах - намагання протиснути абсолютно сирий драфт повідомлення про підозру Петру Порошенку. У попередньому тексті я деталізував усі проблеми, які стосувалися відповідного проєкту підозри.
Однак вищезгадані промахи ніяк не вплинули на рішення президента Зеленського. Ні для кого не секрет, що особиста відданість цінується в українській політиці набагато вище, ніж професіоналізм. І шальки терезів завжди схиляються на той бік, де знаходиться ступінь особистої довіри до людини, а не рівень кваліфікації та репутація. Безумовно, в цьому можна знайти логіку, але на додаток до особистої комунікації треба завжди ставити ще й досвід людини, яка претендує на посаду. Інакше ми ніколи не збудуємо інституцій, а завжди ганятимемося за "хорошою людиною", яку потрібно пристроїти на вакантну посаду.
Цього разу, вже після звільнення Рябошапки з посади, стосовно претендентів на крісло генпрокурора озвучували кілька прізвищ. Серед них - уже згадана Ірина Венедіктова, народний депутат Сергій Іонушас, заступник голови офісу президента Андрій Смирнов. Варіант із Смирновим розглядався як найбільш серйозна альтернатива нинішній генпрокурорці. Однак команду Зеленського злякала навіть не афілійованість Смирнова з ексюристом Януковича Андрієм Портновим та іншою регіональною братією. До слова, тут президент узагалі не бачить особливих проблем. Їх непокоїло те, що на Смирнова матиме вплив "боковий вітер", що може поставити під сумнів виключну підпорядкованість генпрокурора хлопцям з Банкової. Тому нинішній очільник офісу Зеленського Андрій Єрмак разом із радником президента Сергієм Шефіром переконали главу держави, що найкраща кандидатура - максимально лояльна Ірина Венедіктова: красиво та корисно.
У заступники до генпрокурорки "сватають" одразу трьох осіб. Чому так багато? Бо наразі існують вакантні посади, оскільки після звільнення Руслана Рябошапки заяву про складання повноважень написав його перший заступник Віталій Касько. А сьогодні зранку, після голосування депутатів у сесійній залі за Венедіктову, аналогічно вчинив і виконувач обов'язків генпрокурора Віктор Чумак. Тому нині чутно про наступних претендентів, які мають підстрахувати Венедіктову в новій для неї іпостасі. Мова про ексзаступника генпрокурора Сергія Кізя (протекція олігарха Ігоря Коломойського) та експрокурора Харківської області Юрія Данильченка. Обидва мають досвід, компетенцію, вищу за ту, що є в шефіні, та яскраву комерційну жилку. Це є ключовим ризиком у такій конструкції, коли недосвідчену очільницю "підстраховують" двома тертими прокурорськими кітелями, які зможуть конвертувати розпис "офіцера правосуддя" у своєрідні бенефіти.
Що ж буде з Державним бюро розслідувань? Нічого особливого насправді не станеться. Попередньо стало відомо, що Дениса Монастирського спочатку і розглядали як заміну Венедіктовій, але згодом відмовилися від цієї ідеї, бо вважають, що він на своєму місці у Раді. Наразі найвірогіднішим наступником Ірини Валентинівни стане згаданий вище колишній "чекіст" Олександр Соколов. Вочевидь, щоб не дражнити громадськість, подалі від посади приберуть ексадвоката Януковича Олександра Бабікова. Між тим Соколова з Венедіктовою пов'язує не тільки попереднє місце роботи, а й те, що його дружина - Ганна Вікторівна - отримала 125 тисяч гривень доходу в ТОВ "Перегрін Кепітал Груп", яким володіє свекруха Венедіктової - Наталія Габідівна Колесник.
Такий собі цікавий збіг обставин. Зате всі одне одному довіряють, співпрацюють і, сподіватимемося, продемонструють обіцяний Зеленським електорату результат.
І наостанок. Ми розуміємо, що при генпрокурорі Венедіктовій саме Володимир Олександрович віддаватиме "команди", але хто формуватиме вектори, складатиме порядок денний щодо ГПУ для самого Зеленського, поки не дуже зрозуміло. Тим часом Ірина Венедіктова, вочевидь, буде саме тією людиною, яка ставитиме підпис без зайвих запитань, легітимізуючи спущені згори завдання.