UA / RU
Підтримати ZN.ua

Вікно в кінці тунелю

Не знаю, чи зверталася російська культова дволикість одна до одної з криками: «Глеб Егорыч, уходят!»...

Автор: Юлія Мостова

Не знаю, чи зверталася російська культова дволикість одна до одної з криками: «Глеб Егорыч, уходят!» - але реальність підписання Києвом угод із Брюсселем про асоційоване членство та зону вільної торгівлі примушує керівництво Росії діяти концентровано, жорстко і швидко.

Можливі втрати від змін газових угод; український чинник на парламентських і президентських виборах у Росії; втрати від товарно-загороджувальних воєн у різних сферах - усе це дрібниці, порівняно з основною загрозою - втратою України як члена Митного прайда. Тому що, згідно із задумом альфа-самця, Митний союз, а за великим рахунком - просто Союз, без України неможливий, як Київ без Подолу. Згубний вплив формального вибору Банкової на користь Брюсселя може поширитися на вже закріплені за Моск­вою Мінськ (он Лукашенко, який пожив під одним митним дахом, вже заявляє про готовність випустити політв’язнів...) і Астану. А це вже зовсім нікуди не годиться. Саме тому тему газових контрактів, наче гачок, який зачепився за життєво важливі органи української економіки, в Москві намагаються використати за повною програмою. Україна зазнає втрат, які обчислюються десятками мільярдів гривень. І в Москві чудово розуміють, що всі гучні заяви про звернення до Стокгольмського арбітражу - лише стрясання повітря. «Якщо не домовимося до початку опалювального сезону, то Україна звернеться в Сток­гольмський суд», - загрожують із Печерських пагорбів. До суду треба було звертатися замість підписання Харківських угод. По-перше, тому що вони були подачкою і пасткою, а не відновленням справедливості. А по-друге, тому що такий судовий процес у середньому забирає близько двох років. Тоді як дуже невигідні для України контракти й реальні штрафні санкції діють уже тепер. Російська позиція сформульована чітко: «або нам - усе, або вам - нічого».

Проте українська влада не схильна вважати ситуацію у відносинах із Росією безнадійною. Янукович не втрачає надії домовитися з Москвою на якихось прийнятних, як він для себе виз­начив, умовах. На Банковій переконані: раціо в Білокам’яній візь­ме гору над емоціо, чомусь забуваючи, що сам Янукович зі справою Тимошенко демонструє прямо протилежний результат, коли емоціо взяло гору над раціо... І все-таки повернімося до пунктів, які дають надію Банко­вій на результативність переговорів про зміну умов газових контрактів.

По-перше, загальмувалася історія з «Південним потоком» - Туреччина не зустріла проект транспарантом Welcome! Схоже, у цій ситуації спрацювали не тільки теплі відносини, які встановилися між Януковичем і Ердоганом, коли один був губернатором, а другий - мером Стамбула. За даними DT.UA, Вашингтон досить уважно поставився до українських побоювань, пов’язаних із реальністю запуску «Південного потоку». Це означає, що наразі в Москви немає твердої альтернативи українській «трубі».

По-друге, газові угоди, укладені з «Газпромом», мають намір переглянути (і деякі вже перемогли) як у судовому, так і в переговірному порядку ціла низка країн ЄС. Криза примушує економити Німеччину, Польщу, Італію, Болгарію та ін. У цій ситуації передбачається, що Європа з більшим розумінням поставиться до позиції, яку, у разі загострення ситуації з Москвою, обстоюватиме Київ.

По-третє, збунтувався Ашгабад. Туркмени з цілої низки причин висловлюють невдоволення діючим контрактом, згідно з яким весь обсяг експортованого ними газу продається виключно «Газпрому». Візит Януковича до Бердимухамедова, призначений на 12--13 вересня, - багато в чому є наслідком цього невдоволення. Цікаво, Дмитра Фірташа вже включено до складу делегації? У принципі, сумніватися в тому, що без нього при нинішній владі не зростеться схема поставок середньоазійського газу, не доводиться. В Ашгабаді його знають давно, добре і з вигідного боку. Постає інше запитання: якщо туркмени почнуть частину газу продавати, наприклад, РУЕ, то чи погодиться Росія надати транзит своєю територією? Відповіді поки що немає. Але є привід для торгів. Оскільки середньоазійський газ має серйозне значення для життєдіяльності східної частини Росії, а в РУЕ - 50% належить «Газпрому».

По-четверте, в оточенні президента переконані, що керівництво Росії, розпочавши холодну війну з Януковичем, дискредитує себе в очах власного електорату як недалекоглядне. Адже стільки років пропагандистська машина розповідала росіянам, який чудовий Віктор Федорович і жахливий Віктор Андрійович. Що ж тепер? Самошмагатися? Однак, якщо ви звернули увагу, Банкова, яка має практично тотальний контроль над електронними ЗМІ, продовжує обвинувачувати в усіх смертних гріхах «папередніков» і не квапиться тикати пальцем у «старшого брата». Але в тому-то й річ, що в позиції Москви нічого братерського стосовно Києва немає. Умови контрактів асиметричні й несправедливі. І для самосвідомого здоров’я країни було б дуже важливо, щоб ілюзій половини населення України позбавила саме ця влада, яка перемогла на виборах великою мірою завдяки експлуатації тези про те, що Росія - наше все. Одне слово: якщо Янукович своїми ведмежими діями всередині країни сприяє об’єднанню опозиції, то Путін - своїми щодо Києва - може сприяти об’єднанню України.

Ні, звісно, зрозуміло, у кожного з медіамагнатів - Хорош­ковського, Пінчука, Ахметова - свої відносини з Росією. Просто цікаво знати: чи є в держави Україна власна інформаційна політика? Адже тезу про неможливість ефективного розгортання російської медійної гармати ставлять під сумнів і логіка, і практика, і недавній сюжет на ГРТ, який, порівняно з циклами фільмів «Крестный Батька», виглядає пуп’янком. Але те ще зацвіте й заплодоносить…

По-п’яте, Київ вважає, що з урахуванням усіх, у тому числі вищеописаних обставин, російська сторона могла б піти назустріч, задовольнившись частковим заходом в українську трубу. Не поглинанням НАК «Нафтогазу», не Митним союзом, що ковтає владу Януковича (ну й попутно - незалежність України), а міноритарною присутністю в «Укртрансгазі», який вийшов зі складу НАК «Нафтогаз України». До речі, Київ переконаний у тому, що ціла низка країн ЄС, серед яких ключові, тепер із великою увагою й активністю готові ставитися до ідеї створення СП з управління та модернізації української газотранспортної системи. Криза примушує економити. Тут не до циган, ведмедів і мрій про шредерівську «газпромівську» пенсію. Тут би кінці з кінцями в бюджетах звести.

Можливо, у Януковича щось би й вийшло, якби справа стосувалася виключно газових контрактів. Однак вона стосується українських перспектив і геополітичного вибору, які абсолютно не влаштовують Росію. І в цьому питанні Віктору Януковичу каменем на шиї - справа Юлії Тимошенко. Величезна кількість політиків та журналістів у Євросоюзі обурені тим, що відбувається. І обурені абсолютно правильно. Тільки єзуїтство ситуації полягає в тому, що привід, яким є політичне переслідування найбільш рейтингового політичного лідера, може бути використаний деякими країнами не для відстоювання демократії та принципів верховенства права, а для підігрування Росії в її бажанні не пустити Україну до Європи. У тактичному газовому питанні Європа може Україні допомогти. У стратегічному ж для нас питанні - підіграти Москві. Адже угоди між ЄС і Україною будуть тільки парафовані, а потім їх має ратифікувати кожна країна ЄС. Чи є впевненість у тому, що німецький, французький, італійський, а можливо, і голландський законодавчі органи захочуть асоціюватися з такою країною? І не причепишся: справді - корупція зашкалює; справді - політичні репресії; справді - зменшення громадянських свобод. Це як в айкідо, коли ти використовуєш проти супротивника його ж власну енергію.

Хорошу справу потрібно робити чистими руками, не залишаючи 50-відсоткових відбитків на всіх активах і на всіх потоках, на горлі опозиції і суддів.

Те, що внутрішньополітична загроза в Україні велика, розуміють практично всі. Але ризикну стверджувати, що сьогодні зовнішньополітична загроза висока як ніколи. Наша країна зобов’язана скористатися шансом і вскочити у відкрите європейське вікно, щоб потім не шкребтися в задраєні двері. А там - розберемося…