У четвер Верховна Рада прийняла за основу проект постанови про призначення чергових виборів у Києві. Днем раніше регіонали звернулися в Конституційний суд із демонстративним проханням розтлумачити багатошарове й суперечливе законодавство України. Надто часто влада, і не тільки нинішня, прагнучи взяти під контроль столицю, підганяла Конституцію та закони під чийсь рейтинг або амбіцію.
Але тепер зрозуміло, що остаточне рішення про вибори у столиці підвішене на гачок колективного підручного президента Януковича - Конституційного суду України. До речі, лихі язики стверджують, що "17 зі скриньки" отримали не тільки депутатське звернення, а й драфт правильної відповіді.
Як, утім, зрозуміло й інше: таким ось підступним способом Банкова розпочала реалізацію давно розробленого сценарію "Вибори в Києві-2015".
Однак іронія в тому, що відбулася ця знаменна подія завдяки компромісу між владою - узурпатором місцевого самоврядування в столиці – та опозицією - непримиренним борцем за зневажені права і свободи тих-таки киян.
Ключове запитання: що рухало опозицією, і куди вона рухається у світлі цілком прогнозованого рішення КСУ? Їй потрібні вибори в Києві, чи щось змінилося? Її полум'яний протест тільки відкладений чи остаточно скасований?
Спробуймо уважно проаналізувати мотиви та дії всіх зацікавлених сторін цієї тестової історії.
Влада. Тут усе й давно зрозуміло. Партії регіонів вибори в Києві не потрібні за жодних умов. Проект "Хороший господарник Попов" провалений. Історія з парламентськими виборами, реальними і підставними кандидатами в народні депутати на чолі з "останнім героєм Довгим" остаточно втопила столичну амбіцію господаря Банкової. Понад те, якщо копнути трохи глибше, то очевидно, що сьогодні в Сім'ї немає жодних шансів закріпитися в столиці. У Януковича немає ні свого кандидата в мери, ні своєї мережі під вибори, ні свого пулу кандидатів у депутати Київради.
Усе це є в президентського флангу Льовочкін-Фірташ, який вибудовує власну дуалістичну лінію гри як у парламенті, так і в контактах із опозицією та її можливими "єдиними" кандидатами в Києві. Ну і який сенс Януковичу замінювати "людину Льовочкіна" на "людину Льовочкіна"?
Отже, основну ставку регіонали зробили - Конституційний суд. Навряд чи варто вкотре залазити в усі юридичні тонкощі, в яких доведеться розбиратися найчеснішим і найсправедливішим суддям у світі. Стільки написано-переписано на цю тему, у тому числі й DT.UA. Досить сказати, що питання дати й статусу (чергові-позачергові) виборів мера та Київради давно лежить у політико-правовій площині. За останні вісім років двічі кардинально змінювалася Конституція, неодноразово в Основний Закон вносилися часткові зміни, закони про вибори також перманентно коригувалися, залежно від політичної складової та кишенькових рішень КС. Відтак, зіпрешся на одну норму - порушиш іншу.
Тим часом будь-якому хоч трохи притомному юристові зрозуміло: якщо спиратися на демократичні основи, закладені Конституцією, то, незважаючи на які-завгодно колізії, "строк повноважень будь-якого представницького органу може бути скорочений, але в жодному разі не продовжений". Як, утім, зрозуміло й те, що 2 червня повноваження Київради спливуть, і всі рішення ради й мера стануть нелегітимними. Тобто вибори мають відбутися не пізніше 2 червня, і будь-яке політико-правове рішення, що стосуватиметься виборів у Києві, має виходити з цього. А якщо КСУ і може чимось допомогти депутатам від ПР, то тепер лише у визначенні терміну закінчення каденції новообраних мера та ради. Ітиметься або про 2015-й, - тоді всі чергові місцеві вибори в країні відбуватимуться одночасно, як і написано в законі про вибори. Або про 2018-й, що залишить Київ у винятковому становищі. Крапка. Решта - від лукавого.
У влади були правові й політичні передумови для проведення позачергових виборів до Київради (офіційні заяви голови столичної адміністрації Попова про злочинні рішення Київради, що коштували Києву 70 млрд грн, сотні протестів прокуратури, висновки ТСК парламенту та ін.), а після відставки Черновецького влітку минулого року - і чергових виборів мера. Однак вона досі цього не зробила. Отже, рішення прийнято, і звернення у КСУ напередодні закінчення каденції Київради - не що інше як бажання взагалі уникнути виборів.
За нашою інформацією, на Банковій розглядають два варіанти: не проводити вибори в Києві взагалі до 2015 р. або провести вибори мера без Київради. Зрозуміло, без об'єднання повноважень мера та глави адміністрації. І вже, звісно, без передачі всієї повноти виконавчої влади від призначеного президентом голови КМДА всенародно обраному меру. Виходить такий собі мер-пер без влади. Зате влада - з головою адміністрації і колишньою ручною Київрадою, яка іншою для регіоналів апріорі бути не може. Інакше вони просто втрачають Київ.
Деякі експерти чомусь переконані, що влада ніколи не піде на такий безпрецедентний крок, тому що Київрада - представницький орган. "Можна не обирати мера, але раду - ніколи!.. Це пряма узурпація влади. НП світового масштабу, ні Штати, ні Європа цього не допустять…". Однак господар Банкової вже неабияк подражнив і Штати, і Європу. Ну то й що?
Найімовірніше, ні виборів мера, ні виборів Київради нинішнього року не буде. Річ у тому, що, всупереч поширеній думці, 48 нардепів 19 березня послали у КС запит не тільки й не стільки про Київ як такий. По суті, вони попросили офіційно розтлумачити, чи мають усі чергові місцеві вибори відбуватися одночасно. Оскільки ж парламент розглядав постанову про чергові вибори в столиці, то відповідь КС легко спрогнозувати: всі чергові місцеві вибори в Україні мають проводитися одночасно. Тобто 2015-го. І влада легко на це рішення зіпреться.
Опозиція. Тут складніше. Оскільки вище згаданий компроміс "Батьківщини", "УДАРу" і "Свободи" з владою починає набирати чітких обрисів - три фракції проголосували за прийняття постанови про чергові вибори в першому читанні. Мета змови - вирішення цілком різних публічних завдань.
Розпочнемо з Віталія Кличка. Публічна двоїстість позиції лідера УДАРу стосовно столиці (де він і зробив собі політичний імідж) уперше проявилася в момент мимовільної відставки Черновецького. Уже тоді найбільш рейтинговий кандидат у мери змінив напрям свого основного удару й почав використовувати тактику ухилення від прямих запитань: піде він у мери, в парламент чи в президенти?
Зізнаюся, в ринзі такий прийом виглядає технічніше, ніж вийшло у Віталія в політиці. Чесної відповіді кияни рік тому не почули. Зате побачили, як прозорливо Кличко прив'язав свою позицію до дати виборів мера, яку, зі зрозумілих причин, призначати не квапилися. Підштовхнути її ні в Кличка, ні в опозиції, що переживала складний об'єднавчий процес, якось не вийшло. Врешті-решт, проект постанови народного депутата Володимира Яворівського про проведення чергових виборів мера та позачергових Київради опозиціонери не підтримали.
Всі терміни були затягнуті. Рада спокійно пішла на канікули. А Кличко - у парламентську виборчу кампанію. Паралельно опозиція продовжувала черговий раз ратувати за якнайшвидші перевибори в Києві та повернення столиці місцевого самоврядування шляхом повернення меру повноважень.
Поствиборне переформатування парламенту і відсутність у партії влади стабільної більшості подарували Києву нову надію. На опозицію. Однак цього разу боротьба за "кнопку", безумовно важлива, знову відтягнула сили й можливості від Києва. Більше того, загострення конкуренції між Яценюком та Кличком за лідерство в рейтингу опозиціонерів перетворило Київ на додатковий майданчик для суперництва. Що, зрозуміло, на руку владі. Розпочався люб'язний обмін думками, кому на якого мера йти, а також гучні заяви, в озвученні яких цього разу брав участь і лідер "Свободи" Олег Тягнибок. Мовляв, якщо Кличко зрадить киян, то я сам... і так по висхідній. "На тобі, небоже, що мені негоже..." Кличко ж зраджувати киян і цього разу наміру не мав. Висунувши все ту ж тезу про дату виборів, після оголошення якої він начебто й заявить про своє доленосне рішення.
Таким чином, до минулого понеділка сторони прийшли в таки розблокований парламент, кожна - з власним баченням розвитку ситуації в столиці. І тут, на перший погляд, публічна тактика Яценюка (якому нічого втрачати - він же не обіцяв киянам іти в мери) видавалася ефективнішою за ухильну стратегію Кличка.
Яценюк запропонував свій рецепт перемоги: жодних змін законодавства, ніякого об'єднання повноважень і тяганини. Тільки постанова про вибори, єдиний кандидат (прізвище Кличка, зрозуміло, технологічно повторюється) і перемога. Тоді опозиційний мер і рада жорстко блокують позицію Попова. Потім тиск на владу з вимогою віддати виконком мерові, а голову КМДА наділити функціями префекта. Саме у столиці буде дано старт реформі місцевого самоврядування. З огляду на прагнення влади затягувати час, такий наступальний бліцкриг опозиції на чолі з Яценюком, за умови, що вона готова відстоювати Київ так само, як і "кнопку", міг дати ефект.
Кличко ж, вимушений захищатися від мерства, на погоджувальній раді заявляє про дві обов'язкові умови підтримки та участі представника його партії у виборах мера: два тури і об'єднання повноважень мера та голови КМДА. При цьому розуміючи, даруйте тавтологію, що всі розуміють: влада на це ніколи не піде. А своїх голосів в опозиції немає. Більше того, якщо два тури - нормальна європейська норма для виборів мера, то об'єднання повноважень - вражаюча недалекоглядність, продиктована виключно бажанням посадити на престол свого ставленика, який правитиме як Черновецький. У чотирьох іпостасях - обраного громадою міського голови, голови адміністрації, керівника виконкому та голови ради. Такий "сам собі режисер". З урахуванням спроб лідера УДАРу лобіювати як єдиного кандидата від опозиції на посаду мера свого брата Володимира, розраховуючи на те, що "більшість киян не відрізняють одного Кличка від іншого...", демократичний образ Віталія трохи розмивався.
А тепер - найцікавіше. Позиції наших непримиренних суперників (влади й опозиції) та союзників (Кличка-Яценюка) перетнулися й закінчилися дружним голосуванням за постанову про чергові вибори в першому читанні. З одного боку, в умовах відсутності необхідних голосів як у влади, так і в опозиції такий компроміс справді дає опозиційним лідерам час перегрупувати сили, виробити узгоджену тактику, визначитися з єдиним кандидатом. Причому надію на виконання цієї фантазії подарував несподівано сам Кличко. Виступаючи на засіданні ВР, лідер УДАРу вже не висував жодних умов, чим навіть спантеличив деяких регіоналів. Кличко закликав голосувати постанову в першому читанні, розглядати за скороченою процедурою і в перспективі відстоювати вибори.
Важливий момент: згідно з регламентом, прийняття постанови (на відміну від закону) не передбачає процедури двох читань. Такий акт схвалюється одразу в цілому, за умови, що парламент не приймає окремого рішення з зазначеного приводу. У даному випадку парламент таке рішення прийняв, проголосувавши за те, що постанова із київського питання пройде два читання. Питання, чому опозиція пішла на це, залишається відкритим.
На думку багатьох спостережливих депутатів, інтрига полягає в тому, що і Кличко (до речі, автор проголосованої в першому читанні постанови), і Яценюк, котрі колись проігнорували ініціативу Яворівського про позачергові вибори, яка не залишала маневру для влади, цього разу знали, що дають Банковій гольовий пас. Оскільки в постанові йшлося саме про чергові вибори. Тобто питання про те, планові вони чи дострокові (навколо чого, власне, ламалося стільки списів), відпадає само собою. У результаті влада руками КСУ, використовуючи одну з наявних правових колізій (а всі чергові вибори в Україні, нагадаємо, залізно мають проводитися раз на п'ять років і одночасно!), легко перенесе вибори в Києві на 2015 рік. Щоб уніфікувати з рештою місцевих виборів. Про можливість чого, до речі, голова фракції ПР пан Єфремов досить відверто попереджав рівно рік тому.
"Ну що ви, Кличко не плаває так глибоко, - сперечаються деякі експерти. - Намір провести чергові вибори - це всього лише бажання дати всі повноваження своєму представникові, який правитиме не півтора року, а п'ять років". Чи могла опозиція, з огляду на те, що термін повноважень Київрада вже спливає, ставити питання про дострокові вибори, аби отримати шанс провести їх нинішнього року? Теоретично – так, але для цього була потрібна складніша процедура. У кожному разі, напевно, опозиції не слід було брати на себе ініціативу внесення законопроекту про проведення чергових виборів у столиці.
Втім, обиватель не розбиратиметься в юридичних тонкощах та особливостях політичних інтриг. І взаємного підігрування влади та опозиції не помітить. Як відреагують критично налаштовані громадяни на можливе скасування виборів? Є влада, що грубо позбавила киян законного права з допомогою "ручного" суду. І є опозиція, яка це право киян захищає.
Спробуємо підсумувати. Влада не зацікавлена у виборах мера і Київради, в Януковича немає свого кандидата, і його цілком влаштовує теперішній склад столичного представницького органу. У новому може виявитися значно більше представників опозиції. Щоб узяти майбутню раду під контроль, знадобляться додаткові сили, кошти і домовленості.
Кличко може розраховувати на збільшення свого представництва в Київраді. Але вибори мера йому не потрібні. Сам він брати участь у них не хоче, тим більше що новий міський голова отримає кермо менш ніж на два роки. І ділитиме його з головою КМДА, контрольованим Банковою. Скасування виборів мера спростить лідерові "ударівців" життя - йому не потрібно буде реагувати на "дружнє третирування" з боку партнерів з опозиційної трійки, не доведеться пояснювати киянам, чому він ухиляється від сутички. Можна буде не відволікатися від головної мети - президентства, якій тимчасове мерство здатне тільки зашкодити. Ба більше, фактичне скасування виборів руками КС дає Кличку чудовий шанс критикувати владу за ігнорування інтересів киян.
Яценюку вибори не потрібні. Свого кандидата в мери немає. Є Порошенко, перед яким в Арсенія Петровича та К° - низка зобов'язань. Петро Олексійович надав посильну допомогу ОО, але борг поки що не повернули. У цій ситуації "Батьківщина" могла б підтримати Порошенка, однак довелося б погоджувати його кандидатуру з партнерами. При цьому жоден із трьох потенційних кандидатів у президенти, ні Кличко, ні Тягнибок, ні сам Яценюк, не хоче збільшення кількості претендентів на посаду очільника держави, не хоче перетворення "трійки" на "четвірку". І так тісно. У Київраді "Батьківщина" теоретично може втратити, передусім за рахунок імовірно високого результату "Свободи".
Тягнибоку з товаришами вибори Київрада не завадили б. Показові штурми мерії та Гостиного двору - очевидний передвиборний хід. Свій осередок у міському парламенті - хороша підмога. Але можливостей вплинути на ситуацію самостійно в "Свободи" немає. Як немає в неї і свого кандидата в мери.
Скасування столичних виборів усім трьом опозиційним силам вигідне як інформаційний привід для масових акцій у столиці, що мають увінчати її наразі не надто вражаючий проект "Вставай, Україно!" Вуличний протест опозиції на захист Києва запланований на початок квітня, трійця розраховувала, що на той час рішення КС про заборону вже буде оприлюднене. Але, за наявною інформацією, вердикт суддів планують явити народові лише під кінець травня, отож противникам режиму доведеться переглянути свої плани.
З іншого боку, те, що борці з режимом залишають Київ без "свого" мера, може ускладнити боротьбу з кандидатом від влади будь-якому претендентові від опозиції. Щоб зрозуміти, як багато залежить від позиції градоначальника, досить згадати Омельченка часів Майдану...
Найсумніше в цій історії те, що інтереси киян, їхнє право мати законну, легітимну, ними обрану владу, схоже, всіх учасників заплутаного процесу турбує найменше. Чи ми помиляємося?