Зовсім небагато часу залишається до набрання чинності змінами до Конституції України в частині правосуддя і новою редакцією Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Вже 30 вересня запрацюють наймасштабніші в історії незалежної України нормативні трансформації в частині судової реформи.
Створення Верховного суду з нуля - імовірно, найбільш революційне положення нового закону. В його основі - позитивний досвід формування нових інституцій (патрульної поліції, НАБУ, спеціалізованої антикорупційної прокуратури) на противагу безуспішному намаганню реанімувати і змусити працювати "по-новому" старі інституції. Найбільш показовий антиприклад -реформа місцевих прокуратур.
Новий Верховний суд створюється на конкурсних засадах. Брати участь у конкурсі можуть як чинні судді будь-якої інстанції, так і фахівці з-поза меж системи - адвокати і науковці. Результатом, за задумом, має стати найвищий суд абсолютно нової якості. Він повинен не тільки справедливо остаточно вирішувати справи, обмежуючи свавілля і виправляючи помилки судів нижчого рівня, а й формувати сталу судову практику, обов'язкову і зрозумілу для всіх.
Символічно змінюється й назва інституції - з "Верховний суд України" на просто "Верховний суд". Цим, напевно, встановлюється певна історична справедливість - визнається, що найвищий судовий орган не завжди працював на інтереси джерела державної влади - народу України. Проте відкритим залишається питання: в чиїх інтересах працюватиме єдина касаційна інстанція надалі - всього народу України чи окремих його представників?
Відповідь - неоднозначна. Наразі визначити наслідки імплементації закону "Про судоустрій і статус суддів" в новій редакції досить складно.
Шлях від виникнення ідеї і до втілення її в життя неминуче пролягає через етап виконання. А історія знає безліч випадків, коли навіть найкращі ідеї, втілені в законах, були спотворені до невпізнання через "особливості" їх реалізації.
Наразі головна небезпека реалізації судової реформи полягає не стільки у можливій відсутності бажаних результатів, скільки в неможливості виправити можливий провал найближчим часом. В реформі прокуратури, де зміни обмежилися невдалою спробою оновити керівництво місцевих прокуратур і "законом про Луценка", то тут іще зберігаються можливості для більш рішучих дій - як-от реорганізації або взагалі ліквідації Генеральної прокуратури.
Що ж до судової реформи, то тут, на жаль, "плану Б" не маємо. І в нормативному регулюванні, і в судовій системі. Ми вже змінили Конституцію і вже створюємо новий Верховний суд, а це найвища планка, яка може бути встановлена. У покері це називається all-in або "ва-банк" - ми поставили на карту все. Тому або виграємо, або залишимося ні з чим. Якщо реформа не досягне поставленої мети, шансу на ще одну спробу у нас може не бути ще багато років, а відтак - і верховенства права в Україні.
Основна причина занепокоєння полягає в тому, що виходячи з положень закону новий Верховний суд може виявитися нічим не кращим за старий, і ось чому.
Незрозуміла процедура відбору суддів
Ніхто не знає, як відбуватиметься конкурс. Відповідно - ним досить легко буде маніпулювати. Адже законом визначено лише формальні вимоги до кандидатів і етапи конкурсного відбору. Все інше - зміст конкурсу, порядок його проходження, методику оцінювання кандидатів - визначає Вища кваліфікаційна комісія суддів, орган, який складається в основному з суддів і який у процесі переатестації суддів не показав однозначної готовності змінювати судову систему.
Мало того, за оцінками експертів, значна частина ВККС готові дослухатися "порад" адміністрації президента, а з самої адміністрації, своєю чергою, подекуди надходять меседжі про готовність "сприяти" в процесі. В результаті є ризик отримати новий Верховний суд, який складатиметься з суддів, підконтрольних президентові.
Громадська рада доброчесності без жодних повноважень
Збалансувати політичні впливи й можливий протекціонізм стосовно недоброчесних суддів мала б Громадська рада доброчесності. Її створення передбачено новим законом як відповідь на вимогу неурядових організацій посилити громадський контроль за суддями і кандидатами на посаду судді.
Як основний робочий варіант обговорювалася ідея "права вето" громадськості на кар'єру судді. Тобто, якщо фахова громадськість, яка, на відміну від органів влади, має високий рівень довіри в суспільстві, засумнівається у доброчесності судді, цей суддя не повинен надалі обіймати посаду.
Натомість новоухвалений закон передбачає, що висновки новоствореної громадської ради матимуть для ВККС лише характер "інформації". Виходить, що фаховий суддівський орган, відповідальний за відбір суддів, може на них навіть не реагувати.
Вища рада правосуддя
Ще більше невизначеності щодо нового конституційного органу - Вищої ради правосуддя (ВРП), яка відповідно до перехідних положень Конституції є реінкарнацією Вищої ради юстиції в її нинішньому складі, з кількома додатковими членами з числа суддів. Вона безпосередньо вноситиме подання президентові щодо призначення суддів. Щодо цього органу нещодавно був презентований законопроект, підготовлений Радою з питань судової реформи, проте він уже містить чимало положень щонайменше суперечливих і більш того небезпечних.
Зокрема, для зайняття посади члена ВРП автори закону пропонують вимогу 10-річного суддівського стажу. Це означатиме, що жоден новий суддя не зможе стати членом Вищої ради правосуддя. І навіть у 2019 році, коли склад ВРП повинен оновитися повністю, більшість у конституційному органі будуть складати виключно представники старої системи.
Також залишаються надто широкі можливості для закритого засідання в дисциплінарній справі, закриття для оприлюднення окремих думок членів ВРП і вилучення положення щодо поширення на ВРП Закону "Про доступ до публічної інформації". Такі новели аж ніяк не сприяють підвищенню довіри до процесу.
"Ширка" з суддями Януковича
У 2014-му законом "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" було припинено повноваження голів судів, що були призначені за часів Януковича, й істотно обмежено термін перебування на посаді будь-якого голови суду - максимум дві каденції по одному року. Основна причина цього була досить простою: саме через голів судів здійснювався вплив на суддів з метою ухвалення конкретного рішення.
Але такими цінними кадрами, очевидно, чинна політична влада також не може собі дозволити розкидатися…
Законом авторства президента 2015 року "Про забезпечення права на справедливий суд" термін перебування голів судів на посадах збільшився до чотирьох років - дві каденції по два роки поспіль. І, нарешті, законом, який президент підписав 13 липня, тривалість каденції голови суду збільшилася до трьох років, що дає можливість головам суддів часів Януковича, через яких адміністрація президента чинила тиск, перебувати на посаді ще шість років.
Також, зважаючи на перехідні положення нового закону, досить складно буде позбутися суддів, призначених уперше на п'ять років за часів Януковича. Щодо них Верховна Рада ще має ухвалити рішення, але широко розрекламованого представниками політичної влади звільнення 1800 "суддів Януковича" нам точно годі очікувати.
Не виглядає дивним у цьому контексті і нещодавнє призначення президентом на посади 28 суддів, які проходили процедури добору ще за попередньої політичної влади, в попередньому складі Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Цікаво також, за яким критерієм здійснювався добір, адже серед 28 новопризначених володарів мантій чимало родичів суддів вищих і апеляційних судів.
З огляду на викладене можна сказати одне: президенту дедалі легше стає знайти спільну мову з суддями попереднього режиму. Допускати до прийняття рішень нових суддів він не поспішає.
Меседж
Ще одна важлива обставина, яка не додає оптимізму, - відсутність належної комунікації з боку влади. Одним з чинників успішності створення нової патрульної поліції була масштабна адвокаційна кампанія. Вона дала як учасникам конкурсу, так і суспільству загалом віру в правдивість цього процесу. Окрім того, це дало можливість залучити до участі в конкурсі достатньо кваліфіковані й мотивовані кадри.
З новим Верховним судом ситуація протилежна. Кандидатів не просто не заохочують подаватися на конкурс. Невизначеність і незрозумілість механізмів відбору, загальна недовіра до процесу (не кажучи вже про інформацію щодо списків, які хтось уже нібито формує чи навіть сформував) відлякують потенційних кандидатів
з бажаними цінностями і мотивацією.
Всі ці чинники в сукупності посилають досить чіткий негативний меседж і суддівському корпусу. Серед суддів уже давно панує зневіра і переконання, що цю систему вчергове намагається "приборкати" влада - тепер уже нова.
З огляду на все це, хотілося, нарешті, зрозуміти: ми формуємо новий Верховний суд України чи, замість нього, вчергове - Верховний суд президента України? Це, до речі, стосується й інших судів, зважаючи на збережені змінами до Конституції за президентом протягом найближчих двох років повноваження призначати і переводити суддів, а також створювати, ліквідовувати і реорганізовувати суди. Адже це дає можливість реорганізувати і "перезавантажити" будь-який суд на власний розсуд у період до наступних президентських виборів.
Звісно, це лише один зі сценаріїв розвитку подій - так би мовити, всі події вигадані. Персонажі, втім, цілком реальні, і попередній досвід підказує, що збіги аж ніяк не випадкові. Закласти в закон суперечливі положення і не скористатися ними в подальшому? Дуже складно повірити в щирість намірів президента, особливо після "реформи прокуратури" і намагань у неконституційний спосіб встановити контроль за вибором голів РДА.
З огляду на викладене вище, не полишає відчуття дежавю щодо "судової реформи" 2010 року. Конституцію тоді так і не змінили, але новий закон "Про судоустрій і статус суддів" також дістав загалом позитивну рекомендацію міжнародної спільноти, а новий відбір суддів відбувався за підтримки авторитетних міжнародних донорів.
Тоді також залишалися невеличкі "шпаринки", на які було не дуже й зручно звертати увагу з огляду на "загальний прогрес у законодавчому регулюванні в напрямку врахування європейських стандартів". До чого це призвело, ми добре пам'ятаємо.
Коли на табло Верховної Ради за результатами голосування за зміни до Конституції навпроти "ЗА" загорілася цифра 335, президент вигукнув: "Це перемога!" Але чию саме перемогу мав на увазі гарант Конституції: народу України чи свою особисту, - допоки невідомо.
Проте гра в судову реформу, за якою ми зараз спостерігаємо, не обов'язково має бути з нульовою сумою. Якщо внести відповідні точкові зміни до згаданих законів і законопроектів, гарантуючи прозорий і неупереджений відбір нових суддів, а також підзвітність та відповідальність судової системи, можна отримати дуже непоганий результат, від якого виграють всі: і президент як такий, що розпочав та впровадив судову реформу в Україні, і суспільство - як таке, що нарешті отримало справедливий суд.