Від редакції. Виступаючи на Київському безпековому форумі, президент Петро Порошенко заявив, що запропонує Верховній Раді припинити дію окремих положень Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією: "Наступним кроком буде внесення мною до Верховної Ради проекту закону про негайне одностороннє припинення дії окремих положень договору про дружбу, співробітництво та партнерство з Росією в частині, в якій дія цього договору несумісна з національними інтересами держави та реалізацією нашого права на самооборону". За словами глави держави, така можливість дається країні згідно з норм міжнародного права.
Ряд експертів поставили у ЗМІ під сумнів доцільність такого способу дії.
DT.UA звернулося до компетентних юристів-міжнародників МЗС України з проханням викласти своє бачення долі "великого договору" з РФ.
Тема дальшої долі українсько-російського "великого договору" викликає бурхливу дискусію щоразу, коли спливає під час публічних заходів. Не став винятком і Київський безпековий форум.
Розмови про те, що робити з Договором, обросли міфами та інсинуаціями, які варто розвіяти.
Перш за все, Договір, за своєю природою, є міжнародним договором, і тому дискусія щодо нього має базуватися на нормах і принципах міжнародного права. І Україна послідовно їх дотримується, незважаючи на відверте нехтування та порушення міжнародного права Росією.
Легенда міжнародного права Герш Лаутерпахт, про якого так добре написав ще один авторитетний професор міжнародного права, Філіп Сендс, у книжці "Східно-західна вулиця", активно використовував аналогії в поясненні природи міжнародного права. У своїй дисертації 1927 р. він пише, що "основоположна структура приватних контрактів і міжнародно-правових договорів по суті є однаковою". Пізніше, у 1937 р., викладаючи в Гаазі, він сказав ще краще: "[Міжнародні] договори - це контракти, які створені людьми, що діють як представники груп людей, які називаються Державами".
Цей відступ до історії науки міжнародного права важливий для того, щоб обрати найбільш коректний підхід до питання: як вчинити з Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією? Бо формальні положення права міжнародних договорів, які регулюють порядок укладання, застосування та розірвання міжнародно-правових договорів, допомагають у врегулюванні того, що, по суті, є важливим для тих, хто укладає договір.
Коли говоримо про Договір про дружбу, слід також згадати історію й контекст його укладання, розуміти, навіщо він був потрібен тоді, тепер, і навіщо він може стати нам у пригоді в майбутньому.
Варто усвідомити, що саме інтереси сторін, мова, яку вони використовували, і сформували текст цього Договору про дружбу. А зміст Україна і Росія вкладали в текст Договору трохи різний. Ще 1994 р. журналісти DT.UA писали, що "Кремль мав намір нав'язати українському президенту [Кучмі] свій варіант [Договору про дружбу]. Якщо Єльцин і Кравчук думали тільки про чергову декларацію, то тепер у договір хотіли включити статті, що підтверджують російські економічні і геополітичні претензії".
Відмінність підходів зберігалася постійно. Україна мала намір створити правові рамки відносин рівних і суверенних держав. Натомість Росія намагалася закріпити свій вплив на Україну.
Після кількох років в'язких і складних переговорів щодо кожного слова, сторонам вдалося узгодити певною мірою вихолощений, але цілісний текст. Останніми в переліку критичних для сторін питань стали питання про подвійне громадянство (яке, на щастя, виключили) та про недоторканність кордонів (яке, на щастя, таки включили). Але Росія не дуже поспішала підписувати текст, вимагаючи одночасного підписання Договору про дружбу та Договору щодо статусу Чорноморського флоту.
Росія ніколи не припиняла цинічного торгу й шантажу, зокрема і в такому "символічному" питанні як підписання Договору про дружбу. Хоча від самого початку було зрозуміло, що, як писало DT.UA в 1998 р., Договір про дружбу - це "форма, символ, практичному наповненню якого має слугувати ціла низка двосторонніх документів більш практичного характеру". Символічне значення "великого договору" важило більше, ніж його правова якість, хоча б і тому, що Договором про дружбу не передбачено механізму правового регулювання спорів щодо його застосування та тлумачення. Саме відсутність такого інструментарію - його велика вада, як і решти договорів між Україною та Росією.
Під час дебатів про ратифікацію у Держдумі Костянтин Затулін наголошував, що Договір про дружбу - це "обман века". Виявилося, що договір шкідливий та принизливий для Росії і шкодить її територіальним інтересам.
У відповідь із Києва лунало, що "Росія не надто підходить на роль жертви "ненаситного" українського експансіонізму. … Коли чуєш промови деяких російських політиків про те, як стогнуть в українському полоні Крим, Севастополь, Чорноморський флот, то мимоволі ловиш себе на думці: це вже колись було, так говорили ті, хто насправді готував захоплення чужих територій. … Ми вважаємо неприпустимим поетизувати імперську політику російського самодержавства по відношенню до України. … Для декого Крим уявляється надто спокусливою "нерухомістю", і саме прагнення володіння цим унікальним творінням природи часто стоїть за промовами про ображене національне самолюбство росіян". Це цитати зі статті Віктора Медведчука 1999 р. під промовистою назвою - "Україна і Росія: "делімітація" відносин". Тоді навіть такі політики усвідомлювали важливість встановлення рівноправних цивілізованих відносин між державами.
Договір про дружбу мав стати наріжним правовим каменем для побудови таких відносин. Кожне його слово, положення зв'язані в один цілісний сюжет. Договір заклав засади врегулювання багатьох питань двосторонніх відносин, зокрема виходячи з таких ключових принципів як повага до суверенітету і територіальної цілісності.
Він був важливий для подальшого розвитку договірно-правових відносин держав, які тоді помилково вважалися настільки вічно дружніми, що не передбачалася можливість навіть конфлікту між ними, а тим більше - війни.
Своєю варварською агресією Росія порушила кожне слово Договору, починаючи з преамбули і закінчуючи положеннями щодо врегулювання спорів. Тобто Договір був порушений у всій його цілісності.
Чи це означає, що його треба негайно розірвати? Ні, оскільки розірвання Договору про дружбу не усуне порушень і не припинить агресію Росії. І до того ж його розірвання може остаточно зняти Росію з будь-яких гальм. Недарма раніше російські комуністи, а нинішнього року - і Жириновський вимагають розірвання Договору про дружбу. Бо не хочуть бути навіть формально зв'язаними нормами, які вони так брутально порушують.
Правильний шлях - максимально використовувати договір для вирішення проблем між сторонами. Так само, як і у відносинах між людьми. Якщо угоду порушено, ви вимагаєте її виконання, проводите переговори, і коли нічого не виходить - ідете в суд.
На жаль, Договір про дружбу не передбачає ефективних механізмів врегулювання спорів. Стаття 4 Договору про дружбу говорить, що сторони докладають зусиль до того, аби врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами. Стаття 37 каже, що спори стосовно застосування Договору про дружбу підлягають урегулюванню шляхом консультацій та переговорів. І все - жодної правової процедури, жодних арбітражів чи міжнародних судів у Договорі про дружбу не згадано.
Відтак, упродовж чотирьох років Договір про дружбу ми використовували для захисту інтересів України у поєднанні з іншими інструментами міжнародного права. Незліченна кількість надісланих дипломатичних нот, проведених переговорів та консультацій мали на меті примусити Росію дотримуватися своїх зобов'язань і повернутися у правове поле. Дуже важливу роль відіграв Договір при формуванні правового спору щодо порушення норм морського права, а також для захисту інтересів України у справі щодо "боргу Януковича". Тепер, коли ці спори перебувають на стадії судового врегулювання й оскільки Росія не хоче добровільно виконувати свої зобов'язання, питання чинності Договору вже є другорядним. Навіть якщо він втратить чинність, то все одно застосовуватиметься до подій, які мали місце в період, коли він діяв.
Варто ще раз підкреслити: важливо не так вийти з договору, що не виконується іншою стороною, як припинити триваюче порушення або мінімізувати шкоду від цих порушень. Нашим завданням було й лишається відновити порушені права та притягнути Росію до відповідальності за міжнародні протиправні дії. Саме лише розірвання Договору не вирішило б цього завдання.
І взагалі - питання втрати чинності Договором про дружбу це не так питання минулих порушень, як питання майбутніх відносин. Навіть якщо Росія перестане його порушувати й відшкодує всі заподіяні збитки, навряд чи текст чинного Договору відображатиме наші потреби у змісті договірних відносин. Надто повчальними є уроки російської агресії, зухвалого порушення всіх базових норм міжнародного права, жорстокості та підлості у ставленні до українців.
Головний висновок по суті - ми не можемо бути зв'язаними Договором про дружбу на невизначене майбутнє. Нові реалії потребують нових договорів.
До того ж втрата чинності Договором про дружбу не вплине на врегульовані в інших договорах питання, зокрема щодо кордонів. З цього приводу багато інсинуацій, особливо - в російському інформпросторі.
У питаннях кордонів Договір про дружбу - лише один із елементів. Преамбула Договору про дружбу посилається на Договір між Українською РСР та РРФСР від 19 листопада 1990 р., в якому сторони визначили свої кордони і який пізніше був підтверджений Дагомиською угодою між Україною та Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин.
Пізніше положення Договору про дружбу щодо поваги до суверенітету і територіальної цілісності були згадані в преамбулі до Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 р. Жодне положення Договору про кордон не узалежнює його чинності від чинності Договору про дружбу.
Таким чином, договірне визначення кордону і практика взаємного визнання територіальної цілісності переводять питання на рівень естопелю, тобто принципу, за яким РФ втрачає можливість посилатися на якісь давно минулі факти для обґрунтування своїх вимог. Таким чином, втрата чинності Договором про дружбу не вплине на врегулювання державного кордону між Україною та РФ. Усі домисли про повернення до якихось давніх кордонів, приналежності Криму чи Тамані - безпідставні.
Лишається формальний бік втрати чинності Договором про дружбу. У дискусіях про це згадуються денонсація, припинення, зупинення, непролонгація.
У 2015 р. ряд народних депутатів подали законопроект №0005, який передбачає припинення дії окремих положень Договору про дружбу на основі статті 18 Закону України "Про міжнародні договори України" та статті 60 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів.
Можливість припинення договору - один із класичних інструментів реагування на порушення договору. Але нашою стратегією було повернення Росії у правове поле та відновлення порушених прав. Тому МЗС висловлювалося проти використання інструменту припинення Договору про дружбу.
Існує й питання по суті - чи можна припинити окремі положення міжнародного договору? Загальна відповідь - так, якщо ці окремі положення можна відділити від решти положень договору, котрі зберігатимуть чинність. Історія Договору про дружбу, наведена вище, свідчить, що це не набір автономних питань, а цілісний текст, у якому всі положення взаємопов'язані.
Крім того, Комісія з міжнародного права впродовж багатьох років працює над питанням впливу збройних конфліктів на договори. Ця робота дуже допомагає нам визначати позицію щодо договірних відносин із країною-агресором.
У цій роботі Комісія досягла широкого консенсусу в тому, що припинення договору внаслідок збройного конфлікту застосовується до всього договору. Як виняток, можна припинити тільки ті норми, які можна відокремити по суті та якщо вони не були критично важливими для надання державою згоди на обов'язковість договору в цілому, і, головне, якщо продовження виконання інших положень договору не буде несправедливим. На нашу думку, перелік статей Договору, які пропонується припинити законопроектом №0005, не відповідає цим критеріям. І це теж було зазначено в позиції МЗС 2015 р.
Особливо контроверсійним є те, що законопроект №0005 пропонує залишити чинними ті положення Договору про дружбу, котрі найбільш кричущо порушує РФ своєю агресією. Припиняти дію положення про співпрацю у сфері космосу, залишаючи в силі дію статті 3 Договору, яка говорить про незастосування сили або загрози силою, в умовах збройного конфлікту видається досить дивним.
І головне. До 30 вересня 2018 р. Україна має вирішити, чи продовжувати дію Договору про дружбу на наступні 10 років, відповідно до статті 40.
Якщо ми погодимося на продовження дії положень про незастосування сили, чи означає це, що ми згодні з незастосуванням сили, яке включає обстріли "Градами" житлових масивів Маріуполя? Якщо ми погодимося на продовження положення про непорушність кордонів - ми згодні з тим, що РФ перешкоджає контролювати сотні кілометрів кордону? Якщо ми згодні на продовження дії положення про повагу до територіальної цілісності - то згодні з окупацією Криму і Донбасу?
Не хочемо давати навіть гіпотетичних шансів ворогам України думати саме так.
Договір про дружбу свого часу виконав свою місію, але тепер він вичерпав себе в усіх можливих сенсах. Головне - він так і не примусив Росію змінити своє ставлення до нас. Натомість українці змогли за цей період усвідомити себе, вибороти свою незалежність. У цих обставинах договір, переговори щодо якого почалися ще 1992 р., втрачає політичний і символічний зміст.