Напевно, дивно - напередодні Дня Незалежності власної країни писати про досягнення країни чужої. Але дуже вже зачепило нещодавнє твердження президента Януковича про те, що досвід Грузії у проведенні реформ Україні не підходить (мовляв, «населення однієї тільки Донецької області більше, ніж усієї Грузії»). Слова нашого «давнього реформатора» зачепили особливо сильно, оскільки в цей час довелося бути саме в Грузії - уперше в житті і під сильним враженням від цієї країни.
Раніше нас переконували в тому, що Україні не підходять польські реформи, потім - прибалтійські. Тепер от грузинські… Добре, припустимо, що поляки й прибалти справді «були під Совєтами менше», що в них «інший менталітет», вони «завжди були частиною Європи» і що «їх за вуха тягне Захід».
Але ж грузини! Грузини ж вийшли з нами з однієї комуналки. Проте нам після розселення дісталися апартаменти значно просторіші й комфортабельніші, непогано обставлені, з електрикою й опаленням. А вони опинилися в не обтяженій вигодами кімнатці, в якій до того ж конфліктні члени сімейства досі намагаються розділити житлоплощу та ще й запросили сусіда-качка з дубинкою охороняти відвойовані 20% території. Та й імідж у грузинів навіть для постсовка був не вельми європейський. Вони самі з усмішкою згадують, як типового грузина ще десять років тому уявляли або злодієм у законі, або ж таким собі малоосвіченим неголеним чолов’ягою у традиційній кепці-«аеродромі», що торгує мандаринами і лимонами і їздить на «Волзі».
Наші сповнені стількох надій революції - Троянд і Помаранчева - відбулися майже одночасно. Але сьогодні грузини живуть у новій країні, не по краплі, а літрами вичавлюючи з себе совка, а ми чимдалі глибше грузнемо в минулому, яке нам намагаються видати за світле майбутнє. Це в них «руїну подолано». А в нас «стабільності досягнуто». Стабільності невгамовного апетиту сарани у владі й апатії, розчарування та пасивності (чи покірності?) населення.
Їм є чим пишатися у своїй країні. Розумієш, наскільки це важливо, коли усвідомлюєш, що своєї батьківщини часто соромишся. Ми звикли лаяти батьківщину на кожному перехресті як у себе вдома, так і за кордоном.
Новий аеропорт, проект якого розробили голландці з Unstudio (відомої своїми проектами брюссельського аеропорту та музею Mercedes Benz), стане прикладом «зеленої» архітектури: максимальне використання денного світла, на даху - панелі сонячних батарей, опалення - підземними гарячими джерелами.
Уже з кінця вересня Wizz Air розпочне прямі регулярні авіарейси на лінії Київ-Кутаїсі, можлива ціна квитка - 22 євро. Майже готовий до відкриття «Копітнарі» буде спроможний приймати літаки будь-якого типу та розрахований на малобюджетні авіакомпанії. Що, на думку В.Кобалії, по-перше, змусить підкоригувати свою цінову політику Тбіліський і Батумський аеропорти, а по-друге, можливість дешево літати приверне до Грузії більше туристів. А це дуже важливо й для самого Кутаїсі.
Будівництво міжнародного аеропорту - одна зі складових цієї перспективи для кутаїсців: створення нових робочих місць, пожвавлення ділової активності, адже місто має обслуговувати іноземців, які туди прибувають. Істотне збільшення кількості гостей у місті забезпечить і перенесення незабаром у Кутаїсі парламенту країни. У щойно відбудовану обитель, простору й прозору, як і більшість нових будівель грузинських держструктур, грузинські законодавці переїдуть після жовтневих парламентських виборів. Опозиція виступає проти цього рішення, звинувачуючи Саакашвілі в бажанні знизити політичну активність у Тбілісі та в країні. Площа перед нинішнім будинком парламенту - улюблене місце проведення мітингів. У Кутаїсі, побоюються опозиціонери, таких масових виступів, як у столиці, зібрати не вдасться. Але представники влади пояснюють своє рішення іншими резонами, зокрема реалізацією принципу децентралізації та кроком до розвитку регіонів. Децентралізацію, пояснює Саакашвілі, слід сприймати широко - як економічну, інституціональну й соціальну, так і ментальну. «Мета всього, що ми робимо, перетворити на центр не один район, а всю Грузію», - заявив президент у День незалежності Грузії, відкриваючи святкову сесію парламенту в іще недобудованій будівлі. Його прибічники пояснюють, що країна з такою чисельністю населення, як у Грузії, не має права розвивати тільки столицю чи створювати мегаполіси. Життєво важливо розбудовувати регіони. Перенесення парламенту в Кутаїсі, за задумом його ініціаторів, дасть поштовх до відкриття там офісів міжнародних організацій, готелів, сприятиме розвитку інфраструктури, що в сукупності забезпечить створення нових робочих місць.
Долаючи перешкоди
Говорячи про нинішні пріоритети грузинської влади, слід наголосити на особливій увазі, що приділяється енергетиці й, зокрема, будівництву гідроелектростанцій, яких за найближчі чотири роки заплановано побудувати аж 27 (із працевлаштуванням на них 13 тис. людей). Електроенергетика - для грузинів особлива тема. Дуже вже добре вони пам’ятають свою колишню залежність від настрою Росії, холодні вечори при свічках, але без романтики, буржуйки й зрубані дерева в містах…
«…А поїхали до телевишки, покажемо дорогим гостям наше місто», - раптом з ентузіазмом вигукує о дванадцятій годині ночі тбіліський експерт Давид Беріташвілі, коли пізню вечерю закінчено, і ми, якщо чесно, мріємо доповзти до ліжок після автобусного переїзду з Батумі в Тбілісі з відвідуванням Кутаїсі та Мцхети. Але покірно вантажимося в авто й за кілька хвилин - Тбілісі біля наших ніг. Утому - як рукою. Краса невимовна. Місто сяє, як на Різдво, створюючи відчуття свята щовечора. Тут розумієш, що «свято, яке завжди з тобою», це не обов’язково Париж, просто Гемінґвею не довелося побувати в сьогоднішньому Тбілісі. «А освітленням нашої телевишки опікувалися ті самі фахівці, що й паризької Ейфелевої вежі», - захлинаючись розповідає експерт і ведучий популярної телепрограми Михаїл Тавхелідзе (повернувся, до речі, в Грузію, пробувши у Швеції три роки й отримавши там посвідку на проживання). Вечірній Тбілісі - особлива гордість його мешканців, і хочеться вірити, що вони вже ніколи не дозволять занурити його в темряву…
В це важко повірити, але сьогодні Грузія будує нові електростанції не тому, що їй не вистачає електрики, а для збільшення її експорту. В цей час він здійснюється в Туреччину, Вірменію, Азербайджан, Сербію і… Росію. Причому ні під час «п’ятиденної війни», ні після, попри всі дії, спрямовані Росією проти неї, Грузія не припиняла подачу електроенергії російським споживачам. Такі от вони, ці грузини.
З експортом вина в них історія теж досить повчальна вийшла. Коли Росія в 2006 р. закрила свій ринок для грузинських сільгосптоварів, включно з вином, було тяжко. Але ніхто не стенав і не закликав терміново вступати в Митний союз, аби зберегти російський ринок. Уважно вивчили стандарти Євросоюзу, підвищили якість вина й переорієнтувалися на європейський ринок. Сьогодні туди йде більш як 20% грузинського «напою богів». (Тож у наших сироварів є вельми надихаючий приклад. Чи наслідують?)
«І що тепер каже наш спільний «друг» пан Онищенко?» - поцікавилися ми у Віри Кобалії. «Не знаю. Не цікавилася. Але ось вам один факт. Саме те вино, яке так критикував пан Онищенко, торік на міжнародному конкурсі в Гонконгу здобуло Гран-прі». Понад те, як ми довідалися згодом, представивши на професійний суд 37 видів вина та алкогольних напоїв, у Гонконгу Грузія зібрала багатий урожай нагород, заробивши, крім Гран-прі, ще дві золоті, одну срібну та тринадцять бронзових медалей. А в Ізраїлі на конкурсі Terravino 2011, на який було послано 39 видів алкогольної продукції, Грузія завоювала дев’ять золотих, сім срібних медалей і три спеціальні призи, посівши третє місце за кількістю нагород серед 30 країн. Ось так.
Виноробство й виноградарство, а також вирощування горіхів (Грузія входить до світової трійки найбільших експортерів фундука) - мабуть, найуспішніші сільськогосподарські галузі країни. Їхня продукція зорієнтована на розширення експорту. Але один з основних головних болів уряду - проблема продовольчої безпеки країни. Хоч як дивно, але перебуваючи в досить сприятливих кліматичних умовах, Грузія поки що не може забезпечити себе харчами. «Наше сільське господарство - велике гальмо для країни», - стверджує Михаїл Тавхелідзе. Проблема в тому, пояснює експерт, що 48% населення Грузії живе в сільській місцевості (у середньому по Європі цей показник значно нижчий). При цьому ця майже половина населення країни виробляє лише 8-10% ВВП Грузії. Однією з основних причин настільки низької ефективності в сільському господарстві називають дуже маленькі площі наділів, які належать селянам: у середньому одна сім’я володіє одним гектаром (у США, наприклад, це 64 га), а фермерських господарств у Грузії ще мізерно мало. Далеко не багатим селянам не по кишені ні сучасна сільгосптехніка, ні елітні сорти насіння, ні високоудійні породи корів. І наскільки Грузія сьогодні ще бідна, особливо чітко видно саме в сільській місцевості.
Друга причина неефективності - відсутність центрів зберігання сільськогосподарської продукції й недостатні потужності її переробки. І третя причина - незнання селянами передових сільгосптехнологій, працюють вони здебільшого як у давнину, як їхні діди й прадіди. «В них 20 років уже як виноградник не приносить урожаю, а вони все намагаються там щось вирощувати. Вчитися їм потрібно. Необхідно комп’ютеризувати села!», - гарячкує Давид Беріташвілі. Уряд думає і діє в тому самому ключі, включивши у свою програму розв’язання проблем у кожному селі не тільки з водою, електрикою та газом, а й з Інтернетом. У сільську місцевість направляються кілька сотень учителів інформатики, які повинні навчити селян користуватися комп’ютером. Відкриваються так звані центри обслуговування, в яких селяни матимуть можливість знайомитися із сучасними технологіями у своїй сфері. У середині липня стартувала нова держпрограма, яка охоплює спочатку 300 великих сіл, у кожному з яких з’являться комп’ютери та Інтернет, розпочнуться безкоштовні тренінги для селян.
Цього року італійська група Ferrero, за підтримки Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID), розпочала програму навчання та підготовки фахівців для вирощування фундука. Планується, що найновітніші технології в цій справі опанують 2200 виробників горіхів.
Уряд також запланував закупівлю двох тисяч тракторів, комбайнів та іншої техніки на допомогу селу, а також створення понад 500 сільгосппідприємств. Що ж до розв’язання проблеми зі зберіганням і збутом вирощених фруктів і овочів, то, як повідомив на початку цього місяця прем’єр В.Мерабішвілі, у Грузії створюється ТОВ «Державна компанія з експорту фруктів і овочів», яка має допомогти селянам експортувати свою продукцію. По всій країні буде відкрито пункти для збирання продукції, оснащені сучасним обладнанням із сортування, упаковки та зберігання. Понад те, за словами прем’єра, велике сховище для грузинських овочів і фруктів планується побудувати в Україні. Через цей термінал, за авторським задумом, здійснюватиметься експорт не тільки в Україну, а й на ринки інших країн Східної Європи.
(Далі буде)