Не можу сказати, що згасаюча кампанія була цікавою, але те, що виявилася повчальною, - точно. З одного боку, вона мала вигляд змагання капіталів, з другого - змагання в лінощах. Запеклу вирішальну сутичку добра зі злом (як це старанно, але не надто переконливо намагаються піднести опозиціонери) вона нагадувала найменше. Схоже, не одному мені.
«Із виборчих полів не чутно ні канонади політичних протистоянь, ні сурм запеклих атак. Кампанія більше нагадує маневрування колон у смердючому болоті громадського невір’я, які стомлено очікують кінця протистояння», - таким бачиться з менської далечини ця війна Юрієві Луценку. Дивна війна, їй-богу. Двадцять років пильних спостережень за політичними баталіями дають мені право на таку оцінку. Безрадісне дійство не надто скидається на бойові дії. Підмостки театру воєнних дій облюбували окупанти й колаборанти, мародери й дезертири, полонені й поранені, збиті льотчики й сліпі навідники. Немає героїв. Спостерігачі поки що не виявили їх по обидва боки лінії фронту. Можливо, вони до певного часу приховані камуфляжними лаштунками? Відважні партизани вичікують у лісах, підступні підпільники затаїлися в затишних явочних квартирах.
Один мій колега, який довго намагався сформулювати, чому саме йому не подобається нинішня кампанія, нарешті вичавив із себе: «Якась вона неемоційна. І невитончена…»
Отож, яка тут, до біса, витонченість. Сумнівна якість передвиборної реклами з лишком компенсується її надміром. Емоційність розрахована на комп’ютерах і відрепетирувана на тренуваннях. Нічого зайвого, нічого особистого. Живих людей, життєдайні сили й жвавість розуму замінили промовляючі голограми, проплачені телепрограми й плакатні анаграми. Серця людей (найбільш чутливі детектори реальних політичних настроїв) не вловлюють шаленства, яке звичайно випромінюють учасники справді безкомпромісних сутичок. Ті, кого обирають, не заводять, ті, хто обирає, не заводяться. Побутовий прагматизм, зважаючи на все, виявиться вирішальним чинником при визначенні гідних мандата мажоритарників. Інерція або інтуїція в більшості випадків виступлять вершителями доль політичних сил.
Такі вибори важко назвати усвідомленим вибором у звичному, загальнолюдському розумінні цього слова. При цьому для багатьох учасників ця кампанія насправді мала виснажливий характер. Енергію, почуття, емоції безжалісно відбирали внутрішні конфлікти й підкилимні інтриги. Здобувачі депутатського звання запекло боролися за прохідні місця у виборчих списках, за право балотуватися в «підгодованому» окрузі, за максимальну кількість «своїх людей» у виборчкомах, за спонсорів, VIP-агітаторів і «дах». Сил і часу на боротьбу за виборця не залишилося.
Влада активно використовувала адміністративний ресурс як таран, УДАР і «Батьківщина» - розкручені бренди як милицю. У переважній більшості одномандатних округів високий рейтинг гарантували:
- щасливе володіння спільної фотографії з Кличком;
- вдале використання неонової вивіски «Єдиний кандидат від об’єднаної опозиції»;
- старанний засів виборчого поля гречкою й «зеленню» під пильним наглядом «агрономів» із місцевих органів влади й самоврядування.
Часом сам факт причетності до УДАРу й «Батьківщини» чудесним чином перетворював безнадійного аутсайдера на грізного фаворита. Як пожартував один запеклий технолог, у деяких округах опозиція могла собі дозволити висунути кандидатом телеграфний стовп, і він відразу перетворювався на стовп демократії. Ні, напевно, непогано, що певна частина виборців відчуває таку беззастережну повагу до борців із режимом. Але було б зовсім непогано, якби опозиція ставилася до своїх прихильників так само шанобливо. І відповідала на підвищений попит адекватною пропозицією.
Було б нечесним казати про всіх претендентів на депутатство як про групу випадкових, безідейних персонажів, безсловесних і найчастіше безглуздих виконавців чужої волі. Проте в армії кандидатів сформувався недозволено великий загін дуже близьких, дуже лояльних, дуже «потрібних», дуже багатих, але не дуже готових до тієї роботи, яку зобов’язані сумлінно виконувати члени головного представницького та найвищого законодавчого органу держави. Можна й навіть потрібно дорікати багатьом виборцям за надто споживацьке ставлення до виборів і багатьом медіа за надто меркантильне ставлення до їхнього висвітлення. Але цей докір видаватиметься справедливим лише тоді, коли ми віддамо належне й суб’єктам виборчого процесу.
У своєму недавньому зверненні до парламентів і лідерів демократичних держав Юлія Тимошенко вже назвала ці вибори сфальсифікованими. Дехто вважає, що знаменита ув’язнена трохи поквапилася. Якщо оцінювати фальсифікацію виключно як майбутнє (на жаль, практично неминуче) масштабне шахрайство в день голосування, то цей докір почасти справедливий. Але якщо розуміти під фальсифікацією весь комплекс дій, спрямованих на фактичне вбивство конкуренції особистостей, змагальності ідей, рівноправності учасників, то слід визнати правоту лідера «Батьківщини».
Вибори, які ще не завершилися, вже можна назвати нечесними. У цьому винні цинізм і мракобісся влади. У тому винні легкодумство і відсталість опозиції. У тому винні інертність та споживацтво суспільства.
Не знаю, як склалася б доля кампанії, якби Тимошенко і Луценко були на волі. Але їх відсутність відчувалася. Виявився очевидний дефіцит куражу і запалу, імпровізації і дотепності, запеклості і напору. Усього того, що надає політичному заходу смак справжньої боротьби. Хоровод лакованих гасел, заучених фраз і нудних облич не мобілізовував виборця, а швидше, збільшував його розгубленість. Наполегливих кандидатів пригладжували, креативних відтісняли, від ідейних сахалися. Інтригани узяли гору над інтелектуалами, ілюзіоністи над ідеалістами, технологи над трибунами. Якщо раніше виборчі програми ніхто особливо не читав, нині їх ніхто особливо не писав. Навіщо битися, коли можна домовитися; навіщо говорити, коли за тебе зможуть написати чи проспівати; навіщо взагалі щось робити, коли можна заплатити? Все сказане стосується як влади, так і опозиції.
У рейтингу порушень виборчих правил, складеному мережею «Опора», підкуп виборців посідає почесне друге місце після застосування адмінресурсу. Але й «опорники», і представники Комітету виборців України, і багато інших спостерігачів дружно називають перетворення волевиявлення на товар наймасштабнішим лихом цих виборів. Проблема не нова, але дотепер вона не мала настільки масового й настільки безсоромного характеру. Ще зовсім недавно підношення виборцям супроводжувалися якщо не природною ніяковістю, то принаймні ритуальним озиранням по боках. Нині роздають практично всі, і практично всі беруть.
Перелік запропонованих товарів і послуг надзвичайно широкий. Енергійні й жалісливі кандидати несподівано згадують про одвічні проблеми лікарень, шкіл, інтернатів, дитячих будинків. З їхньої ініціативи асфальтують дороги й латають дахи, укручують лампочки й фарбують стіни в під’їздах, ремонтують спортивні майданчики й зводять дитячі. Найчастіше - за бюджетний рахунок. За наші гроші в стахановські строки наспіх робиться те, що мало виконуватися щодня і сумлінно. І нам же це підносить як благодіяння. А у ролі «благодійників» зазвичай виступають ті, хто з огляду на обіймані пости мав опікуватися належним виконанням своїх обов’язків державними інститутами й комунальними службами. Але, звісно, не робив цього раніше й не планує робити надалі. Для них простіше і дешевше раз на кілька років обміняти лояльність обивателя на продукти і ліки, канцтовари і будматеріали, добрива і насіння, спортивний реманент і кухонне начиння, велосипеди й інвалідні візки. Один із найходовіших подарунків - «швидкі допомоги». Тимошенко таке «спонсорство» дорого коштувало. Але численних дарувальників її сумний досвід не зупиняє.
Згідно зі звітами «Опори» і КВУ, а також публічними заявами самих здобувачів, «швидкі» роздають усі, кому не лінь. Влада, «незалежні» кандидати та ті, хто претендує на звання борців із режимом. За інформацією «Опори», Фастівська міськлікарня відмовилася від «швидкої», яку фонд «Разом у майбутнє» (пов’язаний з висуванцем УДАРу Русланом Сольваром) намірився подарувати місцевій громаді. Представники кандидата оперативно зібрали підписи громадян з вимогою прийняти дарунок, і медики здалися. Отже, місце креативу в цій кампанії все-таки є. Що підтвердив «регіонал» із Дніпропетровська Іван Ступак. Після ремонту в багатоповерхівці ліфти будинку прикрасили дзеркалами з написом «Ступак - вектор розвитку». Ще одним хітом нинішнього сезону слід назвати масову роздачу шкільних автобусів. Звичайно в ролі дарувальників виступають кандидати від влади, яких патронують місцеві князьки. Цікаво, але за даними спостерігачів найчастіше саме на шкільних автобусах на акції провладних претендентів звозять «масовку», зокрема держслужбовців і співробітників усіляких комунальних підприємств.
Та головною рушійною силою виборчого процесу залишаються фінанси. Грошова маса здатна різко підвищити політичну вагу.
Прямий грошовий підкуп поки що фіксується спостерігачами не надто часто. Але обізнані громадяни не забувають про дві обставини. По-перше, роздача купюр, на відміну від роздачі «швидких» і продпайків, відбувається дещо інтимніше. По-друге, головне вкидання грошових знаків у маси станеться в останню добу. Хоча, як зазначає КВУ, у вересні, на відміну від літніх місяців, грошовий підкуп відчутно зріс. Віримо, що «благодійники» врахують сумний досвід свого колеги Сергія Буряка. Згідно з даними Комітету виборців, у Славуті (Хмельницька область) мала відбутися зустріч цього кандидата з виборцями. З якихось причин п.Буряк на захід не з’явився, але, як значиться у звіті КВУ, «у руках учасників зустрічі опинилися заклеєні конверти з 500 грн. усередині. Поспіхом розірвавши краї конвертів, виборці зіпсували гроші, оскільки купюри були розміщені в розгорнутому вигляді по правому краю конвертів».
Глава КВУ Олександр Черненко визнає: «Зараз, особливо в Києві, на тому самому окрузі розносять гроші від кількох кандидатів, і виборці вже заплуталися, у кого вони взяли і за кого повинні голосувати». Ця плутанина - мабуть, єдина опора демократії…
«Опора» зафіксувала 126 фактів різнорідного підкупу виборців. Але найпопулярнішим порушенням стало використання адмінресурсу - 179 випадків. Зрозуміло, цифри ці досить умовні, слід зробити поправку на обмежені можливості конкретної громадської організації, яка до того ж говорить тільки про ті зловживання, які може довести. Про справжні масштаби можна тільки здогадуватися. У кожному окрузі щодня щось роздають.
Як ми вже говорили, найчастіше, за наш же рахунок. Адмінресурс - головний козир влади. Використання державних програм і бюджетних коштів з агітаційною метою - найпоширеніший і найбільш блюзнірський його прояв. Користуються таким благом переважно (якщо не сказати, виключно) кандидати від влади. Користуються, не соромлячись. Губернатори і мери безкарно агітують за ставлеників Банкової, міліція їх охороняє, держслужбовці активно залучаються до передвиборних заходів «вибраних», але ще не обраних.
Ще одна сфера, у якій влада має солідну фору - виборчкоми. Сумнівна система жеребкування залишила представників цілого ряду партій поза комісіями. Шахрайська процедура самого жеребкування заслуговує на окрему увагу. Про різні маніпуляції фальсифікаторів ми неодноразово писали, але нагадаємо про найбільш безсовісну деталь. Під час проведення жеребкувань у дільничних виборчих комісіях без зайвих сумнівів використовувалися різні за формою конверти, що дозволяло без зусиль вийняти «потрібний». Іноді, як стверджують спостерігачі з КВУ, у барабан опускали два різні стоси конвертів, барабан не крутили, а конверти виймали тільки з одного стосу.
Масово використовувався також інший вид шахрайства. Тих самих кандидатів подавали різні «технічні» суб’єкти, що дозволяло владі згодом регулярно заповнювати створювані вакансії своїми людьми.
Широке поле для зловживань створювала недосконалість профільного закону. Влада охоче користувалася послугами так званих технічних партій. Красномовні цифри: партія «Братство» висунула 1 кандидата в депутати, «Союз анархістів» - 2, партія «Русь единая» - 3. Настільки «активна» участь у процесі не завадила цим об’єднанням ввести своїх представників, відповідно, у 225, 220 і 225 окружкоми (усі дані - із сайта ЦВК). Далі - ще цікавіше. Ці три партії, а також «Русское единство», «Русский блок» і «Єдина Родина» разом провели 1349 замін членів ОВК, що відповідає 68,4% від загальної кількості всіх замін (дані моніторингової групи «Цифра». Здогадайтеся з трьох разів, кого реально представляють у комісіях заведені цими партіями представники.
Ще одна надійна опора влади - суди. Факт підкупу може бути доведений тільки цією інстанцією, і суди в діях влади дружно його не виявляють. Спроби опозиційних кандидатів оскаржити незаконний демонтаж бордів (подекуди у присутності співробітників правоохоронних органів), а також відмова місцевої влади у розміщенні агітаційних матеріалів і проведенні зустрічей з виборцями розуміння в судах не зустрічають.
«Опора» зафіксувала 12 випадків використання силового ресурсу, зокрема вісім випадків прямого втручання співробітників МВС і СБУ. Кандидати, з якими довелося спілкуватися, стверджують, що реальна статистика набагато страшніша. Але вголос про своє спілкування з правоохоронцями готові говорити одиниці. Найчастіше, розмови вібуваються віч-на-віч і нерідко призводять до добровільної відмови кандидата від подальшої боротьби.
І ще одна цифра. Згідно з результатами тижневого моніторингу ЗМІ, проведеного асоціацією «Спільний простір» і комітетом «Рівність можливостей» з 8 по 14 жовтня, на загальнонаціональному телебаченні найактивніше була представлена Партія регіонів - 43,3% від загальної кількості всієї політичної інформації.
Небідненько й нечистенько - мабуть, найточніша характеристика цих виборів. Але у влади усе явно грошовитіше і брудніше.
Не знаю, хто прийде до фінішу кампанії першим, і з яким результатом. Але те, що обман і байдужість уже перемогли, очевидно. Питання лише в тому, чи надовго.
І ще одне запитання: а чого, власне, чекають лідери західних країн, дипломатично уникаючи оцінок нашої парламентської кампанії і пропонуючи дочекатися її завершення. Що хочуть побачити тисячі спостерігачів? Демонстративне пожирання «помаранчевих кроликів» «біло-блакитними крокодилами» на виборчих дільницях? Публічне знищення мішків із бюлетенями? Що?
Усе вже сталося.