На тлі українського православ'я, чия "розділеність", здається, перетворилася з проблеми на своєрідний бренд, греко-католики досі напрочуд непохитно зберігають єдність. Попри те, що в церкви, яка виходить із катакомб, завжди багато внутрішніх проблем і протиріч. Тепер же, коли основну роботу з поновлення церкви в правах завершено, цій цілісності загрожує непросте випробування. Ще кілька років тому в це важко було повірити - але факт доконується на очах: "підгорецькі отці", які здавалися однією з безлічі "сект-одноденок", от-от офіційно отримають статус Української правовірної греко-католицької церкви (УП ГКЦ), тобто стануть "альтернативною" греко-католицькою церквою в Україні. Попри свою одіозність і схильність до скандалів. Попри тавтологію в назві. Попри фарсові анафеми, обвинувачення й манеру поведінки. Попри - або, можливо, саме завдяки цьому. Є всі підстави припускати, що багаторічні спроби завадити офіційній реєстрації цієї церкви з боку державних органів у справах релігій невдовзі зійдуть нанівець. По-перше, навіть в українських чиновників іноді закінчуються відмовки. А по-друге, "підгорецьким отцям" є що запропонувати нинішній українській владі.
Цікаво, що з усього депутатського корпусу попереднього скликання в "заступники" священноначаліє УП ГКЦ вибрало саме одіозного "захисника від українського" В.Колесніченка. Саме йому "отці" висловили свою образу, поділилися спостереженнями й виступили з пропозицією. В короткому, але місткому листі багато цікавого: оцінка діяльності чиновників Міністерства культури та Львівської ОДА, а також "масонів", преси й, звісно, священноначалія УГКЦ. Діяльність ця, як легко здогадатися, спрямована на боротьбу проти УП ГКЦ й одночасно й невід'ємно - із чинною владою. З чого легко зробити висновок, хто насправді в цьому "проблемному" для влади регіоні істинний союзник влади або принаймні готовий ним стати в обмін на невеличку послугу. Зазначена послуга, втім, - в інтересах влади, про що цілком недвозначно повідомляє в листі депутатові владика УП ГКЦ Маркіян Гитюк: "Православну церкву Міністерство культури з політичних мотивів ділить і реєструє 5 православних церков, а для Греко-Католицької Церкви УГКЦ штучно втримує монополію, щоб вона могла й політично маніпулювати громадськістю".
Подібного змісту лист було направлено від імені "громадських організацій із Західної України" прем'єр-міністрові Азарову. Тут автори акцентують увагу влади на антиурядовій діяльності священноначалія УГКЦ (згадуються імена кардинала Любомира Гузара та архієпископа Львівського Ігоря Возняка) і їхніх світських союзників, які поєднують боротьбу з УП ГКЦ із підтримкою Юлії Тимошенко. Прем'єр-міністра попереджають, що в разі негативних рішень щодо УП ГКЦ "...на Львівщині дійде до антиурядового політичного путчу. Якщо підтримаєте законну реєстрацію УП ГКЦ, то монополію антиурядових сил УГКЦ на Західній Україні буде зламано".
Можна сказати, нічого оригінального "підгорецькі отці" владі не пропонують. Політизація церковного питання, пошук союзників і готовність "узгоджувати інтереси" - все це ми спостерігаємо в державно-церковних відносинах всі двадцять із гаком років існування нашої країни. Хіба що "отці" трохи спізнилися: така риторика в спілкуванні церкви і влади вже кілька років як вийшла з моди. Не кажучи вже про жанр політичного доносу.
Втім, усе це, включаючи пропозицію "православного сценарію" для УГКЦ, не вписується в імідж, який старанно, скандал за скандалом, створювали собі "підгорецькі отці", - імідж борців за безкомпромісність і чистоту рук і душ священнослужителів.
Повторюся: ще недавно така "альтернатива" УГКЦ видавалася просто смішною. Занадто багато чого в образі "догналівців" не вкладається в рамки здорового глузду. Починаючи з їхнього картинного фанатизму, вираженого в "анафемах для всіх", включаючи московського патріарха і закінчуючи порушенням візового режиму "патріархом" Догналом.
Пропозиція "православного сценарію" для УГКЦ, навіть на тлі вже зужитого поділу українського православ'я, теж видається відвертим шаржем. Історія поділу української православної церкви не позбавлена драматизму й "проклятих питань". Її вектори пролягли між двома найсильнішими патріархатами та "національним центром", причому в усього цього історія в кілька століть. Тоді як прихильники Догнала протиставляють Риму і Києву якийсь нікому досі не відомий "Всесвітній католицький патріархат", на чолі якого стоїть той-таки "патріарх Ілія Догнал".
Та сміятися хочеться чимдалі менше - останнім часом занадто багато чого в нашому житті йде врозріз зі здоровим глуздом, щоб скидати з рахунків навіть, на перший погляд, найнеймовірніші сценарії. А "група Догнала", поза сумнівом, з тих зірок, чиє сяйво комусь потрібне. "Православний сценарій для УГКЦ" - непогана заявка. На тлі легко експлуатованих протиріч у православній церкві УГКЦ виглядає вельми монолітною та неприступною навіть для тих, хто знає про її внутрішні протиріччя: їхнього заряду бракує на те, щоб повноцінно "розділяти й панувати".
І тут "підгорецьких отців", за всієї їхньої маргінальності, не варто недооцінювати, бо їхня ідеологія припадає саме на розлом, який справді існує в будь-якій церкві, і УГКЦ не виняток. Розлом між консервативним і раціональним, бажаним і дійсним, між духом і буквою. Свій "капітал" догналівці сколотили на "оприявненні виразок" на тілі церкви. На тлі загального - і часто марного - намагання церковників "тримати обличчя" "гласність" а-ля догналівці мала успіх і в ЗМІ, і в шановної публіки.
Що важливіше, вона мала успіх і в церковному середовищі. Показова безкомпромісність у всьому - від тлумачень догмату до вимоги кристальної чесності від священноначалія - стала чимось на кшталт фірмового знака "підгорецьких отців". Вони просто не могли не викликати симпатій у консервативно й пасивно налаштованих вірних, котрі очікують, що "церковне життя" їм налагодить священик, а в ученні церкви (як і в самому житті) надають перевагу простим рецептам і "букві закону" перед складними концепціями духу любові. Для такої пастви не треба винаходити велосипед - досить створити вітчизняний аналог єпископа Діомида. Різниця тільки в мірі щирості, якої в єпископа Чукотського було все-таки значно більше.
Відверта одіозність виступів і взагалі поведінки догналівців змушує замислитися над тим, що група ця щосили намагається залишитися маргінальною. Тобто її основна мета - розхитувати човен. Мінімум човен УГКЦ, а по можливості й увесь "корабель Святого Петра". Нестабільність в УГКЦ вигідна багатьом, а тому "підгорецькі отці" можуть розраховувати на союзників. І вони аж ніяк не кривлять душею, коли дають зрозуміти своїм потенційним союзникам, що реєстрація їхньої церкви - питання політичне.
Тому недавнє "спливання" у ЗМІ інформації про те, що в Міністерстві культури зріє план реєстрації УП ГКЦ, хоч і виглядало трохи сміховинно на тлі рішення про виселення з країни її лідера, однак має під собою вагомі підстави. Такий собі "план Б" просто не міг не існувати під спудом Держкомрелігій і його спадкоємців. Він не "зріє", а, скоріше, заготовлений уже давно. Як фраза "стратити не можна помилувати" - він чекає тільки одного знака, щоб бути або пущеним у хід, або похованим під сукном. Для тих, хто вибудовує державно-церковні відносини, ідея підточити духовний вплив незручної, занадто впевненої в собі УГКЦ в "її" регіоні навряд чи вирізняється новизною. І вона видається особливо привабливою, коли на іншій шальці терезів лежить не справжня масова церковна громада на чолі з авторитетним владикою - як це сталося із двома основними православними конфесіями України, з якими навіть в умовах поділу виявилося не так-то легко порозумітися, - а "потішна" група, яка навряд чи наверне до себе маси вірних та увагу світової громадськості, тобто утримати її в режимі ручного управління буде набагато простіше.
А отже, попри тяганину й опір (справжній чи вигаданий) різних органів влади, УП ГКЦ має непогані шанси на офіційну реєстрацію. Закиди щодо "неоригінальності" назви, яка "може ввести в оману", виглядають ефемерно - в українському православ'ї теж, знаєте, жодної оригінальності в абревіатурах. До речі, ще один збіг із "православним сценарієм". Утім, "збіг" - не надто вдале слово. Які вже тут збіги...