Українці протистоять російській агресії не тільки в Авдіївці, під Широкиним чи в Мінську.
Минулого тижня Київ розпочав свій бій у суді. У Гаазі українці й росіяни зійшлися біля бар'єра в Міжнародному суді ООН, де Україна обвинувачує Росію в порушенні Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму і Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
Київ інкримінує Російській Федерації підтримку з 2014 року терористичної діяльності в нашій країні, зокрема підготовку й фінансування бойовиків, а також постачання важкого озброєння. Такі дії РФ призвели до низки терористичних актів: було збито літак малайзійських авіаліній, що виконував рейс MH17, обстріляно автобус поблизу Волновахи, житлові райони Маріуполя, Краматорська й Авдіївки та ін.
Що стосується Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, то Київ обвинувачує Росію в тому, що в окупованому Криму вона провадить політику русифікації та систематично дискримінує кримських татар і українців.
Мета України в МС ООН - домогтися не тільки визнання вини Росії у порушенні Конвенцій і фінансової компенсації, припинення підтримки бойовиків і недопущення переслідування українців і кримських татар. Через суд українська сторона хоче змусити Москву дорого заплатити - політично й фінансово - за окупацію української території і розв'язування війни.
Особливо зазначимо, що в поданому Києвом позові до МС ООН не ставиться питання ні про окупацію Криму Росією, ні про російську агресію в Україні, хоча судова справа й стосується наслідків дій російської держави. Міжнародний суд справедливості в цьому випадку не має повноважень розглядати ці питання. Тому-то в позовній заяві й не було заклику назвати Росію агресором, не ставилося питання про законність анексії Криму.
Це, власне, й стало приводом до того, що поданий позов викликав у частини політиків і юристів, м'яко кажучи, критику: "Позов України дивний у своїй наївності й невигадливості". Але чи виправдані ці безсторонні оцінки роботи української делегації та її юридичних партнерів з Covington & Burling? На наш погляд, ні.
Україна свого часу пропонувала Росії розглянути в рамках МС ООН, наприклад, питання правомірності приєднання Криму до Російської Федерації. У Москві чомусь відмовилися, хоча й запевняють на всіх світових майданчиках, що з Кримом усе відбулося законно. Крім того, ні Україна, ні Росія не приєдналися до Римського статуту і тому не є учасниками Міжнародного кримінального суду.
Україна може обстоювати свої права лише щодо окремих міжнародних договорів, де і Київ, і Москва визнали юрисдикцію Міжнародного суду ООН. Таких тільки три - Конвенція ООН з морського права, Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму і Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Порушення цих договорів - лише сегменти російської агресії проти України. Але вибір у юристів невеликий.
При цьому в Києві побоюються, що, як і у випадку з Грузією, яка звернувся з позовом проти Росії в рамках Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, нашій країні можуть відмовити на формальних підставах. Нагадаємо, що 2011 року МС ООН ухвалив рішення тільки на тій підставі, що грузини не повною мірою дотрималися всієї необхідної досудової процедури і доклали недостатньо зусиль для того, щоб вирішити спір мирним шляхом.
У Гаазі все висить на волосинці. Тому якщо Київ у Міжнародному суді ООН у рамках Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму і Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації вимагатиме ще й визнання Росії агресором чи вирішення статусу Криму, то є велика ймовірність, що суд іще на етапі визначення своєї юрисдикції відмовить Україні. У результаті ми, українці, можемо отримати лише ще один ляпас від росіян і прочитати порцію гнівно-збентеженого обурення в українському сегменті Facebook: "Ну як же так…"
Утім, до розгляду МС ООН питання своєї юрисдикції і справи по суті ще далеко. У Гаазі відбулися всього лише слухання, на яких українська сторона клопоталася про запровадження тимчасових заходів. Правила Міжнародного суду справедливості дозволяють таке, бо розгляд справи може затягтися на роки, а такі заходи в ідеалі повинні не тільки запобігти погіршенню ситуації, а й поліпшити її.
Клопотання про застосування тимчасових заходів є попереднім питанням для Міжнародного суду ООН. Незалежно від його вирішення, розгляд справи продовжать Як очікується, після ухвалення рішення МС ООН установить графік розгляду справи по суті. Якщо РФ висуне свої заперечення проти юрисдикції Міжнародного суду справедливості, очікується проведення судом слухань щодо цих заперечень до початку розгляду справи по суті. При цьому не виключено, що МС ООН може прийняти до розгляду питання про расову дискримінацію й відмовити Україні щодо Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Хронологічно весь процес може мати такий вигляд. Своє рішення щодо тимчасових заходів МС ООН оголосить через місяць-два. Наступний етап - юрисдикція: суд вирішуватиме, чи є в нього право розглядати цей спір між Україною і Росією. Документи почнуть подавати через десять місяців, після чого будуть усні слухання, які протривають років зо два. Далі суд перейде до розгляду справи по суті.
Тимчасові заходи, про які говорить Київ, такі. Україна просить суд зобов'язати РФ утримуватися від будь-яких дій, які можуть звузити або розширити предмет спору; здійснювати належний контроль над російсько-українським кордоном з метою припинити поставки зброї; припинити й запобігати постачанню грошима або зброєю груп, які здійснюють терористичні атаки; вжити всіх можливих заходів для впливу на групи, які вона підтримує, з метою запобігти здійсненню ними терористичних атак проти цивільного населення; утримуватися від будь-яких заходів расової або етнічної дискримінації в Криму; дозволити діяльність Меджлісу кримськотатарського народу; припинити насильницькі викрадення представників кримськотатарського народу; припинити обмеження освіти українською мовою.
Але навіть якщо суд задовольнить прохання України про застосування тимчасових заходів, усе ж таки малоймовірно, що надії Києва збудуться і вдасться захистити жителів Криму, а також зупинити поставки російської зброї в Донбас. Багато юристів згодні з відомим фахівцем у галузі міжнародного права Володимиром Василенком, який сумнівається в тому, що в разі задоволення українського клопотання (а це рішення матиме характер міжнародного зобов'язання) Росія виконає вердикт суду. І Кремль не зупинять ні політичні, ні правові наслідки такого його рішення.
Навіщо ж тоді Києву порушувати питання про тимчасові заходи? Та й навіщо, власне, взагалі звертатися до суду, якщо є велика ймовірність того, що Росія не виконуватиме рішення МС ООН? Причин кілька.
Ми повинні йти до МС ООН незалежно від його рішення хоча б для того, щоб показати: українці обстоюватимуть свої права через суд. Відмова від звернення до суду була б сигналом для міжнародного співтовариства, що Київ змирився з анексією і окупацією української території. Ну, а якщо суд ухвалить рішення на нашу користь, слід домагатися від Російської Федерації його виконання. Зокрема й через арешт майна російської держави за кордоном.
При цьому юрист Global Rights Compliance Катерина Бусол у своїй статті в LB.ua звертає увагу на резонансну справу "Нікарагуа проти США": "В 1986 році МС ООН визнав США винними у підтримці озброєних груп у Нікарагуа і присудив виплатити компенсацію. Обурені США вийшли з процесу і блокували відповідні резолюції в РБ ООН. Хтось може розцінювати такий результат як "зраду". Але більшість юристів вважають його мало не першою маленькою "перемогою" над великою державою".
Крім того, у разі, якщо буде ухвалено рішення про запровадження тимчасових заходів, це не тільки зміцнить українську позицію на всіх міжнародних переговорах, а й посилить позиції прихильників продовження політики санкцій проти Росії.
Адже щоразу, коли ЄС починає обговорювати продовження обмежувальних заходів проти РФ іще на півроку, українське суспільство непокоїться: у Європейському Союзі сильне проросійське лобі, і завжди є загроза, що санкції можуть або пом'якшити, або скасувати. Факт ухвалення судом рішення на користь України значно посилить аргументацію Києва в діалозі про санкції з іншими столицями.
Сила України - у фактах. Незаперечних, переконливих, надійних. Саме факти протистоять брехні й маніпуляціям. Але в Києві повинні усвідомити, що такі суди, як МС ООН, виграють не окремі особистості, нехай навіть досвідчені юристи, а система, коли всі елементи державного механізму працюють на один результат.
Чи переконають суддів МС ООН аргументовані виступи представників української сторони - заступника міністра іноземних справ Олени Зеркаль, професора Єльської школи права Гарольда Коха, а також адвокатів юридичної фірми Covington & Burling? Чи в МС ООН дослухаються слів росіян, які вкотре запевняють світ, що події на сході України спричинив "силовий переворот", що в нашій країні йде "громадянська війна", і немає жодних підстав вживати тимчасових заходів, запровадження яких стане перешкодою для "триваючого Мінського процесу"?
Викладаючи свою позицію суддям, російська делегація (чисельністю 40 осіб) вільно тлумачила положення конвенцій, маніпулювала фактами і посилалася на брехливі докази, які сама ж Росія й вигадала. Так, один з представників РФ - заступник директора департаменту гуманітарного співробітництва і прав людини МЗС РФ Григорій Лук'янцев - стверджував, що саме Україна, а не Росія десятиліттями пригноблювала й піддавала дискримінації кримських татар.
Відкидаючи обвинувачення у фінансуванні тероризму на сході України, інший представник Росії - директор департаменту з питань нових викликів і загроз МЗС РФ Ілля Рогачов - заявив: наявність озброєнь у "повстанців" пояснюється тим, що вони захопили його в української армії, а також з місць зберігання зброї колишньої радянської армії у… шахтах.
У свою чергу професор Університету Париж Нантер Матіас Форто заявив, що Москва не отримувала інформації про протест Києва проти заборони Меджлісу. На його думку, це свідчить про небажання вирішити спір шляхом перемовин. М.Форто також наголосив, що заборона Меджлісу була викликана виключно мотивами боротьби з екстремізмом у Криму.
Насправді Україна неодноразово зверталася до РФ щодо цього питання. Але під час виступу російських представників брехливі обвинувачення, подібні озвученому професором М.Форто, лунали постійно. Тому в українському МЗС і вирішили передати МС ООН усі дипломатичні ноти, надіслані російській стороні після початку агресії РФ.
Будемо сподіватися, що використання представниками Росії фейків як аргументів послабить позицію російської сторони в очах суддів. Утім, у залі Міжнародного суду справедливості лунали промови, написані не тільки на основі новин Russia Today.
На думку юристів-міжнародників, ретельно підготовлені аргументи, побудовані на "спотвореній логіці", презентували суддя графства Ессекс Самуель Вордсворт і директор Потсдамського центру з прав людини (!) Андреас Циммерман. Зокрема, А.Циммерманн казав, що конвенція не передбачає відповідальності саме держав за фінансування тероризму. У свою чергу С.Вордсворт стверджував, що в Україні - ситуація збройного конфлікту, а жертви серед населення - це неминучі жертви при будь-якому збройному конфлікті, а зовсім не жертви тероризму. (В Україні вважають, що наявність збройного конфлікту не виключає терактів і наводять як приклад протистояння США і "Аль-Каїди".)
Крім того, С.Вордсворт заявив, що вину Росії в катастрофі рейсу MH17 не можна довести тим, що "Бук" привезено з РФ, а важливою є мета його доставки. При цьому він переконував, що під час збройного конфлікту Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму не забороняє Росії відправляти летальне озброєння підтримуваним Росією озброєним групам на сході України.
Маніпулюючи фактами, російська делегація, за словами представника України професора Гарольда Коха, продемонструвала "визначний сеанс юридичної гімнастики", який "приховує переконаність російської сторони в тому, що міжнародні правила, які застосовуються до інших націй, просто не застосовуються до Росії".
За кілька місяців ми побачимо, наскільки ці "юридичні трюки" виявилися переконливими для членів Міжнародного суду ООН.
DT.UA звернулося до голови української делегації заступника міністра закордонних справ з питань євроінтеграції
Олени ЗЕРКАЛЬ з проханням прокоментувати слухання в Гаазі
- Олено Володимирівно, чому Україна вирішила клопотати перед МС ООН про тимчасові заходи? Хіба вони можуть поліпшити ситуацію на окупованій Росією українській території та зупинити дискримінацію кримських татар і українців?
-Ми сподіваємося на це. Прохання про застосування тимчасових заходів - спроба через юридичні механізми зобов'язати Росію до конкретних дій, щоб запобігти погіршенню ситуації. Крім того, якщо суд задовольнить наше клопотання, то це буде перший юридичний факт визнання ролі Росії у фінансуванні тероризму і порушенні прав кримськотатарського й українського населення в Криму.
- Ви вважаєте, суд піде назустріч Україні?
-Я налаштована оптимістично. Наша позиція, яка ґрунтується на нормах Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, - виключно в юридичних рамках. На відміну від позиції російської сторони, яка будується в політичній площині. Вони звинувачують нас у тому, що ми здійснили путч, що в нас хунта при владі, що насправді в Україні громадянська війна, а Росія тут ні до чого і далі в такому ж дусі.
- Є великі сумніви, що Росія виконуватиме рішення МС ООН щодо тимчасових заходів. Що Україна робитиме в такій ситуації?
-Насамперед рішення МС ООН мають особливу природу. З ними не ходять до виконавчої служби. Рішення знімає питання про те, чи повинна щось зробити Росія, чи ні. Повинна. Тому на засіданнях Ради Безпеки ООН ми щоразу будемо вимагати звіту про те, як Росія виконує обов'язкове для всіх рішення Міжнародного суду ООН. Це змінює саму манеру спілкування з Росією. Крім того, ніхто не заважає нам додатково звернутися до МС ООН, щоб він посилив заходи у зв'язку з тим, що РФ не дотримується рішень суду.
- Ну а Росія й надалі ігноруватиме вердикт суду. Чи можливі якісь інші, ефективніші засоби впливу?
-Це питання треба розуміти у двох площинах.
З одного боку, міжнародне право не так розвинене, як кримінальне. Порівняно з іншими галузями права, міжнародне право ще дитина, яка розвивається. І питання контролю за повнотою виконання рішень досить актуальне для міжнародного права в цілому. Навіть у цьому процесі ми бачимо, скільки юридичних питань поставлено перед судом, який трактуватиме застосування Конвенцій. І вперше - Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
З іншого боку, рішення суду переводить питання з політичної площини у площину правову. І вже цей факт змінює всю дипломатичну роботу. Росія усвідомлює це. Бути підзвітним за виконання угоди - це серйозне випробування для Росії.
- Які основні контраргументи висуває РФ?
-Наприклад, російська сторона стверджує, що ця Конвенція не передбачає відповідальності держави за тероризм. Наша позиція: ми не говоримо про те, що Конвенція передбачає відповідальність за тероризм як такий, але вона передбачає відповідальність за фінансування тероризму!
Є й питання щодо виконання всіх попередніх досудових процедур. Так, може виникнути питання про те, чи достатньо дипломатичного листування для визначення стадії досудового врегулювання, чи ні. Або - яким має бути проведення переговорів. Росіяни, наприклад, казали, що переговори проводилися неправильно, оскільки ми відразу ж звинувачували їх у порушенні Конвенції, а не казали - "нам здається…"
На наш погляд, якщо Росія порушує Конвенцію, то це й слід казати. А якщо РФ уникає відповіді, то це означає, що вона не веде переговорів.
- Ваш виступ на засіданні суду викликав багато нарікань стосовно того, що Росію не названо агресором та учасником конфлікту. Критикували й те, що ці вимоги не прозвучали в позовній вимозі України.
-Мене в одному пості навіть назвали "гіркою цукеркою у червоній обгортці"…
Насправді ми не хочемо, щоб Україну звинуватили в маніпулюванні судом і політизації судового процесу. Це Росія намагається подати процес як політичний. Мовляв, Україна подала до суду, щоб замінити інші формати пошуку врегулювання конфлікту.
МС ООН дуже консервативний. І ми бачимо, як Росія намагається вибити ґрунт з-під ніг саме питаннями юрисдикції. Тому ми вирішили діяти в надійних юридичних рамках, встановлених двома конвенціями, за якими ми ініціювали цю справу проти Росії.
Для нас важливо отримати результат, а не схвальну оцінку Facebook-спільноти. Тому ми свідомо не ставимо перед Судом питань окупації української території, територіальної належності Криму, наявності чи відсутності російських військ у Донбасі. Ми говоримо про спір як про виключно юридичну справу, в якій шукаємо правового захисту для громадян України.
- Росія намагається перенести процес у політичну площину. Які ще особливості можна відзначити в тактиці російської делегації?
-Росіяни формують доказову базу на підставі своїх інформаційних джерел - телеканалів, інформаційних агентств. Росіяни продовжують свою тактику маніпулювання: виривають з контексту частину фраз, розраховуючи на те, що ніхто інший не буде дивитися весь текст. Але, думаю, суд наочно переконався у маніпулятивності аргументів російської сторони.
У мене складається думка, що спроба російської делегації завалити суд великою кількістю матеріалів, включаючи й неперевірені, є свідченням того, наскільки російське суспільство уражене хворобою фальсифікацій і любов'ю до підтасовування матеріалів.
Натомість наше завдання в суді - розповісти історію. Історію про те, що це спланована політика російської держави, у результаті якої страждають люди. І що Росія ставиться абсолютно байдуже до дотримання прав людини і міжнародного права. Бо вона живе у своїй якійсь паралельній реальності, яка не має нічого спільного з реальністю, у якій живе весь інший світ.
- Інший великий правовий спір України і Росії стосується Конвенції ООН з морського права. Коли відбудуться перші засідання і які його особливості?
-Слухання з процедурних питань призначено на 12 травня. Під час цього слухання вирішуватимуться організаційні питання. Цілком можливо, що російська сторона, щоб затягти процес, наполягатиме на тому, що суд має спочатку ухвалити рішення стосовно своєї юрисдикції, а вже після - розглядати справу по суті. Наша думка - неможливо розглядати питання юрисдикції суду без розгляду питання по суті.