Система міжнародної безпеки за останні роки неодноразово піддавалася серйозним випробуванням, оскільки світ стрясали економічні кризи, соціальні революції та природні при цьому військові конфлікти. Система скрипіла, хиталася, але все-таки трималася.
У моєму уявленні її можна порівняти з багаторівневою ієрархічною системою. На вершині цієї піраміди (така асоціація досить доречна) до 2000 р. перебували США. У першому десятилітті XXI ст. піраміда набирає усіченої конфігурації, оскільки потуга, сила та вплив дедалі більше переміщуються із Заходу на Схід. Проте і в усіченому варіанті на її вершині впродовж ще не менше 20 років перебуватимуть лише США, але вже в іншій якості.
Сьогодні США - не гегемон, а просто світовий лідер, тобто від глобальної всемогутності вони перейшли до глобальної переваги. Слід просто пам'ятати: політична й економічна системи США сконструйовані так, що внутрішня стабільність у цій країні нерозривно пов'язана з їхнім домінуванням у світі.
Так, є порядку 17 трлн дол. національного боргу, є соціальна несправедливість і нерівність, але є й 600-
700 млрд військового бюджету щорічно та велика технологічна перевага у галузі створення ОВТ. І все-таки, попри цю перевагу, США однак доведеться потіснитися на усіченому майданчику міжнародної безпеки.
Найближче до них перебуває Китай. (Експерти прогнозують, що Китай за ВВП наздожене США вже до 2020 р., а не до 2030-го, як прогнозувалося раніше. Вражають цифри військового бюджету Піднебесної - у 2013 р. вони наблизилися до 110 млрд дол., а наступного року будуть вищі, ніж у восьми найбільших країн НАТО, за винятком США).
Нижче Китаю в ієрархічній піраміді (а вона асиметрична) перебувають ЄС і Росія, потім Індія та Бразилія, а ще нижче - потужні регіональні центри, такі як ПАР, Індонезія, Туреччина.
Я не можу описати всю світову ієрархію та визначити на ній точне місце України. Думаю, воно ближче до основи піраміди. Загалом, це було б непогано, легше загубитися, якби не одне "але".
У геополітиці місце держави визначають зовнішня політика, міжнародні відносини та географічне оточення. Отже, з територією нам не пощастило. Ми опинилися на зламі геополітичних інтересів Росії та Заходу.
А тому, хоч би в якому напрямі розвивалася система міжнародної безпеки, немає такого сценарію, при якому майбутні ризики та загрози оминули б Україну. Чому я не згадував існуючі? Тому що піраміду глобальної безпеки ніби оперізували і робили її стійкою системи міжнародних договорів: статутні документи ООН, Гельсінські угоди 1975 р. з безпеки та співробітництва. Для України додатково - Будапештський меморандум 1994 р., Великий договір із Росією 1997 р., Хартія про особливе партнерство з НАТО 1996 р. Всі ці та багато інших міжнародних угод Російська Федерація фактично дезавуювала.
Стійкою залишається тільки частина піраміди, де сегменти об'єднані у військово-політичні союзи. Загалом же піраміда дедалі більше нагадує Пізанську вежу. Чи впаде? Великою мірою залежить від розвитку російсько-українських відносин.
Свого часу розпад Югославії дозволив розвести країни по своїх національних квартирах із різним за масштабом застосуванням зброї, але загрози світового конфлікту не було, і про ядерну зброю ніхто не згадував.
Кримська криза змінила ситуацію. Якщо кілька місяців тому найгарячішими точками на планеті вважали Сирію, перманентно Іран та Північну Корею, то сьогодні координати світового конфлікту вперше проявились у Східній Європі так, як це вже було і в 1914-му та 1939 рр.
Анексія Криму та організація бойових дій на Південному Сході України з боку РФ свідчать про початок переформатування пострадянського простору силовими методами та формування нових кордонів РФ.
Україна сьогодні тестова країна для діючої стратегії президента Путіна. Його план - створення нової Росії шляхом військового захоплення територій колишніх радянських республік. Оскільки Україна - перший етап, то від його розвитку залежить і подальша корекція дій Москви.
Сьогодні назріла гостра необхідність термінового створення нових правил безпеки у світі. Причини: 1) високий ризик застосування зброї масового знищення однією зі сторін конфліктів (півнячі голоси вже звучать у Державній думі); 2) масова гонка озброєнь, поява великої кількості регіональних конфліктів і тіньовий перехід до стану підготовки нової світової війни.
Така ситуація породжує необхідність скликання та проведення зустрічі ключових держав (насамперед США, Росії, Китаю, ЄС) під умовною назвою "Ялта-2". Мета - визначення логіки в контексті безпеки щодо подальшого розвитку глобальної системи міжнародних відносин. Наприклад, не повинно бути повернення до багатополярного світу, в якому Росія - один із ключових регіональних гравців, але діє в умовах західної міжнародної ізоляції.
Тому, якщо "кримський механізм анексії" не отримає достойної відповіді на рівні ОБСЄ, НАТО, ООН, а також окремих світових держав, розпочнеться повільне занурення у некерований хаос. І все це на ґрунті економічних, соціальних, екологічних та сировинних проблем.
Що потрібно робити?
Нинішній каркас міжнародної безпеки становлять: неефективна ООН (через право вето в Раді безпеки), формалізована ОБСЄ (Росія не вперше порушує базові принципи її діяльності) і НАТО, яке не визначилося у своїй глобальній стратегії.
Першим кроком реформування чинної системи має стати зняття права вето у РБ ООН. Україна як країна, котра розпрощалася з третім за потужністю ядерним потенціалом і сьогодні зіштовхнулася з агресією проти власної незалежності з боку ядерної держави-гаранта, має право стукати туфлею на трибуні ООН. Стукайте, навіть якщо не відчиниться.
Друге. Фіксація непорушності нинішніх кордонів у Європі. Реформування міжнародної системи безпеки без чіткої фіксації принципу непорушності кордонів неможливе.
Третє. Нейтралізація неконтрольованого розширення клубу ядерних держав. Якщо Україна не отримає повноцінної компенсації з боку країн-гарантів Будапештського меморандуму, у світі в найближчому майбутньому з'явиться до десятка нових ядерних держав.
Четверте. Пошук нових рамок розміщення військових контингентів у Європі. Система балансу звичайних озброєнь у Європі більше схожа на дисбаланс, перекоси очевидні, особливо на кордонах України.
У цілому для формування нової системи безпеки західним країнам слід максимально чітко окреслити керівництву Росії можливі сценарії розвитку ситуації: або перспектива реальної міжнародної політичної та фінансово-економічної ізоляції, або повернення Росії в міжнародно-правове русло з виходом на нові масштабні домовленості із глобальної безпеки.
Українські інтереси сьогодні полягають не у позаблоковості й не в поверненні до прямої участі в НАТО, а в ініціюванні та реалізації на загальноєвропейському рівні механізму колективної безпеки, в якому на порушника чекає миттєвий і відчутний комплекс каральних заходів та санкцій.
І останнє, про що не хотілося говорити, але хочеться кричати. Ще 2006 р. на Українському форумі в доповіді "Безпека 2010", розглянувши всі можливі сценарії - нейтралітет по-європейськи, посилений нейтралітет, позаблоковість, участь у військово-політичних союзах, ми зробили висновок, що реалізація кожного з цих сценаріїв повинна спиратися на існуючий рівень власних збройних сил.
Однак пацифістський туман у головах багатьох наших керівників, бренд "нам ніхто не загрожує", і як наслідок - фінансування за залишковим принципом призвели до розвалу і ЗС, і ОПК. Сьогодні звідусюди звучать набатні заклики, але гроші здають на підтримку ЗС в основному рядові громадяни. Досі не прийнято ДОЗ. Усе сказане стосується вже не нехлюйства, а зовсім іншої статті Кримінального кодексу. І це наші власні проблеми. Тому, беручи участь у переформатуванні глобальної системи безпеки, ми повинні вирішити ці проблеми в першу чергу.