Щорічно українські суди виносять 160 тисяч обвинувальних вироків. Здавалося б, ця цифра розділяє наше суспільство на добропорядних громадян і злочинців. Можливо, саме так із цим в інших країнах. Але в нашій країні ця цифра об'єднує українців як жертв свавільної судової системи.
Робота над цією статтею тривала понад рік. У ній публікуються дані, про які раніше не було відомо нікому, і, очевидно, навіть президентові України, який напевне цими даними ніколи не цікавився.
Та для початку не про статистику, не про цифри, а про долю лише однієї людини.
Коли суд обрав для Оксани Єлісєєвої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, її синові було шість років, а дочці - 14. Нині синові дев'ять років, і він ходить у школу, а дочці - 18, і вона ось-ось вийде заміж. Увесь цей час Оксана Єлисєєва провела в слідчому ізоляторі у кримінальній справі, де ще жодного разу не було представлено доказів її винуватості.
Керуючий безбалансовим відділенням банку ЗАТ "Донміськбанк" (належав народному депутатові Рінату Ахметову, нині ПАТ "ПУМБ") у м. Єнакієвому Оксана Єлісєєва була обвинувачена й засуджена, виправдана й знову обвинувачена за те, що один із позичальників не повернув кредиту. Оксана Єлисєєва не входила до кредитного комітету банку, який ухвалював рішення видати кредит, не мала стосунку до головних служб, що здійснюють перевірку документів на видачу кредиту, а лише прийняла пакет документів і відправила їх до головного офісу.
Ця історія нічим не відрізнялася від будь-який іншої, де підприємці брали кредит у банку. Позичальник віддав під заставу майно, вартість якого перевищувала суму кредиту (досі воно є високоліквідним майном), і одержав за це гроші на розвиток свого бізнесу. Почалася криза, і позичальник не зміг погашати кредит: продажі й доходи підприємства впали, а витрати зросли. У більшості таких випадків банки зверталися до суду і забирали собі заставне майно для погашення кредиту. Від самого початку саме такий спосіб розв'язання конфлікту й запропонував Господарський суд Харківський області - почати виконавче провадження й стягнути на користь ЗАТ "Донміськбанк" 1781805 дол.
Та невідомо з яких причин такий сценарій не влаштував представників ЗАТ "Донміськбанк", і за заявою юриста Юридичної фірми "Воропаєв і партнери" (фірма обслуговує інтереси Ріната Ахметова) Сергія Яшти проти Оксани Єлісєєвої та осіб, котрі взяли кредит у ЗАТ "Донміськбанк" на суму
1,4 млн дол., було порушено кримінальну справу за фактом розкрадання цих грошей та їх незаконної легалізації (відмивання).
Попри те що в суді першої інстанції не тільки не було представлено доказів винуватості, а й не було доведено складу злочину, колегія суддів засудила трьох підсудних до восьми років позбавлення волі, а одного - до дев'яти років.
Майже рік по тому справу розглянули в апеляційній інстанції, і суд скасував вирок суду першої інстанції як незаконний. Так буває вкрай рідко, але суд виніс ухвалу, яка в нормальній країні мала б лягти в основу кримінальної справи проти групи осіб: слідчого, прокурора та суддів. Зокрема, колегія суддів визнала, що вирок ґрунтується на припущеннях, не містить достатніх доказів винуватості підсудних, не має чітких даних про місце, час, спосіб здійснення й наслідки злочину. Ось витяг з ухвали суду:
"Суд першої інстанції на допущені органом досудового слідства порушення вимог норм кримінально-процесуального законодавства України належної уваги не звернув і постановив неправосудне рішення у справі.
При цьому колегія суддів зазначає і бере до уваги, що як орган досудового слідства, так і в подальшому суд однобічно провели досудове та судове слідство, що призвело до перекручування фактичних обставин у справі".
Така ухвала є класифікацією кримінального злочину, і проти осіб, які були причетні до неправосудного вироку, прокуратура мала б порушити кримінальну справу. Але в нашій країні все відбувається дещо інакше. Організатори незаконного вироку отримали заохочення й просування по службі, а судді залишилися на своїх посадах.
Проте вирок було скасовано. Здавався б, ось кінець мукам невинуватої людини, яку замкнули в клітці на 30 місяців. Однак нікого з раніше засуджених у цій справі не звільнили. Суд скасував вирок, але відправив кримінальну справу на додаткове розслідування, залишивши підсудним запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Не минуло й двох місяців, як справу відправили на новий судовий розгляд, і все почалося, як перший раз. За одним винятком: Оксана Єлісєєва просиділа у в'язниці вже 33 місяці. Безвинно, без вироку.
І хоча Апеляційний суд Донецької області своїм рішенням дав підсудним надію на справедливість, на попередньому судовому засіданні Калінінського районного суду суддя Лариса Ткаченко однією реплікою повернула процес у попереднє русло. У присутності підсудних, які перебували в клітці, Лариса Ткаченко заявила, що всі вони отримають обвинувальний вирок.
Із кожним судовим засіданням картина цієї кримінальної справи й судового процесу виглядала й виглядає дедалі жахливіше. Та ж таки суддя Лариса Ткаченко, не соромлячись, на одному з засідань заявила підсудним: якщо вони повернуть гроші, то вона "відчинить двері клітки, і вони зможуть іти на всі чотири сторони". А тим часом саме в цьому напрямку почали відсилати всі клопотання захисту про зміну запобіжного заходу.
Ось невеличка сценка з зали суду. У черговому засіданні оголошено перерву на тиждень. Адвокати збирають портфелі, журналісти й слухачі вже вийшли із зали. Раптом представник цивільного позивача Сергій Яшта каже: "Ваша честь, у мене є клопотання!". Суддя Лариса Ткаченко, яка була вже у дверях, повертається до нього й відповідає: "Задовольняю!". Наче все це відбувається не в суді, де йдеться про долі людей, а в школі, де мазунчик із запізненням здає контрольну роботу.
Для людей, не обізнаних із вимогами КПК, слід зазначити, що такі порушення повинні каратися негайним відстороненням судді від ведення справи, а після відповідної перевірки - звільненням, оскільки для розгляду клопотання необхідно, щоб засідання було відкрите (на той момент уже було оголошено перерву), учасники процесу висловили свою думку, суд порадився й лише потім ухвалив рішення.
Такі порушення відбуваються на кожному засіданні. І якби в нашій країні Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) працювала ефективно, то про це б не довелося писати в цій статті. Але чергова відповідь від ВККС не залишає інших варіантів: підстав для відкриття дисциплінарного провадження немає. На момент виходу цієї статті строк утримання Оксани Єлісєєвої у слідчому ізоляторі становить 41 місяць.
Що таке слідчий ізолятор? Попри те що в слідчих ізоляторах щодня утримується понад 30 тис. осіб, мало хто зі звичайних людей знає, що це таке. Візьмімо для прикладу хорошу камеру - "трійник". Це велика кімната, в якій є нари, умивальник, туалет, стіл, плита й телевізор. У кімнаті живуть троє або шестеро осіб (дивлячись яка камера). Пересуватися можна тільки по кімнаті, спілкуватися - тільки з "мешканцями" цієї кімнати. Дозволяється виходити на прогулянку - одна година на день у дуже маленькому дворику. Їсти можна, але тільки те, що передали з дому або "з волі" - їжу, яку пропонують в ізоляторі, вживати не рекомендується. Передачі обмежені, тож харчів навряд чи вистачить на місяць. Побачення заборонено. Алкоголь заборонено. Це хороші камери. За перебування в них платять, і сума за "готельні умови" може становити від 100 дол. на місяць до 50 дол. на добу.
Є камери гірші, так звані общаки. Там утримують безоплатно. Вони передбачені для 40 осіб, але хвалити Бога, якщо там перебувають не більше ніж 50–60 арештантів. Сплять у цих камерах по черзі. Ділити нари доводиться з наркоманами, алкоголіками, безхатьками. Туберкульоз тут не найстрашніша хвороба.
Це не Мексика. Це Україна.
Арештанти - це люди, які лише обвинувачуються в злочинах, але винуватість їхню ще не доведено. Вони потрапили в такі умови через те, що прокурор визнав їх можливими злочинцями. Серед арештантів не тільки сильні духом і тілом чоловіки, а й слабкі жінки та неповнолітні діти на стадії формування психіки й особистості.
У Кримінальному кодексі УРСР у редакції 1960 р. такі умови обмеження волі називалися в'язницею. І фраза "людину посадили у в'язницю" стосувалася виключно закритих зон, де були такі самі умови. У в'язницю відправляли тільки тих, хто отримав обвинувальний вирок, і то не всіх. Згідно зі ст. 25 старого КК для відбування покарання у в'язниці відправляли тільки злісних рецидивістів, а також повнолітніх, які вчинили особливо небезпечні державні й інші тяжкі злочини. В УРСР було заборонено давати засудженому більше ніж п'ять років в'язниці, а якщо загальний строк покарання становив, наприклад, 10 років, то давали не більше ніж 5 років в'язниці і 5 років колонії.
Порівняно із в'язницею колонія - це санаторій. Прогулянки на свіжому повітрі, робота, спілкування з різними людьми, побачення з близькими, кілька ночей із дружиною (або чоловіком), передачі з волі.
Це умови для злочинців, які відбувають покарання за вчинені злочини.
Тепер в'язниць немає. Суспільство стало таким гуманним, що не відправляє злочинців у в'язниці, - там залишилися тільки обвинувачувані й підсудні.
На жаль, у нашій країні немає жодного дослідження про вплив на психіку й наслідки перебування людини в слідчому ізоляторі. За оцінками вчених, на такі дослідження потрібно витратити 5–7 років, але держава не зацікавлена в такій роботі, адже дані можуть виявитися приголомшливими. Для людей, які виросли в нормальних, не асоціальних умовах і не виховувалися в кримінальному середовищі, поміщення в слідчий ізолятор може зруйнувати подальше життя. Після звільнення багато хто із цих людей уже не може пристосуватися до нормальних умов життя й намагається примиритися з реальністю з допомогою алкоголю, наркотиків або ж накладає на себе руки. Для жінок, у яких є діти, тримання у слідчому ізоляторі має тяжчі наслідки: неможливість стати повноцінною матір'ю постійно руйнує психічне здоров'я. Слід зазначити й непрямі наслідки: поламані долі дітей-підлітків, які зазнають великої психологічної травми через відсутність матері під час раннього формування особистості.
Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу (КПК) у редакції 1960 р., строк тримання людини під вартою не може перевищувати 18 місяців. Станом на 1 січня 2013 р. у слідчих ізоляторах понад 18 місяців без обвинувального вироку перебувало 1239 осіб. Будь-який чиновник або співробітник прокуратури легко зможе пояснити цю нестиковку. Річ у тім, що згідно зі ст. 156 "старого" КПК строк перебування під вартою обчислюється тільки часом досудового слідства. Поки офіційно проводиться досудове слідство, вважається, що людина перебуває під вартою, але щойно справу передано до суду, строк далі не рахується. Інакше кажучи, якщо досудове слідство у кримінальній справі тривало 2 місяці, а, поки тривали суди, людина сиділа в СІЗО 6 років, то офіційно вважатиметься, що строк перебування під вартою становить лише 2 місяці, і теоретично на законних підставах її можна буде протримати в СІЗО ще 16 місяців. Нелогічно, дико й абсурдно, але така норма проіснувала в країні понад 50 років, поки не набув чинності новий КПК.
Тривалий час я намагався довідатися в Державній пенітенціарній службі, а скільки ж років сидять арештанти в українських ізоляторах? Там запевняли, що про це не знають, мовляв, є тільки загальна цифра. Сподіваюся, що добуті дані придадуться не тільки чиновникам Державної пенітенціарної служби, а й Генеральному прокуророві й народним депутатам.
Станом на 10 грудня 2012 р. в українських слідчих ізоляторах понад 18 місяців без обвинувального вироку утримувалося понад 1545 осіб. Точнішу цифру не можна назвати, оскільки Запорізький, Вольнянський і Дніпропетровський слідчі ізолятори не надали даних (це приблизно від 50 до 100 осіб, які сидять понад 18 місяців).
Із 1545 осіб найбільше, а саме 541 (35%), сидять в ізоляторах із 2010 р., 509 осіб (32,9%) перебувають у тюремних умовах із 2011 р., 236 осіб (15,3%) - з 2009 р., 71 особа - з 2008-го. Понад 5 років із 2007 р. у тюремних умовах без вироку тримають 38 осіб, іще 18 - з 2006 р., щодо 131 особи (8,5%) інформацію в ізоляторах не уточнили, посилаючись на вигадані причини. Є в Україні й своєрідний рекорд: у Херсонському слідчому ізоляторі людину тримають під вартою з 29 грудня 2003 р., тобто понад 9 років.
Після такої статистики доречно навести слова першого заступника Генерального прокурора Рената Кузьміна, коли він в ефірі програми "Шустер live" з великим натхненням і здивуванням розповідав про американську в'язницю Гуантанамо: "Я наведу відомі напевне вам приклади, коли арештовані у в'язниці Гуантанамо сидять роками - сім, вісім років. Там сидять під вартою не тільки причетні до 11 вересня. Причому сиділи рік, два, три, п'ять, сім років без санкції суду, без санкції прокурора, без права на оскарження. Більше того, закони США забороняють оскаржити арешт Гуантанамо, більше того, забороняють суддям приймати скарги від ув'язнених".
Як схоже: американська в'язниця для терористів і український слідчий ізолятор для підозрюваних. Дивно, що перший заступник генпрокурора не бачить у цьому подібності.
13 квітня 2012 р. Верховна Рада прийняла новий КПК, і народні депутати заявили, що для вирахування термінів утримання під вартою прибрали фразу "досудове слідство". Це означає, що всі строки тепер обчислюватимуться календарними днями. Але, замість того, щоб випустити всіх, хто роками незаконно утримується в ізоляторах, депутати проголосували за норму в Перехідних положеннях, згідно з якою всі питання стосовно запобіжних заходів у "старих" кримінальних справах розглядаються за старим КПК, тим самим офіційно продовживши офіційне катування для невинних людей на невизначений термін.
Однак у зв'язку з наданою статистикою постає одне запитання: чому генеральний прокурор України Віктор Пшонка досі обіймає займану посаду? Відомо, що нагляд за дотриманням прав арештантів здійснює сам прокурор області, який призначається генеральним прокурором та звітує особисто йому. У кожній регіональній прокуратурі є всього два відділи, що курируються виключно прокурором області й не можуть бути віддані в підпорядкування нікому іншому: відділ нагляду за слідчими ізоляторами і так званий відділ внутрішньої безпеки.
Понад 1545 людей утримувалося під вартою в тюремних умовах, всупереч граничному строку, який передбачений КПК, і, знаючи про це, генеральний прокурор не вжив термінових заходів для виконання норм Конституції та законів України. Якщо ж утримання під вартою понад 18 місяців вважати законним, то це означає, що людину можна тримати в ізоляторі до кінця її життя, адже інших строків, крім "18 місяців", у законодавстві немає. І за класифікацією Кримінального кодексу, і по здоровому розмислу, таке поводження з людьми є катуванням. Якщо ж це катування здійснюється за згодою генерального прокурора, котрий зобов'язаний захищати і закон, і людей, то чи не означає це, що для України катування - офіційний державний інструмент впливу або виховання?
Безумовно, можна говорити, що в країні вже діє новий КПК, і тому нічого ворушити минуле. Але це не минуле, це майбутнє для тих, хто тепер сидить за ґратами у слідчому ізоляторі. Практично всі, хто сидить в ізоляторах понад 18 місяців, імовірно, не визнавали свою вину й не визнаватимуть її надалі, а в слідства, як і у справі Єлісеєвої, бракує доказів, щоб добитися обвинувального вироку в усіх трьох судових інстанціях. Якщо за п'ять років вину людини не змогли довести, то як її доведуть ще через два роки?
Повернімося до ілюстрації. Справа Оксани Єлісєєвої судами розглядається вже понад три роки. Припустімо, що через півроку суд першої інстанції винесе обвинувальний вирок, і справа вирушить на розгляд в апеляційну інстанцію. На це піде ще близько року. Як мінімум, ще півтора роки тюремних умов - майбутнє більшості арештантів із зазначеного списку.
Теоретично нині є варіант зміни запобіжного заходу для Оксани Єлісєєвої та інших арештантів. Необхідно заявити клопотання про відправку справи на додаткове досудове слідство (ДС). Тоді вона вже розглядатиметься за новим КПК, і всі арештанти, які відсиділи в ізоляторі понад 12 календарних місяців, вийдуть на волю. Але так у теорії. На практиці навіть якщо суд задовольнить клопотання про відправку справи на ДС, то прокуратура може подати апеляцію на це рішення, і тоді справу буде заморожено ще на рік апеляції, потім - повернення в суд першої інстанції, потім - знову апеляція. Такий перебіг подовжить строк ув'язненим ще на кілька років.
Є ще одна практика, пов'язана з новим КПК. У своєму цинізмі працівники прокуратури дійшли до того, що після реєстрації навіть старих кримінальних справ (злочинів) у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР) "обнуляють" строки досудового слідства, так само вони можуть вчинити й зі строками утримання під вартою. Процедура й логіка такі. Суд повертає справу на ДС в орган досудового слідства, там його реєструють в ЄРДР і присвоюють реєстраційний номер. Напевно він відрізнятиметься від номера, який був у цієї справи раніше. Саме з цим аргументом працівники прокуратури починають "новий" відлік слідчим діям. Мені достеменно відомо, що така практика вже застосовується в органах прокуратури, і якщо її застосувати стосовно запобіжних заходів, то це означатиме, що будь-яка людина, котра просиділа в СІЗО років п'ять, офіційно виявиться заарештованою тільки з учорашнього дня.
Помилково вважати, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідний для того, аби обвинувачуваний чи підсудний не зміг перешкодити встановленню істини у справі. У справі Єлісєєвої четверо підсудних: троє - в СІЗО, четвертий (Олена Соколова) - на підписці про невиїзд. Чому так? Відповідь проста: вона співпрацює зі слідством, і від її показань великою мірою залежить успіх справи для прокуратури. У всіх чотирьох одні й ті самі статті, одне й те саме обвинувачення, одні й ті самі можливості перешкодити слідству, а результат різний - хтось сидить, а хтось на волі. Яскравим прикладом буде замальовка з одного з останніх судових засідань у справі Єлісєєвої. Олена Соколова під час допиту в суді забула деякі обставини в справі. На це суддя Лариса Ткаченко їй сказала, що коли вона не згадає обставин, то вирушить у СІЗО до Єлісєєвої, а вже там швидко все згадає. Запобіжний захід є інструментом торгів для представників обвинувачення: визнаєш вину - будеш на підписці й отримаєш мінімальний строк, не визнаєш - СІЗО й максимальний строк.
Арештантів без обвинувального вироку вкрай рідко випускають на волю. 2012 р. з ізоляторів випустили 3277 осіб - їм замінили запобіжний захід з утримання під вартою на інші, не пов'язані з позбавленням волі. Переважно це були щасливчики, яких використали для показного виступу генпрокурора Віктора Пшонки та одного з головних лобістів нового КПК Андрія Портнова про те, що новий КПК гуманізував карний процес в Україні.
Але є й інші дані. У зв'язку з винесенням виправдувальних вироків і за фактом закриття справ судами 2012 р. з-під варти звільнено 96 осіб. Відносно до кількості арештів це становить 0,38%. Це означає, що, за даними 2012 р., ймовірність того, що людина, котра потрапила в СІЗО, повернеться додому без обвинувального вироку, становить 0,38%. У цих кримінальних справах, де підсудних заарештовували, війна йде не за обвинувальний вирок і не за те, щоб нібито притягти злочинців до відповідальності, а за те, аби слідчим, прокурорам і суддям самим не опинитися на лаві підсудних за знущання над людьми і незаконне утримання їх під вартою.
Але чи можливо це? Чи можна засудити суддю або притягти до відповідальності прокурорського працівника? Закон гласить, що можна. Здоровий глузд каже, що не можна. Звернімося до статистики.
Упродовж 2005–2011 р. за корупційні злочини до кримінальної відповідальності притягнуто 119 працівників судової галузі влади (не обов'язково суддів), зокрема, 2005-го - 7 чоловік, 2006-го - 3, 2007-го - 6, 2008-го - 20, 2009-го - 28, 2010-го - 37, за 6 місяців 2011 року - 18. Щодо суддів статистику почали вести зовсім недавно. За період із 1 липня 2011-го по 1 листопада 2012-го до кримінальної відповідальності було притягнуто 33 судді, з яких 25 - у 2012 р. Це приблизно 0,55% від загальної кількості суддів, які розглядають кримінальні справи. Ще невеликий штрих: запобіжний захід у вигляді утримання під вартою до суддів не застосовувався.
Серед органів прокуратури працівників, які погоріли на корупційних злочинах, більше: 2005-го - 7 чоловік, 2006-го - 6, 2007-го - 2, 2008-го - 5, 2009-го - 16, 2010-го - 11, 2011-го - 20, за 10 місяців 2012-го - 25. Протягом цих семи років у суди було відправлено аж 76 кримінальних справ стосовно 79 прокурорських працівників, і в 61 винесено вироки. У відсотковому співвідношенні це в рази менше, ніж показники щодо суддів.
Чи можна притягнути суддю хоч до якоїсь відповідальності? Є інший приклад. Ще 20 грудня 2011 р. ВККС визнала, що адвокатові Оксани Єлісєєвої Андрію Айдинову було відмовлено у праві на захист.
"Таким чином, обставини, викладені заявником у скарзі, в частині незабезпечення права на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи під час перевірки знайшли підтвердження…"
Однак, оскільки адвокат Андрій Айдинов не ставив питання про притягнення суддів до відповідальності, комісія не побачила підстав для порушення дисциплінарної справи. Тоді я звернувся у ВККС, посилаючись на їхнє ж рішення, з проханням притягнути все-таки суддю Володимира Ушенка (голову Калінінського районного суду м. Донецька) до дисциплінарної відповідальності. Але члени Комісії все одно не стали відкривати дисциплінарне провадження у зазначеній скарзі.
"Заявник на підтвердження своїх доводів наводить обставини діяльності працівників апарату суду й голови Калінінського районного суду м. Донецька, які безпосередньо не належать до обов'язків судді Володимира Ушенка, пов'язаних зі здійсненням ним правосуддя".
Інакше кажучи, обставини і порушення, раніше викладені в першому рішенні ВККС, стосувалися голови суду Володимира Ушенка, але суддя Володимир Ушенко до викладених обставин стосунку не має. Тобто одна й та сама особа, але дві різні посади. Бюрократична шизофренія.
У ВККС 2011 р. надійшло 22486 звернень, за якими було прийнято 6673 рішень, із них 540 - відмовних, 374 - про припинення, 132 - догани суддям (приблизно 2% від загальної кількості). За 2012 р. дані скромніші: 18333 звернення, рішень прийнято - 8730, про відкриття провадження - 249, про припинення - 76, рішень про догану - 81 (трохи більше 1% від загальної кількості). Такі показники дуже тішать голову ВККС Ігоря Самсіна, про що він сам заявив на XI з'їзді суддів, не пояснюючи причини радості.
Імовірно, що таємниця такої безкарності суддів криється в іншому державному органі під назвою Вища рада юстиції України (ВРЮ). Мало хто намагався аналізувати, куди щорічно йде близько 2 млн дол., які виділяються на ВРЮ. Нинішнього року цей орган обійдеться без планових та капітальних ремонтів, тому на його існування виділено "всього" 17 млн грн. Такої суми вистачило б, щоб укомплектувати новим медичним обладнанням кілька невеликих областей України.
Натомість українські платники податків платять зарплату людям за те, аби вони з одного органу віднесли документи в інший. Основна функція ВРЮ полягає в тому, щоб рекомендації ВККС стосовно призначень на посади суддів передати на підпис президентові України. Ще одне завдання - подавати подання у Верховну Раду на звільнення суддів, котрі порушили присягу, - теж за матеріалами ВККС. Ще ВРЮ може здійснювати дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного суду та вищих спецсудів, але, як свідчить статистика, таких випадків украй мало. 2010 р. ВРЮ прийняла два рішення про внесення подання на звільнення одного судді Верховного суду України.
Фактично цей орган виконує в судовій системі роль "смотрящого", забезпечуючи злагодженість роботи не тільки судової системи, а й правоохоронної. Авторитет Вищої ради юстиції незаперечний, а її вплив у судах - безмежний. І це не дивно. До складу цього органу входять три (!) представники Генеральної прокуратури (ГПУ): генеральний прокурор Віктор Пшонка, його перший заступник Ренат Кузьмін і ще один заступник - Михайло Гаврилюк.
Якщо ви хочете поговорити про чесний господарський судовий процес, то зверніть увагу на таких членів ВРЮ: міністр юстиції Олександр Лавринович (юридична фірма "Lavrynovych and Partners"), сірий кардинал судової системи Андрій Портнов (юридична фірма "Портнов і партнери"), голова Вищого госпсуду Віктор Татьков і суддя Вищого госпсуду Олександр Удовиченко. Наявність цих людей у складі ВРЮ має свідчити про абсолютно незаангажований судовий розгляд господарських справ, чи не так?
Якщо тільки припустити, що в судовій системі України можливі корупція і змова, тоді такий орган стає осереддям зла судової системи, оскільки перші особи всіх буцім незалежних ланок правосуддя перебувають в одній спайці. І якщо припустити можливість корупції в цьому органі, то всі судові рішення можуть стати прямо залежними від думки зацікавлених осіб. До речі, крім голови ради і його першого заступника, ніхто із членів ВРЮ не отримує зарплату. А навіщо цим людям зарплата?
Ось звідси і дані щодо корупції. Це не більше 0,55% суддів, яких ловлять на хабарах, і практично нульовий показник стосовно суддів та прокурорів, які масово закривають людей в ізоляторах. Звичайним людям щастить менше. Навіть президент Віктор Янукович наприкінці минулого року звернув на це увагу, закликавши збільшити кількість виправдувальних вироків. Ось цитата з його виступу від 2 жовтня 2012 р.
"Час, коли виправдувальних вироків приймається 2–3 відсотки, як це раніше було, він минув. Міжнародна практика каже - не менше 15 відсотків. Ми не знаємо, коли ми вийдемо на ці відсотки, але наша мета - це захист прав людини", - сказав Віктор Янукович під час зустрічі з генпрокурорами країн СНД.
Чи мислимо, що у вільній країні, де проповідується верховенство права, президент закликає і, по суті, дає доручення збільшити кількість виправдувальних вироків? Чи підтверджує це те, що судова система перебуває в ручному режимі? Точно - не спростовує. У своїх словах про 2–3 відсотки Віктор Янукович говорив про тисячі людей і десятки тисяч доль, адже вирок середньостатистичному підсудному торкається майбутнього ще 3–4 членів його родини. Але, навіть говорячи про такі мізерні відсотки, президент дуже помилявся. Зверніть увагу на реальні відсотки виправдувальних вироків (див.діагр.).
Відносно до обвинувальних вироків, українські суди впродовж останнього року винесли менше 0,17% виправдувальних вироків, - це найнижчий відсоток за останні сім років.
Чи можна говорити, що новий КПК змінить судову систему в Україні в позитивний бік? Говорити, звісно, можна, але фактично в країні не виконувався й не виконується навіть старий КПК. Вища кваліфікаційна комісія суддів охороняє порушників, яких повинна карати. Органи прокуратури, замість того, щоб захищати людей від беззаконня та сваволі, клопочуться в суді, аби невинні люди якомога довше піддавалися катуванням у тюремних умовах слідчих ізоляторів. Народні депутати, навіть не заглиблюючись суть законопроектів, за які голосують, прикривають законність катування в нашій країні. Президент України закликає змінити статистику стосовно обвинувальних вироків. Доки всі ці VIP-персони граються в реформування судової системи, невинні люди повільно помирають у в'язницях слідчих ізоляторів. 18 місяців, 30 місяців, 41 місяць, 110 місяців.
І це ще не межа.