Не один рік в Україні тривають дискусії щодо її цивілізаційного та інтеграційного вибору. Цю проблему наша країна, на відміну від інших постсоціалістичних держав, розв'язує по-особливому. Після створення СНД (1991 р.) та набуття в ній асоційованого членства Україна у 1994 р. підписала угоду про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом. Такий полярний рух України - "з поглядом на Захід і з оглядкою на Схід" - триває вже близько 20 років. Наразі ситуація так і не прояснилася. Нині Україна хоче підписати Угоду про асоціацію з ЄС і водночас веде переговори про співпрацю з Митним союзом.
Інтеграційний вибір будь-якої країни має щонайменше три аспекти: правовий, економічний, політичний. Для України, яка порівняно недавно здобула вистраждану століттями незалежність, ці три аспекти мають особливе значення. Правовий аспект - це збереження суверенітету і державності. Економічний - розвиток країни і добробут народу. Політичний аспект - це забезпечення цивілізаційного майбутнього українського суспільства.
Різні політичні сили в Україні та за її межами роблять свої акценти на тих чи інших аспектах інтеграційного процесу. Одні віддають пріоритет європейському вектору, інші - євразійському. Одні наголошують на економічних перевагах інтеграції, інші - на політичних. Одні недооцінюють правові аспекти, другі - політичні, треті - економічні. Водночас усі намагаються апелювати до думки населення та маніпулювати нею. Нині, крім механізмів соціального опитування, до цього можуть бути долучені й правові механізми - проведення референдуму. Внаслідок цього Україна, по суті, наблизилася до небезпечної межі розколу суспільства.
Тому ґрунтовний аналіз всіх аспектів інтеграційного процесу має дуже важливе значення для недопущення прорахунків у доленосному рішенні щодо цивілізаційного вибору України. Цим питанням присвячене дослідження Інституту стратегічних оцінок при Президентському фонді Леоніда Кучми "Україна". Стислий виклад економічних аспектів євразійської інтеграції України наводиться в пропонованій статті.
Слабкість інтеграційної бази в СНД
У світовій практиці інтеграційні процеси розвиваються за принципом інтеграційної тісноти.За цим принципом утворювалася більшість торгово-економічних союзів світу. Показником інтеграційної тісноти є частка внутрішньоблокової торгівлі у зовнішньоторговельному обороті. За цим показником серед десяти основних торгово-економічних союзів світу Митний союз перебуває на останньому місці. Частка внутрішньоблокової торгівлі в МС становить усього 11%, що вшестеро менше, ніж в Євросоюзі, уп'ятеро нижче, ніж у "Китай-АСЕАН", та вчетверо менше, ніж у НАФТА.
Показник інтеграційної тісноти в СНД, у середовищі якої формується МС, почав скорочуватися давно. За останні 16 років частка внутрішньоблокової торгівлі в СНД скоротилася майже вдвічі. І це вибір не держав, не влади, а бізнесу.
Річ у тому, що у міжнародному поділі праці СНД давно позиціонується як внутрішньоконкурентне формування. В нього входять переважно виробники сировинних товарів: енергоресурсів, аграрної, металургійної та хімічної сировини і напівфабрикатної продукції. Товарна структура зовнішньої торгівлі СНД має незбалансований характер: в експорті переважає продукція добувних, а в імпорті - обробних галузей. У структурі експорту країн СНД близько 63% - мінеральне паливо. Для порівняння: у структурі світової торгівлі на продукцію обробних галузей припадає більш як 70%, а на мінеральне паливо - лише 17%. В організаційних формуваннях з таким набором економік країн без внутрішньоблокових конфліктів не обходиться. І навпаки, успішно функціонують ті об'єднання, де економіки країн інтеграційно доповнюючі.
Росія віддаляється від СНД
Основна причина слабкості інтеграційної бази СНД криється в Росії. Географічна структура її зовнішньоекономічної діяльності має дуже слабкий інтеграційний потенціал щодо Митного союзу. Так, частка товарного експорту Росії в МС становить тільки 7,4%, а імпорту ще менше - лише 5,7%. Зате частка зовнішньоторговельного обороту з ЄС сягає половини. Майже стільки ж припадає на інші країни і найбільше - на Китай. І це не вина Росії та її влади. Головна причина - бізнес-інтереси.
Економічна мотивація Росії у створенні МС насправді дуже слабка. У зовнішній торгівлі Росії на країни ЄврАзЕС припадає в середньому 8% обороту, а на країни - члени СОТ - 88%. Причому, якщо у 2009 р. цей оборот становив 8,7%, то за рік функціонування Митного союзу він знизився до 7,8%. Водночас Росія активно переключається на торгівлю з Китаєм. Імпорт у Росію з Китаю вже перевищив імпорт з СНД. Ще слабкішою є зовнішня торгівля інноваційною продукцією. Росія імпортує з країн СНД лише 3% високотехнологічних товарів, але 35% - з країн ЄС та 62% - з решти країн світу. Отже, для російського бізнесу інтеграційна привабливість тяжіє не до СНД, а до ЄС і Китаю.
Україна віддаляється від СНД
Від СНД віддаляється не тільки Росія, а й Україна. За 18 років у зовнішньоторговельному обороті України частка країн СНД скоротилась з 56 до 36%. Натомість зросла частка ЄС та інших країн. Як і у випадку Росії, це не вина України чи її влади, це інтереси бізнесу, споживачів. За останні 14 років, незважаючи на вільну торгівлю в межах СНД, зовнішня торгівля України дедалі більше переорієнтовується з СНД на ЄС та інші країни.
Це нормальна диверсифікація зовнішньої торгівлі, яка має місце навіть у тому ж Євросоюзі чи інших торгових союзах. Значною мірою це зумовлено посиленням торгово-економічного впливу Китаю. Цим процесам неможливо протистояти якимись санкціями чи тим більше державними стимулами.Інтерес бізнесу сильніший за будь-які штучно вигадані у державних інституціях пріоритети. Про це, зокрема, свідчить географічна структура високотехнологічного імпорту в Україну. В цій структурі на МС припадає лише 24%, а основна частка (40%) - на ЄС і 36% - на інші країни. Загалом частка високотехнологічного імпорту України з МС майже вдвічі нижча від загальної частки імпорту. Тоді як по ЄС та інших країнах, навпаки, частка високотехнологічного імпорту вища за частку загального імпорту (рис. 1).
Більше того, країни МС теж не є основними споживачами українського високотехнологічного експорту, майже дві третини якого йде в інші держави, у тому числі 37% - в ЄС. Отже, для українського бізнесу інтеграційна привабливість теж тяжіє не до МС, а до ЄС.
Росія і Україна взаємно віддаляються
Процес віддалення насамперед і найбільше відбувається між основними країнами СНД: Росією і Україною. Частка Росії в українському товарообороті скоротилася з 39,2% у 1995 р. до 29,3% у 2008-му. Водночас частка України в російському товарообороті скоротилася з 11% у 1995 р. до 4,9% у 2009-му. Тобто після розпаду СРСР інтеграційні процеси між Україною та Росією послабилися майже вдвічі (рис. 2). У наступні роки частка країн у взаємному зовнішньоторговому обороті дещо зросла, але на докризовий рівень не повернулася.
Погіршилась і структура зовнішньої торгівлі Росії та України. Частка продукції машинобудування в структурі зовнішнього товарообороту двох країн скоротилася удвічі. Експорт українського металу до Росії та імпорт російських енергоносіїв в Україну завжди були певною мірою збалансовані. Однак останнім часом цей баланс порушився: експорт українського металу до Росії став скорочуватися швидше, ніж імпорт російських енергоносіїв в Україну.
Безперечно, Росія була і залишається важливим торговельним партнером України. Але значення України для Росії у сфері зовнішньої торгівлі постійно знижується. Навіть з урахуванням поставок у великих обсягах енергоносіїв частка України в зовнішньоторговельному обороті Росії становить лише 5%. Отже, Росія віддаляється від України значно швидше, ніж Україна від Росії. Очевидно тому, що торгове значення України для Росії в шість разів менше (у структурному вимірі), ніж Росії для України.
За експортом певної групи товарів Україна тісно прив'язана до Росії. Частка експорту окремих українських товарів у Росію сягає понад 70%. Однак переважна більшість цих товарів у групі високого ризику, оскільки більш як 40% їх експорту йде в одну країну - Росію. Саме тому щодо багатьох із них уже виникали проблеми. Україна давно стоїть перед гострою необхідністю диверсифікувати експорт цих товарів (рис. 3).
Імпорт з Росії значною мірою сформований двома товарними позиціями, а саме - газом і сирою нафтою, на які припадає 55–60% російського імпорту, що становить 20% від українського імпорту. Український експорт в Росію є більш диверсифікованим порівняно з російським імпортом в Україну. Якщо на десять основних товарних позицій експорту припадає 41% загального експорту до Росії, то на десять основних товарних позицій імпорту в Україну припадає понад 73% від загального імпорту з Росії.
Тотальна переорієнтація і Росії, і України на інші зовнішні ринки значною мірою зумовлена блокуванням торговельних процесів між країнами, застосуванням тарифних і нетарифних обмежень, антидемпінгових обмежувальних, компенсаційних тарифів, зборів, спеціальних розслідувань, квоттощо, спрямованих насамперед на чутливі сектори української економіки. У Росії обмежувальні заходи відносно експорту української продукції застосовано на
1,2 млрд дол., що становить 14% від загального українського експорту до Росії. В Україні обмежувальні заходи застосовано щодо російського імпорту на
124 млн дол., що менше 1% від загального імпорту з Росії. Отже, російські заходи з обмеження українського експорту за обсягом удесятеро більші, ніж українські, а за чутливістю - у 15 разів сильніші. Між Росією та Україною постійно застосовувалася практика взаємних вилучень із режиму вільної торгівлі. Так, по російському експорту є близько 115 позицій вилучень, а по українському - лише кілька. МС могло б гарантувати скасування таких вилучень, але це можна зробити і за режиму вільної торгівлі.
Інтеграційні проблеми Митного союзу
За короткий період функціонування МС у ньому виникло вже чимало проблем. Навіть перший досвід роботи Митного союзу показує, що для Білорусі і Казахстану порівняно з Росієюситуація складається несприятливо. Так, за 2012 р. порівняно з 2011-м експорт у рамках МС зріс майже на 9,9%, однак з Росії до Білорусі і Казахстану - на 13,9%, а з Казахстану до Росії та Білорусі експорт, навпаки, скоротився на 9,8%. Україна теж отримала спад експорту в країни МС на 4,6% (рис. 4).
Імпорт у рамках Митного союзу за 2012 р. скоротився на 5%, але здебільшого за рахунок значного скорочення імпорту до Росії з Білорусі і Казахстану - на 36%. Тим часом у Білорусь і Казахстан імпорт з Росії продовжував прискорено зростати: відповідно на 18,2 і 6,9%. В Україну імпорт з МС скоротився на 3,2% (рис. 5).
Якби Україна в 2012 р. була в МС, напевне, отримала б таку ж негативну динаміку.
Функціонування Митного союзу за короткий період уже призвело до різкого зростання тінізації зовнішньої торгівлі. Так, за статистикою Казахстану, оборот зовнішньої торгівлі між Білоруссю і Казахстаном становив 483 млн, а за статистикою Білорусі - 647 млн дол., тобто різниця дорівнює 164 млн дол., або 34%. Розбіжності в зовнішній торгівлі товарами між Білоруссю і Казахстаном зафіксовані практично за всіма позиціями. За статистикою Білорусі, експорт сільськогосподарських машин і механізмів у Казахстан перевищив імпорт за статистикою Казахстану в десять разів. Значними є розбіжності у показниках експорту білоруських товарів, зокрема тракторів - удвічі, легкових автомобілів - у 1,5 разу, нафтопродуктів - у 30 разів (рис. 6).
Істотні відмінності є і в показниках експорту казахстанських товарів у Білорусь, наприклад, за металопрокатом - удвічі. Серйозні розбіжності є навіть у трансфертах капіталу та платежах.
Митний союз також значно відстає в показниках інтегрованості за торгівлею послугами, взаємними прямими інвестиціями та промисловою кооперацією. Хто може назвати хоч один, реалізований у рамках МС на міжкраїновому рівні, інноваційний проект, особливо у сфері машинобудування, що найчастіше наводиться як аргумент на користь МС?
Проблеми Росії як інтеграційного центру МС
Низький інтеграційний потенціал МС зумовлений в основному проблемами Росії як інтеграційного центру. Головна проблема - сировинний і напівфабрикатний характер російської економіки. Адже серед країн БРІК у Росії в структурі експорту частка продукції обробних галузей найнижча і становить всього 13%. Це у п'ять-сім разів менше, ніж в решті країн БРІК. Більше того, за 2000–2011 рр. цей показник у Росії скоротився вдвічі. Для порівняння: в Китаї частка експорту продукції обробних галузей хоч і була високою у 2000 р., але до 2011-го ще більше зросла. Такий сировинний характер російської економіки не обіцяє Росії інноваційного лідерства в євразійській інтеграції.
За останні роки в російській економіці взагалі з'явилося дуже багато негативних і навіть ризикових тенденцій, які не сприяють інтеграційній привабливості. Особливо багато ризиків Росію очікує в перспективі через високу експортно-сировинну залежність її економіки від нафтогазового комплексу. Так, частка нафтогазових доходів у федеральному бюджеті за останні 13 років зросла з 18 до 54%. При цьому 78% нафтогазових доходів загалом, у тому числі у бюджеті, за цей період формувалися за рахунок цінового чинника. Як показала остання криза, це дуже кон'юнктурна і ризикована політика. В будь-який час це може закінчитися обвалом. Тим більше, що цивілізований світ активно розвиває низьковуглецеву економіку. Серйозні проблеми в Росії є і з відпливом капіталів, з офшоризацією економіки, структурою зовнішньої торгівлі та ефективністю економіки загалом, її інноваційністю зокрема.
Україна і Митний союз: дефіцит інтеграційності
На сьогодні Україна у зовнішній торгівлі з країнами МС має від'ємне сальдо. Найбільший дефіцит наша країна має з Росією. При цьому політика імпортозаміщення РФ виключає можливість для України змінити ситуацію на краще. Тому вступ України до МС не є способом розв'язання проблем її дефіцитного (від'ємного) сальдо зовнішньої торгівлі та платіжного балансу.
Структура експорту та імпорту України з МС має традиційне моногалузеве спрямування, яке може функціонувати незалежно від інтеграції в спільне формування. По експорту - це українська продукція машинобудування, металургії та сільського господарства (65% загального експорту), яка має попит на ринках МС не через відсутність мит, а через специфічний (неінноваційний) асортимент і нижчу ціну. По імпорту - це енергетичні матеріали (газ і нафта) (до 70%), які Росія продаватиме Україні і без входження її в МС, як це робить країнам ЄС, Китаю, Туреччині та іншим. Тобто членство в МС не створює додаткових конкурентних переваг або нових товарних ніш для українських експортерів, а існуючі бар'єри у торгівлі з країнами - учасницями МС можуть бути усунені в рамках інших форм регіональної інтеграції. Тим часом торговельні відносини в МС залишаються незбалансованими. Жодна з країн - членів МС - ні Казахстан, ні Білорусь - не мають додатного сальдо в торгівлі з іншими партнерами по МС. Зате його має Росія у торгівлі із своїми партнерами. Звідси очевидно, що МС вигідний насамперед Росії.
Товарна структура торгівлі України з ЄС і МС дуже відрізняється. Яка з них краща - питання дискусійне, особливо коли дискусії відбуваються на емоціях, без об'єктивного і ґрунтовного аналізу. Продукції машинобудування Україна справді продає більше в МС, ніж в ЄС. Однак близько 40% експорту цієї продукції в МС - це залізничні транспортні засоби. Для України це високоризикований експорт, бо орієнтований на одну країну і має невисоку якість, його швидко може замістити інша країна (наприклад Корея). Експорт української продукції в ЄС - це в основному метали та вироби з них, а також залізна руда, насіння і ліс. Це теж специфічний, сировинний, експорт, який теж є досить ризикованим. Суттєві відмінності є і в структурі товарного імпорту в Україну з ЄС та МС. З Митного союзу Україна імпортувала в основному мінеральне паливо (66%). З ЄС імпорт є більш диверсифікованим, включає машини і транспортне обладнання, продукцію хімічної промисловості та інші промислові товари. У зовнішній торгівлі послугами частки ЄС і МС майже однакові - 35 і 36%. Однак структура послуг відрізняється. В експорті послуг з України домінує трубопровідний транспорт до МС (45%). В імпорті послуг домінують фінансові, професійні та технічні послуги з ЄС (54%).
Тарифні диспропорції України і МС
Тарифна політика МС на 92% формувалася на основі російської системи митних тарифів. Тому сьогодні між цією системою і українською, адаптованою п'ять років тому до СОТ, є серйозні диспропорції. Порівняння середніх ввізних мит МС і середніх зв'язаних мит України вказує на значну відмінність у рівнях тарифного захисту. Він є вищим у випадку МС для 13 з 16 секторів економіки.
Середній митний тариф України майже вдвічі нижчий за середній тариф МС. У разі приєднання України до МС підвищення рівнів тарифного захисту за низкою товарних груп призведе до порушення взятих при приєднанні до СОТ зобов'язань щодо зв'язування рівнів тарифного захисту. Вищі імпортні тарифи у МС означатимуть, що Україна (у разі приєднання до МС) зіткнеться з вищою вартістю імпорту з третіх країн, зростанням інфляції та змінами у регіональних торговельних потоках на користь Росії, Білорусі та Казахстану.
У рамках приєднання до СОТ Україна взяла на себе багато зобов'язань щодо нетарифних заходів регулювання торгівлі товарами (кількісні обмеження, технічне регулювання, фітосанітарний контроль тощо), а також щодо торгівлі послугами, захисту прав інтелектуальної власності тощо. У тих сферах, де відповідне регулювання має здійснюватись узгоджено для всіх країн - учасниць МС, виникають питання щодо узгодження зобов'язань у рамках СОТ з принципами і нормами, що діють у рамках МС.
Членство в Митному союзі фактично не сумісне з зобов'язаннями України перед СОТ, а також зі створенням глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС, оскільки МС має свій власний орган (комісія МС), який має право проводити власну інтеграційну і зовнішньоторговельну політику МС. Враховуючи, що ЄС є найбільшим постачальником в Україну інвестиційних товарів і товарів тривалого користування, дорожчий імпорт з ЄС (унаслідок підвищення тарифів до рівня МС) призведе до уповільнення модернізації і перешкоджатиме довгостроковому економічному розвитку.
Малоймовірні вигоди України від вступу до МС
Прихильники МС стверджують, що в разі вступу до нього України можливе здешевлення енергоносіїв.Але отримання стабільних довгострокових знижок у цінах на енергоносії є дуже сумнівним. Росія планує дерегулювання внутрішнього ринку, отже, внутрішні ціни підуть угору. Більш того, підвищення енергетичної ефективності та диверсифікація поставок є більш обґрунтованою економічною стратегією, ніж пошук короткострокових знижок. Крім того, ціна на газ не є предметом домовленостей у рамках митного законодавства МС і Договору про ЗВТ країн СНД. Тому сподіватися на зміну підходів російської сторони у питанні ціни на газ не доводиться. За винятком сценарію, коли Україна погодиться на злиття, а фактично - поглинання "Газпромом" НАК "Нафтогаз України", що рівнозначно втраті суверенітету в енергетичному секторі.
У сфері АПК можливе деяке зростання традиційного експорту агропродукції до МС. Однак можливості нарощувати експорт мороженого м'яса обмежені присутністю на ринку МС виробників США і Бразилії та обсягами українського виробництва, які учетверо менші за потреби його імпорту до країн МС.
Скасування митного контролю може призвести до зниження витрат на торгівлю. Але скорочення витрат можна досягнути шляхом спрощення митних процедур у рамках ЗВТ. Цих переваг можна досягти і в рамках зони вільної торгівлі, тоді як витрати, пов'язані з приєднанням до МС, можуть бути досить значними. Переваги від участі України в МС будуть досить обмеженими, бо Україна вже користується режимом вільної торгівлі з країнами СНД, і цей потенціал вигод значною мірою вичерпаний, про що свідчить негативна динаміка зовнішньої торгівлі в СНД.
Отже, економічне підґрунтя євразійського варіанта інтеграції України дуже слабке. Можливо, таке підґрунтя є в політичній площині? Але й тут треба ґрунтовно аналізувати - кому це вигідно. І відповідь на це запитання - на поверхні.
МС - геополітичний проект Росії
Після розвалу СРСР на Євразійському континенті розпочався новий геополітичний переділ. Визначилися три основні центри тяжіння, які прагнуть сформувати нові політико-економічні утворення. Такими центрами є Євросоюз, Росія і Китай. Серед цієї трійки Росія - найслабша за економічним потенціалом. З огляду на це Росія намагається будь-що наростити свій потенціал за рахунок країн-сателітів, насамперед з пострадянського простору.
Україна - одна із небагатьох великих країн на Євразійському материку, які поки що не увійшли до інтеграційних формувань. Саме тому вона дедалі більше стає плацдармом гострої боротьби між згаданими інтеграційними центрами. Євросоюз демонструє поки що стриману політику щодо євроінтеграції України, хоч і не бажає її вступу до Митного союзу. На нинішньому етапі ЄС пропонує Україні політичну асоціацію. Китай серйозно ще не "дотягнувся" до України, хоч і виявляє активні зусилля, насамперед в економічному плані.
Водночас із боку Росії за останні роки Україна відчула найбільш наполегливе намагання втягнути її до інтеграційних утворень - Митного союзу та ЄврАзЕС. Очевидно, що це вигідно насамперед Росії. І ця вигода подвійна. По-перше, не допускаючи зближення України з іншими інтеграційними формуваннями, передусім з ЄС, Росія обмежує зміцнення конкурента. По-друге, втягнувши Україну у свої інтеграційні формування - Митний союз, ЄврАзЕС, Росія зміцнює свої конкурентні позиції.
Наскільки вигідно Україні інтегруватися з країною зі слабким економічним потенціалом і високими амбіціями імперськості - питання риторичне.Однак на нього треба давати аргументовану відповідь. І ця відповідь значною мірою очевидна.
У правовому аспекті: входження України в Митний союз і ЄврАзЕС призведе до істотного звуження суверенітету України.
В економічному аспекті: інтеграційна привабливість Митного союзу та ЄврАзЕС для України дуже слабка, інтеграційна база (зовнішня торгівля, промислова кооперація тощо) значною мірою втрачена, і перспектив її відновлення немає.
У політичному аспекті: входження України до інтеграційних утворень з Росією вигідне насамперед і в найбільшому ступені останній, і воно перекриває європейські перспективи України.