Український юридичний фронт у не оголошеній з обох боків війні Росії проти України, здається, охопив уже всі міжнародні судові майданчики - подано близько десятка позовів проти РФ, включаючи арбітражні провадження, ініційовані державою в особі НАК "Нафтогаз України" та Ощадбанку.
Головного, всеосяжного позову України проти Росії за збройну агресію, серед них немає. Обрано тактику судитися там, де Росія визнає свої зобов'язання та юрисдикцію судів.
Проміжні успіхи на цьому терені дещо завищені і владою. В процесі відкриваються дедалі нові обставини, що, як бачиться, вже змушують владу, висуваючи вимоги до Росії, не розлучатися із дзеркалом.
Де і за що судимося?
До Міжнародного суду ООН (МС) у січні цього року подано позов про порушення Росією двох Конвенцій: про боротьбу з фінансуванням тероризму і про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. У квітні МС визнав свою первинну юрисдикцію щодо обох Конвенцій і запровадив тимчасові заходи проти РФ з огляду на правову вразливість українців і кримських татар в анексованому Криму.
Найбільше міждержавних позовів подано до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) - п'ять про порушення Росією Європейської конвенції: по два - про порушення прав людини в Криму й у Донбасі (2014–2015 рр.) і заяву про викрадення й вивезення до РФ дітей-сиріт і дітей-інвалідів з Донбасу. Україна також підтримає заяву до ЄСПЛ Меджлісу кримськотатарського народу, подану 29 березня у зв'язку із забороною його діяльності в РФ і Криму як екстремістської організації.
Щодо жодної з заяв України поки що суд не визнав своєї юрисдикції. Процедура тривала, і Росія її затягує, у зв'язку із чим Мін'юст вирішив змінити тактику і не подавати ще одну, шосту заяву, а просити суд об'єднати чотири справи у дві - окремо щодо Криму й Донбасу, і готувати якісну доказову базу.
Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ заступник міністра юстиції Іван Ліщина каже: ситуація ускладнюється ще й тим, що таких заяв Європейський суд іще не розглядав. За всю історію до ЄСПЛ, у якому, як правило, судяться громадяни проти держави, було подано всього 16 міждержавних позовів.
"Якщо порівняти - загалом цей суд за рік розглядає близько 74 тисяч заяв громадян. Тому досвіду в самого суду в розгляді міждержавних заяв не дуже багато, і він сам іще вчиться. Хоча можливість такої практики була закладена в Конвенції з прав людини від самого початку, і однією з найперших розглянутих була справа Ірландії проти Великої Британії. Було кілька справ щодо Греції, коли вона в часи "чорних полковників" почала порушувати права людини, була досить відома справа Кіпру проти Туреччини. І було кілька заяв Грузії проти РФ. Зараз уже є перше рішення щодо цих справ на користь Грузії, було встановлено порушення прав людини. І все. Всього позовів 16, з них шість - це українські", - каже Іван Ліщина.
На думку урядового уповноваженого, критика тактики через неподання "великого" позову проти Росії неспроможна і не враховує важливості рішень на користь України щодо поданих до ЄСПЛ заяв. Наприклад, непрямо встановити факт російської агресії на території Криму з 27 лютого 2014 року, виходячи з рішення Європейського суду про те, що Росія отримала ефективний загальний контроль над Кримом, починаючи з 27 лютого (дата, коли було захоплено Верховну Раду АРК), а не з 21 березня, з акта про "входження" Криму до складу РФ, як визнає Росія.
Міжнародний кримінальний суд, у компетенції якого - злочини проти людяності, воєнні злочини й геноцид, притягує до відповідальності не держави, а винних осіб. Україна, не ратифікувавши Римського статуту, визнала юрисдикцію МКС на своїй території щодо злочинів, скоєних під час Майдану, і щодо злочинів на території України з 27 лютого 2014 року, тобто з початку окупації Криму, з продовженням агресії РФ у Донбасі. У листопаді 2016-го Прокурор МКС Фату Бенсуда у щорічному звіті попереднього оцінювання подій назвала анексію Криму рівнозначною міжнародному збройному конфлікту.
У серпні 2016 року до міжнародного Арбітражу з позовом проти РФ звернувся Ощадбанк, який втратив усі активи в Криму. Сума вимог становить більш як 1 млрд дол. і включає "як вартість втрати активів, вартість втрати бізнесу, так і відсотки, які будуть нараховані до ухвалення Трибуналом остаточного рішення і до фактичного одержання компенсації за комерційним курсом, визначеним Трибуналом, і становить понад 1 млрд доларів США".
Україна ініціювала арбітражне провадження проти Росії в Міжнародному трибуналі ООН з морського права - для захисту інтересів і прав у зв'язку із втратою активів "Чорноморнафтогазу" в Криму, захопленням РФ родовищ на морському шельфі та збитками через неможливість їх використовувати в той час, коли Росія видобуває там газ, та через інші порушення з боку РФ Конвенції з морського права.
Незручне питання
Колись, далекого тепер 2004 року, я опублікувала в DT.UA статтю з такою назвою. Ішлося про те, що рано чи пізно перед Україною й українцями постане питання про визнання за кримськотатарським народом права на самовизначення на історичній території, яке йому гарантоване міжнародним правом як корінному народові. І це незручне питання - рубікон для української демократії, яка може закінчитися, щойно виникне кримськотатарське питання. Точно так само, як закінчується російська демократія, коли виникає питання українське.
Загалом, час настав. І каталізатором процесу, хоч як це парадоксально звучить, є тимчасові заходи, запроваджені МС ООН проти Росії. На них, перш ніж перейти до головного, варто зупинитися докладніше - все-таки це перші вимоги, пред'явлені міжнародним судом Росії після фактичної агресії проти України.
Ілюзій, що Росія повною мірою виконуватиме приписи Міжнародного суду ООН з усунення дискримінації українців і кримських татар, мабуть, ніхто в Україні не мав. Нагадаємо, що на підставі Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації МС ООН вимагає від Росії утриматися від обмежень кримських татар на представництво власних інтересів, включаючи поновлення забороненої в РФ діяльності Меджлісу, і забезпечити навчання українською мовою. Обидві вимоги йдуть урозріз з політикою Кремля на "нових" територіях, адже з першого дня окупації Криму всі зусилля були спрямовані на його деукраїнізацію та приборкання Меджлісу кримськотатарського народу, що організував бойкот "референдуму". Тому лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв одразу категорично заявив, що Росія не виконуватиме цих приписів. Проте, здається, все ж таки вживатиме заходів, імітуючи виконання тимчасових заходів - адже попереду рішення суду по суті, а невиконання тимчасових заходів посилить позиції України.
Найлегше "потьомкінські села" буде побудувати для демонстрації забезпечення освітнього процесу українською мовою в Криму. У "конституції Республіки Крим" і українська, і кримськотатарська мови проголошені державними - нарівні з російською, однак наслідки такої "рівноправності" вражають. За два роки анексії АРК, за даними Кримської правозахисної групи, класів з українською мовою навчання поменшало в 31 раз, а їхніх учнів - у 36. У Сімферополі, приміром, у таких класах вчаться всього 174 дитини. "Росія проводить у Криму цілеспрямовану політику ліквідації основ української ідентичності та української культури. При виборі мови навчання батьки зазнають морального або адміністративному тиску з боку керівництва шкіл, їм висувається вимога не вказувати українську як мову навчання. Важливо й те, що в ситуації, коли на українців наполегливо навішується ярлик "ворога", кримчани побоюються відверто позиціювати свою українську ідентичність при виборі мови навчання", - завершує Кримська правозахисна група, моніторинг доступу до освіти рідною мовою якої було надано Міжнародному суду ООН як доказ порушення Росією Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
І як же Росія виправлятиме таку важку ситуацію? В частині створення віртуальної реальності рівних російській державній машині, здається, немає. Для цього навіть не треба "перевзуватися" у повітрі й змінювати риторику - на папері й словах усі "народи Криму" в 2014 році нарешті отримали увагу держави. Утовкмачуваний посил, що "за всі 25 років незалежності українська влада не зробила для (потрібне вставити) стільки, скільки Росія зробила за два (три і так далі) роки" - універсальний. Для картинки щільні ряди кокошників прорідять віночками й фесками, а Міжнародному суду повідомлять, що до нового навчального року було створено всі умови для збільшення класів з українською мовою навчання. Але (яка прикрість!) охочих навчати дітей українською не виявилося. Перевірити, чи був вибір батьків добровільним, чи під тиском, правозахисники зможуть тільки в окремих випадках. Загальну об'єктивну картину могла б дати постійна міжнародна місія з прав людини - але Росія жодній міжнародній організації не дала згоди на її створення.
Складніше окупантам буде імітувати виконання частини тимчасових заходів, що стосується прав кримських татар. З вимогою утриматися від обмежень на представництво власних інтересів Росія "упорається": на жаль, колаборантів - кримських татар достатньо і для створення фейкових "представницьких" організацій, і для демонстрації присутності в органах місцевого самоврядування, "державної влади Криму" і навіть у Держдумі РФ. Головна проблема - Меджліс, визнаний екстремістською організацією і заборонений на території РФ, включаючи анексований Крим. Спроби задушити його в обіймах до "референдуму" були марні, як і особисті переговори Владіміра Путіна з Мустафою Джемілєвим. Так само марними виявилися каральні заходи - Меджліс знайшов форми роботи, і ніякими ерзац-організаціями його не замінити. Оскільки він - орган, який обирається національним з'їздом - Курултаєм, і зімітувати його, як це було в Татарстані, неможливо. По суті, кажуть у Меджлісі, він тепер легалізований і міжнародним судом.
І погляди кримських татар і правозахисників тепер звернені не тільки на Росію, а й на Україну: обіцянок і президента Петра Порошенка, і лідерів парламентських партій про надання кримським татарам статусу корінного народу, про реалізацію права на самовизначення в складі України, про створення незабаром конституційної групи, яка відпрацює "кримський" розділ Конституції з урахуванням відтворення Кримськотатарської автономної республіки, не виконано. І виконувати їх, схоже, не мають наміру. Тому тональність заяв Рефата Чубарова стає дедалі жорсткішою.
"Серед причин, які привели в 2014 році до тимчасової окупації Криму Росією, особливе місце слід відвести протидії офіційного Києва протягом 23 років ідеї кримськотатарської автономії. Замість того, щоб зрівняти у можливостях і правах кримських татар та етнічних українців з російським населенням Криму, що становить чисельну більшість на півострові, Київ завжди і у всьому орієнтувався на інтереси російської кількісної більшості. Ну ті, природньо, й "віддячили", - нагадав Рефат Чубаров у коментарі для DT.UA.
Однак, за його словами, було б необачно думати, що російська агресія та окупація Криму "вилікувала" усіх українських політиків.
"Як і три, п'ять, десять років тому у коридорах влади, починаючи від Банкової й завершуючи на Грушевського, можна знову почути сентенції про те, що мовляв, "надання Криму статусу кримськотатарської автономії невчасне". І незрозуміло їм, тим, хто вже одного разу профукав Крим та кинув кримськотатарський народ один на один з його одвічним ворогом - російським шовінізмом, що, власне, надання Криму статусу кримськотатарської автономії у складі унітарної України і є найбільш ефективним ключем до повернення Криму під юрисдикцію України. Якщо не єдиним ключем ".
За останніми даними, конституційну комісію АП планує скликати 10–11 травня - щоб обговорити питання створення робочої групи з підготовки змін та доповнень до Розділу Х Конституції України "Автономна Республіка Крим". Тому прогнозуємо: якщо політична влада не почне реально виконувати свої ж обіцянки і обов'язки, не виключено, що невдовзі вимоги кримських татар стануть долинати до президентського кабінету з вулиці Банкової. Я впевнена, що до них приєднаються і багато політичних українців із Криму. Й ось чому.
Наймерзенніше в цій історії те, що пост-майданівська влада продовжує політику попередньої злочинної (як заведено говорити, не перетруджуючись в отриманні обвинувальних вироків). Тієї, в якої десятиліттями головними "підозрюваними" в сепаратизмі в модельованих сценаріях та легендах навчань спецслужб і військових були радикали-мусульмани, тобто кримські татари. Тому їх не брали в СБУ, тому зупиняли побажання Меджлісу на межі статусу автономії, тому з готовністю втілювали запропоновані російськими політтехнологами/спецслужбами сценарії розколу та дискредитації Меджлісу й народу загалом.
Втрата Криму (знаю - тимчасова) і війна в Донбасі, схоже, аж ніяк не вплинули на вчорашні помилкові фобії політиків; на здатність опиратися хапальному рефлексу і стежити за обома руками; на дорослішання, щоб визнавати й виправляти свої та історичні помилки; на потенцію політичної влади та спецслужб діяти адекватно до ситуації, не кажучи вже про випередження противника на крок.
Коли сьогодні МЗС, Мін'юст і АП змагаються за корону "переможця" у зв'язку з проміжним і частковим рішенням МС ООН із приводу російської дискримінації українців та кримських татар, хочеться відвезти цих розумних і симпатичних чиновників та чиновниць на пункт пропуску на адмінкордоні з Кримом. І залишити на годинку наодинці з громадянами України, які "беруть" Перекоп з обох боків. Щоб люди на відстані витягнутої нерозслабленої руки пояснили особам, уповноваженим на виконання функцій держави, що таке жити в окупації і вважатися для Батьківщини нерезидентом.
Що, точніше - скільки коштує студентові перевезти через наших захланних доблесних митників стару мікрохвильовку, стопку книжок чи комп'ютер, яких, на відміну від друкарської машинки й бінокля (!), немає у списку Кабміну для провезення через адмінкордон? При цьому, зустрівшись із кримськими українцями, гадаю, навіть доби не вистачить, аби вислухати всю історію дискримінації з боку української влади всіх каденцій, яка "спромоглася" на відкриття аж семи українських шкіл. І не вірте, що охочих не було. Щоб подати заяву на прийом в українську гімназію мого сина, я займала чергу о п'ятій ранку. У позові в МС як факт частини дискримінації українців наводиться закриття газети "Кримська світлиця". Соромно, товариші: Мінкульт припинив її фінансувати ще до анексії. І відновив тимчасово, після перереєстрації в Києві, але потім знову припинив, і колектив редакції влаштовує пікети під Кабміном. Не буду продовжувати, допомагаючи відповідачу у справі, але якість поданих матеріалів викликає величезну кількість запитань. Особливо коли знати, що громадські правозахисники досилали чиновникам у Гаагу докази вже під час слухань.
Скільки коштує бездіяльність влади?
Застережу зразу: немає питання для дискусії, залучати чи ні іноземних консультантів та радників до підготовки матеріалів для міжнародних судів і їх супроводу в процесах. Однозначно - залучати, і найкращих, оскільки, як уже говорилося, Україна у своїх міждержавних позовах у кількох судах - першопроходець. Проте законне право платника податків (а мільйони їх - ще й жертви агресії Росії) знати, наскільки виправдано уряд витрачає сьогодні мільйони доларів і чи не підмінює роботою іноземців власне неробство або злочинну бездіяльність. Друге - особливо важливо.
Загальновідомо, що МЗС для консультацій та юридичного супроводу справ у міжнародних судах у спорах із РФ ще 2015 р. залучив відому американську юридичну компанію Covington & Burling. Вона вже працювала в Україні - 2011-го Юлія Тимошенко і БЮТ наймали її для аудиту закупівель за Кіотським протоколом. У 2015-му для захисту інтересів України у спорі з Росією про тлумачення і застосування Угоди між КМУ та урядом РФ про заохочення і взаємний захист інвестицій (1998 р.) держзакупівля становила 0,3 млн дол. Потім була ще одна угода, але без уточнення справи. Згідно з документами, які має DT.UA, у 2015 р. за договором із МЗС Covington & Burling було сплачено за виконані роботи 1 077 108 дол. США. У 2016 р. сума виплат за договорами з МЗС становила 2 829 723 дол.
Тим часом НАК "Нафтогаз України" у грудні 2016 р. за переговірною процедурою провела закупівлю юридичних послуг, пов'язаних із захистом прав та інтересів України у спорі в закордонних юрисдикційних органах з участю іноземного суб'єкта, простіше кажучи - за позовом у Міжнародний трибунал ООН з морського права, про який ішлося спочатку. Перемогла Covington & Burling. Сума договору становила 6,31 млн дол., термін дії - до 31 грудня 2017 р.
Таким чином, тільки наведені тут суми, сплачені одній компанії, залученій МЗС і НАК "Нафтогаз" за надання схожих послуг, становлять за два роки більше 10 млн дол.
Відомо також, що у бюджеті України на 2017 р. передбачено 152,2 млн грн (проти 107,7 млн у 2016 р.) на юридичний супровід вирішення спорів із РФ, пов'язаних із порушенням її зобов'язань за міжнародними договорами України.
Безперечно, робити якісь висновки з приводу ціни та якості послуг і робіт ми зможемо тільки після отримання кінцевого результату. Однак інформація, яку отримують сотні, коли не тисячі людей, причетних до процесу збирання, підготовки та верифікації матеріалів для подання заяв у міжнародні суди в цьому процесі, вже виривається назовні, і вона тривожна. Тому ми не можемо пройти мимо, але й публічно озвучувати всі провальні місця, зважаючи на свою відповідальність, не можемо. Але зазначимо, що жодні, навіть супердорогі іноземні радники й консультанти в міжнародних судах не підмінять і не звільнять від обов'язку проводити розслідування у кримінальних провадженнях, відкритих в Україні.
Більш того, якби органи прокуратури, СБУ, Нацполіції розслідували ці злочини належним чином, якби в українських судах були встановлені юридичні факти цих злочинів - значно простіше було б у Гаазі в справі доказів фінансування РФ тероризму на Донбасі. На сьогодні, за нашою інформацією, також не розслідувано жодного зі злочинів, наведених у МС ООН у переліку фактів дискримінації українців та кримських татар.
Про причини ми пишемо третій рік - поки що в шухляду. І це вже занадто дорого, щоб терпіти.