На початку березня на форумі «Україна 30. Розвиток правосуддя» президент Володимир Зеленський сказав, що «судову реформу обіцяла кожна влада в Україні, починала гучно та амбітно, а закінчувала тихо та непомітно, передаючи у спадок наступникам нереформовані, іноді корумповані та неефективні суди», і запевнив, що налаштований «розірвати це замкнене коло».
Справді, від ініціатив президента і рішень парламенту нині залежить, у якому напрямі рухатиметься реформа цього разу. Ключове в реформі сьогодні — забезпечити у складі судових кадрових органів — Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) та Вищої ради правосуддя (ВРП) — чесних і принципових фахівців, які будуть віддані справі, а не шукатимуть власний зиск.
Понад дві тисячі суддів, які ще не пройшли кваліфікаційного оцінювання (переатестації), і ще стільки ж вакантних посад — загалом це більше половини суддівського корпусу, якість якого залежить від майбутньої ВККС. Дисциплінарні ж покарання, відсторонення та звільнення суддів — це відповідальність Вищої ради правосуддя.
Досі ці органи демонстрували неспроможність втілювати зміни в життя. Це й не дивно, адже кланова система просуває туди своїх людей не для змін, а для захисту і підтримання живильних корупційних практик. Оцінювання близько трьох тисяч суддів привело до звільнення менше одного відсотка оцінених. Члени ВРП захищені від відповідальності, а тому тиснуть на суддів, карають суддів-викривачів, поблажливо ставлячись до відвертих корупціонерів.
Розуміння нагальної потреби перезавантаження цих органів є в міжнародних партнерів України, у громадянського суспільства і, переконаний, в української влади. Його демонстрували навіть передвиборні обіцянки президента Зеленського та «Слуги народу». Але чи є в останніх справжній інтерес до втілення цих обіцянок у життя? Чи прагнення користуватися вигодами цієї системи все ж таки переважає?
Відверто слабка президентська законодавча ініціатива про формування нової ВККС у парламенті перетворилася на контрініціативу (законопроєкт № 3711д), яка, всупереч рекомендаціям Венеційської комісії, віддає добір і призначення членів цієї комісії до рук нереформованої Вищої ради правосуддя. Ми писали про це минулого місяця, а тим часом парламент схвалив зазначену контрініціативу в першому читанні.
Що ж до Вищої ради правосуддя, то тут проблема ще складніша, адже вона — орган, визначений Конституцією, і припинити повноваження її членів звичайним законом без ризиків, що цей крок буде визнаний неконституційним, складно. Україна взяла на себе зобов’язання перед МВФ і Європейським Союзом запровадити механізм попереднього відбору майбутніх членів ВРП із дійовим залученням міжнародних експертів, як це було під час формування Вищого антикорупційного суду (ВАКС), а також «пропустити» через зазначений механізм чинних членів цього органу. Згідно з меморандумом з МВФ, такий закон мав бути ухвалений ще в жовтні минулого року. Мін’юст навіть розробив відповідний законопроєкт, але ініціативу заблокували — ймовірно, на рівні офісу президента: швидше за все, думали, що МВФ і так грошей дасть.
У результаті, з’їзд суддів минулого тижня обрав чотирьох нових членів Вищої ради правосуддя за старою процедурою, що на практиці означає голосування за списком «темних конячок», який спускають суддям тіні минулого. І судді не ставлять своїм обранцям незручних питань, наприклад чому ті отримали й приватизували службову квартиру, маючи інше житло, або чому їхнє ім’я фігурує в розслідуванні вимагання хабаря за ухвалення судового рішення. Щоб уможливити такий стан справ, незадовго до з’їзду ВРП поспішила внести президентові подання про призначення 18 суддів-п’ятирічок, чиє кваліфікаційне оцінювання не було завершене відповідно до закону, бо вони отримали негативний висновок від Громадської ради доброчесності. Невипадково зазначені особи без суддівських повноважень були делегатами з'їзду суддів.
Лише 15 лютого президент Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроєкт щодо реформи Вищої ради правосуддя (№ 5068), який передбачає створення Етичної ради, що перевірятиме кандидатів до ВРП на відповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Рада номінуватиме суб’єкту призначення щонайменше двох кандидатів на кожну вакантну посаду.
Етична рада також проведе одноразову перевірку доброчесності чинних членів Вищої ради правосуддя, за результатами якої зможе ініціювати перед суб’єктом призначення звільнення відповідного члена. З моменту прийняття рекомендації про звільнення такий член ВРП усувається з посади до прийняття остаточного рішення суб’єктом призначення.
Етична рада складатиметься з шести членів: трьох суддів або суддів у відставці від Ради суддів України та трьох осіб від міжнародних організацій, із якими Україна співпрацює у сферах протидії корупції та/або судової реформи. Вона затвердить свій регламент і методику оцінювання.
Рішення Етичної ради вважатиметься ухваленим, якщо за нього проголосують, щонайменше, чотири члени Ради, за умови, що всі міжнародні експерти висловляться на користь прийнятого рішення. Такий кворум для прийняття рішення гарантуватиме, що до списку рекомендованих для призначення членами ВРП потраплять лише кандидати, до доброчесності яких немає запитань.
Проте, з іншого боку, члени Етичної ради за квотою Ради суддів зможуть блокувати внесення рекомендацій про звільнення недоброчесних членів ВРП, як і рекомендацій щодо призначення небажаних для них осіб до Вищої ради правосуддя.
Більше того, згідно із законопроєктом, голова ВРП отримає повноваження призначати членів Етичної ради. А повноваження Етичної ради ініціювати звільнення членів Вищої ради правосуддя будуть разовими, тобто підзвітність діяльності цих членів не збільшиться.
З одного боку, запровадження попереднього відсіву кандидатів незалежною комісією дає надію на чесний відбір, а не просування «своїх». З іншого —запропонований механізм не видається достатньо ефективним.
Вирішити проблему може правило про вирішальний голос членів Етичної ради, делегованих міжнародними організаціями, у разі рівного розподілу голосів (як це було, наприклад, під час атестації прокурорів). Голову Вищої ради правосуддя і Раду суддів України у процедурі призначення членів Етичної ради краще замінити на голову та пленум Верховного суду — одного з двох судів (поряд із ВАКС), що був сформований кілька років тому на конкурсних засадах.
Рішення Етичної ради про невідповідність члена ВРП критеріям доброчесності і професійної етики має стати автоматичною підставою для припинення повноважень члена Вищої ради правосуддя. Венеційська комісія вказала, що, за відсутності конституційного визначення суб’єкта, який може звільнити з посади члена ВРП, такого суб’єкта можна визначити звичайним законом.
Доцільно, щоб Етична рада зберігала можливість перевіряти поведінку членів ВРП на предмет доброчесності і професійної етики впродовж часу її існування (шість років, як пропонується законопроєктом).
Ще одна ініціатива президента Володимира Зеленського — законопроєкт, спрямований на послаблення негативного впливу Окружного адміністративного суду м. Києва (ОАСК), який здобув славу найкорумпованішого в країні, що виконує замовлення олігархів і політиків (№ 5067). Проєктом запропоновано передати з підсудності ОАСК до Верховного Суду справи про оскарження нормативних актів уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національного банку чи інших центральних органів (ідеться про акти, які містять норми права, а не стосуються безпосередньо конкретної особи). Мета законопроєкту — правильна, адже це дозволить трохи зменшити ризики блокування реформ із боку столичного адмінсуду та інших зловживань в інтересах олігархів і окремих політичних сил.
Проте законопроєкт не вирішує комплексно проблему столичного адміністративного суду, голова якого Павло Вовк усіляко ухиляється від викликів та переховується від примусового доставлення до Вищого антикорупційного суду.
Адже «прославився» ОАСК не рішеннями щодо нормативно-правових актів, а насамперед зловживаннями під час розгляду справ стосовно індивідуальних рішень. Ідеться, зокрема, про визнання незаконною націоналізації Приватбанку, необґрунтовані втручання в діяльність Національного антикорупційного бюро України (наприклад, зобов'язання виключити з офіційного реєстру відомості про Артема Ситника як директора бюро, обнуління доказів у кримінальних провадженнях), конкурсні процедури (наприклад, зупинення урядового рішення про конкурс на посаду голови митниці), діяльність членів ВККС, кадрові рішення щодо топ-посадовців (наприклад, усунення від виконання обов'язків в.о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун, поновлення на посадах вищих чиновників часів Януковича тощо).
Один із таких поновлених високопосадовців, який тепер став народним депутатом від ОПЖЗ, Григорій Мамка, кинувся рятувати «хлібні справи» для окружного адмінсуду, подавши альтернативний законопроєкт, щоб зберегти такі справи в компетенції цього суду.
Звісно, проблему столичного окружного адміністративного суду не вирішити за один день. Рішення передати певну частину справ до Верховного Суду може бути лише тимчасовим, зважаючи на велике навантаження на нього. При цьому забрати з підсудності ОАСК потрібно не лише справи про оскарження нормативних актів центральних органів влади, а й інші справи загальнодержавного значення, які містять найвищий ризик заподіяння шкоди внаслідок зловживань. Наприклад, ті ж таки справи щодо формування ВККС, ВРП, Етичної ради тощо. Інакше всі ці реформи буде зведено нанівець.
Більш адекватним і постійним може бути рішення про створення окремого адміністративного суду (за зразком Вищого антикорупційного суду) для розгляду в першій інстанції справ загальнодержавного значення з одночасним об’єднанням Окружного адміністративного суду м. Києва і Київського (обласного) окружного адміністративного суду в один, сформувавши його на конкурсних засадах. Звісно, втілення цієї ідеї потребує окремих законодавчих рішень і більше часу.
Загалом, законодавчі ініціативи президента Володимира Зеленського — рух у правильному напрямі, хоч дуже запізнілі, але не менш актуальні. Проте вони не приведуть до очікуваного результату, якщо не буде щирого прагнення впроваджувати зміни з увагою до деталей, бо саме в них ховається диявол. Без цього Володимир Зеленський стане заручником своїх же слів про нереформовані, корумповані та неефективні суди, які перейдуть у спадок наступникам.
Більше статей Романа Куйбіди читайте за посиланням.