Надати кілька взаємосуперечливих рішень з одного й того самого приводу, але при цьому так і не дати відповіді на поставлене запитання. Довести, що два дорівнює одному, коли йдеться про президентські терміни. Обґрунтувати що "чергова" і "будь-яка наступна" - одне й те саме, якщо йдеться про парламентські сесії. Узаконити "тушок". Вчасно скасувати кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. "Забути" вчасно надати висновок про конституційність проекту змін до Основного Закону. І навіть скасувати Конституцію, ігноруючи її ж приписи.
Будь-яке дивне рішення КСУ обов'язково ховається за вітіюватими формулюваннями й неодмінними посиланнями на "системний аналіз Конституції". Обвинувачення в тому, що колективний арбітр правової чистоти вже досить давно перетворився на політичний "стіл замовлень", де рік у рік "столується" дедалі більше замовників, мешканці офісу на столичній вулиці Жилянській зазвичай гнівно відкидають.
Тим неочікуванішим став лист суддів КСУ Миколи Мельника, Ігоря Сліденка та Сергія Саса, які публічно виступили проти прогресуючої, на їхню думку, політизації й "комерціалізації" Конституційного суду. Головним винуватцем гострої кризи (яку, за їхніми словами, переживає орган конституційного контролю) троє суддів назвали чинного голову суду Станіслава Шевчука. У листі, що його Мельник, Сліденко і Сас розіслали своїм колегам, вони назвали подальше перебування Шевчука на посаді гарантією "повного розвалу КСУ".
Скандал навколо "листа трьох" ажіотажу в суспільстві прогнозовано не викликав, - громадяни поглинуті спогляданням передвиборних боїв, та й об'єкт уваги з КСУ не занадто привабний, - це ж не "Укроборонпром" чи НАБУ. Тим часом значення Конституційного суду важко переоцінити. Тим більше що віднедавна цей орган наділили новою функцією - розглядом конституційних скарг (КС). Під виглядом яких окремі пронирливі громадяни та цілі масштабні структури шлють на Жилянську "суто комерційні" справи. Там тобі і "Приват", і ОККО, і ще багато чого смачного. Бо жадане рішення КСУ - це вже фактичний папірець, броня.
Але поки що конфлікт в органі, який може все, цікавить небагатьох. Певна річ, стривожився тим, що відбувається, сам Станіслав Шевчук. За деякими даними, він навіть скасував вояж до США. Жваво обговорюють викладене в листі судді КСУ, між собою і в розмовах із заступником голови АП Олексієм Філатовим. Не виключено, що розбір претензій до Шевчука стане предметом засідання КСУ, яке (за словами одного з членів парламентського комітету з питань правової політики та правосуддя) може відбутися вже 2 квітня.
Про ситуацію в Конституційному суді журналіст DT.UA вирішив поговорити з одним із авторів "листа трьох" - Ігорем Сліденком.
- Пане Ігоре, 13 березня ви, спільно з двома іншими суддями Конституційного суду, Миколою Мельником та Сергієм Сасом, надіслали своїм колегам із КСУ лист, у якому містилися серйозні претензії до голови суду Станіслава Шевчука. Згідно з вашою заявою, очільник КСУ вдавався до порушень і зловживань досить тривалий час. Чому тоді звернення до суддів КСУ з'явилося тільки тепер?
- Є дві причини. Перша - об'єктивна. З вини пана Шевчука відбувалися серйозні, системні порушення в роботі Конституційного суду. Останнім часом така практика набула загрозливого характеру. Ми реагували на ці порушення, в тому числі звертаючись особисто до голови суду. Жодної реакції з його боку не було. 1 березня ми втрьох ініціювали проведення зборів суддів Конституційного суду, на яких пропонували розглянути вчинки пана Шевчука, що, на наш погляд, суперечили засадам діяльності КСУ й порушували права суддів. Нашу законну вимогу голова проігнорував. Відтак ми були змушені звернутися до колег. Адже ситуація надзвичайно серйозна: Україні загрожує фактична втрата Конституційного суду як незалежної правової інституції.
Друга причина - символічна. Звернення ми підписали 13 березня, - цього дня виповнилося п'ять років нашому перебуванню в Конституційному суді. 13 березня 2014 року ми - я, Микола Мельник, Сергій Сас і Станіслав Шевчук - були призначені за квотою Верховної Ради на посаду суддів Конституційного суду.
- Як відреагували на появу цього листа ваші колеги і голова КСУ?
- Реакцію Станіслав Шевчука можна було легко передбачити, зважаючи на його попередню поведінку, коли він не визнавав своїх порушень - очевидних і документально доведених. Тих, хто вказував на його неподобства, він зараховував до "порушників спокою" в суді. Певною мірою його реакцію, як на мене, можна простежити за спеціально вкинутою й розтиражованою в медіа тезою, буцім наше звернення - політичне, а його поява пов'язана з виборчим процесом. Це не має нічого спільного з реальним станом речей. Штучна політизація нашого звернення, а тим більше прив'язування нас до конкретного кандидата, - це спроба відвернути увагу від суті проблеми. Наші кандидатури до КСУ були запропоновані різними парламентськими фракціями: моя - "Свободою", Мельника - УДАРом, Саса - "Батьківщиною". А ось сам Шевчук, до речі, був висунутий депутатською групою "Економічний розвиток" (зазначену групу після втечі Януковича утворила група колишніх регіоналів. - С.Р.). Тоді на цю характерну обставину ніхто не звернув особливої уваги…
Що стосується суддів КСУ, складно прогнозувати їхню остаточну реакцію. Всі все чудово розуміють. Кожен має визначитися зі своїм ставленням до цієї проблеми. КСУ - орган колегіальний, на кожному судді лежить відповідальність за його діяльність.
- Згаданий лист підписали троє суддів. Якщо, як ви кажете, всі все добре знають, чому на це не реагувала решта суддів?
- Мені важко відповідати за інших. Є кілька суддів, котрі "гріються" біля Шевчука. Ряд колег теж неодноразово вказували Шевчуку на неприпустимість його діянь. А те, що звернулися ми, - можливо, пояснюється саме нашою більшою моральною відповідальністю за дії пана Шевчука, оскільки ми разом прийшли в Конституційний Суд, у надзвичайно складний для України час, одразу після Революції Гідності, на самому початку російської агресії.
- Ви підтримували його висунення на посаду голови КСУ?
- Так. Особисто я спеціально приїхав із лікарні, аби проголосувати за нього.
Пан Шевчук, який був суддею Європейського суду з прав людини ad hoc, позиціював себе як демократ, людина нових прогресивних поглядів, котра здатна змінити КСУ відповідно до європейських стандартів. Але, обійнявши посаду, поставив свої інтереси вище за інтереси суду, держави, суспільства. Розчарування ним з'явилося досить швидко, але певний час лишалася надія, що він схаменеться.
- Ви закликали колег до "невідкладного вжиття кардинальних правових заходів". Що під цим розумієте?
- Проблема надзвичайно складна. На відміну від попередньої редакції, чинний закон про Конституційний суд механізмів усунення голови суду не містить. Тільки - особиста заява про звільнення, якої пан Шевчук, судячи з усього, писати не планує.
Саме тому ми втрьох і наважилися на цей лист, який, за великим рахунком, є криком душі. Це - заклик до колег…
- Але як вони можуть вплинути на ситуацію, якщо механізмів усунення, як ви зауважили, нема?
- Якщо більшість суддів, задля збереження авторитету суду та його нормального функціонування, порадить панові Шевчуку залишити посуду, - можливо, він дослухається. Бо якщо більшість суддів КСУ висловиться за недовіру голові суду, а він залишиться на посаді, практичний смисл роботи органу буде втрачений.
- На яку кількість суддів КСУ голова має безпосередній вплив?
- Мені важко відповісти на це запитання. Але фактом є те, що голова КСУ запровадив практику кулуарних зустрічей із суддями. Про одну з таких зустрічей, на якій голова обговорював із частиною суддів, скажемо так, питання делікатного характеру, стало відомо випадково…
- Деякі дії Шевчука, якщо вірити фактам, наведеним у вашому зверненні, підпадають під категорію порушень закону…
- На мій погляд, дії пана Шевчука містять різні порушення закону, а в такій як неправомірний вплив на суддів - вбачаються ознаки діяння, передбаченого Кримінальним кодексом.
- Ви спільно з колегами закидали Шевчуку неприпустиму політизацію Конституційного суду. Можете навести приклади?
- Останній приклад. Днями Українська асоціація міжнародного права, членом правління якої є пан Шевчук, зробила заяву, в якій відкрито пропонується підтримати кандидатуру чинного глави держави на чергових виборах президента. Це пряма політична агітація. А закон про КСУ (стаття 11) категорично забороняє робити подібне.
21 березня я порушив перед Шевчуком та колегами питання про необхідність вияснити й виправити ситуацію. Це спонукало його відмежуватися від зазначеної заяви. Але, зауважу, зробив він це не з власної волі, а після наполягання інших суддів.
- На підставі цього прикладу і тих небагатьох, які ви згадали у своєму зверненні, важко говорити про беззастережну політизацію суду.
- Не зовсім так. У зверненні ми навели, щонайменше, п'ять конкретних випадків, які свідчать про політизацію Шевчуком діяльності суду. Крім того, ми робимо висновки, базуючись на аналізі розгляду конкретних справ. У певний часовий відтинок та чи інша справа, формально не маючи політичних ознак, здатна впливати на перебіг політичних подій.
- Наприклад?
- Наприклад, недавнє скасування Конституційним судом статті Кримінального кодексу щодо незаконного збагачення. Розглядати чи не розглядати справу, коли її розглядати - все це залежить виключно від пана Шевчука, він формує порядок денний.
- Цей приклад загальновідомий. Є інші?
- У зверненні наведено, щонайменше, шість справ, у яких вбачається маніпуляція з боку голови їх розглядом ("Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії "Укррудпром", "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про позбавлення В.Януковича звання Президента України", "Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", "Про Державний бюджет України на 2018 рік").
І це - не вичерпний перелік. Я не можу коментувати по суті справи, які перебувають у процесі розгляду. Можу лише зазначити: те, що розгляд окремих справ затягується (інколи роками) чи прискорюється, - не є випадковим збігом обставин.
- У вашому зверненні згадувався брат Станіслава Шевчука, який нібито має вплив на голову, а отже й на суд. Можна докладніше про цей влив?
- Ми просто привернули увагу колег до фактів, які висвітлюються у ЗМІ і які наші колеги можуть пов'язати з діяльністю голови суду та його радниками. Колеги добре знають, про що йдеться…
- "Вирішити" питання через КСУ може будь-хто, чи це виключно прерогатива влади?
- Запровадження інституту конституційної скарги, фактично, розширює такі можливості. Конституційна скарга, у тому вигляді, в якому вона впроваджена в нас, - специфічний правовий винахід. За великим рахунком, це - не конституційна скарга. Це спосіб фактичного перегляду або впливу на рішення Верховного суду й апеляційних судів у таких справах, у яких не передбачена касація. А ще - можливість вирішити свої справи не у Верховному чи апеляційних судах, а в Конституційному. В умовах, які нині склалися, так набагато простіше.
Переважна більшість конституційних скарг, скерованих до КСУ, не мала б ним розглядатися, оскільки вони не містять конституційних проблем, в них ідеться про проблеми правозастосування.
Ще одна ймовірна причина появи саме такої версії конституційних скарг - йому призначалася роль бар'єра, аби більшість справ, які скеровувалися до Європейського суду з прав людини, не виходили з України. Фактично, з КСУ зробили надбудову Верховного суду.
Наразі немає жодного рішення КСУ з конституційних скарг. Але щойно відповідні рішення з'являться, це створить прецедент. Якщо справа вирішена на рівні національного Конституційного суду, до ЄСПЛ вона вже навряд чи потрапить.
Чим небезпечний такий інститут конституційних скарг? Під час їх розгляду певна норма закону може бути визнана неконституційною, відтак - її скасують. Або, що ще гірше, - їй дадуть інше тлумачення. Норма перетвориться на іншу норму.
- Якщо з допомогою конституційних скарг певні особи та структури планували вирішувати свої питання, чому тоді вони не розглядаються?
- Немає практики розгляду таких питань. Крім того, на мій погляд, ніхто не хоче бути першим, зважаючи на неоднозначність конституційних справ.
- У вашому зверненні багато уваги приділялося справі "Укррудпрому". Є підстави вважати, що ця справа -"комерційна"?
- Ця справа називається серед тих, щодо яких можна помітити маніпулювання. Ця справа "заходила" до КСУ кілька разів. Скаржники недарма намагалися розв'язати це питання саме тут. Позаяк це означатиме остаточне його вирішення. За попередників Шевчука справу до розгляду не брали, він розпочався саме в період головування чинного голови КСУ.
- Що варто змінити в законі про Конституційний суд?
- Чинна редакція Закону "Про Конституційний Суд України" (а де-факто це – новий профільний закон) остаточно заплутала ситуацію з формуванням Конституційного суду і, по суті, знищила систему належної організації роботи суду. З нинішньою структурою КСУ нормально функціонувати навряд чи зможе.
Поява сенатів КСУ була пов'язана з необхідністю розглядати конституційні скарги. Але в тих державах, де існують сенати, наприклад у Німеччині, вони спеціалізовані, розглядають різні конституційні скарги. У нас не проведено предметного розподілу між сенатами, вони рівнозначні. Це може призвести до того, що сенати по-різному вирішуватимуть однотипні справи. Є серйозна небезпека різної правової практики в межах одного Конституційного суду.
- Рішення із деяких справ не виносяться роками. Може, варто запровадити жорсткі часові обмеження для розгляду справ?
- Це має сенс лише тоді, коли повноваження КСУ будуть досконало виписані, коли до цього органу звертатимуться виключно належні суб'єкти з належним питанням, належним чином.
Інакше - з'явиться підґрунтя для масового продукування врай неякісних рішень. Зрештою, закон передбачає максимальний строк розгляду справи - шість місяців.
- Можливість перенесення КС до іншого міста має сенс?
- Логіка в тому, щоби Конституційний суд був максимально віддалений від інших органів влади, навіть просторово, є. Навіть у наш час небувалого розвитку технічних засобів умовному представникові адміністрації президента набагато зручніше владнати питання, коли КС міститься на вулиці Жилянській у Києві, а не, приміром, на Стрийській у Львові. Президентам простіше, коли суд поряд, а його голова - під рукою.
- Хто з українських президентів найбільше впливав на КСУ?
- На мій погляд, не було ще жодного президента, який би не намагався використати Конституційний суд у своїх вузько політичних цілях. Виняток - Кравчук, але за його каденції цього органу просто не існувало.
Для президентів Конституційний суд перетворився на дуже зручний інструмент вирішення політичних проблем.
Рішення КСУ про так званих "тушок" свого часу, фактично, завалило конституційний лад і Конституцію. Конституційний суд зіграв роль політичного тригера. Саме це рішення запустило процеси подальшої узурпації влади Януковичем.
- Тобто Порошенко, в цьому сенсі, не відрізняється від своїх попередників?
- Як чинний суддя КСУ я не можу коментувати дії чинного президента. Коли завершиться моя каденція і каденція Порошенка, - будь ласка. Мені буде що сказати.
- З огляду на все, що ви сказали, може, Конституційний суд взагалі не потрібний?
- Я більш ніж переконаний, що Україні Конституційний суд украй потрібен. Без нього механізм державної влади просто не зможе нормально функціонувати, якщо йдеться про незалежний і компетентний Конституційний суд.
КСУ - це не декоративний орган, це механізм налагодження дій різних гілок влади. Конституційний суд - дуже потужний інструмент, здатний як принести велику користь, так і завдати непоправної шкоди. Шанс налагодити роботу суду в нинішньому складі можливий - шляхом самоочищення.