Після кожного п'ятничного засідання РНБО
я шкодую тільки про одне — що в нас не сім п'ятниць на тиждень.
В. Зеленський
На президентських виборах 2019 року ми стали свідками електоральної революції, коли народ, зневірившись у своїх політичних елітах, віддав владу самозванцеві. Однак уже через рік невміння/небажання налагодити державну машину обвалили позахмарний рейтинг нового президента Володимира Зеленського. Ба більше, втрата контролю над парламентом (через агресивні й ефективні дії Коломойського) змусила президента оперативно шукати варіанти повернення політичної суб'єктності.
Адже якщо раніше Зеленський вирішував питання в парламенті клацанням пальців, то вже в грудні на депутатів не діяла навіть особиста присутність гаранта Конституції в парламенті. Маркер так і не проголосованої кандидатури Юрія Вітренка на посаду віцепрем'єра занадто очевидний. На Зеленського перестали зважати як на чинник. Усі прохачі протоптали стежечки до міністрів та інших повноважних осіб, вивівши Зеленського за дужки. І РНБО несподівано стала для президента інструментом, із допомогою якого він не тільки значно знизив роль парламенту в ланцюжку прийняття рішень, а й поставив на місце політичних і економічних гравців, які перебувають поза владою, але навчилися її «юзати», оминаючи президентський кабінет.
Зеленському знову аплодує більшість. Так вийшло, що його особистий політичний інтерес збігся з суспільним запитом. Бо людей дістав цинізм Медведчука, який, наче нічого й не було, проводить політику Путіна в Україні. Дістали контрабандисти, що кладуть бюджетні мільярди до своїх кишень. Дістали Тупицький і КСУ, які знецінили закон і працюють на знищення антикорупційного блоку. Дістали олігархи, що диктують свої правила 42-мільйонній країні й живуть на ренту держбюджету. Дістала безкарність оточення Януковича, яке нині спокійно живе в Росії — без вироків українських судів. Дістали цинічний Вовк та його токсичний ОАСК. Так, народ дістали багато речей, які потребують негайного хірургічного втручання, інакше Україна — таки failed state.
Саме тому, відчуваючи певний внутрішній холодок і дискомфорт, ми продовжуємо з надією чекати кожної п'ятниці, пропускаючи повз вуха публічні заяви правозахисників про те, що свої дії Зе! і РНБО проводять поза законом. Що держава котиться у прірву. Однак нам дуже потрібна справедливість, якої ми втомилися чекати. Вона — вища за закон і продажні суди, що тривають роками. Саме на цій емоції нині грають Зеленський і РНБО. Але це — небезпечна гра.
Тому що люфт для того, хто взяв на себе право вершити справедливість, критично малий. Хоч би хто тримав караючий меч (народ — 2014 року на Майдані чи президент Зеленський — 2021-го), без реформ і паралельних системних кроків із перебудови непрацюючих інститутів — правоохоронної системи та суду — такі вольові дії автоматично переходять у формат банального перерозподілу власності, активів, установлення правил гри під себе. Включається modus operandi трьох останніх десятиліть: своїм — усе, чужим — закон.
Попередник Зеленського Петро Порошенко зробив свій вибір — ні, навіть не зрадивши, а кинувши народ, який віддав йому владу після Революції Гідності. А ось Зе! нині — на роздоріжжі. Праворуч піде — побудує нову державу, ліворуч — потягне на дно всю країну. Ефект піару швидко скінчиться, рейтинг займе належну йому позицію, однак ми опинимося вже в новій формі нереформованої неправової держави з чіткими ознаками авторитарної системи. З дуже непросвіченим монархом.
Чи розуміє Зеленський, у яку бійку вплутався? Чи розуміє, що рішеннями РНБО намагається підмінити прогнилу правоохоронну і судову системи? Але саме вони — продажні силовики та судді, хоч як це парадоксально, забезпечуватимуть подальшу реалізацію його ж указів. Якщо, звісно, команда Зеленського прямо зараз не розпочне системних і компетентних дій, які не тільки підкріплять санкції, а й, зламавши хребет Системі, дадуть старт реальним реформам.
Давайте розбиратися.
Таємні двері
Щоб не плутатися в поняттях, зразу уточнимо: в Києві на вулиці Петра Болбочана, 8 засідає не РНБО, а апарат Радбезу. Що його, власне, й очолює новий політично ньюсмейкер — секретар РНБО Олексій Данілов. Рада національної безпеки і оборони збирається на Банковій і до неї, згідно з законом та указом президента (гарант Конституції може приймати рішення, кому й коли присунути додатковий стілець), входять усі ключові державні особи. Включно з прем'єрміністром, спікером парламенту, генпрокурором, очільниками МВС, СБУ, Нацбанку та ще 15 топами.
Важливо, що всі члени РНБО, голосуючи та ставлячи свої підписи під рішеннями, поділяють політичну відповідальність, зокрема за санкції, з президентом, який уже своїми указами вводить у дію рішення РНБО, несучи за них, якщо знадобиться, відповідальність юридичну. Віддамо належне стійкості колективу Радбезу за наявності кількох тих, що утримуються від голосування, — необхідну кількість голосів на всі ініціативи Зеленський стабільно отримує. Але ось ми все-таки думаємо, коли ж скуплять блокуючі акції в складі РНБО, як це було зроблено свого часу з зеленою монобільшістю?
Не варто гадати, кому слід завдячувати тим, що Зеленський відкрив для себе РНБО. Майже півтора року Раду безпеки скликали досить рідко, її стандартні й прохідні рішення готував апарат на чолі з Олексієм Даніловим, часто збираючи підписи членів РНБО для їх легітимації. Перша ж зустріч Зеленського з РНБО уже в рамках підготовки «імператорської» стратегії відбулася 29 грудня: після атаки Конституційного суду України (КСУ) на Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) рішенням РНБО було усунуто на два місяці від обов'язків голову КСУ Олександра Тупицького. А 26 січня, після того, як парламент «виправив» ситуацію, повернувши обов'язкове декларування, але без покарання за порушення, Зеленський виніс закон на розгляд РНБО. Результат: жорстка рекомендація парламентаріям не підігравати КСУ й повернути суворе покарання для депутатів, котрі порушують декларування.
Те, що перший млинець вийшов глевким (парламент лише вдав, що почув президента), не тема нашого матеріалу, але саме в цей момент Зе! виявив чарівні двері за пічкою в хатині тата Карло. Золотий ключик напоготові тримав Данілов. Відчинивши двері, Зеленський потрапив у рідну стихію — в театр. На що, власне, він згодом і перетворив РНБО.
Але 2 лютого, застосувавши санкції проти нардепа з фракції ОПЗЖ Тараса Козака і заблокувавши три ключових телеканали, пов'язаних із Медведчуком, чинний гарант Конституції одним ударом поклав на лопатки свого попередника Петра Порошенка. При цьому нахабно відкусивши частину патріотичного електорату. Якщо не у відсотках президентського рейтингу (там Порошенко, за даними групи «Рейтинг», втратив на рівні погрішності 2–3%), то в соціальних мережах — точно. Всемогутній ПОП, який свого часу дозволив собі обережно «замочити» тільки «Однокласників» та «ВКонтакті», від гріха подалі тут-таки купив давно експлуатований ним «Прямий» телеканал.
Зеленський же виявився жорстоким і непередбачуваним. Шкірою відчуваючи поверховість самовпевнених кроків гаранта (адже основна боротьба розгорнеться в суді), потенційні страждальці розуміють, що, в кожному разі, те, що відбувається, коштуватиме їм багатьох нервів і грошей. Ба більше, наступ Зе! збігся в часі з формалізацією атаки США на Коломойського, який контролював блокуючий пакет більшості в парламенті. Колишній власник «Привату» хотів перезавантаження: або вибори, або коаліція і, як наслідок, глобальний перерозподіл виконавчої влади на його користь. Зе! буквально вистрибнув із пастки Коломойського саме тоді, коли Штати затягли на його шиї зашморг. Тому Ігор Валерійович нині шовковий, а Володимиру Олександровичу засмакувало.
Відтоді РНБО під час майже щотижневих п'ятничних засідань розглянула близько 30 важливих для країни питань. Хоча цілі Зе! вибирав доволі хаотично, зате рубав жорстко. Крім санкцій проти російських банків і компаній, а також оточення Януковича, РНБО затвердила стратегію деокупації Криму, запустила центр протидії дезінформації, доручила уряду розробити закон про подвійне громадянство, а силовикам — провести аудит Харківських угод 2010 року. (Заодно підірвавши стратегію колишнього спікера Литвина обійняти посаду ректора університету імені Шевченка.) Що стосується указу Януковича про призначення головою КСУ Тупицького, то тут Зе!, обмежившись власними силами, скасував його своїм указом. І, поки Порошенко з соратниками обвинувачували президента в неконституційних діях, той продовжував наступ.
РНБО безпосередньо зачепила питання власності. І йдеться не тільки про відбирання на користь держави в китайців «Мотор-Січі» та ділянки нафтопроводу «Самара — Західний напрямок», яку колись привласнив Медведчук через афілійовані структури, а й про санкції проти 19 компаній, що працюють у сфері користування надрами. Ліцензії їм продав ще колишній міністр екології та природних ресурсів Едуард Ставицький з участю російсько-українського бізнесмена Павла Фукса. Здебільшого вони розійшлися до різних власників, які ніякої діяльності так і не почали. Собаки на сіні… Десь на цьому ж напрямі чути гучні заяви начальника президентської «ставки» Олексія Данілова, що все, вкрадене в українського народу в 1990-х роках, буде повернене йому ж.
Але, поки не дійшло до анонсованої тотальної реприватизації, РНБО в рамках останньої «чорної п'ятниці» вирішила формалізувати статус олігархів в Україні. Відтак Зе! доручив парламенту розробити і прийняти відповідний закон, про що першим радісно й оповістив країну. Однак тут уже кінь головнокомандувача став помітно кульгати. Анонсований закон викликав не тільки жарти медійників стосовно обов'язкової «норми про майбутні пенсії олігархам», а й вельми саркастичні рекомендації ОПУ для початку хоча б прозвітувати перед суспільством і олігархами за гроші, внесені ними в ковідний фонд. І ще незле було б закрутити крани, з яких наповнюється фонд депутатських зарплат. (Він раніше позначався як «програма 5/10/15», а в конкурентній боротьбі з Коломойським, який скуповує депутатів, перетворився на 10/20/30).
Насправді в Зеленського (якщо він розуміє, звісно, що таке олігархи) для боротьби з ними є все. Від подружки, яка сидить на антимонопольному комітеті, й до дружечка на СБУ. Однак цей черговий піар-хід виявився з розряду «смішний і ще смішніший». Яким боком у цьому анекдоті відсвічує Коля Тищенко, що взявся готувати базовий законопроєкт, навіть вимовити не наважимося. Залишилося Киву залучити.
Таким чином, уважні спостерігачі з соціальних мереж уже помітили, що показники громадського захоплення президентом вийшли на плато й ось-ось можуть виявити тенденцію до зниження. Тим більше що ключові санкційні кейси від Зе! (санкції стосовно Медведчука та його оточення, а також фігурантів двох списків контрабандистів) уже викликали не тільки позови у Верховний суд України, а й публічні заяви правозахисників.
Основна заковика в тому, що всі, піддані остракізму, — громадяни України. Це, згідно із законом про санкції, саме й ставить під сумнів законність дій президента і РНБО. Однак при цьому все ще не викликає жодних моральних сумнівів у тому, що Зеленський діє правильно.
Кейс Медведчука
Тут треба нагадати, що перші санкції стосовно телеканалів Козака було впроваджено практично зразу після того, як ЄС скасував санкції проти частини оточення Януковича (колишніх віцепрем'єра Арбузова та міністра освіти Табачника. Санкції ж, накладені на Азарова, було анульовано ще в грудні 2020-го). Тобто за сім років, передусім — влади Порошенка, попри всі розмови, обвинувачення та публікації у ЗМІ тощо, держава не змогла пред'явити доказову базу для продовження цих санкцій. Україна виявилася абсолютно безпомічною проти професійного захисту опонентів. До чого це ми?
Згідно з прийнятим у 2014 році законом про санкції, «Підставами для застосування санкцій є ...дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина...» Стаття 3, пункт 1.
Пояснюючи правову позицію влади, секретар РНБО Данілов підтягнув резидентів/громадян під вище виділені слова про «інших суб'єктів». Це визначення трапляється по всьому тексту закону, хоча завжди в контексті іноземних держав. Але Данілов пішов далі, «підкріпивши» позицію РНБО і президента посиланням на укази Порошенка про санкції стосовно громадян України. Зокрема йдеться про указ від 28 квітня 2017 року, який увів у дію рішення РНБО про санкції стосовно 1228 осіб. Частина цих людей — громадяни України. Більшість їх потрапили під санкції за співпрацю з окупаційними структурами «ДНР/ЛНР», хоч і без зазначення конкретних дій та доказів. Що не було оскаржене в суді. Обставина, до речі, очікувана, оскільки ці люди залишилися жити на непідконтрольній Україні території. У випадку з Медведчуком та його оточенням усе, м'яко кажучи, трохи інакше.
Що стосується обвинувачень у тероризмі, то тут теж свої нюанси. Санкції впроваджено буквально під «чесне слово СБУ». Всі матеріали справи засекречені, а відкрити провадження за позовами до президента України змогли тільки судді ВСУ, які мають допуск до держтаємниці. У вас теж засмикалася повіка? Отож бо й воно! Ось як СБУ, що «кришує» контрабанду та конвертаційні центри і всі ці роки тримала в себе на серверах масив переговорів між Медведчуком та Москвою, не даючи їм ходу, може викликати довіру? Тим більше в контексті рішень, що приймає РНБО.
Тому не дивно, що всіх цікавлять аргументи й докази, які, за словами Данілова, і стали підставою для ухвалення рішення РНБО. Невдовзі після оголошення санкцій щодо Козака міністр МВС Арсен Аваков підтвердив: служба мала всі матеріали ще з часів правління Порошенка. Проте патріотичний оратор Петро Олексійович так забалакав країну, що ми й не помітили, як Медведчук разом зі своєю проросійською стратегією, каналами, грішми та тісною дружбою з Путіним перейшов із категорії «забутий лузер» у категорію «олігарх». Із невід'ємним атрибутом щонедільних обідів із президентом Порошенком у компанії Пасенюка та Григоришина. Ну якщо не враховувати героїв картини Кустодієва.
Точніше, не помітили ті, хто просто не дивився його каналів і не голосував за ОПЗЖ на виборах. А всі інші (партія — друга в рейтингу) навіть дуже добре помітили. Однак токсичність демонстративного спілкування з Путіним під час російської агресії, підкріплена пропагандистськими програмами та меседжами на центральних каналах — «112 Україна», NewsOne і ZIK, — буквально вмикає сплячі архетипи суспільного сприйняття. Ніхто не прийшов захищати Козака/Медведчука. Навіть постійні глядачі цих каналів і прибічники ОПЗЖ відчули, що заступили серйозно. Аплодувати, як «націоналісти» Зеленському, не будемо, але й засуджувати — теж. Бо справедливо. Тобто в медійній площині все спрацювало.
Свій краш-тест сьогодні проходить і Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, яка зберігала всі ці роки ліцензії заблокованим РНБО каналам. Навряд чи тут питання тільки в повній підконтрольності важливого під час гібридної війни державного органу президентові-колаборанту Порошенкові. Йдеться ще й про гідність кожного з членів ради, які мовчали. Однак зараз питання в тому, що приховувалося під цими угодовством та мовчанням. Чи фіксувалися конкретні факти контенту каналів, які можна покласти в основу доказів, без яких у суді ніяк? Знати про злочин і вміти довести його — це зовсім різні речі.
Ще складніше з економічною складовою, пов'язаною із заблокованими підприємствами, зокрема дружини Медведчука Оксани Марченко. За словами Данілова, Оксана Марченко та її чоловік, кум Путіна Віктор Медведчук, володіють нафтопереробним заводом, розміщеним за 14 кілометрів від ділянки російсько-українського кордону, нині захопленої агресором — РФ. «За нашою інформацією, дизельним пальним, яке виробляє цей завод, тепер заправляються танки Російської Федерації, що розміщуються на окупованій території Донецької та Луганської областей. Що нам робити? Ми свою справу зробили», — заявляв Данілов.
Тобто озвучений у медіа факт, що завод, яким володіє Марченко, виробляв і поставляв пальне бойовикам «ДНР/ЛНР», треба довести. І вже не перед телевізійною камерою, а у Верховному суді України. Куди буквально наступного дня після указу Зеленського пішли з позовами всі ображені резиденти/ фізичні і юридичні особи.
Згідно з інформацією на сайті ВСУ, на цей момент слідами указу президента від 2 лютого 2021 року Тарас Козак та всі вісім пов'язаних із ним заблокованих мовців (включно з регіональними) подали позови до ВСУ проти президента України. Що стосується указу президента від 19 лютого про персональні санкції, то четверо з восьми фігурантів списку звернулися у ВСУ. Включно з Віктором Медведчуком, Оксаною Марченко, а також дружиною Козака Вікторією Лавренюк, яка, за даними журналістів «Схем», рік тому за 13 мільйонів доларів придбала квартиру в престижному Knightsbridge Privat Park Москви.
Тут важливо уточнити, що вже на етапі відкриття провадження адвокати заявників, які оскаржують указ президента України, зажадали дві ключові речі: по-перше, як третіх осіб із боку відповідача ввести у справу РНБО та СБУ; по-друге, пред'явити суду масив документів, які включають усю доказову базу. Тут варто зацитувати частину рішення судді М. Гімона, який відкрив провадження за позовом Тараса Козака:
«…витребувати у Служби безпеки України:
1) належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують існування фактичних даних і обставин, що стали підставою для внесення пропозиції Службою безпеки України для прийняття рішення Радою національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно громадянина України ОСОБА_1;
2) належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують здійснення громадянином України ОСОБА_1 дій, передбачених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» (тут ідеться саме про терористичну діяльність і процитовану вище статтю закону. — І.В.);
3) належним чином засвідчені копії документів, які містять пропозиції Служби безпеки України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно громадянина України ОСОБА_1, які було внесено в Раду національної безпеки і оборони України.
На етапі відкриття провадження ВСУ задовольнив вимоги адвокатів тільки в частині початкових документів, включно з указом президента і рішенням РНБО. А також протоколом засідання і матеріалами СБУ, на підставі яких РНБО і прийняла своє рішення. Але вже тут можуть бути проблеми. Бо, за словами членів РНБО, які прозвучали в медіа, засідання 2 лютого не проводилося, а членів РНБО просто викликали в ОПУ, де вони мали підписати рішення. Не акцентуючи уваги на санкціях. Хоча що означає «не акцентуючи уваги» для дорослої людини, котра при здоровому глузді й твердій пам'яті ставить свій підпис під документом державної ваги? Не читаючи чи як? Однак навряд чи це єдине запитання, яке прозвучить у Верховному суді України.
Засідання ВСУ активно розпочнуться з травня. У зв'язку з цим показова позиція Андрія Портнова, який, за нашою інформацією, вилучив зі списку контактів номер заступника глави ОПУ Андрія Смирнова й тепер покладає великі публічні професійні надії на принциповість ВСУ. Тут засмикалося друге око. Що однак не виключає, як ми вже сказали, критичної необхідності для СБУ пред'явити суду вичерпні докази своєї позиції. Щоб не тільки виправдати санкції, а й, можливо, дати привід до відкриття кримінальних справ за конкретними фактами, пов'язаними з терористичною діяльністю.
За наявною в нас інформацією, в рамках справи Медведчука залучені оперативні записи, два з яких (розмови Медведчука з Сурковим) просочились у ЗМІ. Йдеться про масив записів телефонних розмов, здійснених СБУ в рамках санкціонованих оперативних заходів. Ці записи, як ми вже згадували, були в розпорядженні СБУ задовго до приходу Зеленського на Банкову. Але піднімати їх починають тільки тепер. Зокрема, скоро нас чекає обговорення розмови Медведчука з російським віцепрем'єром Дмітрієм Козаком, які домовляються про обмін відомої ділянки нафтопродуктопроводу на право продати судноремонтний завод у Криму. Здогадуєтеся, чий?
Однак будь-які докази можна поховати в суді. Або за гроші, або через некомпетентність. Що, власне, й продемонструвала нам система у випадку з оточенням Януковича, більшості якого ЄС уже анулював санкції.
«Герої» контрабандисти
Ще одна, безперечно, яскрава сторінка новітньої історії РНБО — опубліковані санкційні списки контрабандистів. Альперін і Ко — знову-таки, громадяни України. І вони поки що масово не пішли в суд, очевидно намагаючись зрозуміти якість поданого президентом сигналу. Але тут проблема набагато глибша, бо зачіпає давно прогнилі основи української держави. Безперечно, те, що коїться роками на українській митниці, внаслідок чого «держбюджет щорічно втрачає понад 300 мільярдів гривень», «загрожує національній безпеці» і є «економічним тероризмом». Як і позиціює своє рішення РНБО. Його моральність і справедливість навряд чи хтось зможе поставити під сумнів.
Однак для розуміння проблеми настійно рекомендуємо читачеві звернутися до інтерв'ю колишнього заступника генпрокурора Віктора Трепака, яке він дав нашому виданню буквально напередодні рішення РНБО щодо контрабандистів.
«Системна масштабна контрабанда без участі відповідних правоохоронних органів неможлива в принципі. Якісь невеликі схемки, так звані «човники» з сигаретами чи бензином, — це може бути самостійним, стихійним. А реалізація контрабандних схем на десятки або сотні мільйонів, не кажучи вже про мільярдні контрабандні угоди, можлива тільки у разі залучення в цей процес представників правоохоронної системи.
Ніхто з серйозних контрабандистів не почне реалізовувати свою схему за наявності реального ризику «погоріти». Товар «рушить» тільки тоді, коли в них буде впевненість, що схема гарантовано «спрацює». А це можливо лише тоді, коли буде домовленість із «відповідальними» представниками зазначених органів. Повідомлення про розкриття масштабної контрабандної схеми зазвичай буває, коли «щось пішло не так» — із кимсь не домовилися, не узгодили величину «маржі» тощо.
Як і газ, контрабанда — це бізнес влади. У тому сенсі, що системну й масштабну товарну контрабанду неможливо здійснювати без вищих органів державної влади. Санкції санкціями, але я впевнений: головне для результативної боротьби з контрабандою — застосування (безумовно, за наявності підстав) правового інструментарію, який є у величезної кількості правоохоронних структур — прокуратури, СБУ, митної та прикордонної служб, ДБР, Нацполіції, НАБУ, САП».
Ні міністр МВС, ні глава СБУ, ні генпрокурор із цього приводу жодних заяв не робили. Хоча, певна річ, мають масив інформації, фактів та доказів. Причому стосовно не тільки прізвищ, а й розкладок усіх схем, які вони самі ж і «кришують». Тому фігурантів навіть тисяч піар-списків можна вислати на острів Ельба або св. Єлени, можна звільнити не сто, а зразу всіх працівників митниці, але це не знищить систему й не дасть гарантії, що в бюджеті з’являться близько 320 мільярдів, «завдяки яким ми зможемо відмовитися від позик МВФ». Навіть якщо у списку з'явиться Павлюк, якого прикриває ОПУ і який нині контролює тіньовий офіс контрабанди. На його місце просто сяде інший.
Насправді використання президентом меча РНБО на ешафоті — це фіксація факту повної недієздатності правоохоронної і судової системи України. Зеленський намагається замінити собою всю систему. Але, повторимо, парадокс у тому, що забезпечувати реалізацію прийнятих ним рішень має та ж таки прогнила й некомпетентна система. І тому її необхідно замінювати.
РНБО може дати сигнал і зробити акцент. Як рішення РНБО щодо контрабанди дає сигнал, після якого мають настати конкретні дії: повернення кримінальної відповідальності за контрабанду, реальне перекриття каналів контрабанди і схем, зокрема на кордоні, які дозволяють рік у рік підвищувати тіньові обороти.
Тобто, стоячи на плато, команда Зе! або знову починає дертися нагору ціною власних системних дій, щоденних і скрупульозних. Або не починає й котиться вниз. Разом зі своїм рейтингом, РНБО та мечем справедливості. Можливо, при цьому за будь-яку ціну втримуючи владу (диво-меч залишиться при Зе!).
І якщо у випадку з Медведчуком основний удар державі та СБУ доведеться тримати у ВСУ, доводячи вину підданих санкціям «осіб, пов'язаних із тероризмом», то стосовно контрабандистів потрібні професійні й чесні голови, здатні розробляти і приймати рішення на рівні уряду та законодавця. Силовиків і суддів, нарешті, які мають отримати чіткий сигнал: або реально надягаєш хрестик, або кладеш погони на стіл. Час гарячих анонсів сплив. Потрібен реальний фільм, знятий за добре продуманим сценарієм із професійним пост-продакшеном.
Інакше з РНБО — провал. Як із ковідом.
Ковід-тест
На жаль, у президента Зеленського й кадрів, яких він привів до влади (чи зберіг), немає системного й ефективного modus operandi. Це стосується не тільки силової вертикалі, чиї підрозділи очолюють переважно люди, що прийшли з ним, а й Кабміну, який, з огляду на експансіоністську політику ОПУ, в Зе! під пальцями.
За інформацією наших джерел, РНБО вже тривалий час готується до розширеного засідання, присвяченого станові медицини в Україні. Відчуваєте розмах? Але в розпал пандемії зібрати докупи всі проблеми, які є в медицині, —це те ж саме що вивалити всю шафу, аби знайти шкарпетки.
І, думаєте, чому влада уникає окремої предметної розмови щодо ковіду? Та тому, що ковід від змаху меча Зеленського не зникне й не розчиниться. До вірусу не можна застосувати санкції. Графіки «червоних» зон в усіх перед очима. І, хоч би що розповідав лжеміністр Степанов на публіку, люди не дурні. Вони бачать, як помирає їхній сусід із сатурацією 60, що технологічно звільнив ліжко. У цій точці занадто очевидно, що тільки системна послідовна робота по всьому ланцюжку може витягнути ситуацію. Від забезпечення фінансами медиків, препаратами і киснем — лікарень, необхідними нормами законів — Центру та місцевої влади, щоб можна було вчасно включати механізм національного локдауну, допомагати підприємцям, — і до правильно організованої вакцинації. Тут Кабмін справді має гарувати сім п'ятниць на тиждень.
Але всі ланки ланцюжка провалені. І, хоч би скільки махав мечем Зе!, у цьому випадку нікому ні холодно, ні жарко. Та він і не махає. А РНБО не скликає засідання щодо ковіду. Боячись визнати провал політики ОПУ і уряду Шмигаля й не бажаючи фіксувати нездатність команди влади забезпечити країні адекватне державне управління навіть на найбільш кризовій ділянці.
Схоже, саме час головнокомандувачеві, який опинився на роздоріжжі, подивитися в очі своєму головному страху і зробити іншу ставку. Настав час усвідомити свої помилки й оточити себе людьми, здатними на них вказати. Тому що, в кожному разі, президент повинен бути компетентним і системним. Причому незалежно від того, яким шляхом — демократичним чи авторитарним — він веде свою країну. Якщо ж просто хаотично тикати паличкою у змій, то чекай, що у відповідь тебе вкусять.
Більше статей Інни Ведернікової читайте за посиланням.