Спростування:
"Спростування. Я, Омелян Володимир Володимирович, повідомляю, що не відповідають дійсності мої твердження про те, що Дубневичі хочуть продавати "Укрзалізницю", які були зроблені мною на посаді міністра інфраструктури України та опубліковані 4 лютого 2017 р. у випуску №4 (300) україномовної та російськомовної друкованих версій газети Інформаційно-аналітичний тижневик "Дзеркало тижня. Україна".
"Спростування. Я, Омелян Володимир Володимирович, повідомляю, що не відповідають дійсності мої твердження про те, що учасниками схеми відмивання коштів ПАТ "Укрзалізниця" є фірми, афілійовані з Дубневичами, які були зроблені мною на посаді міністра інфраструктури України та опубліковані 4 лютого 2017 р. у випуску №4 (300) україномовної й російськомовної друкованих версій газети Інформаційно-аналітичний тижневик "Дзеркало тижня. Україна".
Коментар редакції:
Це дивний випадок, коли судова справа про завдання шкоди честі й гідності вибудувана на фігурі мовлення, а не на неправдивому факті. Звичайно, брати Дубневичі не хочуть продавати "УЗ" у буквальному значенні, наприклад, вивівши її на IPO, передоручивши Фонду держмайна або на сільському базарі. Той факт, що народні депутати, їхні юристи і тим більше судді фігур мовлення не розуміють, синекдох не знають і стилістичним прийомам не навчені, не дивує. Дивує, що з усього тексту інтерв'ю з міністром інфраструктури честь і гідність заслужених працівників транспорту зачепила саме ця досить абстрактна фраза. Без уваги залишилися заяви про махінації із закупівлями, мільярдні втрати держпідприємства, формування лотів під конкретного постачальника, навмисне завищення ціни, торги і розрахунки, проведені у ручному режимі.
Навіть друге спростування міністра, що претендує на конкретику, так невиразно та обтічно вибудуване позивачем, що стосується не конкретних компаній ТОВ "Експозиція" і ТОВ "Арго", які фігурують у розслідуванні НАБУ, наприклад, а якихось абстрактних "афілійованих фірм", і, по суті, жодного конкретного факту з інтерв'ю не спростовує.
Окрім публікації абсурдних спростувань, Дубневичі також вимагають вилучити сам текст лютневого інтерв'ю з міністром Омеляном. Ми виконаємо й цю частину припису. Нам щиро жаль, що юристи Дубневичів не дружать не тільки зі стилістичними прийомами, а й з основами комп'ютерної грамотності. Видалення не скасує того факту, що інтерв'ю й додані до нього документи прочитали понад 60 тисяч людей. І вони продовжать читати його навіть після видалення з нашого сайту, тому що неможливо вилучити текст з мережі Інтернет, якщо його вже розтиражовано у новинах і соціальних мережах, розміщено на інших сайтах, проіндексовано пошуковиками й "закешовано". А "забороненість" тексту лише підігріває інтерес до нього. Після рішення суду кількість тих, хто прочитав інтерв'ю з міністром Омеляном, "поки його не вилучили Дубневичі", зросла ще на 20 тисяч, і темпи не знижуються. Тож певною мірою суд, а точніше, суди, самі того не бажаючи, допомагають відновленню справедливості. Втім, їм не зарахується.
Ми звертаємося в Генеральну прокуратуру України з вимогою відкрити кримінальне провадження за статтею 375 Кримінального кодексу України "Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови" відносно судді Голосіївського районного суду Ладиченка С.В., а також суддів Апеляційного суду м. Києва Українець Л.Д., Оніщука М.І та Шебуєвої В.А. Додаткову заяву про злочин буде спрямовано в ГПУ та інші компетентні органи для відповідного реагування.
І підстави у нас більш ніж вагомі. По-перше, для задоволення подібних позовів суди повинні установити, що оскаржуване позивачем висловлювання є інформацією, а не оціночним судженням, тобто особистою думкою відповідача. По-друге, інформація має бути негативною і недостовірною, тобто повідомленням про здійснення позивачем протиправного або аморального вчинку. А в цьому разі дійсності не відповідає ні перше, ні друге.
Крім того, позивач має надати суду докази поширення відповідачем недостовірної негативної інформації та настання в результаті цього шкідливих наслідків у вигляді завдання шкоди честі, гідності та діловій репутації. І в позові має бути відмовлено, якщо хоча б одна із цих вимог у суді не підтверджується. Норма, до речі, імперативна, тобто не підлягає іншому тлумаченню. Але для суддів обох інстанцій закони не писані.
Вони беззастережно визнали негативною інформацією, а не оціночним судженням висловлювання В.В. Омеляна про те, що "Дубневичі хочуть продавати "Укрзалізницю". А заперечення наших представників про те, що в цьому висловлюванні немає жодної ознаки, за якими визначається юридичне поняття "інформація" - не зазначено ні часу, ні місця, ні інших супутніх фактів, на суддів не вплинули.
З такою самою "ретельністю" судді поставилися до "доказової бази" позивача, прийнявши як основний доказ номер газети зі статтею "Бронепоїзд корупції" у вигляді ніким не засвідченої ксерокопії поганої якості. Хоча закон вимагає, щоб друковані видання як докази надавалися суду в оригіналі. І навіть якщо ти принципово нічого, окрім газети "Магістраль", не читаєш, заради суду можна було розщедритися на один екземпляр "Дзеркала тижня. Україна". Але навіщо, якщо перемога й так у тебе в кишені?
Як доказ публікації статті на сайті позивач надав роздруківку статті, засвідчену на окремому аркуші, а не на бланку, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забавською Н.В. На цьому аркуші написано, що їй було надано документ, який відповідає відомостям, викладеним у оскаржуваній статті. Що ж це був за документ? Який його зміст? Чи є чи в ньому висловлювання В.В. Омеляна стосовно Дубневичів? Цього під час судових розглядів з'ясувати не вдалося. Як і того, чому нотаріус Забавська не засвідчила справжність роздруківки статті "Бронепоїзд корупції". Але українські судді, як і папір, - усе приймуть, усе стерплять.
Та найцікавіше те, що в позові немає належних відповідачів, адже В.В. Омелян був притягнутий до суду як приватна особа, тоді як відповідачем за законом має виступати Мінінфраструктури України, а міністр міг би виступати в суді тільки як третя особа, а не відповідач. І Омелян дав інтерв'ю нашій газеті, будучи міністром, у робочий час, у своєму кабінеті в будівлі Міністерства інфраструктури. А журналіст і засіб масової інформації звільняються від відповідальності у разі одержання інформації від офіційної особи. І за законом у такому разі суд не може зобов'язати ЗМІ публікувати спростування й тим більше видаляти публікацію.
Рішення судді знайшли таке саме витончене, як і все українське судове провадження, - інтерв'ю Омелян дав як міністр, а до відповідальності притягнутий як приватна особа, в опублікованому редакцією спростуванні вказує, що він міністр, але лист зі спростуванням, надісланий редакції, підписує як приватна особа. Не намагайтеся, не розберетеся.
Ми процитуємо уривок з листа Омеляна, надісланого редакції, щоб читач міг ознайомитися не тільки з тим, що міністр змушений озвучити за рішенням суду, але і з тим, що він думає насправді:
"З моменту мого призначення на посаду міністра інфраструктури України я на постійній основі отримую численні повідомлення з боку працівників ПАТ "Укрзалізниця", моніторингового комітету ПАТ "Укрзалізниця", представників бізнесу, народних депутатів і громадян про значний вплив народних депутатів України, зокрема, Ярослава Дубневича, на процес тендерних закупівель, поставок продукції та послуг, кадрових призначень на залізниці тощо. Також Я.Дубневич особисто наголошував на тому, що має вплив на керівництво "Укрзалізниці" та ключові кадрові призначення.
Про ці та інші факти зловживань, які мали документальне підтвердження відповідно до вимог законодавства України, я повідомив МВС, НАБУ, ГПУ, СБУ та засоби масової інформації.
Ці та інші матеріали стали підставою для відкриття кримінальних проваджень, зокрема, здійснення перевірок в афілійованих з братами Дубневичами фірмах. Відповідна інформація є у відкритих джерелах, достатньо ввести у пошуку словосполучення "Дубневич НАБУ", "Дубневич обшук", "Дубневич Генпрокуратура" тощо.
Водночас за позовом Я.Дубневича рішенням Голосіївського районного суду м. Києва мене зобов'язано принести вибачення Я.Дубневичу та Б.Дубневичу і спростувати наведені мною факти зловживань братами Дубневичами на "Укрзалізниці".
Маючи перед собою морально-правову колізію, виконую рішення суду і приношу свої вибачення народним депутатам України Ярославу та Богдану Дубневичам. Водночас моральний бік справи залишає багато запитань. Одне з них: бути чи не бути? Виконувати закон і повідомляти правоохоронні органи, суспільство про відомі факти зловживань з боку представників влади чи замовчувати їх і ставати частиною потенційної корупційної схеми? Для мене особисто відповідь очевидна - не мовчати, бо це означає - боротися".
Незважаючи на те, що і наш представник, і представник В.В. Омеляна зробили все, щоб довести суддям правову неспроможність позовних вимог Дубневичів і відсутність складу цивільно-правового порушення, судді Ладиченко С.В., Українець Л.Д., Оніщук М.І й Шебуєва В.А. пішли на явне порушення закону та прийняли завідомо неправосудні рішення. І нехай про їхні мотиви ми можемо лише здогадуватися, напевно вони зводяться до невартої уваги банальщини. А от мотиви братів Дубневичів, що змусили їх подати позов, значно цікавіші. Прочитайте, не пошкодуєте:
"Поширена негативна і неправдива інформація про позивачів є стривожливою для виборців, колег. Змусила позивачів надавати пояснення, доводити свою правоту, відстоювати своє добре ім'я, терпіти недобрі жарти зі сторони недоброзичливців. Недостовірна інформація схвилювала рідних і близьких позивачів, які і без того постійно зазнають тиску через значну увагу преси та громадськості до їх діяльності та життя. Позивачі змушені були заспокоювати сім'ю, родичів та друзів, витрачати додаткові сили для збереження нормального укладу життя в умовах приниження їхньої честі та гідності".
Аж сльози навертаються. Щоправда, закон вимагає, щоб кожне це слово було документально підтверджене доказами в суді, але хіба до законності, якщо люди так страждають?