Країною прокотилася хвиля відставок та обшуків. Із різним ефектом.
Півгодинний візит СБУ і БЕБ до Ігоря Коломойського запам'ятався наявністю «гламурної» прядки й чорними капцями одного з детективів. Ну й оперативно злитою (в порушення всіх інструкцій) великою кількістю фоток. Кави ніхто нікому не пропонував, але шоу вдалося.
У розробці слідства в справі «Укрнафти» десяток епізодів ухилення від оподаткування із подальшою легалізацією, тобто відмивом, цих грошей. Багато цікавого: і виведення партій нафтопродуктів на афілійовані фірми, і створення безнадійних боргів на підприємствах, і заниження вартості активів. Звичайно, за версією слідства, все «в інтересах фактичних власників і бенефіціарів». От тільки бенефіціар, як виявилося, не зберігає доказів удома в ступі.
Документів, природно, не знайшли… Та й сподіватися, що після осінніх обшуків в «Укрнафті» вельми досвідчений Ігор Валерійович триматиме серйозний компромат поруч, — така собі ідея. Тобто імітували бурхливу діяльність. Її реальна результативність залежить від того, що буде далі й хто на це «далі» вплине.
Варіанти є різні. На тлі PR-обшуків у Коломойського під Ужгородом затримали колишнього головбуха «Укртатнафти», а в Дніпрі СБУ виявила підвальчик, набитий папками однієї з біляприватівських компаній. Там були різні документи пов'язаних фірмочок, печатки тощо. Підозру пред'явлено й ексдиректору НПЗ.
Самі «капцеві» візити відбувалися в межах справи про присвоєння приблизно 40 млрд грн колишнім менеджментом ПАТ «Укрнафта» і ПАТ «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ). Попередні ж осінні обшуки стосувалися 13 млрд грн в «Укрнафті».
Суми пристойні, й зовсім уже спустити справи на гальмах буде складно. Втім, Україна — країна домовняків і високої корупції. У соцмережах, наприклад, більше обговорювали прядку Ігоря Валерійовича, а не 40 млрд. Більшість вважала, що Коломойський і цього разу викрутиться. У його здатність викручуватися вірять.
Замотати питання в судах на кілька років — не проблема. Гроші ж давно освоєно. Та й по Приватбанку прайс втрат був у кілька разів вищим… і? Уже багато років ідуть міжнародні суди, а от із поверненням грошей не дуже.
Однак справа має певний шанс стати етапною.
Хоча останнє шоу в основному орієнтовано на експорт. Для відбиття агресії Росії нам потрібні гроші, й багато. Їх виділяють, нехай і менше, ніж хотілося. Але країни-донорів (а особливо їхніх виборців) не дуже гріє перспектива, що кошти звично прокрутять по схемах.
Нашим партнерам багато що набридло, а сумний досвід війни в Іраку й Афганістані показав тим же Штатам, що розчинитися можуть які завгодно великі суми.
І в Києві нині перебуває група штатівських аудиторів, покликаних забезпечити максимальну прозорість американської військової та фінансової допомоги. У найближчі тижні очікується й укладання трирічного контракту про моніторинг такої допомоги. Не треба думати, що це панацея, але красти буде складніше, а по руках даватимуть частіше й болючіше.
Заодно це спроба таки розібратися з нафтовою галуззю. Там є з чим розбиратися. Навколо «Укрнафти» і «Кременчукгазу» два десятки років крутилися сотні схем, про що не написав тільки ледачий. Користі, щоправда, майже не було. Все загрузало в судах, а питання тим часом залагоджували у верхах. Причому схем навіть не зупиняли, адже реєструвати нові «фірмочки-контрагенти» було неважко.
Контрольний пакет акцій славної НАК (50%), що був на тій же «Укрнафті», або держпакет «Укртатнафти» (43%) значив дуже мало. Контроль у держави був мінімальним.
Заодно й видобуток грохнули. На схеми ресурсів вистачало, на буріння — ні. За останні років п'ятнадцять видобуток нафти в «Укрнафті» впав удвічі, а газу — втричі. Кременчук, який колись мав три установки з переробки нафти, зберіг одну, та й ту з завантаженням аж наполовину, що вже позаторік вважалося великим успіхом.
Символом майже повної імпотенції став передвоєнний (2019–2022) проєкт розподілу «Укрнафти» на частини між «приватівцями» й НАК. Він ішов чітко за принципом «кому вершки, а кому корінці». Державі, природно, відстібували найбільш проблемне й малоефективне, те, що самим не потрібне.
Завершити розставання не дало лише рашистське вторгнення. З листопада минулого року й «Укрнафтою», і Кременчуцьким НПЗ управляє Міноборони. Це викликало різку реакцію Коломойського, який пообіцяв розбірки в арбітражах. Цікаво, але його партнер по Кременчуку Олександр Ярославський за рік не сказав ані пів слова.
Однак передача управління в Міноборони, крім іншого, дала можливість зустрічних звірок низки угод. За однією з них, на 600 млн грн, уже пред'явили підозри колишньому голові «Укртатнафти» й частині керівництва. Але там ще копати й копати.
І копати треба якнайглибше… Причому не для донорів і птички. Нам же не тільки відбити агресію треба, потім доведеться відновлюватися (на той же проммайданчик Кременчука, де розташовані НПЗ і ТЕЦ, лише за кілька нальотів прилетіло до півсотні ракет). Знадобляться гроші, причому в основному приватні. У якийсь шалений потік репарацій вірити можна, але в кожному разі це процес нешвидкий. А приватник у корумповану країну не вкладатиме.
Хто не вірить, може запитати в тих, хто проїхався торік у Лугано за трильйоном баксів…
На них чемно подивилися і… все.
Тож розгрібати завали схематозу, що накопичилися за десятки років, — передусім наш інтерес. А вже потім Штатів, ЄС чи рептилоїдів із вавилонського братерства. І робити це доведеться. Незалежно від того, чи розуміють це на Печерську або в будиночках із прядками…
Більше статей Ігоря Маскалевича читайте за посиланням.