Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі України сягнуло майже 9 млрд дол. (за 11 місяців минулого року).
Ситуація дивна: експортна стратегія у країни є, перемовини про зони вільної торгівлі відбуваються постійно, угоди про ЗВТ підписуються регулярно, урожайність не підводить, ціни на світових ринках сприятливі, кількість торговельних партнерів стабільно висока, а результат негативний і погіршується. Наприклад, за підсумками 11 місяців 2017-го сальдо теж було не на нашу користь, але становило 5,3 млрд дол., тобто за минулий рік показник значно погіршився.
Погані хороші показники
Ризики очевидні: від'ємний платіжний баланс дуже впливає на обмінний курс у країні. Спрощуючи, від'ємний платіжний баланс свідчить про те, що Україна витрачає за кордоном валюти більше, ніж отримує з-за кордону. А щоб витрачати, українським компаніям треба купувати валюту на внутрішньому ринку, провокуючи її дефіцит і створюючи додатковий тиск на курсову стабільність.
За 11 місяців минулого року експорт зріс на 9,9%, імпорт за цей самий період збільшився на 16,7%. Продавши товарів на 43,2 млрд дол. США, ми купили в інших країн продукції на 52,1 млрд (див. табл.).
Імпортуємо ми переважно паливо (23,7% у загальному обсязі імпорту), машини та обладнання (20,8), хімічну продукцію (12,4), транспортні засоби (7,9), пластмаси й полімери (6,3%).
Зростання нашого експорту традиційно опирається на сировину - металургію й сільське господарство. Причому на першому місці, звісно ж, продукція АПК - 42,5% від загального обсягу експорту (за 11 місяців 2017-го - 44,9%), метали на почесному другому місці - 26,6% у загальному обсязі (24,8% за 11 місяців 2017-го).
Незважаючи на те, що металургія не перший рік зазнає труднощів, а цього року до них додалися ще й ремонтні роботи на окремих комбінатах, додаткові бар'єри в Азовському морі та зниження цін на сталь на окремих регіональних ринках, зростання є - на 17,2% до відповідного періоду минулого року.
Експорт зернових підвищився скромніше - на 9%. Причина - нижчі запаси продукції в першому півріччі, скромний урожай ранніх зернових і зниження світових цін на окремі культури, зокрема на кукурудзу й сою. Якби не ранні жнива й високі ціни на пшеницю, зростання експорту цієї групи товарів було б іще нижчим.
Щаслива випадковість допомогла цього року нашим виробникам курятини поліпшити показники експорту їхньої продукції до країн ЄС. Єврокомісія обмежила доступ на ринки ЄС продукції кількох птахофабрик Бразилії. Звичайно, наші експортери скористалися ситуацією й суттєво наростили поставки української курятини на ці ринки. У підсумку за позицією "продукти тваринного походження й живі тварини" наш експорт збільшився на 11,5%. Але подібні щасливі випадковості в зовнішній торгівлі нечасті. А гонитва наших експортерів за більшою виручкою не завжди вигідна державі.
Зокрема, вітчизняні постачальники залізної руди цього року вирішили переорієнтуватися з ринків Азії на ринки ЄС, тому що там ціни на руду були вищими. У ціні дійсно виграли, але у фізичних обсягах проданого товару - ні, все ж таки ринки Азії, зокрема Китаю, значно більші за ринок Євросоюзу.
Хай там як, а доти, доки Україна експортуватиме сировину, її виручка залежатиме виключно від кон'юнктури на світових ринках, впливати на яку ми навряд чи можемо. Рік у рік сподіваючись лише на сприятливу ситуацію на зовнішніх ринках. Саме сировинний тип української економіки - головна причина того, що імпорт в Україну стабільно випереджає її експорт.
Внутрішні проблеми
При всіх успіхах наших експортерів Україна продовжує нарощувати імпорт значно швидше, ніж експорт. У період посткризового відновлення держава щосили намагалася стимулювати внутрішнє споживання товарів, щоб запустити економіку. У людей не було достатньої кількості грошей, щоб сформувати потрібний виробникам попит. Підвищення мінімальних заробітних плат і пенсій дало людям необхідний ресурс, допомогло і зростання споживчого кредитування банками. Але відкладений покупцями попит стосувався насамперед імпортних товарів. Ринок відреагував моментально, - імпорт почав випереджати експорт, причому значно. І торік ключовим у зростанні імпорту стало збільшення неенергетичних товарів споживчого призначення - продуктів харчування, промислових виробів та іншого. Наприклад, експорт готових харчових продуктів зріс за 11 місяців лише на 5%, а їх імпорт - більш як на 22%, на 24% зріс імпорт різних промислових товарів, а їх експорт - тільки на 15,7%, ліків Україна продала іншим країнам на 190 млн дол., а закупила на 1,7 млрд.
Попит формує пропозицію, товари везуть, але виробляти вітчизняні аналоги, які могли б відповідати за ціною і якістю, не хочуть. Це видно навіть у такій незначній, з погляду зовнішньої торгівлі, групі товарів, як текстиль і взуття. Продавши за кордон одягу й тканин на 776,5 млн дол., а взуття - на 193 млн, ми завезли в країну текстилю на 1,8 млрд дол., взуття - на 336,5 млн.
І якщо в посткризовий період про необхідність програм імпортозаміщення ще говорили, то зараз згадують лише мимохіть. А проблема продовжує загострюватися, адже імпортні товари щороку більше насичують ринок. Ніші, які теоретично міг би зайняти вітчизняний виробник, просто зникають. Конкурувати з імпортом складно, тому що наш виробник або орієнтований на сировинну групу товарів, або відстає від конкурентів за критеріями якості, або для виробництва має імпортувати сировину й комплектуючі. Ми завозимо в країну, як правило, високотехнологічну продукцію й так звані товари з високою доданою вартістю. І для того, щоб виробити аналогічний кінцевий продукт в Україні, нашому виробникові часто потрібне нарощування імпорту. Відсутність чіткої державної підтримки вітчизняного бізнесу й надії уряду на те, що проблему вирішить "невидима рука ринку", лише прискорюють зростання нашого торговельного дисбалансу. Адже бізнес активно працює в тих сферах, де рентабельність і окупність вищі, бізнес-модель простіша, а доступ на зовнішні ринки відкритий. Самостійно він із "сировинної пастки" не вибереться.
Ні, не йдеться про штучні бар'єри, які імпорт обмежували б. Але стимулювання виробництва товарів високої доданої вартості, підтримка зростання вітчизняного малого й середнього бізнесу та залучення інвесторів, готових відкривати виробництва в Україні, - очевидні кроки для зміни торговельного балансу на нашу користь.
Зовнішні провали
Без зміни пріоритетів внутрішнього виробництва будь-які наші спроби розширити зовнішні ринки збуту матимуть досить нетривалий позитивний ефект. Так, підписання з іншими країнами угод про вільну торгівлю - це важливі кроки, але тільки цим зусилля уряду обмежуватися не можуть, без змін на внутрішньому ринку й грамотного аналізу наших позицій на світових ринках очікуваного ефекту від цих ЗВТ не буде. У світі не так багато країн, які ми могли б підкорити нашою готовою продукцією й технологіями. Для більшості наших партнерів ми - постачальник сировини, не більше. І навіть виграючи в обсягах поставок, ми все одно програватимемо в ціні, тому що продаємо дешеву продукцію.
Результати нашої угоди про ЗВТ з ЄС свідчать про це красномовно. Частка ринків ЄС у загальному обсязі експорту становить 42,6%, у загальному обсязі імпорту - 40,6%. За рік експорт зріс на 15,7%, імпорт - на 12,4. Начебто усе гаразд, і співробітництво має бути нам вигідне. Але в мільярдах доларів ситуація інша. Ми продали Євросоюзу товарів на 18,4 млрд дол., купивши у нього товарів на 21,1 млрд. І хоч як крути, сальдо не на нашу користь, навіть при випередженні обсягів імпорту експортом.
Якщо дивитися на топ-5 наших партнерів у зовнішній торгівлі, то ми купуємо товари у РФ (7,4 млрд дол.), Китаї (6,8 млрд), Німеччині (5,5 млрд), Білорусі (3,5 млрд), Польщі (3,3 млрд дол.). А продаємо товари РФ (3,3 млрд дол.), Польщі (3 млрд), Італії (2,4 млрд), Туреччині
(2,2 млрд), Німеччині (2 млрд дол.). З них лише торгівля з Туреччиною й Італією поки що приносить нам додатне сальдо (див. рис.). Але якщо врахувати, що імпорт товарів з Туреччини за 11 місяців зріс на 36,5%, а з Італії ми завезли за цей самий період на 26,9% більше при в рази меншому зростанні експорту, то в майбутньому і цей кволий баланс на нашу користь теж може бути порушений.
Навіть останнє підписання ЗВТ із Ізраїлем у підсумку нічого хорошого нам не обіцяє, хоча зараз сальдо нашої торгівлі з цією країною на нашу користь (+349,3 млн дол.). Формально Ізраїль - перспективний для нас ринок, тому що торгівля з ним профіцитна. Але якщо поглянути на статистику, то виявиться, що експорт української продукції в Ізраїль порівняно з минулим роком не зріс узагалі, а імпорт ізраїльської продукції в Україну збільшився на 22%.
При цьому експортуємо ми традиційно зернові (215 млн дол.), метали (192 млн), продукти харчування (53 млн) і деревину (16 млн дол.). Основні позиції ізраїльського імпорту в Україну - хімічна продукція (69 млн дол.), пластмаси (14 млн) і обладнання (22 млн дол.). Ніякої сировини, усе - продукти високої доданої вартості. Що не дивно, адже економіка Ізраїлю - це економіка інновацій, і, на відміну від українських колег, ізраїльські виробники давно й уміло вбудовуються у світові ланцюжки доданої вартості.
Що ж ми одержимо від ЗВТ з цією країною? Ринок для України порівняно невеликий, зате технологічно країна нас давно випередила. Згідно з угодою Ізраїль відкриє для нас свій ринок на 80%, а ми для нього - на 70. І ця фора нівелюється подальшими умовами. Україна після перехідного періоду (від трьох до семи років) одержує право безмитного експорту більшості промислових товарів і квоти для продукції АПК (пшениці, яєць, меду, соняшникової олії, вина, м'яса птиці, молочних продуктів). І промисловими товарами ми Ізраїль точно не завалимо, тому що їх або не виробляємо, або їхня якість не витримає конкуренції на ізраїльському ринку, а продуктів харчування поставимо стільки, скільки квоти дозволять. У відповідь ми скасуємо ввізні мита для 7% ізраїльської сільгосппродукції, переважно овочів і фруктів, і 70% промислових товарів, які нашим не рівня й точно знайдуть свого покупця в Україні. Уряд очікує, що в перспективі ЗВТ з Ізраїлем на 15% збільшить товарообіг між нашими країнами. Цілком можливо. Але на чию користь буде це зростання товарообігу?
Ми могли б одержати від ЗВТ з Ізраїлем більше, якби включили до угоди не тільки товари, але й послуги. На сьогодні ми експортуємо в Ізраїль послуг на 147 млн дол., і цей показник стабільно зростає. При цьому основна позиція нашого експорту послуг - це IT, що дозволяє максимально швидко вмонтуватися в те саме інноваційне й перспективне ізраїльське виробництво. Але поки що про це в нашому Міністерстві економічного розвитку говорять лише як про перспективу майбутніх років, а підписана угода про ЗВТ цієї перспективи навіть не враховує.
Дійсно перспективні для нас ринки - це Індія, Ірак і Єгипет. І якщо вигоди від співробітництва з Єгиптом ще можна заперечити через велику кількість товарних позицій, з яких інтереси наших країн перетинаються, то Індія й Ірак - безперечно перспективні. Індійський ринок величезний, більш того, це один із небагатьох ринків, на які ми могли б поставляти не тільки сировину. За 11 місяців минулого року ми продали Індії товарів майже на 2 млрд дол., а імпортували з Індії - лише на 553 млн. І продаємо ми там не лише зернові й олію, але і обладнання, реактори, оптику, електротехніку, хімічну продукцію. З Іраку ми взагалі нічого не імпортуємо, та, незважаючи на поки що незначний для нас обсяг експорту, ринок для нас є дуже перспективним, враховуючи потреби країни у відновленні інфраструктури й насиченні внутрішнього ринку. Але ні з Індією, ні з Іраком ми переговорів не ведемо.
МЕРТ при формуванні зовнішньоторговельної політики явно робить ставку не на якість, а на кількість, підписуючи все, що запропонують, на базових умовах і "не торгуючись". Підтвердженням чого є наполегливе бажання підписати угоду про ЗВТ з Туреччиною, яка для України буде ще менш вигідною, ніж ізраїльська, і остаточно затвердить нас у ролі сировинного придатка розвинених країн.