Люди, так чи інакше причетні до війни, багато часу проводять у дорозі. Трясуться на броні, скачуть по вибоях на легковиках, підстрибують на жорстких сидіннях вантажівок.
- Служивий, а електричка на Слов'янськ скоро піде? - запитує у військового, який перевіряє документи, водій попереднього автомобіля.
- Думаю, років через два, - сміється солдат і махає рукою, дозволяючи проїжджати.
Їдемо. Над дорогою сюрреалістичними ліанами звисають обірвані тролеї і дроти. В асфальті вирви. Подекуди стирчать хвостики нерозірваних мін.
Стелла з написом "Слов'янськ" посічена осколками...
Зламані долі
Війна - це не епічні батальні сцени, кіношні перестрілки та пафосний героїзм.
Війна - це насамперед тисячі зламаних доль.
…Красний Лиман. Дитячий притулок. Точніше, офіційна назва цієї установи - Центр соціально-психологічної реабілітації дітей.
У взутті сюди не пускають. Нахиляюся, щоб розв'язати шнурки, і в цей момент відчуваю слабкий удар у плече. Обертаюся.
Білобрисе кучеряве хлоп'я років двох, що кинуло в мене іграшкою, злякано завмерло на місці - чекає моєї реакції.
Усміхаюся йому. Але малюк не вірить. Він з острахом обходить мене по широкій дузі й застрибує на диван, де ховається між двома старшими дівчатками. Звідти насторожено стежить за мною не спускаючи очей.
Обидві дівчинки й хлопчик мають одне прізвище - Шемігон. Їх усіх осиротив один-єдиний випадковий снаряд.
- Коли розпочався обстріл у Кривих Луках, це село таке поруч, ми вивезли людей пожежними цистернами в селище Щурово. І наступної ж ночі стали бомбити Щурово. Влучили в будинок, де була ця сім'я. Тато й мама загинули, а діти всі цілі, крім Назара. Тільки він трошки був поранений, - упівголоса пояснює мер Красного Лиману Леонід Перебийніс.
Нині з Назаром, Валерією та Вікторією працюють психологи. У реабілітаційному центрі малюки проведуть, щонайменше, три місяці.
- Тут випадок, звісно, особливий, - визнає психолог Олена Сумченко. - Зазвичай до нас потрапляють діти з неблагополучних родин, часто неповних, де діти переживають справжнє пекло впродовж кількох років. Але щоб благополучна сім'я і втратила відразу обох батьків…
Найскладніше, зізнається вона, працювати з маленьким Назаром, якому зараз усього рік і 8 місяців.
- Ми зазвичай примушуємо дітей виговоритися, щоб вони не носили це в собі. Дівчаткам у цьому плані простіше. Валерії - 11 років, Вікторії - 4, вони вже здатні формулювати свої думки й переживання. А Назар говорити ще не вміє, він тільки кричить і плаче, коли помічає, що мами поруч немає, - розповідає Олена.
Крім кваліфікованої допомоги, діти більше нічого не потребують. У них залишилися родичі, які опікуються малечею.
Доки Назар і сестри проходять реабілітацію, їхня тьотя вже оформляє опіку, щоб дітей не розселили по різних інтернатах.
…Усього в Красному Лимані нині живе близько 5 тис. біженців із зони бойових дій. Людей розселяли в будинках місцевих жителів. Тим, хто погоджується прийняти постояльців, місцева влада оплачує "комуналку".
Тут-таки ховається і Неля Штепа, яка провела кілька тижнів у полоні в "народної" влади Слов'янська.
- Вона зателефонувала, сказала: "Я приїду". Відповів: звичайно, завжди раді. Вона просто взяла таксі й приїхала. А що я мав сказати? "Ні, не приїжджай"? - знизує плечима Леонід Перебийніс.
У місті настільки безпечно, що сюди зазирнув навіть керівник Донецької ОДА Сергій Тарута.
Губернатора я застаю в той момент, коли він спілкується з якоюсь жінкою в місцевому магазині. Співрозмовниця Тарути жалісливо кривить обличчя й активно жестикулює.
По закінченні розмови Тарута, озирнувшись, передає жінці спішно подану помічниками пристойну пачку стогривневих банкнот.
Після надання адресної допомоги підшефному населенню він присутній при передачі місцевим медикам гуманітарного вантажу UNHCR - служби ООН у справах біженців.
Велетенський фургон забитий в основному великими упаковками дешевого туалетного паперу. Дивно. На катастрофічну нестачу цього товару в зоні АТО скарг, здається, не надходило.
Зустріч губернатора з медперсоналом організована у кращих традиціях мирного часу, - медсестри, які потрапили під руку начальству, представляють вдячну громадськість.
Сергій Тарута виголошує стислу промову на тему "як вільно дихається у визволеному Арканарі". Особливо підкреслює, що тепер, коли відновило роботу казначейство, бюджетники й пільговики нарешті вчасно отримують гроші.
- Ви ж уже отримали зарплату, так? - звертається до медиків губернатор.
- Ні! - хором відповідають жінки.
- Здається, щось пішло не за сценарієм, - констатує флегматичний голос за спиною…
Суперечки на руїнах
…У Слов'янську, який кілька днів тому залишили бойовики, з комунальних послуг сьогодні є тільки газ. Та ще рятувальники з електриками підключили кілька будинків у центрі й повісили на стовпі кілька розеток. Місцеві приходять сюди заряджати телефони.
І не тільки. Ще сюди приходять набрати води з фонтана. Дві бабусі з відрами сперечаються, при кому краще жилося. Одна зазначає, що при Пономарьові до міста організували підвезення води. Друга парирує - зате тепер завозять і безплатно роздають продукти.
Гуманітарну допомогу роздають на центральній площі. Нудне стояння в чергах розбавляється дискусіями з приводу того, що сталося.
- Ось чого вони сюди приперлися? Я їх сюди кликала? - жінка похилого віку тиче пальцем у бійців Нацгвардії.
- А чого ж ти тоді за українською "гуманітаркою" тут стоїш? Не подобається - їдь у Донецьк, до своїх! Чи в Росію! - накидаються на неї товарки.
Такі сварки виникають регулярно. Єдина відмінність від мирного часу - ці пікіровки ведуться дуже тихими голосами, ніби жителі Слов'янська бояться злякати довгоочікувану тишу.
- Люди різні бувають, це точно. Одні прямо плачуть: рідненькі, не йдіть! А інші дякують, але крізь зуби, - погоджується доброволець із батальйону "Київ-1".
Він зі своїми товаришами охороняє склади й пункти видачі гуманітарної допомоги. Доки ми розмовляємо, розвантажується ще один фургон. Цього разу привезли бутильовану воду.
Зав'язується розмова. Хлопець розповідає про себе. Сам він підприємець із Запоріжжя, вдома його чекають дружина й донька. Судячи з добротного екіпірування, заробляв і справді непогано.
Тут-таки, біля виконкому, спілкуються з уцілілими під обстрілами містянами чиновники й депутати.
Невеликий натовп обступив міністра МВС Арсена Авакова. Керівника міліцейського відомства засипають питаннями: що ж буде далі.
У темі відновлення місцевої інфраструктури міністр відверто "плаває", тому говорить скупо й загальними фразами - мовляв, буде урядова програма, але сам я її не бачив, тому що документ сьогодні розглядається на Кабміні, а я ж тут.
На профільні запитання Аваков відповідає впевненіше. Спочатку місто патрулюватимуть зведені загони відряджених міліціонерів та бійців добровольчих батальйонів. Потім місцеві органи правопорядку розформують і переукомплектують заново.
- Коли чекати вас у Донецьку? - запитую.
- А ви нас там чекаєте? - Аваков чомусь вирішив віджартуватися.
Утім, відразу серйозно додав: скоро.
На прощання міністр фотографується з місцевими.
А ось спілкування з народним депутатом Миколою Левченком проходить не так позитивно. Регіоналу, відомому своєю проросійською риторикою, згадали все.
- Сепаратист! Хабарник! Убивця! Вали до свого Царьова! - кричать йому.
Закінчується тим, що дужий боєць чемно напівобнімає Левченка - Слухайте, ви, може, і депутат, але їдьте ви краще звідси…
…У приміщенні місцевого виконкому розчищені тільки перші поверхи, де розмістився штаб МНС. Вище - розгром, схожий на той, який можна було бачити в захоплених адмінбудівлях Донецька. Здається, органи влади самопроголошеної "республіки" скрізь можуть працювати тільки в атмосфері рукотворного хаосу.
Деякі чиновники, що вже вийшли на роботу, показують кімнату, в якій тримали під вартою Нелю Штепу. У крихітний кабінетик абияк упхнули ліжко, в шафі висять сукні леопардового забарвлення, в яких любила хизуватися ексцентрична градоначальниця. На стінах розвішані аркуші з написаними від руки молитвами, створеними самотужки. Деякі відозви до всевишнього закінчуються, як листи, - "Твоя Неоніла".
"І так натерпілися"
…Селища околиці зруйновані більше, ніж сам Слов'янськ.
- Головне, що в блокпости "ополчення" хоч би раз поцілили! А навколо все рознесли! - лається водій, лавіруючи між руїнами розбитою дорогою.
Він не зовсім справедливий, подекуди в бетонних перекриттях трапляються пробоїни. Однак цивільним об'єктам справді перепало більше.
У Миколаївці місцева жителька Ірина Фролова дивом вижила, коли в її під'їзд влучив великокаліберний снаряд. Одинадцять її сусідів загинули під завалами, а сама вона три з половиною дні провела майже без руху.
Головлікар місцевої поліклініки Сергій Кошелєв запевняє, що з нею все буде гаразд.
- Але ж вона пережила такий стрес! Психіатри з нею теж працюють?
- Я, взагалі-то, сам - лікар-психіатр. Повторюю, їй надається вся необхідна допомога, - сухо відповідає Кошелєв і хутко згортає розмову.
Здається, лікаря зачепили сумніви в його кваліфікації.
Як відновити все зруйноване? Над цим сушать голову рятувальники, водопровідники, енергетики, будівельники.
Директор Слов'янської ТЕС Валерій Черепій показує мені план електростанції. Жовтим кольором позначені зони, де сапери вже очистили територію від боєприпасів, що не вибухнули.
- Стріляли з обох боків. А ми, виходить, опинилися на лінії вогню, - пояснює він. - Щойно встигли прибрати в бомбосховищах і відпустити робітників у безоплатні відпустки, як відразу й почалося. Третього числа я зібрав керівників цехів на нараду, і тут-таки почали бомбити…
Адміністрація добігти до сховища не встигла. Керівництво станції перечікувало бої у своєму корпусі. Співробітники тим часом вітали директора - 3 липня в нього був день народження.
- Зате навіть у такій ситуації вони десь квіти знайшли, уявляєте? - Черепій із батьківською гордістю киває на величезний букет.
На електростанції згорів трансформатор, пошкоджено енергоблоки, прямим влученням знищено кран, який подавав вугілля в топки. Сьогодні ТЕС знеструмлена.
- До осені, думаю, дамо тепло, тому що Миколаївка отримує від нас гарячу воду для систем опалення. Ми ж не можемо залишити людей мерзнути взимку, вони й так натерпілися, - каже директор. - А ось коли зможемо почати працювати повноцінно, це, звісно, питання…
Поки що він зміг переконати керівництво "Донбасенерго" зберегти за працівниками станції робочі місця та зарплату.
- Вважаю, що можна провести реконструкцію й запустити станцію, - переконаний Черепій. - А енергетики - спеціалісти дефіцитні, їх підготувати важко. Якщо я зараз звільню людей, вони розбіжаться по інших підприємствах, я ж їх потім назад не зберу…
Сьогодні спеціалісти ТЕС, крім ліквідації наслідків обстрілу, разом із ДТЕК і компанією "Вода Донбасу" намагаються запустити насосні станції на каналі Сіверський Донець-Донбас, щоб відновити подачу води в Слов'янськ та інші міста.
Комунальники, яких у мирний час звикли сварити обивателі, працюють самовіддано.
…Люди ж тим часом допомагають одне одному пережити тяжкі часи.
- Ходімо, я тобі половинку хліба дам. Сьогодні взяла з "гуманітарки", - сусідка безцеремонно перериває мою розмову з місцевою жителькою.
Жінки віддаляються.
Сусідка намагається поділитися з моєю співрозмовницею ще й батоном. Та ввічливо відмовляється.
Десь вдалині пострілюють одиночними, потім короткою чергою. Вечоріє.