Слід гадати, сер Герберт Уеллс, автор прецікавого фантастичного твору "Війна світів", був би дуже здивований трансформацією сучасних воєнних дій у новому, доволі ненудному столітті. Справді, реальні воєнні дії із застосуванням звичайних озброєнь на початку XXI ст. дедалі більше обмежуються локальним характером. Тоді як глобальні бої за стратегічні й навіть життєво важливі інтереси активно зміщуються у віртуальний простір. Плодами вмілих інформаційних операцій, цілеспрямованої роботи в соціальних мережах, хитромудрого маніпулювання ЗМІ дедалі частіше стають значно результативніші досягнення, ніж реальне бомбометання або танкові атаки на конкретній ділянці території. Звісно, від простого формування іміджу або думки до масованого психологічного придушення населення й інформаційно-технологічної, економічної та етнокультурної переваги - шлях завдовжки в роки й навіть десятиліття. Але послідовна діяльність завжди дає результат або принаймні створює нові виклики та ризики для конкретної держави.
Якщо вона всерйоз не замислиться про забезпечення інформаційної безпеки держави.
Лівійська історія
Скажемо прямо: лівійська збройова історія зразка 2013-го мало чим відрізняється від сирійської танкової історії 1996-го, афганської літакової - 1998-го, боєприпасної історії з Кот-д'Івуар 1999-го, ураново-плутонієвої ірансько-іракської історії 2001-го і так далі - аж донині. Історії всі однаково потішні: Україна буцім в обхід санкцій ООН поставила зброю чи критичні технології не тій країні, не тому режиму. Обвинувачами зазвичай виступають вільні видання. Причому з характерною схемою передруку інформації.
Лівійська історія теж претендує на класику. 10 квітня 2013 р. на інтернет-порталах невідома сила стала клонувати інформацію про "поставки Україною, всупереч ембаргу ООН, зброї в Лівію". На перевірку з'ясувалося, що газета The Washington Post опублікувала скорочений варіант статті інформаційного агентства Associated Press з акцентом у матеріалі на невирішену проблему безконтрольного розповсюдження неврахованої зброї, що залишилася в Лівії після виснажливої громадянської війни. У статті, зокрема, зазначалося що "комісія ООН знайшла свідчення постачання в Лівію зброї та боєприпасів із Катару й Арабських Еміратів, які порушили ембарго на поставку зброї". А також виявила поставку лівійській опозиції безпілотного літального апарата канадською компанією. Але у звіті комісії ООН промайнула й Україна як постачальник у Лівію боєприпасів - поряд з Арабськими Еміратами, Вірменією та Албанією. Тому-то російське інформаційне агентство "Інтерфакс" по-своєму інтерпретувало інформацію і подало її вже як "незаконні поставки зброї Україною та Вірменією". В "Інтерфаксі" розсудили точно так, як у жовтні 2012 р. - в редакції російської служби Бі-бі-сі, яка віщала, що бойовикам Сирії через Саудівську Аравію потрапила до рук українська зброя виробництва Луганського патронного заводу. В обох випадках інформація будувалася навколо факту українського походження озброєнь. А не питання, коли саме поставлено зброю і ким саме.
Слід віддати належне офіційним відомствам України: на відміну від попередніх контрдій, у цьому випадку МЗС і ДК "Укрспецекспорт" відреагували на обвинувачення вчасно, майже синхронно й цілком адекватно. Меседж чиновників однозначний: Україна санкцій ООН не порушувала. "Поширення такої інформації вважаємо кроком, націленим на ослаблення позицій України як одного з провідних світових експортерів озброєнь та продукції спеціального призначення", - це ключові і, в принципі, слушні слова послання ДК "Укрспецекспорт".
Як і в багатьох схожих випадках, ідеться або про реекспорт української стрілецької продукції, або про ранні поставки. Про недосконалу систему світового контролю зброї говорилося давно. Режим Вассенаарських угод, на жаль, далеко не завжди дотримується. Передусім через політику сильних країн світу цього. Інформація просто притримується, а то і явно приховується. Реекспорт живий, бо він вигідний найбільшим торгуючим державам - на даному етапі США, Росії та Китаю (перша трійка лідерів за 2012 р., згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження світу - SIPRI). Чи держави в таких умовах дотримуватимуться певного кодексу спецекспортерів, як розроблений у ЄС? Навряд. Так, за договір, що забороняє поставки звичайних видів озброєнь, коли такі угоди порушують накладені ООН ембарго на поставку озброєнь або коли вони сприяють військовим злочинам, представник Росії навіть не голосував. РФ разом із Китаєм, Єгиптом та Індією опинилися серед 23 країн, котрі утрималися під час голосування за цей документ. А проти договору про торгівлю зброєю виступили потенційні покупці - Іран, КНДР і Сирія.
Що стосується України, то на цей час вона має одну з найбільш жорстких систем експортного контролю у світі, створену за активної допомоги західних держав. Правда, у державі немає політичної структури, яка б приймала рішення щодо складних проектів військово-технічного співробітництва.
Тінь замовника
Коли та або інша держава зіштовхується з активною діяльністю в інформаційному просторі, щоразу залишається і слід супостата. Однак не варто негайно кивати у бік безпосередніх виконавців делікатного завдання, - часто схема може бути набагато складнішою.
На нинішньому історичному етапі відносин України з Росією все, що так або інакше ганьбить Київ, вигідне Москві. Але не виключено, що в роздуванні конкретної історії міг бути зацікавлений не тільки Кремль. Світовий ринок зброї - це технології, механізм впливу на партнерів у військово-технічному співробітництві та шлях на ринок для цивільних компаній. А ще - велика політика й спритна гра ділків різного плану. Україна на цьому ринку постає дивним, інколи непідвладним стандартному розумінню утворенням. Країна зі слабкою економікою, але з кількома все ще сильними збройово-технологічними напрямами. Держава, яка не витримує конкуренції в інформаційних війнах, ослаблена внутрішніми політичними чварами та відсутністю реального загальнонаціонального лідера, але все ще здатна конкурувати на ринку спецпродукції. Одне слово, країна контрастів. Таку не вщипнути, не вдарити - прямо гріх.
За результатами 2012 р., SIPRI відвів Україні, мабуть, навіть занадто почесне, 4-те місце в рейтингу світових експортерів зброї - з обсягом експорту основних видів озброєнь 1,344 млрд дол.
Реальні цифри могли мати й солідніший вигляд, оскільки SIPRI ніколи не рахував українських контактів на ремонт, модернізацію техніки та поставки комплектуючих (зокрема, по лінії Державного космічного агентства й спецпослуг авіапрому). А вони на цей час у сумі становлять не менше третини обсягів. Що ж стосується місця, то важко повірити, буцім, наприклад, Ізраїль, який замикає десятку лідерів, насправді поступається Україні за обсягами експорту. Скажімо, президент тільки однієї збройової ізраїльської компанії - Elbit Systems, Йозеф Акерман, недавно прохопився, що у 2012 р. компанія реалізувала продукції на 2,86 млрд дол. Але ж як мінімум ще дві компанії - Israel Aircraft Industries і Tadiran - мають схожі обсяги реалізації. Ізраїль - не єдина держава, яка несподівано опинилася позаду України. Таке враження, що Україну просто виставили напоказ.
Наші торговці зброєю доволі результативно працюють на традиційних російських ринках, наприклад у Китаї, Індії або Казахстані. Піднебесній, зокрема, продали літаків-заправників Іл-78 на суму 44,7 млн дол. Контракт КНР з Україною було укладено після фактично замороженої угоди з Росією на імпорт 34 військово-транспортних літаків Іл-76МД і 4 літаків-заправників Іл-78. У квітні передали Пекіну перший із чотирьох малих десантних кораблів на повітряній подушці (обсяг контракту 315 млн дол.). Модернізують парк індійських військово-транспортних Ан-32 (обсяг контракту понад 400 млн дол.). Підписали ще один контракт із індійським замовником - на поставку силових газотурбінних установок для кораблів проекту 15В. Цього місяця передали Казахстану новий транспортний літак Ан-74ТК-200. А торік виграли в Росії, розробника зенітно-ракетних систем С-300, контракт на їх ремонт у Казахстані. Можна згадати поставки танків, бронетранспортерів та великої партії автомобілів КрАЗ для потреб Королівської армії Таїланду. Далеко не всі зраділи, що саме Україні дістався контакт на поставки бронетранспортерів і літаків в Ірак. Навіть із урахуванням того, що не все й не завжди проходить гладенько, Україна залишається гравцем на цьому ринку.
Що подобається далеко не всім. І не тільки в Москві, а й, наприклад, у Парижі: адже у Франції свої інтереси саме на лівійському ринку. Йдеться насамперед про те, хто експортуватиме спецпродукцію цій країні після зняття санкцій. Тут доречно згадати, що минулого разу саме європейці переграли українців на цьому ринку, розпочавши переговори ще тоді, коли країна була під санкціями. Києву, аби закріпитися на цьому складному й перспективному ринку, довелося через "Спецтехноекспорт" продати два Ан-124 "Руслан".
Жаль, звісно, що українська армія виступає лише в ролі сита - тільки приймає зброю на озброєння, "благословляючи" її переміщення по світу. Але це вже інша історія.
А стосовно історії нинішньої - то, напевно, варто всерйоз зайнятися створенням інформаційно-аналітичних структур, які б обробляли критичні дані, прогнозували та виробляли єдину в державі інформаційну політику. Зокрема,
й оперативно реагували б на активні інформаційні акції. У складі РНБОУ, МЗС чи Міноборони - це вже інше питання. Головне - у цій сфері Україна відстає на добрий десяток років.