Якщо одного дня Україна і справді стане членом ЄС, то цілком обґрунтовано орден за це можна буде вручити президентові Російської Федерації Володимиру Володимировичу Путіну. Його внесок у справу підтримки євроінтеграційних прагнень нашої держави важко переоцінити. Як, скажімо, важко переоцінити й абсолютно позитивний вплив на українське націотворення вельмишановного Володимира Вольфовича Жириновського. Кожен виступ цього талановитого політика на тему України викликає такий підйом патріотизму, таке відчуття національної єдності, що навряд чи під силу й найкращому українському політику…
Відверто продемонстроване останніми тижнями негативне ставлення керівництва РФ до угоди про асоціацію з ЄС, яка не передбачає ні вступу до ЄС, ні навіть перспективи отримання статусу кандидата на вступ, - абсолютно ірраціональне, а низка коментарів російських високопосадовців примушує замислитися над їхнім кваліфікаційним рівнем. Наприклад, коментарі про те, що створення зони вільної торгівлі України з ЄС призведе до наповнення російського ринку єесівськими товарами, які, завдяки ЗВТ України з РФ, проникатимуть через українську територію до РФ.
Автору статті кілька років тому довелося під час переговорів із поважною російською делегацією пояснювати, що, відповідно до базових норм міжнародної торгівлі, таке неможливе в принципі, оскільки товар походженням із ЄС після перетину митної території України залишається таким самим товаром походженням із ЄС, яким був до того. Чи візьмуть із нього на українському кордоні 10% його митної вартості, чи не візьмуть - це не змінить країну походження товару. Продавати його як український товар, відповідно до прийнятих і Україною, і Росією, і ЄС правил походження товарів, заборонено. Якщо ж усе-таки якийсь товар із ЄС підпільно перемаркують як український або нелегально перевезуть через російський кордон без сплати мит, то це вже буде контрафакт або контрабанда - кримінальні злочини, що караються законом.
Контрабанда є контрабанда, попри те, де контрабандний товар вироблено. І ставки ввізних мит для контрабандистів чи контрафактників не мають жодного значення. Російські партнери після цього ніяково покивали головами і сказали щось на кшталт "ну ви ж розумієте…".
І ми справді розуміємо. Ірраціональну російську риторику щодо угоди про асоціацію блискуче пояснив минулого тижня Володимир Володимирович. Із властивою йому прямотою і яскравістю він озвучив причини антиасоціативної риторики "предельно ясно, адресно и четко". "Вы знаете, что бы ни происходило, и куда бы Украина ни шла, мы все равно когда-то и где-то встретимся. Потому что мы - один народ. И как бы на то, что я сейчас сказал, ни сердились националисты с обеих сторон, на самом деле оно так и есть", - заявив Путін у переддень саміту Великої двадцятки.
Що ж, у цьому випадку все справді стає зрозуміло - один народ, одна держава, один… Митний союз. Митний союз, відповідно до базових концепцій міжнародної економічної інтеграції, є рівнем, із якого інтеграція починає набирати незворотного характеру. Країни, вступаючи до митного союзу, віддають серйозну частку свого суверенітету, вагому частину прямих доходів до бюджету (у випадку України - це третина держбюджету) - в руки наддержавних органів. Від митного союзу до економічного, валютного та політичного - рукою подати. Не мине ще одного президентського терміну, як Володимир Володимирович зможе ввійти в російську історію як черговий збирач російських земель. Бути поряд з Іваном Грозним, Петром Великим чи Йосипом Сталіним - хіба не достойна мета для справжнього державного діяча?
Але в такому разі ще більше незрозуміло, що викликало бурхливі емоції. Угода про асоціацію - звичайно, серйозний документ, однак він, на жаль, навіть якби був повністю й негайного виконаний, і близько не означає досягнення у відносинах України та ЄС такого рівня інтеграції, як митний союз. Дарма російські віце-прем'єри та радники заявляють, що Україна передає, відповідно до угоди, частину свого суверенітету Брюсселю і після цього перестає бути самостійним партнером для діалогу. Це неправда. Очевидно, російські речники плутають ЗВТ з Митним Союзом, який справді перебирає собі частину національного суверенітету держави-члена. Жодна ЗВТ, навіть дуже поглиблена і всеосяжна, не передбачає передачу суверенітету у сфері зовнішньої торгівлі чи, тим більше, у сфері митних зборів так, як це робить вступ навіть у найслабший митний союз. Зацікавлені можуть зайти на сайт СОТ або задати пошук в Інтернеті і переконатися, що за останні десятиліття виникали численні зони вільної торгівлі (лише список договорів про створення ЗВТ перевалює за дві сотні). Частина їх із часом з тих або інших причин припиняла свою дію. Прикро, але не смертельно. Як це було тоді, коли, наприклад, декілька країн припинили ЗВТ з Україною з огляду на свій вступ до ЄС.
Немає жодних принципових перешкод для того, щоб та або інша країна через певний час зупинила дію тієї або іншої ЗВТ чи, паралельно із ЗВТ з ЄС, мала зону вільної торгівлі з РФ або навіть з Митним союзом у повному складі. Жодних! Тим більше що угода про асоціацію не містить не тільки навіть натяку на можливе членство України в ЄС, а й обмежень щодо створення ЗВТ з іншими партнерами. Не митного союзу, а ЗВТ. Митний союз, як сказано вище, передає суверенітет у цій сфері наднаціональному органу, який уже, теоретично, і має вести переговори щодо ЗВТ. Що ж до технічного регулювання, то російська сторона зараз сама активно працює над гармонізацією своїх стандартів із єесівськими. Якщо російські авіавиробники використовують авіамотори від Pratt&Whitney та Rolls-Royce, а російські гелікоптери починають випускатися спільно з італійською Agusta Westland, то яка принципова причина перешкоджає російським будівникам гелікоптерів і далі використовувати авіамотори від МоторСічі? Україна ж, на відміну від Італії, навіть не в НАТО! Безглуздя. Ірраціональність.
Можна продовжити аналіз некоректних коментарів критиків асоціації з ЄС. Їх виступи - як вправа для першокурсників під назвою "Знайди 10 помилок". Однак значно серйознішою проблемою видається не низький рівень російської критики, а суть української відповіді. Задана на сьогодні тональність обговорення під кутом "які переваги більші - від вступу в ЄС чи в Митний Союз" виставляють Україну в досить непривабливому світлі. Ніби торг на базарі: "продається країна, хто більше дасть?".
Така постановка питання - глибоко помилкова, а втягнення в дискусію у цій площині - стратегічний прорахунок. Геополітичний, цивілізаційний вибір, вибір моделі розвитку суспільства не може вимірюватися навіть мільярдами євро чи рублів одноденних втрат або прибутків. Якщо керуватися логікою тих, хто використовує цифри для аргументації європейського вибору, то виходить, що коли завтра Росія запропонує вдвічі більше за українську ГТС і знизить ціну на газ до 200 доларів за тисячу кубометрів, ми розвернемось і вступимо в МС? А через день ЄС запропонує нам кращі умови - ми знову розвернемось і підемо до Євросоюзу? Це принципово хибна поведінка, яка лише дискредитує країну.
Стратегічне рішення щодо євроінтеграції України було прийняте ще 15 років тому президентом Кучмою і затверджене Верховною Радою. У Стратегії інтеграції України до ЄС, затвердженій Указом від 11 червня 1998 р., передбачалося досягти асоціації з ЄС тоді, коли країни-кандидати на членство стануть членами ЄС (трапилося це у 2004 р.), і створити зусиллями органів виконавчої влади до 2007 р. передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Ми кардинально відстаємо як від власних планів, так і від загальноєвропейських інтеграційних процесів. Надворі 2013 рік, асоціація, яку покличе до життя підписана в листопаді угода, принципово відрізняється від Європейських угод про асоціацію, що їх країни-кандидати підписали з ЄС 20 років тому. Різниця не лише в назві, а й у суті мети, механізмів та форм співпраці. Чи угода про асоціацію вестиме до членства в ЄС, чи вона - лише фіговий листок, яким прикриватиметься нова лінія поділу в Європі, що проходить по західному кордону України?
Для зміни характеру відносин Україна - ЄС існують два ключових параметри: політична воля і технічна готовність. Угода про асоціацію, безумовно, сприятиме підвищенню технічної готовності України. Однак вона не визначатиме політичну волю з боку ЄС. Вона може сприяти активізації політичного діалогу і покращувати сприйняття України як теоретично потенційного кандидата. Асоціація може погіршувати ставлення до ЄС та євроінтеграції всередині України, якщо за декілька років жодних реально відчутних результатів не принесе. Євроінтеграція може бути дискредитована недостатньою ефективністю угоди про асоціацію, нездатністю української сторони її впровадити чи небажанням ЄС робити реальні кроки у бік України значно швидше, ніж їх робитиме проросійська пропаганда.
Політична воля з боку ЄС - ключова умова переходу від партнерських відносин до ставлення до України як кандидата. За великим рахунком, була б така воля - й асоціація не конче потрібна. Ще у
2005 р. автор і публічно, і під час експертних дискусій наполягав, що без розуміння того, що буде метою угоди, вести переговори про її змістове наповнення - помилка. Це як купувати квиток, не знаючи, куди ти їдеш.
На сьогодні угода про асоціацію не включає і не виключає перспективу членства. Вона вигідна ЄС, оскільки, не беручи на себе серйозних політичних і фінансових зобов'язань, надає йому ті ж переваги, що й у відносинах із країнами-кандидатами. Україні угода про асоціацію дає можливість тісніше співпрацювати за власний рахунок і власними силами. Чи дозволить вона створити політичну волю з боку ЄС, якої бракує навіть при технічній готовності?
Що ж, на цьому тлі бодай одна приємна новина. Маємо несподіваного союзника - Москву. Ще один-два таких інформаційно-торгових натиски, і противників вступу України в Євросоюз у ньому вже не залишиться. Існує декілька наукових теорій, згідно з якими, модельована ймовірність, у котру щиро вірять гравці, стає реальністю. Дякуємо, Володимире Володимировичу…