Війни закінчуються перемогами, а перемоги бувають різні. Бувають незаперечні, повні й остаточні, бувають піррові, є й такі, котрих досягають у результаті компромісів. Для України перемогою є кожен день опору, що зміцнює нашу віру в себе і майбутній мир, кожен збитий літак і кожен спалений танк агресора. Наша перемога буде зіткана з подвигу захисників Маріуполя і з мужності харків’ян, вона створюється хлопчиком, який пройшов на передову, щоб воювати разом із дорослими, і тією дитинкою, котра народилася в підвалі під обстрілами. Ті окремі персонажі, які намагалися втекти з країни з накопиченими «непосильною працею» доларами та золотом, — мізер, порівняно з армією волонтерів, що наче мурахи безперервно тягнуть у дім усе, необхідне для його життєзабезпечення. Президент, який залишається з народом; журналісти, які розповідають правду про війну; дипломати, які блокують атаки ворога по всьому світу і забезпечують підтримку з боку інших держав; урядові й муніципальні структури, які працюють, незважаючи ні на що; героїчні мери малих і великих міст, політична належність яких уже не має жодного значення; жінки та діти, які мусили залишити свої домівки задля збереження майбутнього народу, — все це складові нашої щоденної перемоги.
У нашої перемоги багато облич, а в поразки Росії лише одне — це ординський оскал Путіна, розтягнутий на всю тушу російської імперії, де 71% населення і нині повторює дугінську формулу світоустрою: «убивать, убивать, убивать». Країну, де студенти зигують Путіну, академіки підтримують війну, а літератори, цілуючи царьові чоботи, пишуть йому чолобитні, чекає новий ГУЛаг. Путін, власне, цього вже й не приховує. Ну що ж, історія, як відомо, повторюється двічі: вперше як трагедія, вдруге — як фарс. Новий ГУЛаг у Росії нічим іншим, крім фарсу, і бути не може, оскільки, на відміну від попереднього, є добровільно обраним способом існування білкових тіл на одній сьомій частині суші. Ті, хто одноосібно поклав на себе лаври перемоги над фашизмом, породили його гіршу форму — рашизм. Наслідки неминучі.
Наша перемога стане всесвітньою. Уже створено безпрецедентну антипутінську коаліцію. Визначення «свій-чужий» тепер звучить так: чи ти за Україну? Мужність українського народу творить новий світовий порядок. Кожен успішний бій наших пілотів, кожен влучний постріл «Джавеліна», кожна збита крилата ракета ворога викликає до життя процеси, які вчора здавалися неможливими. Європа, що нарешті заговорила про енергетичну незалежність від Росії і членство України в ЄС; Японія, що вперше в історії надала хай і нелетальне, але дуже важливе знаряддя для української армії; маленький Сінгапур, який запровадив санкції проти Росії, і далека Колумбія, що стала на наш бік.
Геополітика, яка 24 лютого блискуче провалилася в безодню реальності, несподівано повернулася з нещодавнім дзвінком Джо Байдена Сі Цзіньпіну і поки що обережними, але все ж таки заявами Китаю про непідтримку війни. Вперше прозвучали слова про спільну відповідальність США і КНР за майбутній світоустрій. Упродовж останніх тижнів Китай уже відмовився постачати Росії запчастини для літаків, підтримав рішення Азійського банку розвитку зупинити видачу кредитів Росії та Білорусі. Тобто зміна риторики супроводжується хай і не публічними, та діями. На нашому боці навіть Косово і Тайвань, з якими в нас немає дипломатичних відносин. Мужність і майстерність української армії руйнує світові рейтинги збройних сил, змінює воєнну науку, доводить, що навіть в умовах штучного інтелекту перемагають люди. Тільки уявіть собі, як віднині почуватимуться В’єтнам та інші країни Південно-Східної Азії, що останніми роками разом закупили російської зброї на десять мільярдів доларів? Кому будуть потрібні гелікоптери, які можна збити «Стінгером» 1975 року випуску, і літаки, неспроможні облетіти зграю гусей?
Росія збанкрутувала, намагаючись закріпитися в Азії на противагу Європі. Карагановський «поворот на Схід» мав результатом аж 18 млрд дол. торгівлі з АСЕАН, порівняно з 292 млрд дол. торгівлі АСЕАН — США. Неймовірне досягнення в торгівлі з Китаєм у 140 млрд дол. — це одна десята частка торгівлі Китаю з ЄС і США. Політичне банкрутство Росії має стати запорукою позбавлення її права вето в РБ ООН, якщо ця структура ще існуватиме, її ядерне роззброєння і виплату репарацій, навіть якщо для цього знадобиться заарештувати все майно РФ за кордоном.
Водночас мусимо усвідомлювати, що настане день — і гострота нинішніх досягнень має трансформуватися в серйозні думки про майбутнє: і наше, і всього людства. Майбутнє, яке вже зараз треба помислити. Нескінченно боляче бачити наші зруйновані міста, шляхи, мости, театри, лікарні й школи. Тож ми маємо запросити найкращих у світі архітекторів і відбудувати все так, аби нам позаздрили навіть на Альфа Центаврі. У кожному зруйнованому місті мають з’явитися італійські й французькі квартали, маленькі відні, амстердами і токіо, нові вулиці яких будуть названі іменами нових героїв.
Саме в Україні має народитися нова модель суспільного устрою, що спиратиметься на прозору, справедливу й ефективну систему влади; новий капіталізм, в основі якого лежатиме не отримання максимальних прибутків, а соціальна відповідальність у їх розподілі, модель росту, яка ґрунтуватиметься не на збільшенні споживання природних ресурсів, а, навпаки, на його зменшенні. Київ знову має стати містом-парком із найчистішим повітрям у світі, Харків — центром інновацій, де створюватимуться найкращі зразки техніки майбутнього, а Львів — співтворцем нового ІТ-всесвіту. Надсучасне, екологічно безпечне металургійне виробництво в Маріуполі переробить на корисні продукти російський металобрухт, нині розкиданий по всій Україні, Луганщина засіє розміновані поля твердими сортами пшениці, а фінал першого післявоєнного Кубка України має пройти на «Донбас Арені». Ми повернемося в Крим і згадаємо, яке солодке тепле повітря Ялти, вино Масандри, аромат чебуреків і янтиків. Ми зможемо з’їздити в Одесу на «сінкансені» тільки для того, щоб насолодитися місцевою кухнею в «Компоті» чи випити пива у «Гамбрінусі». Україна нашої мрії і стане нашою перемогою.
Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.