Найглибша криза в держфінансах уже настала, і часу бодай щось виправити практично не залишилося.
Виконання держбюджету провалено. Нам уже не вистачає грошей навіть для фінансування «захищених» видатків, тобто на порозі проблеми з виплатами зарплат і соцдопомоги. Так, за даними Держказначейства, за десять місяців цього року не профінансовано витрат держбюджету на 95,7 млрд грн, з них «захищені» статті — 34,4 млрд, ще мінус 26,8 млрд грн — витрати зі Спеціального фонду держбюджету. Тобто в сумі уряд на кінець жовтня недорахувався 122,5 млрд грн для виконання видаткової частини держбюджету. До цих грошей логічно додати 298 млрд грн бюджетного дефіциту, від початку закладеного в держбюджет після квітневого перегляду. Знайти такі гроші складно навіть у хороші часи, що вже казати про кризові.
За умов скорочення економіки не допомагають навіть стахановські темпи, якими податкова наповнює бюджет. Уся надія, як завжди, на позики. Але бажаючих давати нам у борг небагато. За даними того самого Держказначейства, за дев’ять місяців від продажу держоблігацій до бюджету залучили 220 млрд грн, а в зовнішніх кредиторів позичили ще 179,6 млрд. При цьому виплатили за старими боргами за цей самий час 330,6 млрд грн і ще 98,4 млрд віддали за обслуговування боргів. Тобто віддали більше, ніж позичили. Мінфін підвищує ставки, НБУ роздає держбанкам непотрібний рефінанс, щоб ті його витратили на викуп держпаперів, але навіть емісія, якої всі так боялися, не вдається. НБУ видав банкам 16 млрд грн рефінансування нібито для підтримки ліквідності, з якою в банків насправді проблем немає. І буквально відразу ж Мінфін, підвищивши ставки, провів аукціон за ОВДП, але залучити зміг лише 2,5 млрд грн, — банки вирішили гроші притримати. І якби це був перший такий провальний аукціон, але ні, попит на державні цінні папери давно пішов на спад, а ми ще в лютому попереджали, що марні надії на це джерело фінансування чреваті серйозними проблемами для держфінансів. На жаль, за цей час альтернативних джерел для фінансування наших витрат так ніхто і не знайшов.
Що ще гірше, ми точно залишимося без підтримки зовнішніх кредиторів до кінця року, якщо не будемо діяти швидко та правильно. А нинішня влада вміє тільки повільно й неправильно.
Звичайно, офіс президента переконує нас, що Україна виконала всі маяки МВФ, і вважає, що телефонна розмова Володимира Зеленського та директора-розпорядника МВФ Крісталіни Георгієвої — це прорив у переговорах, а призначення Оксани Маркарової послом України в США замінить реальні реформи. Де в такому разі гроші, панове? Де два транші від МВФ по 700 млн дол. кожний? Де 1,4 млрд дол. від ЄС і ще 700 млн дол. від Світового банку?
Здається, ми знаємо відповідь. Вони забуксували через кризу в судовій системі, відкат антикорупційної реформи, олігархізацію економіки замість деолігархізації, недолуге бюджетне планування, політичну кризу та відсутність хоча б спроб усі ці проблеми вирішити. Якби проблеми полягали тільки в провальних комунікаціях влади на межі дурощів та хамства, було б простіше. Зрештою, МВФ працює майже з двома сотнями країн світу й різне бачив. Але нинішня влада щодня «не словом, а ділом» підтверджує своє небажання виконувати підписаний Меморандум про співробітництво.
В офісі президента знали й про насування «конституційної» кризи, і про глобальну проблему в судовій системі, але ігнорували проблеми. Знали про необхідність продовжувати антикорупційну реформу, але кому ж це вигідно? Цілком очікуваною була й реакція наших партнерів на невгамовне бажання ОПУ втручатися в роботу НБУ, проте й вона їх не зупинила. Їм відомо, що за картельними розпилами на «Великому будівництві» давно та уважно стежить великий брат, збираючи компромат на всю верхівку ОПУ, але хто ж їх боїться. Там у курсі, що реформа фіскальних органів, забуксувавши на митниці, скотилася в цілковите безвладдя, але їм нецікаво. Їм доповідають про те, як зростають і міцнішають монополії окремо взятих олігархів, самі ж ставленики ОПУ з Антимонопольного комітету, але нічого не зроблено й тут. А ще в офісі президента напевно чули про те, що дефіцит держбюджету майбутнього року роздули до неймовірних розмірів, а депутати «Слуги народу» подали до нього поправок ще на два такі ж бюджети, але хто ж їх утихомирить — «це ж народовладдя». Мабуть, це топ структурних маяків, які влада свідомо провалила, продовжуючи переконувати і себе, і оточуючих, що Україна все виконує. Але, повірте, є й інші.
Про глибину нинішньої кризи свідчить те, що в ОПУ, знаючи про всі наші фінансові проблеми, всерйоз обговорювали відмову від співробітництва з МВФ, тому що хтось нашептав їм, що можна позичити гроші в Китаю без усіх цих непотрібних реформаторських зобов’язань. Шкода, не попередили, що для того, аби взяти щось у Китаю сьогодні, переговори з ним треба було розпочати за два роки до того, як Зеленський став президентом. А щоб отримати хоч якийсь профіт від співробітництва з Піднебесною, треба й самим бути китайцями. Та й не забуватимемо, що цей сценарій передбачає миттєве погіршення відносин із США, з прямими негативними наслідками в сферах оборони, безпеки і стримування російської агресії.
На засіданнях фракції цілком серйозно порушувалося питання дефолту України, причому не стільки через фінансові проблеми, а просто щоб позбутися докучливого кредитора. На щастя, тепер уже реальна відсутність грошей змусила всіх отямитися.
Звичайно, хто ж не мріє про золоті часи, коли Україна зможе самостійно фінансувати свої витрати, набуде суб’єктності та позбудеться зовнішнього управління. Але чи можемо ми це зробити зараз? Хто це зовнішнє управління замінить? Зеленський, який розгубив за півтора року і довіру, і підтримку? Єрмак із братом? Може, Шефір, який узяв шефство над дорожнім картелем і готовий за 33% «порішати» у судах на шкоду державним інтересам? Може, відразу Ахметов з Коломойським, що міцнішають при нинішній владі з кожним днем? Чи уряд, який провалив усі можливі реформи та не вміє планувати ні доходів, ні видатків?
Усе погано настільки, що цих навіть замінити ніким. Адекватні люди просто не хочуть у цьому «шапіто» брати участь. Пошук кожного нового керівника — головний біль і вибір без вибору, і не стільки тому, що в нас не залишилося грамотних фахівців, скільки тому, що ніхто з них не хоче співпрацювати з настільки токсичною владою. За такого асортименту мимоволі попросишся під зовнішнє управління. Навіть якщо все гаразд. А в нас усе погано.
Мінімальна можливість вирішити наші проблеми — отримати хоча б 700 млн дол. від МВФ до кінця року, для чого необхідно не лише на початку грудня прийняти бюджет наступного року з адекватними показниками та скороченим до розумних меж дефіцитом, а також законодавчі зміни, які гарантують нормальну незалежну роботу НАБУ, САП і НБУ, і вирішити питання з електронними деклараціями та КСУ. Усе це лягає на плечі парламенту, монобільшість якого давно перетворилася на товарну біржу купівлі/продажу голосів в інтересах будь-якого платоспроможного клієнта. Те, що з обойми вибув захворілий спікер Дмитро Разумков, лише зменшує наші шанси на успіх, тому що до цього моменту тільки йому й вдавалося отримувати бажані результати від народних депутатів.
Додаткові ризики — суди, які мають відбутися наступного тижня. 24 листопада Геннадій Боголюбов вимагатиме повернути йому частку в Приватбанку, а 26-го — того самого вимагатиме його партнер Ігор Коломойський. Якщо судді приймуть рішення на користь колишніх власників банку, визнавши його націоналізацію недійсною, цього факапу не компенсують навіть парламентські старання. А через нещасливий збіг обставин із судовою реформою в нас усе так само погано, як і з іншими.
Та навіть якщо все вийде, і ми встигнемо «розморозити» співробітництво з фондом до католицького Різдва, нам однаково треба буде пройти досить тривалий кризовий період. Кількість тих, хто захворів на ковід, збільшується щодня, і жодний карантин «вихідного дня» цього приросту не зупинить. З великою ймовірністю країні все одно доведеться оголосити локдаун, аби бодай трохи розвантажити медичну систему. Для економіки це буде потужний удар, ми знову втратимо частину ВВП, багато «чутливих» до карантинних обмежень галузей зазнають величезних збитків, зростуть бідність і безробіття. Попередній карантин коштував нам 5,5% економічного зростання, і, на відміну від попередніх криз, доходи населення просіли різко, загнавши за межу бідності найбільш незахищених — жителів сіл і маленьких містечок. До цих самих ефектів ми маємо готуватися й цього разу, уже вишукуючи серед наших мізерних доходів кошти для підтримки хоча б споживчого попиту — нашого єдиного драйвера економічного зростання. Навіть за найбільш сприятливого збігу обставин новий бюджетний рік ми розпочнемо з глибокої кризи в більшості сфер. Було б цікаво побачити відеоблог президента на цю тему.